Українські легенди та перекази про гадів (64650)

Посмотреть архив целиком















Реферат на тему:

Українські легенди та перекази про гадів



Українські легенди та перекази приділяють увагу порівняно небагатьом видам гадів, але у розвинуті незрівнянно докладніше легенд і переказів про риб. Вони стосуються: гадюки, вужа, полоза, ящірки, жаби і черепахи.

Гадюка (звичайна гадюка — Vipera berus, Coluber berus, prester, chersea, melanis, scytha, thuringicus, cocruleus, Vipera ceilonica, squamosa, orientalis, Communis, limnea та ін.), що зветься в Літинському повіті ще гадюкою-падалицею, походить від диявола, «що видно по її зубах» (Старобільський повіт). Та, крім цього вірування, яке виникло під впливом оповіді Біблії про гріхопадіння наших прабатьків, є ще легенда з циклу «Обходів апостольських», яка розповідає таке про походження гадюки. Одній жінці схотілося злякати, чи що, Спасителя з апостолом Петром, а може, просто тільки жартома позбиткуватися з них. Йшов Спаситель з апостолом Петром після того, як їх хотів було налякати чоловік, якого Господь перетворив за це на ведмедя*, коли дивляться — лізе рачки гола жінка, та прямісінько їм під ноги, й нумо сичати, висолопивши язика: ссс... ссс... ссс...

Господь прокляв її й каже: «Віднині ти будеш новою тваррю на землі й на весь свій вік лазитимеш на череві й без одежі». Жінка полазила гадюкою й розплодила згодом гадюк од себе по всьому світу (Старобільський повіт). У той час, як усі інші тварі з любов'ю ставляться до своїх дітей, гадюка щоразу, після того як виплодить гадюченят, обів'ється разом з ними на суку, і тоді почне їх поглинати одне за одним. Яке гадюченя впаде на землю і встигне втекти, те тільки й залишиться жити. Якби вона не зжирала своїх гадюченят, то гадюк розвелося б сила-силенна. Це вже так Бог дав. Та настануть такі часи, що всього намножиться незлічима кількість — і звіра всякого, і людей, — і їстимуть тоді звір звіра, а люди — людей.

Гадюки дуже отруйні і страшенно люті. Кажуть, що гадюка, вкусивши людину, відразу ж квапиться до води; і якщо лиш вона приповзе до води раніше, ніж прийде той, кого вона вкусила, то вже нібито ніяк не можна порятуватися від смерті. Тому радять усім, кого вкусила гадюка, якомога швидше бігти до ріки або найближчого колодязя і занурити вкушене місце у воду (Літинський повіт). У Старобільському повіті кажуть, що коли гадюка вкусить людину, то треба її зразу ж убити, відірвати голову й прикладати її до ранки, аби врятуватися; а якщо не вб'єш, тоді вона полізе до води і нап'ється, після чого, якщо вдруге вкусить гадюка цю ж саму людину, вона неодмінно помре. Дуже дієвим також засобом від укусу гадюки визнають трикратне прочитання назад молитви Господньої.

Якщо до ранки, що утворилася від укусу гадюки, прикласти ясеневу паличку й потім зберігати її в себе, тоді уникнеш обмов і наклепів (Старобільський повіт). Втім, гадюка сама уникає нападати на людину і з першого разу ніколи не кусає, якщо людина на неї наступить, і каже: «Це вона не бачить». Коли потім наступить удруге, гадюка каже: «Це вона жартує». І лиш коли вже наступить утретє, вона каже: «Це він дратує», — і тоді вкусить. Така поведінка її пояснюється тим, що «після хреста» (після свята Здвиження, 14 вересня — за старим стилем. — Ред.) гадюка до весни (навесні гадюки з'являються «на Варуха, як земля руха»; — мабуть, тут помилка записувача приповідки, — треба: «на Руфа», апостола із 70, пам'ять якого святкується Церквою навесні, 8 квітня — за старим стилем. — Ред.), а не пророка Варуха, пам'ять якого святкується восени, 28 вересня — за старим стилем. — Ред.), упродовж усієї зими, живуть у вирії (вирій гадючий — не той, що пташиний: пташиний вирій — на теплих водах, «за пущами і за багатирями», а гадючий — в Руській землі), куди допускаються тільки ті, що не мають провини, які не вкусили нікого за літо — ні з людей, ні з тварин. Гадюку, яка вкусила людину, не приймає земля, і тому вона лазить до пізньої осені й чекає, щоб її хтось убив. При цьому, хто взагалі вб'є гадюку, тому Бог пробачить сорок гріхів.

Про гадючий вирій в Олександрівському повіті розповідають таке. Пішла одна дівчина в ліс і провалилася в їхній вирій. Коли вона провалилась, гадюки раптом як засичать, а найбільша гадюка як засичить на них, — ті одразу так усі й принишкли. І лежить там, — каже дівчина, — сірий камінь. І ось яка з них не підповзе, то щоразу й лизне і лизне той камінь. А найстарша гадюка отак весь час і в'ється навколо дівчини та все кланяється їй і показує, щоб і вона лизнула той камінь. «Я, — каже дівчина, — довго кріпилась, цілих дев'ять днів, а потім-таки лизнула. І раптом, — каже, — відчула в собі такий приплив сили, що і їсти зовсім перехотілося». Коли потім настав час вилазити з вирію, найстарша вигнулася дугою, і дівчина легко й вільно вилізла по ній на світ. А втім, після того вона недовго вже й жила.

