Матеріальна та духовна культура євреїв Півдня України у XIX ст. (64417)

Посмотреть архив целиком












Реферат

Матеріальна та духовна культура євреїв Півдня України у XIX ст.



План


1 Побут

2 Одяг

3 Їжа

4 Обряди

5 Особливості соціальної організації та самоврядування

Висновки

Список літератури



1 Побут


Культура – це сукупність матеріальних і духовних цінностей, які відображують активну творчу діяльність людей в освоєнні світу в ході історичного розвитку суспільства. Специфіка культури відбивається у тому, що вона свідчить, якою мірою людина стала для себе та інших людиною, як вона відчуває та усвідомлює себе такою. Матеріальна культура характеризує діяльність з погляду її впливу на розвиток людини. Духовна культура є результатом діяльності розуму. Цілісна єврейська культура ще не склалася. Вона існує як конгломерат деяких культурних комплексів, характерних для різних етнолінгвістичних груп євреїв, які розвивались в різних етнокультурних умовах, можна казати про синтез цих комплексів

Житла євреїв відрізнялися від українських. Як правило, їх розплановували, щоб мати вихід одразу на вулицю. Це диктувалося умовами і специфікою діяльності євреїв. Оскільки торгівля була основним їхнім заняттям, то часто-густо житло ставало й крамницею. В селі Крутому Кодимського району ще зовсім недавно (в повоєнні роки минулого століття) навколо базарної площі можна було побачити єврейські будівлі, мешканці яких торгували саме по своїх житлах.

Єврейські будинки мали вікна і двері більших розмірів, ніж українські. Господарських споруд, а отже й подвір'їв та огорож практично не було, за винятком тих господарств, де тримали худобу.

У містечках мало місце й таке розпланування: подвір'я, до якого можна було заїхати через широкі ворота, стояло під одним дахом із житлом. Такі будинки найчастіше належали 3 - 4 і більше родинам.

Якщо в українській хаті повсякденний одяг тримали на жердці, то у євреїв його чіпляли на позабиваних у стіну цвяхах та кілках. Не було по єврейських хатах лав та ослонів - користувалися стільцями. Порівняно більше, ніж інші народи, мали євреї посуд. І не лише того, в якому їжу подавали до столу, а й того, в якому їжу готували. Наприклад, для молочних і м'ясних страв кожна господиня тримала окремі горщики чи каструлі. Гріх було також готувати рибу в молочному чи м'ясному горщику. Був і спеціальний пасхальний посуд - як столовий, так і кухонний. Ним користувалися тільки раз на рік.

Власне, од євреїв до трудового українського люду перейшов звичай подавати кожному за столом окрему тарілку, а згодом це передалося й на села, де раніше традиційно їли зі спільних мисок.

У єврейських хатах мали місце картини релігійної тематики, портрети видатних рабинів і предків господарів, але заборонялось тримати вироби рельєфного і скульптурного зображення, бюсти. Нерідко на східній стіні в рамці під склом можна було побачити кольоровий аркуш паперу з текстом Святого письма, емблемами щита Давида (два перехрещені трикутники) тощо. А балків у кожній кімнаті мало бути парне число.

Деякі євреї на пам'ять про сплюндрування Єрусалима, фарбуючи або білячи житло, залишали на стіні не замальований квадрат розміром в аршин. На дверях прибивали пергаментні аркуші з главами Святого письма.

Побутові умови небагатих єврейських родин були досить напруженими. В середині XIX століття в містечках нашого краю в 3 - 4 кімнатах жило по 8 - 10 сімей. Якщо у християнського населення міст на 100 будинків приходилось 410-500 мешканців, то у євреїв - 1299.


2 Одяг


За давніх часів українські євреї – чоловіки носили старопольський костюм - довгий чорний сюртук, штани, заправлені в панчохи, черевики. Але під шапками на головах мали ще й ярмулку - невеличку чорну шапочку, якої ніколи не скидали - навіть під час їжі й молитви. Непокриту голову вважали за гріх перед Богом. У зачісці обов'язковими були пейси, що неширокими пасемками звисали з голови по обидва боки обличчя. Єврейки вирізнялись з-поміж інших, передусім, способом запинатися: хустку зав'язували кінцями на потилиці так, щоб було видно вуха. Заміжні єврейки, крім того, носили перуки, а власне волосся стригли: всі вважали, що жінці ніколи дбати про власну зачіску - їй треба насамперед глядіти чоловіка і дітей.

Релігія забороняла євреям носити одяг із змішаних волокон. Тканина повинна бути з чогось одного: як із шовку, то з шовку, як із льону, то з льону, а як шерстяна, то без домішки лляних ниток. Мойсей не дозволяв своєму народові носити мішані тканини, як це практикували єгипетські жерці. За іншою версією, жертва перших Адамових дітей складалася в одного з рослин, а в другого з тварин, і не слід рослинних волокон перемішувати з тваринними, щоб не виникло братовбивства. Кожен має додержуватись власних уподобань і не нав'язувати їх іншому


3 Їжа


Єврейська народна кухня доволі смачна й різноманітна. Але теж має свої застороги. Про те, що євреї не їли свинини, знають усі. Але понад те їм заборонялося брати до вжитку м'ясо худобини, яку роздер хижий звір. Не годилося, також, їсти м'ясо хижаків і хижих птахів, бо воно має недобрий вплив на людину, робить її брутальною і жорстокою. Це все належало до того, що звалося трефним, тобто до їжі непридатним.

