Історія міста Крижопіль (64666)

Посмотреть архив целиком

Крижопіль – селище міського типу (з 1938 р.), розташоване за 150 км від Вінниці. Залізнична станція. Населення – 7701 чоловік.

Крижопіль – центр району, площа якого 0,9 тис. кв. км, населення – 48 тис. чоловік. 45 населених пунктів підпорядковані селищній Раді і 20 сільським. У районі 16 колгоспів, 1 радгосп. Район відомий високим розвитком зернового господарства, м'ясо – молочного тваринництва, врожаями цукрових буряків. Працюють 13 промислових підприємств, 142 магазини та 40 підприємств громадського харчування. 50 шкіл, профтехучилище, музична школа, 46 клубів та будинків культури, 7 бібліотек, 61 кіноустановка. Відкрито 9 лікарень, 31 фельдшерський та фельдшерсько – акушерський пункт, 9 профілакторій, 5 колгоспних пологових будинків та тубсанаторій.

Виникнення населеного пункту та залізничної станції пов’язано з будівництвом залізниці Київ – Одеса, яке розпочалося влітку 1866 року. Свою назву станція дізналась від села Крижопіль, розташованого за 17 км від селища. Назва «Крижопіль», можливо, походить від географічного положення села. Саме тут пролягає кряж, що виходить за вододіл між басейнами Південного Бугу і Дністра. Слово «кряж» і «поле» утворюють «кряжопіль», що, очевидно, видозмінилось згодом у Крижопіль. З часу створення і до 1923 року Крижопіль належав до Чоботарської волості Ольгопільського повіту.

В серпні 1870 року через станцію Крижопіль почався регулярний хід поїздів. Станцію спорудили на землі поміщика Рубчинського, який скористався цим для особистого збагачення, спекулюючи земельними ділянками. Поблизу неї виникло невелике селище. Першими забудовниками його були робітники залізниці. Поселення з часом стало перевалочним торговельним пунктом. Особливо багато перевозили товарів з Крижополя до Ямполя та Сорок. У 80 – х роках станція мала невелике паровозне депо, яке в 1892 році ліквідували, коли на сусідній станції Вапнярка збудували нове депо на 6 паровозів.

У Крижополі 1892 року було 488 мешканців і 71 двір (населені міста Подільської губернії), а через 12 років – 690 чоловік і 123 двори. Швидке зростання пояснюється тим, що Крижопіль став важливим пунктом відвантаження цукрової сировини. В 1896 році зі станції відправили 582 тис. пудів, а через два роки – 1152 тис. пудів вантажів.

Важко було працювати на залізниці. В серпні 1903 року машиністи й поміщики машиністів Південно – Західної залізниці звернулися до міністра шляхів сполучення зі скаргою. В ній йшлося про дуже низьку заробітну плату, про стягнення різних штрафів – за спізнення, перевитрату вугілля тощо. Залізничники вимагали підвищити зарплату, але їм відмовили в цьому.

Революційні події 1905 – 1907 рр. знайшли відгук і в Крижополі. 19 квітня 1905 року на станції було розповсюджено три прокламації «До залізничних робітників і службовців». На них стояли підписи: «лінійні службовці», «київські управлінські товариші», «Російська соціал-демократична робітнича партія». 16 червня 1906 року на станції відбувся мітинг, у якому взяли участь селяни навколишніх сіл і залізничники Крижополя.

Низький життєвий рівень мешканців, бруд та антисанітарія на вулицях і в житлах спричинялися до поширення інфекційних захворювань. Епідемія холери, що спалахнула в 1908 році, змусила місцеві власті прискорити будівництво нової лікарні. І все ж на медичне обслуговування витрачали мізерні кошти. В 1912 році на утримання невеликої лікарні (20 ліжок) відпустили 2 тис. крб. Наскільки незначна ця сума, видно з того, що вона майже дорівнювала річному заробітку лікаря цієї лікарні – 1.5 тис. крб.. Крижопільська лікарська дільниця навіть перед першою світовою була єдиною на 20 тис. населення.

У 1898 році відкрито Крижопільське двокласне залізничне училище. Навчання було платним, тому багато робітничих родин не могли віддати дітей до школи. У 1908 році з 82 дітей дошкільного віку навчалося тільки 58.

Під час війни Крижопіль перебував у прифронтовій смузі.

Звідси на фронт вирушали військові частини, йшли зброя, продовольство, паливо, тощо. Ось чому відгомін імперіалістичної війни доходив і до Крижополя та його околиць, посилюючи антивоєнні і революційні настрої трудящих. В січні 1917 року поліцейські власті заарештували й погнали рити окопи за вияв таких настроїв працівників телеграфу. У жовтні солдати розквартированого в Крижополі 287–го піхотного полку зібрались на мітинг, щоб заявити про свою відому йти на фронт.

Після одержання звістки про Жовтневе збройне повстання в Петрограді у містечку відбувся мітинг робітників-залізничників, солдатів і селян навколишніх сіл. У січні 1918 року тут було встановлено Радянську владу. На початку березня сюди вдерлися австро-німецькі інтервенти. Трудящі Крижополя чинили опір окупантам. Багато місцевих залізничників та селян з Зеленянки, Чоботарки й Голубе чого пішли в партизани. Після вигнання австро-німецьких загарбників Крижопіль захопили петлюрівці, від яких містечко визволили частини Червоної Армії на початку квітня 1919 року.