У Старобільському повіті записано такий варіант цієї оповіді. На Здвиження всі гади злазяться докупи, до однієї ями..., і лижуть там кам'яний стовп, чим і живуть цілу зиму, аж до весни. Тому на Здвиження не можна ходити в ліс, бо провалишся до гадюк у яму. Якось пішов отак один чоловік і потрапив-таки до них. Гадюки так і обпали було цього чоловіка, щоб кусати його. Та тут найстарша як засичить на них, — він назад; почали лизати камінь і його штовхають туди ж. Полизав і він камінь, і раптом почав розуміти по-гадючому. Прожив той чоловік з ними в ямі аж до самої весни, бо звідти сам він ніяк не міг вилізти: надто ж глибока вона була.

У свій вирій гадюки лізуть «під чесного хреста» (напередодні свята Здвиження) не поодинці, а цілими величезними гуртами; перед веде найстарша гадюка, якій беззаперечно підкоряється решта. Ця гадюка — з великими золотими рогами, і в неї, як мовиться, царський чин. Є й у деяких інших гадюк золоті роги, тільки маленькі, й чин у них менше царського (у Старобільському повіті гадюку з червоними ріжками називають цариця-голиця). Гадюк із золотими рогами особливо багато нібито можна бачити тоді, коли вони лізуть у вирій. Отож дехто навмисне йде в цей час рано вранці в ліс, аби роздобути собі гадючі золоті роги, бо у володаря їхнього буде багато грошей, і взагалі він стане щасливим. Роги ці бережуть, як зіницю ока, й нізащо не продадуть нікому. Добути їх можна так. Коли угледять гадюку із золотими рогами, то кладуть червоний суконний пояс (нині таких поясів немає вже — їх ніхто не носить, хіба що рідко де-не-де побачиш) або суконну червону стрічку поперед неї в тому напрямку, куди вона лізе (гадюка не звертає ніколи вбік і не повертається назад). Долізе вона до пояса чи до стрічки і почне потихеньку пищати; тоді почне пищати дужче, далі — ще дужче, і якщо хтось стоїть поблизу, то вона так пищить, що навіть оглушує його: їй не хочеться скинути роги, а дітися ніде. І доти пищить все й пищить, доки, нарешті, не покладе їх на пояс чи на стрічку (Сумський повіт).

Якими б не були отруйними і страшними через це гадюки, але той, хто знає «таке слово» (певне слово), може чинити з ними все, що схоче. Косили в полі косарі. Тільки-но посідають вони, бувало, обідати, один одразу ж і понапускає гадюк, які давай лазити тут же, «по табурі». Косарі підхоплюються, нажахані, зі своїх місць, а той хизується, походжає та похваляється собі, Ось один дивився якось, дивився та й каже: «Нумо, поглянемо, що ти таке відаєш?» Узяв повсть, розстелив її на землі, поставив на неї того косаря й каже: «Стій же, не зрушуй з місця, інакше тобі буде смерть». Тоді — як свисне! Раптом, не знати звідки — котиться колесо. Докотилося і давай жалом (це була величезна змія) то в одне око, то в друге — ось-ось виколе їх зовсім. Вистояв він так, ні живий ні мертвий, а потому, як змія зникла з очей, і каже: «І онукам, і правнукам закажу ніколи не похвалятися своєю хоробрістю перед гадюками» (Олександрівський повіт).

Якщо хтось прислужиться гадюці, вона не залишиться невдячною.

Діставши відставку, поверталися два солдати зі служби додому — один верхи на коні, а другий безкінний. Застала їх ніч у степу. Прокидаються вони вранці, й бачать: облягла їх навкіл змія — така величезна, як гора. Сидять вони в цьому страшному колі й плачуть. Коли зненацька змія відкинула трошки отак убік хвостика. «Ну, — каже піший солдат до другого, — ти — з конем, то драпай, може, втечеш». Щойно той виїхав, змія знову замкнула коло. Потім розвернулася вся й ну кланятися й пищати — от-от мало не забалакає та весь час кличе солдата за собою. Солдат якось уже там подав їй знак, що згоден. Ось змія полізла собі, а він за нею, за нею. Прилізла до нори і як запищить! А з нори як вискочить друга змія, й давай вони битися. Солдат прицілився і вправно зніс голову тій, яка вискочила з нори. Друга змія давай тоді кланятися йому та дякувати. Потім швидко поповзла й наздогнала десь крамаря (торговця красним товаром), вбила його й пригнала солдатові коня з возом (Олександрівський повіт).

Так розповідав сам солдат про свою щасливу пригоду; але нічка темна, треба думати, повідомила б менш поетичну, зате більш вражаючу повість про вдавано-чудесну появу в нього коня з возом, навантаженим крамом.

Гадюки іноді є знаряддям кари Божої. Одна мати часто ходила провідувати свою заміжню дочку, і своїми відвідинами, зрештою, набридла тій. Якось раз прийшла вона в такий час, коли дочка спала. Прокинувшись і побачивши матір, дочка розсердилась, вилаяла її й сказала: «І чого тільки вона тут вештається!» Мати пішла зі сльозами, а дочка знову заснула. І сниться їй, наче хтось каже: «Піди в сад і візьми там два сувої полотна». Прокинулась вона, пішла в сад — і справді побачила два сувої полотна. Взяла вона їх, повісила собі на плечі й понесла. Раптом з тих сувоїв полотна утворилося дві гадюки, які вп'ялися злій дочці в груди і геть приросли до неї, так що було несила їх одірвати. Так вона й померла з гадюками. II, кажуть, міг би вирятувати від гадюк лише такий чоловік, який протягом усього життя не їв м'яса по понеділках і вівторках (Старобільський повіт).


Случайные файлы

Файл
74545-1.rtf
5425.rtf
33418.rtf
6750-1.rtf
165285.doc




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.