Криминалистические версии (65736)

Посмотреть архив целиком

В зв’язку з цим дедуктивний метод отримання нового знання також відіграє важливу роль і в розслідуванні злочинів, а саме при висуванні версій. Він реалізується при використанні типових версій. “Механізм” їх застосування може бути змальований наступним чином . При побудові конкретної версії, типова версія служить більшим посиланням сулогізму, Конкретна версія – заключення цього сулогізму.

Для закріплення даного питання в учбовому процесі можна застосовувати посібник Л.Г. Відонова “Система типових версій про осіб, що вчинили вбивство”. Наприклад, одна з типових версій, що розглядається в цьому посібнику, говорить, що в ситуаціях, коли знайдені частини розчленованого трупу, злочинцями частіше за все є особи, які добре знали потерпілого. Тому, знайшовши частини розчленованого трупу і спираючись на дану типову версію, висувається конкретне припущення про те, що вбивця в указаному випадку знаходиться серед родичів або близьких знайомих жертви.

Слідчий стикається з дедукцією і в тих випадках, коли йому необхідно робить якісь висновки на основі свідчень свідків. Наведемо приклад, використаний І.М. Лузгіним: якщо свідок стверджує, що він бачив, як було скоєно розбійний напад, то схоже на правду, що воно було саме так. Тут застосовано таке приблизне узагальнення: як правило, те, що стверджує свідок, відповідає дійсності. Такі узагальнення не являються достовірними судженнями, вони допускають виключення. Тому і побудовані на їх основі висновки будуть представляти собою лише версії, що потребують подальшого дослідження і обгрунтування.

Метод дедукції доцільно використовувати також і при дослідженні речових доказів. Ілюстрацією може служити, зокрема , висування версії про те, що документ, що проходить по справі, був підроблений, на основі таких суджень: на представленому документі мають місце розпливи штрихів і жовті плями, то цей документ, найбільш вірогідно, підвергався витравленню.

Ми розглядали індуктивний і дедуктивний методи мислення окремо з метою більш детального їх аналізу. Однак в практиці при формуванні версії, вони тісно пов’язані один з іншим.

В процесі осмислення існуючого інформаційного балансу і побудові гіпотези активно “працюють” аналіз і синтез. Об’єктивною основою аналітичного і синтетичного процесів в пізнанні взагалі є наявність багатьох різноманітних форм руху матерії. Пізнання повинно осягнути природу об’єктивного світу, відобразити різноманітність в єдиному і єдине в різноманітному. Звідси виникає необхідність розкладання і об’єднання в їх єдності. “Мислення, - пише Ф.Енгельс, - заключається стільки ж в розкладанні предметів пізнання на їх елементи, стільки в поєднанні пов’язаних один з одним елементів в деяку єдність. Без аналізу нема синтезу”.

Слідче (криміналістичне) мислення також носить аналітико-синтетичний характер. Це важливо підкреслити, оскільки в юридичний літературі склалася думка, що провідним логічним прийомом для слідчого є аналіз.

Висувана версія також повинна відповідати встановленим в науці законам. Наприклад, жодна гіпотеза в сучасній фізиці не може бути вірною, якщо вона суперечить закону збереження енергії. В будь-якій науці існують закони, які виконують в ній методологічну функцію, оскільки вони – основа її теоретичних побудов. Таку роль відіграють найбільш загальні закономірності даної науки, загальнонаукові теорії, достовірність яких уже доведена практикою. В криміналістиці такими закономірності є: повторюваність процесу виникнення слідів; зв’язок між діями злочинця і злочинним результатом; зв’язок між засобом скоєння злочину і слідами застосування цього засобу; залежність вибору засобу скоєння злочину від конкретних відомих обставин суб’єктивного і об’єктивного характеру та інші.

Звичайно, до раніше доведеного знання не можна відноситись догматично, підкреслює П.В. Копнін. Бо гіпотеза може поставити під сумнів і те, що раніше вважалось досить достовірним. Але ж коли ми стикаємося з протиріччям між висунутою гіпотезою і раніш доведеними законами і теоріями, то сумнів повинен виникати наперед усе в гіпотезі. Якщо ж факти і закономірності все більш підтверджують гіпотезу, то необхідно розглянути наскільки достовірна теорії, що їй протирічить.

Дослідження версії.

Друга стадія процесу версіювання - розвинення версії пов’язується нами з розумовим дослідженням припущення, виведенням з нього положень, їх деталізація шляхом постановки питань по кожному з положень.

З логічної сторони це процес формування суджень про невстановлені ще факти і обставини (конкретизація версії).

Традиційно в учбовій криміналістичній літературі дослідження (перевірку) версії розглядають в двох етапах: 1) аналізу версії; 2) практичній її перевірці. Другий етап в свою чергу поділяють на чотири стадії: висунення положень; визначення слідчих дій і черговість їх проведення для перевірки висунутих положень; проведення запланованих дій; оцінка отриманих даних і формування висновку про істинність або хибність версії.

