Сільськогосподарська культура українців (64539)

Посмотреть архив целиком

Міністерство освіти і науки України

Вінницький державний педагогічний університет

ім. М. Коцюбинського

Інститут історії, етнології і права

Кафедра Історії України







Самостійна робота:

Сільськогосподарська культура українців







Виконав

Студент групи 2-В








Вінниця. 2008


План


Вступ

  1. Рільництво. Городництво. Обробіток ґрунту

  2. Тваринництво

  3. Садівництво

  4. Бджільництво

Висновки

Список використаної літератури


Вступ


Українці упродовж століть створював високу сільськогосподарську культуру, яка стала надбанням багатьох народів. Головною галуззю землеробства здавна було рільництво. На території України воно відоме з середини І тис. до н. е. Вже за часів Київської Русі тут вирощували пшеницю, жито, ячмінь, просо, овес, горох, чечевицю, гречку, коноплі, льон, рижій.

Городництво відоме на Україні з найдавніших часів, коли східні слов'яни вирощували буряки, капусту, ріпу, гар бузи, кавуни, часник, цибулю, моркву, мак, горох, сочевицю, огірки тощо. Воно мало переважно присадибний характер. Город ділився на плеса, грядки і капусники. Часто на низьких місцях городу нарізався і підмет. Плесо в городі — це широка довгаста ділянка; грядка — вузька, довга і висока; капусник — найнижче і найвологіше місце в городі. Характерною рисою українського городу було обсадження його ділянок соняшником, а також квітами.

Після землеробства друге місце у сільському господарстві України посідало тваринництво. Ще за часів Київської Русі розводили коней, велику і дрібну рогату худобу, свиней, а також домашню птицю. Впродовж майже цілого середньовіччя основною тягловою силою у селян були воли, їх здебільшого відгодовували не тільки для власних потреб, а й на продаж. Починаючи з другої половини XIX ст. волів почали замінювати кіньми. Особливу увагу селяни приділяли розведенню великої рогатої худоби, яка забезпечувала їх молочними продуктами, відгодівлі овець. Порівняно з великою рогатою худобою та кіньми вівчарство в селянському господарстві відігравало допоміжну роль. У багатьох районах України розводили також кіз, свинарство задовільняло потреби населення в салі та м'ясі.

Сад — одна з найхарактерніших рис українського села в XIX—на початку XX ст. Розміщувався він переважно на присадибній ділянці, переважали місцеві породи фруктових дерев, які відбирались і вирощувались упродовж віків. Найпоширенішими садовими культурами на Київщині, Поділлі, Волині, Чернігівщині та західних землях України, що характеризувались надзвичайним багатством місцевих сортів і назв.

Бджільництво відігравало важливу роль у господарстві східних слов'ян, адже мед не тільки споживали, а й виготовляли з нього чудовий напій. Про поширення бджільництва серед селянства свідчить факт, що майже все середньовіччя існувала медова данина з населення. Бджільництво було культивоване (на пасіках) і некультивоване (бортництво).

  1. Рільництво. Городництво. Обробіток ґрунту


Найдавніша і найпоширеніша культура — яра та озима пшениця. Вона була головною культурою у південних районах та в Закарпатській низовині, а також займала значні площі в лісостеповій частині України. Сіяли її завжди на кращих грунтах. Друге місце посідало жито, основна зернова культура Полісся та Карпат, а також Київщини й Волині. Його сіяли переважно як озиму культуру на гірших або дуже виснажених грунтах, оскільки це невибаглива культура, що збагачує землю, підвищує її родючість.

На Півдні здебільшого займалися вирощуванням ячменю, ранньої й невибагливої ярової культури, про яку в народі говорили: «Кидай мене в грязь, то будеш як князь». Україна мала близько 20 гатунківпроса — сухостійкого злака. Його сіяли першим на піднятій цілині та перелозі, а потім заволочували бороною з напором, тобто з прив'язаними до неї колодками, які розбивали нероз-пушені грудки і затирали в землю.

В Україні, зокрема на Чернігівщині та Волині, подекуди вирощували гречку, пізню ярову культуру. Наприкінці травня її сіяли на цвіт для бджіл, а в червні — на зерно. Вважалось, що вона також збагачує грунт, тому нею засівали, як правило, виснажені лани. Ще з скіфського часу вирощували коноплі та льон, з їх насіння били олію, а з волокна виготовляли тканини для одягу. Для конопель вибирали ділянку в низьких місцях городу чи поля — підмет (грядку), завжди добре угноювали і двічі (восени й весною) глибоко зорювали, густо засівали і заволочували коноплі бороною. Для льону восени неглибоко розорювали ділянку твердого перелогу. Під льон грунт не угноювався, лише старанно скородився бороною перед посівом і заволочувався після нього. Коноплі здебільшого сіяли на Чернігівщині, Полтавщині, льон — у районах Полісся та західних областях, хоча обидві культури в невеликій кількості вирощували на всій Україні.