У визволеному від ворога Крижополі було відновлено роботу органів Радянської влади. Вони мобілізували всі сили на боротьбу з контрреволюцією. При власному ревкомі створили мобілізаційний пункт, куди мали з’явитися всі члени повітового-волосних, селищних і сільських ревкомів та комбідів. Керувати доручили Л. Д. Фалаштинському, заступникові голови повітового ревкому. Наступ денікінців з півдня і куркульські повстання зміцнили позиції петлюрівців, і вони знову активізували свої дії. Тому в липні 1919 року третина працівників радянських установ повіту прибула до Крижопільського ревкому, щоб іти на фронт. Через Крижопіль пролягав шлях «Південного походу» - героїчної операції прориву петлюрівсько-денікінського оточення, в якому опинилася Південна група радянських військ.

Ці буремні роки пройняті героїзмом, самовідданою боротьбою з ворогами революції. Трудящі Крижополя завжди пам’ятатимуть тих, хто поліг у цій борні. В 1919 році Л. Д. Фалаштинський та його брат Арсен керували партизанами, які діяли на денікінському тилу. Народні месники пускали під укіс ешелони, висаджували в повітря мости. Під час однієї операції у січні 1920 року брати Фалаштинські потрапили до рук ворога й були закатовані. Понівечені тіла підібрали односельчани й поховали героїв у селі Голубечому. Щоб увічнити їх пам'ять, у Крижополі ім’ям братів Фалаштинських названо одну з вулиць.

Після розгрому денікінців на початку 1920 року в Крижополі заново створено ревком, настало мирне життя, але ненадовго. На початку травня банда Тютюнника зайняла Ольгопіль, Бершадь. Бандити захопили станцію Крижопіль і розібрали залізничне полотно. Крижопільський ревком, перебуваючи в поділлі, очолив боротьбу трудящих проти ворога. У Крижополі вибухнуло повстання, що послабило позиції контрреволюційних сил у цьому в районі. 10 травня 538-й полк при підтримці бронепоїзда № 90 несподівано для ворога увірвався в Крижопіль. За цю сміливу операцію командарм І. П. Уборевич представив командира полк Єфімова й командира бронепоїзда Яковлева до нагороди орденом Червоного Прапора. Розгром банди Тютюнника в районі Крижополя було завершено частинами Червоної Армії підтриманими партизанами й місцевим населенням, 15 травня 1920 року.

Розгорнулось радянське будівництво. Було організовано сільревком, який очолив А. Д. Деркач. У 1920 – 1921 рр. націоналізували та передали комунгоспу електростанцію.

Допомогу в радянському будівництві у Крижополі подавали повітові органи влади. Восени 1920 року Ольгопільський ревком організував у селах повіту «Тиждень селянина і червоного добровольця». 2 жовтня в Крижополі відбувся мітинг, під час якого виступили представники політвідділу Одеського відділення Південно-західної залізниці і провели запис добровольців до Червоної Армії.

Партосередок у Крижополі виник 2 грудня 1920 року в складі 4 членів та 11 кандидатів у члени партії. А в червні 1921 року він зріс до 24 чоловік. Тоді ж почала протистояти комсомольська організація.

Численні банди, які лютували у Ольгопільський волості, перешкоджали нормальній роботі органів Радянської влади. Це й було однією з причин переїзду окремих волосних установ з Чоботарки до Крижополя. Восени 1921 року тут розмістився вол-комнезам на чолі з М. А. Вихристюком. Від рук бандитів гинули радянські працівники – на початку квітня 1922 року був убитий секретар Крижопільського райкому комсомолу Козаченко. Для боротьби з бандитизмом створили загін особливого призначення. До нього входили комуністи, комсомольці і члени КНС.

В січні 1921 року засновано райпартком. Секретарем його комуністи обрали А. І. Баєва. Райпартком здійснював широку організаторську роботу в Крижополі і в навколишніх селах. Передусім комуністи мобілізували залізничників на боротьбу з розрухою та за успішне виконання зобов’язань щодо перевезень народногосподарських вантажів. Організували 2 суботники, взяли участь у недільнику, під час якого прибирали майстерні, ремонтували обладнання та вивантажували матеріали тощо. У березні були проведені тижні дитини, чистоти, а в день 50-річчя Паризької комуни місцеві культармійці організували мітинги, влаштували для населення безкоштовні спектаклі.

Крижопільські комуністи для роз’яснення рішень Х з’їзду РПК(б) виїжджали в села. Райпартком включав до свого складу в 1921 – 1922 рр. Піщанський і М'ястківський волосередки. Безпосередньо на місцях комуністи й комсомольці допомагали налагодити роботу культурно-освітніх закладів, піднести рівень сільського господарства та виконати продподаток.


Случайные файлы

Файл
ref-20622.doc
8370.rtf
65221.rtf
13012-1.rtf
160839.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.