Виходячи з цієї теоретичної концепції, в юридичній літературі приводяться наступні правила перевірки версій.

1. З версій повинні бути виведенні всі положення, що логічно випливають.

2. Положення повинні бути логічно пов’язані між собою.

3. Результати перевірки приватних версій використовуються як основа для побудови загальних версій.

4. Послідовність перевірки версій визначається практичними умовами розслідування.

5. Перевірка версії може бути здійснена як слідчим, так і оперативним шляхом.

Стадія оцінки отриманих фактичних даних, їх співставлення з висунутими положеннями і на цій основі формування висновку про істинність або хибність версії (припущення) має велике практичне значення, але теоретично досліджена не достатньо. Тому пропонуємо виділити її в якості самостійного елементу розумової діяльності слідчого - як доказування версії. Другу ж стадію – розвинення версії вважаємо доцільним обмежити логічним дослідженням висунутого припущення.

Головним в логічному дослідженні змісту версії є уявлення про те, які факти, події, обставини повинні існувати в реальній дійсності, якщо висунута версія виражає об’єктивну істину. Ці положення, що є припущеними судженнями, знаходять вираз у сформульованих слідчим питаннях, що підлягають поясненню. Вони дозволяють значно розширити знання слідчого про обставини злочину, дозволяють прогнозувати існування окремих фактів – систематизувати приховані сторони злочину. В цьому плані версія виступає логічною умовою планування розслідування.

Досвід показує, що для практичних працівників, а також і слухачів спірним моментом виявляється задача визначення стосовно кожної версії вичерпною сукупності питань, які підлягають практичні перевірці. По цій причині дане завдання вимагає серйозного і наполеглого відпрацювання на заняттях і відповідного висвітлення в учбовому посібнику.

Для того, щоб з висунутого на передуючому етапі припущення вивести положення, судження, яким виражається версія, включається у висновок у якості посилання (або в склад посилання в якості одного з елементів). В операціях по розробці положень використовуються в якості інструментарію різноманітні логічні конструкції. В логіці відомі два правильних модусу умовно-категоричного умовиводу – стверджуючий і заперечуючий. Використання стверджуючого модусу можна проілюструвати за допомогою такого роздуму: “Якщо Іванов здійснив злочин (крадіжку), то він був на місці події, у нього повинні бути викрадені речі Згідно висунутої версії, існують певні підстави вважати, що в крадіжці винен Іванов. З цього виходить, що можна припустити, що Іванов був на місці події і що в нього повинні бути викрадені речі.” Якщо версія вірна, то і виведенні положення повинні відповідати дійсності. Достовірність положення визначається достовірністю версії. Подальша перевірка висунутої версії буде пов’язана з пошуками відповідей на питання: “Чи знайдені на місці події сліди перебування Іванова?”, “Чи зберігаються у нього викрадені речі?” і т.д.

Заперечуючий модус використовується в процесі доказування хибності версії. Розглянемо його нижче.

В процесі логічного виведення положень із версії найбільш широко застосовується дедукція. Саме з цим методом отримання нового знання, а саме, в логічному відношенні пов’язане використання типових версій. Вони можуть підказати, де, наприклад, злочинці частіше за все ховають зброю або викрадені речі, яким шляхом намагаються знищити сліди і т.д. Однак важко погодитись з тими авторами, які вважають дедуктивний метод єдиним можливим методом виведення положень з версії. Не можна виключати інші методи, наприклад, аналогію: бо саме вона являється одною з логічних основ реалізації особистого досвіду слідчого, роль якого на цьому етапі версіювання заперечувати неможливо.

Для цих цілей на практиці використовуються також типові версії і приблизні переліки питань до них, направлені на вияснення (встановлення) і уточнення ряду фактів, умов, обставин, що знаходяться в причинному зв’язку з подією, що розслідується. Так, ключем до розкриття злочинів, пов’язаних з пожежами, служить встановлення причин возгорання. Узагальнення практики розслідування справ даної категорії дозволяє назвати ряд типових версій про причини пожежі і перелік питань, які необхідно вияснити.

Одною з типових версій, яка враховується слідчим практично по кожній справі про пожежу, є версія про те, що пожежа є наслідком умисного підпалу. Її перевірка складається у встановленні ряду питань, як-то:

1. Наявність мотивів, при яких підпал знаходить логічне пояснення.

2. Відповідність кількості і виду товарно-матеріальних цінностей, що фактично знаходились в даному приміщенні на момент пожежі, показанням по даному питанню матеріально-відповідальної особи.


Случайные файлы

Файл
57043.rtf
169119.rtf
154454.rtf
71783.rtf
552-1.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.