Для вироблення олії сіяли рижій вузькими смугами вздовж доріг і разом з яровими хлібами. Соняшник на Україні з'явився наприкінці XVIII ст. як декоративна рослина і тільки в XIX ст. його почали використовувати для виробництва олії. Соняшник здебільшого сіяли на Донбасі, Харківщині, півдні України, менше — на Волині, Чернігівщині та Київщині. Наприкінці XVII ст. на території України з'явилась кукурудза, завезена з Америки. До середини XIX ст. її вирощували як городну культуру, а в другій половині XIX ст. все більше землі виділяється для її посіву на півдні України, Поділлі, Полтавщині та на Закарпатті.

В середині XVI ст. з Південної Америки в Європу завезли картоплю, а 1764 р. вона з'явилася на Україні. У XIX ст. її почали вирощувати на польових ділянках під плуг, букер і заступ. Саме тоді широко розповсюдився посів цукрових буряків. Основна маса посівів належала землевласникам, але часто селяни, котрі жили поблизу цукрових заводів, перетворювали свої землі на бурякові плантації.

У незначній кількості українці сіяли овес (найбільше в Карпатах), горох, сочевицю, боби і т. д.

Городництво відоме на Україні з найдавніших часів, коли східні слов'яни вирощували буряки, капусту, ріпу, гар бузи, кавуни, часник, цибулю, моркву, мак, горох, сочевицю, огірки тощо. Воно мало переважно присадибний характер. Город ділився на плеса, грядки і капусники. Часто на низьких місцях городу нарізався і підмет. Плесо в городі — це широка довгаста ділянка; грядка — вузька, довга і висока; капусник — найнижче і найвологіше місце в городі. Характерною рисою українського городу було обсадження його ділянок соняшником, а також квітами.

Картоплю садили рядами, викопуючи в розпушеній землі заступом ямки з таким розрахунком, щоб кущ від куща ріс на відстані близько аршина. Копали восени заступом.

Буряки на городах сіяли та садили. Перевагу надавали садінню. Сіяв буряки чоловік, а садила жінка, викопуючи ямки заступом, сапою (інколи садили і розсадою).

Капусту українці завжди садили розсадою. У найзатишнішому місці, часто під хатою, огороджувався ліскою з лози або очеретом невеликий розсадник. Знизу накладався гній, а зверху — земля. Ранньою весною, часто коли ще не зійшов сніг, у розсадники сіяли насіння капусти. Сходи на ніч прикривали соломою або очеретом. Коли рослина випускала чотири листочки, господиня висаджувала її під заступ рядами в грядці. Поки капуста не прийметься, ЇЇ підливали.

Цибулю і часник селяни вирощували на низьких затишних і добре угноєних ділянках. Подекуди садили також квасолю.

Під огірки відводились завжди добре угноєні грядки, які переважно обсаджували гарбузами — встромляли по чотири—п'ять насінин зубками вгору. На півдні України та на Полтавщині було розвинуте баштанництво; у невеликій кількості сіяли мак, кріп, моркву, редьку, петрушку. Мак сіяли ранньою весною, іноді, коли ще не зійшов сніг.

Найдавнішою системою обробітку грунту, відомою на території України з часів трипільської культури, було мотичне землеробство, що характеризувалось обробітком вручну великих постійних ділянок городнього типу.

Приблизно в середині І тис. до н. е. у чорноземних степових і лісостепових районах на основі застосування орних знарядь праці і тяглової сили тварин виникла перелогова система, з якою починається і польове землеробство — рільництво. У лісових районах наприкінці І тис. до н. е. з появою залізної сокири та мотики, а також суховатки, сохи і борони, мотична система почала переходити в підсічно-вогневу.

У І тис. до н. е. з поліпшенням якості обробітку грунту перелогова система переходить в парову двопільну систему. З появою ж на Київській Русі плуга виникає трипілля, що, крім карпатського регіону, стає пасивною системою українського землеробства, а згодом перетворюється у фактор, який гальмує розвиток сільського господарства.

Зміст трипілля заключався ось у чому. Вся земля ділилася на три рівні частини: одна відводилась під пар, не засівалась (толока), на другій сіяли озимину (царина) і на третій — ярину (ярина). Наступного року толока розорювалась, на ній вирощували озиме жито або пшеницю, тобто вона ставала цариною. Торішню царину після жнив орали на зяб і весною засівали яровими культурами — царина ставала яриного, торішня ж ярина ставала толокою.

В Карпатах упродовж середньовіччя існувала двопільна система обробітку землі. Всі поля ділили на дві половини: одну залишали під пасовища, іншу засівали різними культурами (за вирішенням громади).

Малоземелля селян часто примушувало їх відходити від правильного трипілля, впродовж кількох років засівати поля, не залишаючи пару, і тільки коли земля виснажилась, давали частині поля «перебур'янити».


Случайные файлы

Файл
138122.rtf
100479.rtf
5498.rtf
121020.rtf
105037.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.