Огляд життя Александра Довженко (68407)

Посмотреть архив целиком




Реферат

на тему

Огляд життя

Олександра Довженко











Учня 11-М класу середньої школи № 5

м. Харьківа

Гольштейна Олександра










8.12.2000

Олександр Петрович Довженко – всесвітньо відома людина. Він – режисер-новатор який відкрив нові шляхи в свтовому кіномістецтві. Він сценарист, який створив новий літературний жанр – кіноповість. Він – письменник, орігінальний, самобутній майстер слова. А ще художник, а також державний та громадський діяч.

Народився О.П.Довженко 30 серпня 1894 року на околиці невеликого містечка Сосниці на Чернігівщині. Батьки його були неписьменні. Дітей у сімї було багато – чотирнадцять, але в живих залишилося тільки двоє. Довженко писав у своїй автобіографіі: “Коли я зараз пригадую своє дитинство і свою хату, в моїй уяві – плач похорон. Вони проходять по всіх моїх сценаріях, по всіх картинах.

У всіх моїх фільмах є розлука. Герої прощаються, поспішаючи кудись далеко вперед, в інше життя – невідоме, але принадне, краще. Вони прощаються поквапливо і недбало, і вдірвавшись, не оглядаються, щоб не розірвалося серце, а плачуть оті, що залишаються. Це – моя мати. Народжена для пісень, вона проплакала все життя, провожаючи назавжди. Так питання жизні і смерті вражали, очевидно мою дитячу уяву, що й залишилися в мені на все життя, пронизуючи в найрізноманітніших виявах мою творчість.

Так у численному ряді жиночих образів образ матері заступив собою усі інші. Дід у фільмі “Земля” – це мій покійний дід Семен Тарасович.

Друге, що в моєму дитинстві було вирішальним для характеру моєї творчості , це любов до природи, правильне відчуття краси природи. Я завжди думав і думаю , що без гарячої любові до природи людина не може бути митцем”.

Восени 1903 року малого Сашка віддають до Сосницької чоттирикласної гімназіі. Рухливого, меткого хлопчика цікавило буквально усе. Швидко навчившись читати, він став “запоєм” ковтати книжки. Прочитане кидало школяра від однієї мрії до другої. Йому хотілося всього: “У мене не було пристрасті до чогось одного певного, - згадував майстер. – Мені здавалось, що все легко, і мені хотілось начебто розділиться на кілька частин і жити в багатьох життях, професіях, країнах і навіть видах”.

Восени 1907 року Довженко був зарахований до Сосницького міського чотирикласного училища. Він був відмінником, але найбільшу насолоду діставав від креслення і малювання. Бути художником згодом стане мрією його життя. І він мав усі данні для цього.

Але після закінчення училища Довженко вступив до Глуховського учительського інституту, тому що там платили стипендію.

У червні 1914 року О.Довженко склав випускні екзамени, одержав свідоцтво про закінчення іституту та приїхав до Житомира, куди був призначений на роботу.

На початку світової війни О.Довженко за станом здоров’я був визнаний непридатним до військової служби. Влітку 1917 року він приїздить до батьків у Сосницю, маючи намір більше до Житоміра не повертатися, а спробувати продовжити навчання. Так він і зробив. Влаштувавшись вчитилем у Києві, Довженко вступив вільнослухачем до Київського комерційного йінституту. “Цей інститут теж не був моєю школою, – писав пізніше митець. – Я вступив до нього лиш тому, що мій атестат не давав мені права до вступу до інших учбових закладів. Це був засіб здобути собі вищу освіту”.

Ініціативний та енергійний студент був обраний головою студентськойї громади інституту. Всередині 1918 рокуБ коли влада в Києві перейшла до рук гетьмана Скоропадського, він взяв участь в організації загальностудентського мітингу протесту проти призову в гетьманску армію.

На цей час в Києві організувалась Академія мистецтв, і молодий Довженко перейшов вчитися туди, але скоро покинув заняття.

На початку 1920 року він вступив до партії боротьбистів. Через кілька тижнів ця партія влилася в КП (б)У, і таким чином він став членом КП(б)У. Довженко призначили завідувати Житомірською партійною школою, а потім в підпілля в Коровинецький район. Там він був взятий у полон польським кінним розїздом, але йому пощастило благополучно втекти до свого загону.

Після визволення Києва Довженко був призначенний секретарем губернського відділу міської освіти, де працював приблизно рік.

Крім секретарства завідував відділом мистецтва, був комісаром театру Шевченка, брав участь у роботі організаційного комітету працівников освіти.

У липні 1921 року Довженко було зараховано до наркомату закордонних справ і направлено на роботу до Повноважного представництва УРСР у Польщі. Там він очолив місію по репатріації та обміну військовополоненимі, а з часом обійняв посаду керуючого справами представництва.

І в цих умовах Довженко не облишав свого улюбленного заняття – малювання. У вільні від роботи часи він малював шаржи й карикатури, відгукуючись на події, що відбувались навколо.

На початку лютого 1922 року О.Довженка переводять на посаду секретаря консульского відділу Торгового представництва УРСР в Німеччині. До цього ж часу належать і перші публікації О.Довженка – художника. Деякі із його малюнків-карикатур були надруковані в журналі “Молот”, що виходив у США. О.Довженко розумів, що поєднувати службові обов’язки і малювання буде важко, тому він звертається до ЦК КП(б)У із заявою, в якій просить надати йому можливість зайнятись у Німеччині вивченям графіки.

