Етнічна культура (64305)

Посмотреть архив целиком


Зміст


Вступ

1. Етнічна культура

2. Вплив факторів на ентнічні процеси

3. Вивчення складу населення

Виводи

Література


Вступ


Упродовж останніх 100-150 років на Землі різко збільшилася кількість міст і чисельність міського населення, підвищилася його частка в усьому населенні планети, посилилася роль міст в усіх сферах життя суспільства. Відобразивши суттєві структурні зміни в економіці та соціальному житті, процес урбанізації, будучи назагал прогресивним явищем, спричинив багато нових проблем, які десятиліттями зберігають актуальність. Тому більшість сучасних суспільних наук, досліджуючи різні аспекти буття людини та суспільства, часто акцентують увагу саме на місті, міських жителях. Серед великої кількості проблем сучасного суспільного життя, що потребують детального вивчення, належне місце має посісти проблема взаємодії та взаємозв’язку міста й етносу.

Впродовж тривалого періоду в Україні було дуже мало наукових праць етноурбаністичного спрямування. Відсутність ґрунтовних досліджень із цієї проблематики зумовлювалася панівною у Радянському Союзі, до складу якого до 1991 р. входила Україна, офіційною марксистсько-ленінською ідеологією. Ця ідеологія визнавала перевагу класових інтересів над національними, що відвертало увагу від дослідження етнічного складу міського населення й загалом від вивчення етнічних проблем. Марксисти вважали також, що міська культура не є невід’ємною частиною національної культури, а навпаки - суперечить їй, нівелюючи національні традиції. Таке висвітлення проблеми відбувалося у процесі пропаганди псевдонаукової концепції “злиття націй у єдиний радянський народ", яка слугувала прикриттям процесу швидкої русифікації населення різних національностей колишнього СРСР. Натомість у зарубіжних країнах етноурбаністичні дослідження розвивалися в зовсім інших умовах. Наприклад, у США етнічний склад міського населення привернув увагу науковців ще в 30-х роках ХХ ст., оскільки особливістю цієї країни, як й інших країн Америки, є те, що їхнє населення формувалося за рахунок переселенців з багатьох реґіонів світу, тому характеризується значною етнічною строкатістю. В 70-80-х роках ХХ ст. вивчення етнічних груп у містах набуло актуальності й для країн Західної Європи у зв’язку із міґраціями робітників - вихідців із країн Північної Африки, Туреччини, колишньої Югославії та деяких інших реґіонів.

Відповідно до висловлених вище міркувань, метою цієї роботи є дослідження наукової сутності проблеми географічного дослідження етнічного складу міського населення (етногеографічного дослідження міського населення). Конкретні завдання роботи полягають в тому, щоб розкрити актуальність проблеми, проаналізувати взаємозв’язок між містом та етносом, охарактеризувати головні напрямки етногеографічного дослідження міського населення, дослідити питання методики та методології таких досліджень.


1. Етнічна культура


Безперечно, що у місті значною мірою втрачаються традиційні етнічні риси людини. Проте зникають здебільшого етнічні особливості традиційної матеріальної культури (причому далеко не всі), а загалом етнічне в людині залишається, воно лише переходить у її духовне життя, в її психологію. Існують два взаємопов’язані типи етнічної культури: традиційний сільський тип, в основі якого лежать багатовікові зв’язки селянина із землею, виражені в матеріальній культурі, побуті, традиціях, звичаях; і сучасний урбаністичний тип, який ґрунтується не стільки на зовнішніх етнічних атрибутах, скільки на внутрішньому психологічному усвідомленні етнічного коріння, тобто на етнічній самосвідомості.

Ще однією важливою перешкодою, що в совєтський період стримувала етнічне вивчення міст, було відведене етногеографії (науковій дисципліні, в межах якої найчастіше вивчають цю проблему) місце серед суспільних наук. У радянській системі суспільних наук етнічна географія розглядалася як етнографічна дисципліна, чи, в кращому випадку, як дисципліна, яка перебуває на стику етнографії та географії. В. Старовойтова навіть запропонувала виділити окрему субдисципліну - “урбаноетнографію", яка б вивчала різні етноси у містах. Очевидно, що лише етнографічний підхід до вивчення як проблеми просторового розміщення етносів загалом, так і етнічних відносин у містах, зокрема, хоч і є необхідним, але не найважливішим. Швидкий розвиток етногеографії у постсовєтський період одразу ж виявив помилковість віднесення етногеографії до етнографічних наук і засвідчив, що за предметом дослідження та методами дослідження, етногеографія виступає як географічна наука. Зрозуміло, що етнічним вивченням населення міст повинні займатися представники різних наук (етнографії, демографії, історії, соціології), але комплексне дослідження усіх аспектів цієї проблематики неможливе без геопросторового її бачення, тобто без географічного підходу, який дає змогу пов’язати дані різних суспільних наук і дослідити проблему як у локальному та загальнодержавному, так і в глобальному контекстах.


