Українські легенди та перекази про диких птахів (64652)

Посмотреть архив целиком











Реферат на тему

Українські легенди та перекази про диких птахів




Щодо диких і хижих птахів, то в легендах про деяких з них не можна не помітити залишків так званого тваринного епосу; решта легенд є плодом простої спостережливості народу; проте як у тому, так і в другому випадку помітний вплив справила зі свого боку ще й апокрифічна література. Легенд про диких і хижих птахів збереглося чимало. Зупинимося на найголовніших з них.

Одним з найшанованіших, так би мовити, на Україні птахів є ластівка (сільська ластівка). Це — Божа пташка (Київський повіт). Створена вона Богом із землішицький та Літинський повіти) Благословив її Господь за те, що коли "жиди" розпинали Христа, ластівки крали в них цвяшки (Проскурівський повіт). Якщо ластівка в'є під чиєюсь оселею гніздо, то це передвіщає щастя тій родині (Старобільський та Літинський повіти). Розоряти гніздо ластівки або "драть" їхні яєчка — гріх: все обличчя у винних всіється веснянками, подібно до цяток на ластів'ячих яєчках (Літинський, Київський та Старобільський повіти). Більше того, ластівка, щоб відомстити, попсує корову, для чого пролетить під коровою тричі — молоко почервоніє і його стане так мало, що навіть теля пропаде з голоду (Старобільський і Новомосковський повіти). Хто розорить гніздо ластівки і вб'є її пташат, у того вона спалить хату, принісши з поля вогню (Харківський і Старобільський повіти). Щоб вивести з обличчя ластів'яче ряботиння (веснянки), потрібно, як уперше навесні побачиш ластівку, вмитися молоком і втертися тим рушником, в якому носили святити паску, — не тільки зійде ластів'яче ряботиння, а й станеш білолицим (Старобільський повіт). Або: коли побачиш уперше навесні ластівку, треба тричі сказати: "Ластівко, ластівко! На тобі веснянки, дай мені білянки!" (Подільська губернія). Декотрі, побачивши вперше навесні ластівку, беруть з-під правої ноги землі й помічають, якого кольору трапиться в ній вовна: такої масті і скотину треба тримати (Старобільський повіт). Якщо ластівки раптово відлітають з якої-небудь місцевості, то там слід неодмінно чекати мору на людей (Літинський повіт).

Якщо ластівка "напаскудить" комусь на голову, то голова в того чоловіка вкриється шолудями (Літинський і Канівський повіти).

Восени (в Літинському повіті 26 вересня — за старим стилем. — Ред.) ластівки не відлітають на теплі води, у вирій, а зчеплюються лапками одна за одну, утворюючи довгу вервечку, і, за якусь провину, замерзають на цілу зиму у воді. А напровесні, коли скресне крига і зігріється вода, вони оживають і літають потім аж до Здвиження. Не раз, буцімто, витягували взимку неводами цілі в'язки зчеплених одна з одною мерзлих ластівок (Київський, Таращанський та деякі інші повіти).

Природне бажання пояснити деякі особливості зовнішнього вигляду ластівки та її суто ідеальну сімейність породило особливу досить зворушливу легенду про походження ластівок з палко закоханих одне в одне чоловіка й жінки (Олександрівський повіт). Жили собі, кажуть, чоловік і жінка. Чоловік одного разу щось різав і забруднив руки кров'ю, а жінка в цей час підійшла й так і в'ється круг нього. Чоловік узяв II за підборіддя й лагідно промовив: "Ластівко, — каже, — ти моя!" — і при цьому поцілував. Тієї ж миті вони спурхнули й полетіли ластівками. Оце через те в ластівки й видно під горлечком червоненьку плямочку.

Не меншою повагою й любов'ю користується ластівка і в інших народів. У Чехії та Німеччині вона зветься "пташкою Божої Матері"; вважають доброю ознакою, якщо ластівка влетить у вікно. Розорити гніздо ластівки чи вбити II — тяжкий гріх (Німеччина та Італія) і, як кара за це, в корів тієї людини, що розорила гніздо, молоко обертається на кров або ж і зовсім пропадає (Угорщина і Німеччина). Давні письменники свідчать, що навіть хижі птахи вважають ластівку священною. У Арріана — ластівка попереджує Александра Македонського про небезпеку.

У Дагестані розповідають, що богатирі заснували аул Цудаха з такого приводу. Зупинились вони одного разу на тому місці на ночівлю і ввіткнули прапор у землю біля свого вогнища. Прокинувшись уранці, богатирі побачили, що ластівки носять землю на кінець списа, до якого прикріплено було прапор, лагодять на ньому собі гніздо. Вчені пояснили це як добре знамення, і богатирі вирішили оселитися тут.