Основою ж кошерних, тобто придатних до їжі м'ясних страв було м'ясо жуйних тварин з роздвоєними ратицями: корови, кози, вівці. Із птиці годилися в їжу всі її домашні види, але треба було ще знати, як її зарізати, щоб і вона була кошерною. Уміли це робити спеціальні різники, їх чимало було по містечках. А орендарі сільських корчем мусили наймати балагулу, щоб завезти птицю до різника та споживати її з чистим сумлінням як кошерну.

Рибу мали за кошерну лише лускову з плавниками. Сомів, отже, не їли, як й не їли кодимських в'юнів (різновид вугра). Одначе навіть тоді, коли до готування їжі було дібрано цілком кошерні продукти, єврейські господині мали виконати найголовнішу засторогу: "Не давай вогню, поки не посолиш". Тільки за такої умови, вважали вони, їжа нікому не завадить. Тому вариво найчастіше солили тричі: дрібку до вогню, жменьку до смаку і щипочку наостанці. Так, у всякому разі, чинила дружина шинкаря в селі Новосілці Голованівського району, тепер Кіровоградської області. Овочі й фрукти євреї вважали кошерними всі. Але особливо полюбляли такий корисний і здоровий овоч, як часник. Цінували його й українці, особливо з салом та в ковбасах і холодцях.

Зате ставлення до квасолі у євреїв та українців було неоднакове: перші її любили, другі не дуже. Тому садили її в українських селах по городах передусім для продажу євреям. А ще казали, після квасолі добре родить картопля.


4 Обряди


Весільна обрядовість євреїв, як і інших народів, складалася з кількох частин. Найпершою були заручини. Справляли їх частенько ще тоді, коли "молодий" і "молода" бавились у пісочку чи гралися ляльками. Але - за всіма вимогами традицій і звичаїв.

Посередником між сторонами виступав сват, що мав таку професію і наймався як до батьків майбутньої нареченої, так і до батьків майбутнього нареченого. Саме він залагоджував усі незгоди та добивався компромісів. Із цього приводу в Одесі складено анекдота:

-Ой, то вашій донечці не підходить ні син Терешковича, ні син Абрамовича! Може б ви оддали її за графа Потоцького? – іронізував сват

- За графа Потоцького таки оддав би.

- Ну то пів діла зроблено. Зосталось умовити тільки графа Потоцького.

Кінчались заручини урочистим підписуванням акта. Робили це батьки молодих у присутності родичів з обох сторін. Підписували акт про заручини також двоє спеціально запрошених свідків.

Зарученого нареченого щороку на Пасху кликали до родини нареченої (дуже рідко бувало навпаки), однак між собою заручені навіть не розмовляли. Минав не один рік, поки доходило до весілля. Але перед ним батько нареченої мав обов'язок подарувати майбутньому зятеві годинника.

Та ось, нарешті, призначено день шлюбу. Перед ним у домі молодого й молодої влаштовували молодіжні гуляння. Обідали там і там окремо, а на вечерю молодий разом зі своїми гістьми йшов до молодої. Невдовзі його гості розходилися. Товаришки ж молодої розплітали їй коси під журливу мелодію оркестру, молодий у присутності двох своїх свідків накидав їй на голову хустку, ніби ставлячи знак своєї власності, і теж йшов (разом з оркестрантами) додому, бо і на неї, і на нього чекав іще обряд омовіння. Виконати його треба було обов'язково до півночі, тобто до настання суботи, бо цього дня євреям заборонялися всякі роботи й справи, окрім молитов, читання Біблії та звертання до Бога.

Щоправда, перед виходом до шлюбу молодий мав іще пройти обряд випосадження, коли на нього накладали китель- одежу, яку євреї вбирали тільки на Пасху та Судного дня, і в якій їх ховали. Але цю чинність не мали за гріх, бо вона, як і шлюб, була звернена до Бога і кликала єврея до Його церкви (синагоги).

Тут слід зауважити, що й у інші дні, тобто щосуботи, євреї вдягали до свого Божого дому теж спеціальну річ. Це був т а л е е - широка біла стрічка з вишитими текстами зі Святого письма та щитом Давида, її накладали через плече. Ходили до синагоги лише чоловіки. Саме вони мали обов'язок ставати перед Богом і звітувати за все, що коїться в їхньому домі, в тому числі й відповідати за поведінку та гріхи своїх жінок і дітей. Жінки до церкви не ходили. Лише раз на рік - у Судний день - вони йшли до синагоги. Та ще в день свого шлюбу.






Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.