2. Вплив факторів на ентнічні процеси


Вплив урбанізації на етнічні спільноти є найрізноманітнішим. Почнемо з того, що вона, зазвичай, сприяє ускладненню етнічного складу населення території. Пов’язане це з міґраціями населення, завдяки яким зростають міста. Найбільші з них мають значні ареали міґраційного притягування, що можуть виходити за межі реґіону чи країни, де знаходиться місто, і охоплювати етнічні території декількох етнічних спільнот, завдяки чому і відбувається притік міґрантів різних національностей. Проте міжетнічні зв’язки, неминучі в процесі адаптації декількох етнічних груп у місті, пришвидшують різноманітні етнічні процеси, кінцевим результатом яких здебільшого є поступова асиміляція малих етнічних груп більшими, а отже, зростання етнічної однорідності міста.

Окремою важливою науковою проблемою є роль міст у процесі формування та розвитку тієї чи іншої етнічної спільноти. Міста завжди виступають центрами консолідації етносу, незалежно від того, більшість чи меншість у них становить корінний етнос, і це пов’язане з роллю політичних, економічних та культурних центрів, яку вони відіграють.

Ще одним наслідком впливу міста на етнічні групи є внутрішньоетнічні зміни, тобто модифікація основних етноформувальних ознак: мови, культури та ін. Наприклад, процес урбанізації зумовлює поступове зникнення локальних діалектних розбіжностей у мові того чи іншого етносу і сприяє поширенню літературної мови, а також - появі жаргонів різного походження.

Процес урбанізації поступово змінює антропологічні риси представників етнічної групи. Причиною цього є не лише міжетнічна взаємодія етнічних спільнот різних антропологічних типів, що відбувається у містах. Зміни значною мірою пов’язані зі специфічними властивостями міського середовища (особливий мікроклімат міста, вода, повітря тощо), що виникли в результаті взаємодії природних та техногенних факторів, та з умовами міського способу життя (зростання ролі розумової праці, зміни в харчуванні, способах відпочинку тощо). Усе це породжує контрасти в антропологічних рисах жителів міста та поступові загальні зміни їхніх найважливіших антропологічних ознак.

Важливою проблемою, що виникає у переселенців до міст, є потреба в адаптації до міських умов життя, міського середовища. Ця проблема посідає одне з провідних місць в урбаністичних дослідженнях у США, Канаді, країнах Західної Європи. Така увага зрозуміла: найбільш корисною для суспільства може бути лише та людина, яка у своїй щоденній життєдіяльності на всіх рівнях (від побутового до психологічного) відчуває себе комфортно. В поліетнічному місті труднощі адаптації зростають, оскільки виникає необхідність у пристосуванні не лише до нового способу життя, а й до інших етнічних культур. У цій ситуації відмінності у шляхах і умовах адаптації різних етнічних груп можуть спричинити соціальну нерівність між ними (в заробітній платні, освітньому рівні, умовах проживання та ін), що є потенційним джерелом конфліктних ситуацій на етнічному ґрунті.

Вивчення етнічного складу населення є одним із безпосередніх завдань етнічної географії. Етногеографи, як відомо, аналізують загальну кількість різних етнічних спільнот, що проживають на тій чи іншій території, та їх питому вагу в усьому населенні, а також особливості розселення етнічних груп, тобто форми та характер територіального розміщення, просторові форми взаєморозташування з іншими етнічними групами та міґраційні процеси. Географічне дослідження етнічного складу населення потрібно здійснювати з врахуванням його історичної динаміки та аналізувати в контексті загальносуспільного розвитку досліджуваної території з урахуванням найрізноманітніших природних, суспільно-політичних та економічних факторів.