На монгольському сході є така чудова легенда, що являє собою суміш декількох казкових мотивів на апокрифічній підкладці і змальовує ластівку великою благодійницею роду людського. Коли всемогутнім Богом призначено було пророку Ноєві, хай буде над ним благословення, мандрувати в ковчезі по водах, що покрили всю землю, шайтан (диявол), обернувшись на мишу, всіляко намагався шкодити людям і звірям, які були в ковчезі. Він знищував запаси, псував майно і, нарешті, замислив погубити весь ковчег, потопивши його у водах вселенського моря. Для цього, забравшись якомога нижче, аж на дно ковчега, шайтан прогриз дірку в днищі його. Вода ринула, і ковчег почав швидко наповнюватися водою. Змія, що була тут же, заткнула дірку хвостом і стала голосно кликати на допомогу. Першою прибігла на той лемент кішка, яка, дізнавшись у чому річ, не чекаючи приходу пророка Ноя, хай буде над ним благословення, з'їла мишу. Винуватця було знищено, а тому карати було нікого; залишалось винагородити змію. "Змерзла я", — промовила змія. "Потерпи, — відповів пророк, хай буде над ним благословення, — коли зупинимося на землі, проси в мене для їжі найсолодшої крові, і я дозволю тобі годуватися нею". — "Пошли комара довідатися, яка кров найсолодша, бо мені не можна відлучатися". Довго літав комар. Ковчег уже зупинився. Скуштувавши крові усіх звірів, гадів і птахів, комар покуштував і крові людини. "Солодкість її ще й зараз я відчуваю на язиці", — каже він ластівці, що летіла навстріч, показуючи їй язика. Почувши це, ластівка боляче щипнула його за язик, і комар уже не міг говорити, а тільки пищав; за нього ж-доказала ластівка, що найсолодшу кров знайдено комаром у жаби. — "Амінь. Аллах — акбар!" — вигукнув пророк, хай буде над ним благословення. Звідтоді призначено змії годуватися жабами, а ластівку за свій порятунок людина береже в своєму домі разом з її гніздом і пташенятами. Змія хотіла з'їсти ластівку за її витівку, схопила її за хвоста; та ляйляк (лелека) відняв її в змії, яка встигла лише відкусити у ластівки кінчик хвоста. Досі можна бачити в кожної ластівки викроєний зубами змії хвіст. Кішка хоч і стала домашньою твариною, але й тепер зберігає все лукавство шайтана, якого вона проковтнула.

Ляйляк — священна птиця, це й дитина знає. Змія досі не може зігрітися кров'ю жаби; велика заслуга її перед праведним Ноєм, хай буде над ним благословення, та, мабуть, гріх її перед Адамом ще більший.

Такою ж благодійницею роду людського постає ластівка і в легенді, записаній у 1883 році на острові Лесбосі, поблизу берегів Малої Азії, зі слів одного молодого черкеса, і яка належить до великого циклу легенд про Соломона. Мудрий цар Соломон, син Давида, розумів мову всіх птахів і рослин і призначив усім тваринам їжу. Змії він призначив для покорму кров людини. Люди стали жалітися, що скоро загине весь їхній рід. Соломон зібрав усіх звірів і, вислухавши скаргу людини, послав комара розшукати для змії тварину з найсолодшою кров'ю. Через рік — нове зібрання звірів. Комар зустрів на шляху ластівку і каже до неї, що він вважає найсолодшою кров людську. Ластівка вирвала в нього язик і у відповідь Соломонові комар міг лише пищати — кс... кссс... Ластівка сказала, що комар онімів, та начебто встиг сказати їй, що найсолодша кров у жаби. І жабу було віддано в їжу змії. Невдоволена такою переміною їжі, змія кинулась на ластівку, але та випручалася і змії вдалося вискубти в неї тільки середину хвоста. Через те люди люблять ластівку й не розоряють її гнізда.

З монгольського сходу, слід гадати, легенда про ластівку, як благодійницю роду людського, проникла до наших вотяків, що ставляться до ластівки з великою шаною і вважають, що вона приносить із собою щастя; тому вотяки влаштовують під дахами куали гнізда з берестяних ящиків для ластівок і ніколи не вбивають їх, боячись, що їх неминуче спіткає за це велике лихо.

Колись на землі жив страшний змій, який живився кров'ю тварин. Змій послав комара куштувати у тварин кров; язик у комара на той час був довшим, аніж тепер. Комар, помандрувавши по світу, повідомив змія, що найсолодша кров у коня. Змій посилає його на пошуки вдруге. Через якийсь час комар прилітає й каже, що людська кров солодша за кров усіх тварин на землі. Не встиг комар скінчити мови, як до нього підлетіла ластівка й відірвала в нього язика, щоб він не говорив на людину. Комар злетів і запищав. Змій розгнівався на ластівку і схопив її за хвіст. Ластівка вирвалась із рук (sic!) змія, лишивши в них середину хвоста. І залишився в ластівки хвіст назавше в такому вигляді, в якому він нині є.

Горобці (сірий, домашній — Passer domesticus) виникли з чортів, і взагалі горобці — проклята Господом пташка (Ушицький та інші повіти). Про походження їхнє є в Літинському повіті така оригінальна легенда. "Жиди" постійно тримали і тримають кіз. Колись вони так їх любили, що навіть послід козячий ховали у свої пуховики. У пуховиках послід цей зігрівся, і з нього зродились горобці.

Оскільки "жиди", за українським народним віруванням, підпорядковані безпосередньо дияволу, то й горобців не можна назвати інакше, як "чортовим насінням". "На Семена" (1 вересня — за старим стилем. — Ред.) горобці збираються в очерет, і чорт їх міряє тут на мірки четверики. Насипле мірку з верхом, і тоді "зчеркне": скільки горобців опиниться понад міркою, тих чорт випускає на волю, а які залишаються в мірці, тих він забирає собі (Київська губернія і Літинський повіт). Саме зібрання горобців "на Семена" (приблизно в цей час горобці збираються у доволі великі зграї) зветься гороб'ячою радою.

Прокляття Богом горобців тісно пов'язується з розп'яттям Господа на хресті. Про це є декілька доволі близьких, зрештою, за основним своїм мотивом легенд. У Маріупольському повіті кажуть, що коли розпинали Христа, то горобці гукали: "Жив! Жив! Жив!" "Жиди" почали тоді ще з більшою жорстокістю мучити Христа. За це Господь прокляв їх і не дозволив їм відлітати на зиму в теплі краї. Восени, коли бувають "жидівські кучки", тоді й горобці літають також кучками. Взимку їх багато гине.


Случайные файлы

Файл
5499-1.rtf
104580.rtf
24809.rtf
98246.doc
1858.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.