Він вступає до приватного художнього училища профессора Геккеля, в якому навчається біля року. Е.Геккель належав до експресіоністичного напрямку в живописі. За сонову художньої творчості експресіоністи брали не первинні почуття людини, а її свідомість, “абсолютні” переживання. І відтворювали світ відповідно до цих переживань. Для експресіонизму характерна загострена емоційність і фантастична гротескність образів, напруженність дії і акцентування на патетичній декламації, сімволіці, різке протиставлення епізодів за емоційним звучанням та увага освітленню. Уроки німецького експресіоніста справили на молодого художника неабияке враження. На ранніх самостійних кіноработах митця, зокрема на стрічках “Сумка діпкур’єра” та “Звенигора” відчутний вплив школи, яка дала О.Довженкові перші уроки професійної майстерності в мистецтві живопису.

У липні 1923 року Довженко повертається на Україну і починає робити у Харкові, карикатуристом в газеті. Він знайомиться з Ю.Смоличем, М.Бажаном, В.Сосюрой, П.Тичиной.

У червні 1926 року Довженко виїхав до Одеси, де влаштувався режисером на кінофабрику. В тридцять два роки, маючи певний досвід і певні трудові навики, він круто змінив своє життя, по суті, начавши все заново, і цей рішучий крок дав світові неперевершенного майстра кіномистецтва.

Прийшовши на кіностудію, Довженко думав зайнятися комедійними фільмами.Йому не подобалося те, що робилося у радянській кінематографіі в галузі комедійних фільмів. “У нас комедійних персонажів чомусь позбавляють розуму, а треба робити зовсім навпаки. Комедійний характер нічого спільного з розумовою недоладністю не має”. Та життя розпорядилось по-своєму: жодної комедії він так і не зробив, хоч теплий гумор і гостра сатира є невід’їмними елементами усіх його фільмів.

Першим фільмом О.Довженка був “Сумка діпкур ера”, знятий в 1927 році. В основу сценарію фільма було покладено убивство радянського дипломатичного кур’єра Теодора Нетте. У цьому фільмі Довженко зіграв свою єдину роль в кіно – кочегара, який переховує сумку Нетте. Про свій перший фільм автор говорив так: “Я ще не працюю. Я вчуся роботи”.

Наступним фільмом О.Довженка була “Звенигора”. В ньому подавалась історія українського народу від сивої давини до сучасності. У сценарії був широко використаний фольклорний матеріал, змальовувались картини віковічної боротьби українського народу за своє визволення. Фільм був знятий “одним духом – за сто днів”. “Картину я не зробив, а проспівав, як птах”, - говорив О.Довженко. Фільм прозвучав, як пісня любові до рідного народу, в ньому звеличувалась його невичерпна мудрість, оптимізм, працьовитість, віра в світле майбутнє, поетичність.Автор “Броненосця “Потемкин” С.Ейзенштейн писав про цей фільм:” Фільм усе більше починає звучати невимовною чарівностю. Чарівностю своєрідної манери мислення. Дивним переплетенням реального з глибоко національною поетичною вигадкою. Гостросучасного і разом з тим міфологічного. Гумористичного і патетичного. Чогось гоголівського. В повітрі носилося: серед нас нова людина кіно, майстер з власним обличчям.”

Звенигора” був останнім фільмом О.Довженка, знятим за чужим сценарієм. В 1929 році він зняв фільм “Арсенал”, сценарій до якого писав вже сам. Новатор у кінорежиссурі, він, шукаючи шляхів поєднання кіно з іншими видами мистецтва, в першу чергу – з літературою, став і новтаорм письменником, що створив новий прозовий жанр – кіноповість. Зміст кіноповісті відтворюється на екрані техннічними засобами кіномистецтва. Крім того кіноповість має самостійне літературне знасчення. Цей невеликий за обсягом прозовий твір – місткий і стислий. Характеристика героїв і їхніх стосунків подається тут через діалог і авторський коментар. Кіноповісті Довженка несли в себе такий заряд філософських роздумів, орігінальних думок, міркувань, спостережень, що перетворювались в глибокі трактати про життя і смерть, добро і зло, прекрасне і потворне, про те, що близько людям усього світу.

Арсенал” був першою кіноповістю Довженка. Сюжет, як у всіх німих фільмах великого майстра надзвичайно простий. Це хроніка повстання на київському Арсеналі у 1918 році проти Центральної ради. Вся головна частина фільму – більше двох третин його метражу – показує тяжкі дні страйку, перші кроки повстання і, нарешті, його трагічну поразку.

Сценарій “Арсеналу” будується на трьох визначальних епізодах: залізнична аварія, початок страйку, придушення повстання. Ще перед початком роботи О.Довженко говорив:”Я поставлю фільм за принципом атракціонів, пов’язанних єдиною цільовою настановою”. Принцип атракціонів, розроблений С.Ейзенштейном, полягав у тому, що дія розбивалась на окремі епізоди великого емоційного наповнення (“атракціони”), кожен з яких мав стверджувати у свідомості глядачів певну ідею. О.Довженко блискуче використав цей прийом. Стискаючи події, що відбуваються одночасно в різних просторових точках, чергуючи кадри з протилежним змістом, митець досягав у кіноповісті потужної драматичної виразності. Сцени війни, жорстокої, бзглуздої чергуються із сценами життя села, убогого, майже безлюдного. Найбільшу емоційну напругу викликає паралельний монтаж сцен, коли отупіла від горя мати б’є своїх дітей, а озвірілій від тяжкого життя солдат-інвалід б’є на убогій ниві свого коня, а той не витримує і промовляє до свого господаря: “Не туди б’єш, Іване”. Кінь не витримує, а як же витримати людині? Короткі, інформативні речення монтажних епізодів перебиваються всценарії авторськими ліричними відступами, його звертанням до читачів, внутрішніми монологами героїв.


Случайные файлы

Файл
21074-1.rtf
34501.rtf
115148.rtf
25472-1.rtf
24496-1.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.