Етнічний склад міського населення завжди був складнішим порівняно з етнічним складом навколишньої сільської території. Пов’язано це з генезою міст, тобто з особливостями їх формування й розвитку. Будь-яке місто - це передусім центр певної місцевості, певної системи розселення населення, своєрідна “фокусна точка" й, як і в будь-якому центрі, в місті перетинаються найрізноманітніші лінії, зв’язки, потоки, пришвидшується й урізноманітнюється дія всіх суспільних процесів. Крім цього, місто породжує нові явища й процеси, створює нові соціальні проблеми, специфічні, властиві лише йому.

Сільська місцевість, на відміну від міста, завжди характеризується повільнішим, більш консервативним способом життя, що можна пояснити багатовіковим зв’язком селянина із землею, яка, годуючи його, завжди була найбільшою цінністю. Для того, щоб змінити етнічний склад населення сільської місцевості потрібно було позбавити селян землі, або віднайти вільну землю, щоб поселити сільських іноземних колоністів. Отже, цілком зрозумілою є необхідність при етногеографічному вивченні населення досліджувати як етнічний склад міського населення, так і етнічний склад населення сільської місцевості, а не обмежуватися тільки відомостями щодо всього населення. У протилежному випадку виникає ймовірність неправильної оцінки етнічної ситуації у цілому. Типовим прикладом тут може бути етнічна ситуація, яка простежувалася в Галичині у першій третині ХХ ст. Назагал у складі населення реґіону тоді абсолютно переважали українці, однак у складі міського населення ситуація була зовсім іншою. Українці становили тільки четверту частину населення міських поселень, а основу їх населення складали представники інших етнічних спільнот: у великих містах це були, передусім, поляки, а також євреї; у середніх за людністю міських поселеннях переважали євреї, а на другому місці були поляки; тільки у малих міських поселеннях підвищувалася частка українців.

Проте, виділяючи етнічний склад міського населення, помилкою було б досліджувати його у відриві від етнічного складу сільського населення. Адже місто завжди розташоване на якійсь етнічній території, тобто “не в абстрактному середовищі, а в етнічно специфічному, що активно й вибірково" впливає на місто, на етнічні групи, що у ньому проживають. Більшість міст виникали саме із сільських поселень, і саме за рахунок сільського населення, як правило, вони зростають. Навіть якщо корінний етнос не становить більшості в населенні міста, воно залишається центром консолідації етносу, зростання національної інтелігенції, розвитку національної культури. Отже, дослідження етнічного складу населення міста неможливе без вивчення процесу формування й розвитку етнічної території народу, що є корінним для реґіону, у якому розташоване місто. Відповідно, вивчення різних етнічних груп у місті треба поєднувати з вивченням проблем корінного етносу та інших етнічних спільнот, розселених в одній історико-етнографічній області й об’єднаних спільною історичною долею та тривалими етнокультурними контактами.


3. Вивчення складу населення


Вивчення етнічного складу населення міста слід розпочати з аналізу його географічного положення. Насамперед треба дослідити власне етногеографічне положення міста, тобто його розташування в межах етнічної території корінного народу, а також положення стосовно етнічних територій безпосередніх етнічних сусідів. Етногеографічне положення міста передусім залежить від положення та конфігурації етнічної території корінного етносу. Свого часу В. Покшишевський, порівнюючи етнічний склад населення столиць союзних республік колишнього СРСР та вибірково деяких інших міст, поділив усі міста за їхнім розташуванням у межах території “розселення основної частини нації" (етнічної території, але з урахуванням щільності населення. - Л.Р.) на центральне, периферійне, нібито-периферійне (коли місто розміщене на околиці етнічної території, але в місці значної густоти населення) та альтернативне (виділялося тоді, коли етнічна територія була розділена на дві відокремлені частини). Зрозуміло, що цей поділ потребує уточнення з урахуванням інших складових частин етногеографічного та загалом географічного положення, адже різні елементи останнього (політико-географічне та геополітичне, економіко-географічне, фізико-географічне положення) опосередковано, а доволі часто й прямо впливають на етнічний склад населення міста.

У процесі вивчення етнічного складу населення міста виділяють декілька головних напрямків, які, по суті, виступають поступовими стадіями дослідження проблеми. Найвідомішими є етнодемографічний, етномікрогеографічний та етнопроцесуальний напрямки. Кожен з напрямків характеризується певним набором проблем, які необхідно вирішити, та методів, за допомогою яких ці проблеми вирішуються.

Суть першого напрямку полягає в дослідженні кількісного співвідношення етнічних груп, що проживають у місті, та динаміки їхньої чисельності й питомої ваги. Його застосування передбачає аналіз основних показників етнодемографічної ситуації щодо реґіону, міста й етнічних груп, які у ньому проживають, а також вивчення міґраційних процесів. Основою підходу є вивчення та інтерпретація статистичних даних.

Дослідження етнічного складу населення міста в тих випадках, коли він особливо складний, доцільно проводити за допомогою коефіцієнта етнічної мозаїчності. Першим, хто зробив описову спробу кількісного визначення етнічної мозаїчності міста, був В. Сметанич. Він виділив містоформувальні (становлять не менше ніж 1% населення міста) і містовизначальні (не менше ніж 10% населення) національності та за кількістю відповідно перших і других запропонував обчислювати етнічну мозаїчність населення міста. Згодом низка науковців вивели математичні показники етнічної мозаїчності міст.

Наступний напрямок вивчає етномікрогеографію міста, тобто просторові особливості розміщення різних етнічних груп у межах території міста (району, кварталу, вулиці чи навіть окремого будинку). Цей напрямок передбачає чи не найбільш копітку й трудомістку роботу, логічним завершенням якої має бути етнічна карта міста. Спроб детального вивчення етномікрогеографії міста в колишньому СРСР було небагато попри те, що це питання має великий науковий інтерес. Прикладом застосування методу можуть бути етнічні карти, складені у процесі здійснення в 70-80-х роках ХХ ст. Інститутом етнографії АН СРСР наукового проекту “Оптимізація соціально-культурних умов розвитку й зближення націй у СРСР".

Третій напрямок вивчення етнічного складу населення міста передбачає дослідження етнічних процесів у ньому. Складність цього підходу полягає в тому, що при його застосуванні матеріали переписів населення можуть використовуватися лише дуже незначною мірою, а головним джерелом інформації тут, як правило, виступають результати конкретно-соціологічних досліджень населення міста.

Цими напрямками дослідження етнічного складу населення міста не обмежується. Так, перспективним є етнолінґвістичний напрямок у дослідженні міського населення, тобто вивчення мовного складу населення, а також етнолінґвістичних процесів у містах, зокрема мовної асиміляції, явища двомовності (білінґвізму) тощо.

Крім цього, етноурбаністичні праці останніх років дають змогу стверджувати про формування ще одного напрямку етногеографічного дослідження населення міста - етнокультурного. Цей напрямок наразі існує у вигляді деяких теоретично обґрунтованих положень, однак поки ще мало підтверджених практичними результатами. Одним із головних положень етнокультурного напрямку є твердження про існування етнічного (етнокультурного) ядра міста. Під етнічним ядром міста розуміють ту частину населення, яка є носієм міської етнічної культури. Етнічне ядро формується з корінних жителів міста впродовж декількох поколінь. У тому випадку, коли в місті живе декілька численних етнічних груп, воно може мати декілька етнічних ядер. У суспільному житті міста роль етнокультурного ядра полягає в підтримці та кількісному і якісному відтворенні суспільства, яке виступає носієм локальної міської культури, і досягається через оптимальну адаптацію до конкретних соціально-історичних і природних умов. Окрім якісного відтворення населення, етнічне ядро має ще одну важливу функцію - адаптації міґрантів до умов міського життя. З етнокультурним ядром пов’язано багато зовсім не розроблених проблем: умови й фактори його формування, критерії стійкості, причини дезінтеґрації, зміна ядра, етнокультурна класифікація міст.

На підставі етногеографічного вивчення міста можна розробити етнічну типологію міст, яка дасть змогу вибрати з кожного типу найбільш репрезентативні об’єкти для наступного детального їх дослідження. Свого часу цікаву спробу типології міських поселень за етнічним складом населення здійснила Л. Моногарова для міст Таджикистану. Вона врахувала такі критерії:

а) етнічний склад населення міста;

б) географічне положення;

в) функціональний тип;

г) загальна чисельність населення;

д) історія міста.

Нами було виконане етнічне групування міських поселень сучасної Галичини на підставі аналізу наступних показників:

а) етнічний склад населення;

б) спрямування етнолінґвістичних процесів;

в) людність міських поселень;

в) функціональний тип;

г) особливості історичного розвитку.

За результатами етнічного групування виділено 5 груп та 20 підгруп поселень.

Здійснивши етнічну типологію міст, можна перейти до розв’язання наступної задачі - районування території України за особливостями етнічного складу міського населення. В науковій літературі вже відомі приклади використання методу районування при вивченні етнічного складу міського населення. Так, Н. Юхньова виконала етнічне районування міського населення Європейської частини Російської імперії за матеріалами перепису 1897 р. Автор виділила і картографувала ареали домінування в міському населенні різних національностей (український, російський, єврейський ареал тощо). Результати районування показали, що етнічний склад міського населення досліджуваної території мав безпосередній зв’язок з історико-географічними особливостями розвитку окремих її реґіонів.

Окремо потрібно відзначити проблему картографування етнічного складу міського населення. Картографування етнічних явищ і процесів включає низку специфічних прийомів, не характерних для інших видах картографічних робіт. Тому поступово формується окрема наукова субдисципліна - етнічна картографія. Етнічне картографування має давню історію, проте в основі більшості сучасних етнічних карт є етнічний склад сільського населення, найчастіше відображений методом етнічних територій, тоді як відомості про етнічний склад міського населення не наводяться. Отже, потрібно шукати нові способи картографування етнічного складу населення території. Крім карт власне етнічного складу населення міст, треба також складати й інші карти з етноурбаністичної тематики, які відображали б динаміку етнічного складу міського населення, етнічні процеси у містах, етнодемографічну ситуацію тощо. Загалом питання картографування етнічного складу міського населення є лише частиною широкої проблеми розвитку етнічної картографії в Україні, кінцевою метою розв’язання якої має стати створення етнічного атласу України.

Оскільки дослідження етнічного складу міського населення є міждисциплінарною проблемою, воно вимагає інтеґрального підходу, тобто залучення методів різних наукових дисциплін: етнічної географії, етнічної картографії, історичної географії, етнічної демографії, етносоціології та ін.

Одними з найважливіших при вивченні етнічного складу міського населення є географічні методи, оскільки місто як особлива й складна форма просторового розселення населення виникає, функціонує й розвивається передусім під впливом географічних факторів. Суть географічного підходу полягає в тому, що його застосування обов’язково передбачає зв’язок з територією, а також комплексність, конкретність та глобальність мислення. Використавши географічний підхід і проаналізувавши просторові особливості етнічного складу міського населення певного реґіону, можна пов’язати результати досліджень різних наукових дисциплін і досягнути цілісного бачення проблеми.

Окремо зупинимося на картографічному методі. Картографування власне етнічного складу міського населення найчастіше залежить від його співвідношення з етнічним складом навколишньої сільської місцевості та від мети картографування. Найпоширенішим способом картографування етнічного складу населення міст є спосіб людності з використанням: а) знаку-сфери, пропорційної, де N - чисельність населення міста; б) квадрата, розбитого на рівновеликі квадратні клітинки, де площа квадрата дорівнює площі проекції куба, об’єм якого відповідає людності міста. Зручність другого способу свого часу довів В. Наулко, який склав карту етнічного складу населення України за результатами перепису населення 1959 р.

Складністю досліджуваного об’єкта та тривалістю його еволюції пояснюється необхідність використання при етногеографічному вивченні міста історичного та логічного підходів. Суть історичного підходу полягає в дослідженні історичних особливостей динаміки етнічного складу населення міст у їхньому конкретному розмаїтті, у виявленні найважливіших історичних фактів, та на цій основі такому відтворенні історичного процесу, при якому б розкривалися логічні закономірності його розвитку. Використання історичного підходу значно ускладнює наукове дослідження, тому він завжди поєднується з логічним підходом. Останній не передбачає безпосереднього розгляду ходу історії, а розкриває її логіку шляхом вивчення історичного процесу на вищих стадіях його розвитку. Основою підходу є особливість складних об’єктів, яка полягає в тому, що вони на вищих стадіях розвитку у своїй структурі й функціях у стислому вигляді відображають усі риси попередньої еволюції.

При використанні історичного підходу в географічних дослідженнях неодмінно застосовуються методи, які традиційно пов’язуються з історичною географією - науковою дисципліною на стику історії та географії, яка останнім часом набула значного розвитку. Це, зокрема, методи історико-географічних зрізів, синхронного та діахронного аналізу. Метод історико-географічних зрізів полягає у вивченні вузлових моментів у розвитку досліджуваного об’єкту, при проходженні яких відбувалися якісно нові зміни основних його характеристик. Історико-географічні зрізи можуть бути компонентними та інтеґральними. За допомогою перших вивчаються окремі сторони досліджуваного об’єкта в той чи інший вузловий момент, тоді коли другі передбачають комплексне дослідження об’єкта. Необхідною умовою при проведенні історико-географічного зрізу є одночасне дослідження взаємовідносин різних компонентів об’єкта та їх зіставлення, тобто використання методу синхронного аналізу. Щоб пов’язати різночасові зрізи й визначити тенденції розвитку об’єкта за увесь історичний період, застосовується діахронний аналіз.

Оскільки найчастіше основним джерелом відомостей про етнічний склад населення міст є матеріали переписів населення, то для їх аналізу обов’язково використовують найрізноманітніші математичні та статистичні методи: табличний метод, аналіз рядів динаміки, метод індексів тощо. Суть цих методів детально описана в працях зі статистики, соціології, демографії; тому зупинимося лише на деяких кількісних показниках.

Вище вже йшлося про задачу етнічної мозаїчності міста, яка є частиною ширшого питання типології етнічних середовищ. Свого часу відомий географ В. Покшишевський сформулював таку задачу: етнічний склад населення якого з міст є складніший, що має співвідношення частки трьох національностей 50: 30: 20 чи 40: 35: 25? Пізніше науковцями було запропоновано декілька варіантів розв’язання цієї задачі. Найвідомішими з них є обчислення індексів етнічної мозаїчності Л. Моногарової та Б. Еккеля.

Вивчаючи етнічні процеси у місті, доцільно використовувати так звані показники етнокультурного домінування. Їх суть полягає в тому, що “культурні особливості одних етнічних спільнот сприймаються представниками контактуючих з ними етносів більш активно, а інших - менш активно". Отже, показники етнокультурного домінування відображають ступінь сприйняття культурних особливостей різними етнічними спільнотами. Одним із видів етнокультурного домінування є етнолінґвістичне домінування, тобто сприйняття етнічними спільнотами різних мов (на пострадянському просторі найчастіше мови корінної національності та російської мови). Показники етнолінґвістичного домінування можна визначити на підставі матеріалів переписів населення, тоді як для інших видів домінування для того, щоб отримати вихідні дані, потрібно здійснювати етносоціологічні дослідження. При вивченні етнолінґвістичного домінування найчастіше використовують два підходи:

а) аналіз мовної взаємодії населення корінної національності (тобто в Україні - українців) та росіян;

б) ступінь сприйняття іншими, менш численними національностями української та російської мов. Ці коефіцієнти можна обчислити також на підставі даних про другу мову, якою вільно володіють представники різних національностей.

Крім коефіцієнтів етнолінґвістичного домінування, існують й інші етнолінґвістичні показники, наприклад показник різномовності Дж. Ґрінберґа, видозміною якого, до речі, є згаданий вище показник етнічної мозаїчності Б. Еккеля.


Виводи


Підсумовуючи дослідження напрямків та методів етногеографічного дослідження міського населення зазначимо таке. Взаємозв’язки між містом і етнічною спільнотою мають велику кількість аспектів. Значна частина з них є предметом етногеографічних досліджень. Зокрема, на сучасному етапі розвитку етнічної географії виділено наступні напрямки вивчення етнічного складу міського населення: етнодемографічний, етнопроцесуальний, етномікрогеографічний, етнолінгвістичний, етнокультурний. У процесі етногеографічного дослідження міських поселень доцільно використовувати показники етнічної мозаїчності міського населення, етнолінґвістичного домінування, інтегральний, історичний та логічний підходи.

Для України потреба в геоетноурбаністичних дослідженнях є особливо великою. Адже характерною рисою міських поселень України є те, що вони тривалий період розвивалися в колоніальних умовах. Тому міста України поступово втратили український характер, і тривалий період були багато в чому чужими для навколишнього українського сільського оточення. Протистояння між українським селом і неукраїнським містом - одна з найважливіших проблем української історії. Певною мірою в деяких реґіонах України це протистояння відчувається і тепер. Актуальність дослідження етнічного складу міського населення зросла на початку ХХІ ст., після проведення Всеукраїнського перепису населення. З оприлюдненням його підсумків з’явилася можливість простежити зміни, які відбулися в етнічному складі міського населення України у постсовєтський період, після кардинальної зміни суспільно-політичної та економічної ситуації.


Література


1. Алаев Э.Б. Социально-экономическая география: Понятийно-терминологический словарь. - Москва: Мысль, 1983. - 350 с.

2. Арутюнов С.А. Процессы и закономерности вхождения инноваций в культуру этноса // Советская этно-графия, 1982. - № 1. - С.34-48.

3. Брук С.И., Козлов В.И., Левин М.Г. Современное состояние исследований по этнической географии в СССР // География населения в СССР. Основные проблемы. - Москва: Географгиз, 1964. - С.81-94.

4. Гринберг Дж. Определение меры разноязычия // Новое в лингвистике: Пер. с англ. - Вып.6. - Москва: Прогресс, 1972. - С. 204-212.

5. Дубова Н.А. Антропологические аспекты урбанизации // Советская этнография. - 1987. - №1. - C.80-85.

6. Жекулин В.С. Историческая география: предмет и методы. - Ленинград: Наука. Ленингр. отд., 1982. - 224 с.

7. Лаппо Г.М. География городов с основами градостроительства. - Москва: Изд-во МГУ, 1969. - С.16.

8. Лозинський Р. Групування міст сучасної Галичини за національною ознакою населення // Вісник Львівського університету. Серія географічна. - Випуск 22. - Львів, 1998. - С.56-60.

9. Лозинський Р. Територіальні особливості змін національного складу міського населення Галичини у міжвоєнний період (1919-1939 рр) // Вісник Львівського університету. Серія географічна. - Випуск 26. - Львів, 2000. - С.221-225.

10. Моногарова Л.Ф. Комплексная типология городов СССР в свете проблем этнической мозаичности их населения // Советская этнография. - 1972. - № 6. - С.52-63.

11. Наулко В.І. Карта сучасного етнічного складу населення Української РСР. - К.: Наукова думка, 1966.

12. Покшишевский В.В. Этнические процессы в городах и некоторые проблемы их изучения // Советская этнография. - 1967. - № 5. - С.3-15.

13. Проблемы этнической географии и картографии. - Москва: Наука, 1978. - 168 с.

14. Сметанич В.С. Национальный состав населения - важный вопрос типологии советских городов // Ученые записки Пермского гос. ун-та. - Т.242. - Пермь, 1970. - С.90-103.

15. Старовойтова Г.В. Этническая группа в современном советском городе: Социологические очерки. - Ленинград: Наука. Ленингр. отделение, 1987. - 174 с.

16. Чистов К.В. Проблемы этнографического и фольклорного изучения Северо-Запада СССР // Этногра-фическое изучение Северо-Запада СССР. - Ленинград: Наука. Ленингр. отделение, 1977. - С.3-10.

17. Шаблій О.І. Теоретичні і методичні проблеми розвитку етнічної географії України // Сучасні проблеми географії населення в Україні. - Луцьк, 1993. - С. 190-200.

18. Эккель Б.М. Определение индекса мозаичности национального состава республик, краев и областей СССР // Советская этнография. - 1976. - № 2. - С.33-39.

19. Этносоциология: цели, методы и некоторые результаты исследований / Арутюнян Ю.В., Дробижева Л.М., Кондратьев В.С. и др. - Москва: Наука, 1984. - 256 с.

20. Юхнева Н.В. Изучение города как этнографическая проблема // Этнографическое изучение Северо-Запада СССР. - Ленинград: Наука. Ленингр. отделение, 1977. - C.141-169.

21. Юхнева Н.В. Материалы к этническому районированию городского населения Европейской части России (по данным переписи 1897 г) // Этнические группы в городах Европейской части СССР. (Форми-рование, расселение, динамика культуры). - Москва: МФГО, 1987. - С.112-125.



Случайные файлы

Файл
101640.rtf
47955.rtf
14778.rtf
109120.rtf
125313.rtf