Контроль НБУ у механізмі формування рівноваги на грошовому ринку (2412)

Посмотреть архив целиком













РЕФЕРАТ

з дисципліни гроші та кредит на тему:

"Контроль НБУ у механізмі формування рівноваги на грошовому ринку"



Зміст


Вступ

  1. Роль банківської системи у формуванні пропозиції грошей

  2. Рівновага на грошовому ринку і позичковий процент

Висновки

Список використаної літератури



Вступ


Грошовий ринок – це сфера економічних відносин між суб’єктами ринку в процесі формування та реалізації попиту і пропозиції фінансових активів.

У ринковій економіці грошовий ринок необхідно розглядати як особливий сектор ринку, на якому купують і продають грошові кошти як специфічний товар, а також де формується попит і пропозиція та ціна цього товару з метою перетворення в інвестиції. Купівля грошей на фінансовому ринку набуває форми позичкового капіталу, тобто передачі його у тимчасове користування під відповідні фінансові інструменти. Передача грошей як капіталу відбувається умовно у формі позики під зобов’язання повернути кошти у визначений строк або у вигляді купівлі облігацій, акцій, векселів, депозитних сертифікатів та інших фінансових інструментів.

Грошовим ринком називають ту складову частину грошового обороту, яка являє собою механізм перерозподілу грошових коштів між секторами і суб'єктами економіки, збалансування окремих грошових потоків та грошового обороту в цілому. Елементами грошового ринку, як і будь-якого іншого, є попит, пропозиція та ціна товару. Але необхідно звернути увагу на те, що специфіка товару грошового ринку - грошей - визначає особливий характер кожного з цих елементів: попит має форму попиту на позики, пропозиція форму пропозиції позичок, а ціна - форму процента на позичені кошти.



1. РОЛЬ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ У ФОРМУВАННІ ПРОПОЗИЦІЇ ГРОШЕЙ


Розмір пропозиції грошей визначається банківською системою і значною мірою залежить від емісії банкнот та депозитних грошей.

В умовах ринкової економіки центральним банкам належить монопольне право банкнотної емісії. Відповідно до положення Закону України "Про банки і банківську діяльність" "...Національний банк є центральним банком держави, її емісійним центром, проводить єдину державну політику в галузі грошового обігу, кредиту, зміцнення грошової одиниці, організує міжбанківські розрахунки, координує діяльність банківської системи в цілому, визначає курс грошової одиниці відносно валют інших країн. Йому належить монопольне право на випуск грошей в обіг."

Відомо, що банкнотна емісія має кредитний характер і здійснюється через відповідні канали. Це означає, що кожному випуску в обіг банкнот на рахунку в центральному банку має відповідати певна кредитна позиція — кредит комерційного банку, позика уряду, зарубіжні активи. Центральний банк у будь-який час може випустити "свої" гроші, а тому для нього не існує проблеми внутрішньої ліквідності. Нині для центральних банків законом не встановлюються жорсткі обмеження емісії банкнот або умови їх покриття. Таким чином, уже в законодавстві закладено передумови для інфляційного розбухання грошової маси.

Провідна роль центрального банку полягає у перетворенні безготівкових грошей (що перебувають на рахунках у центральному банку) у банкноти. Це можливо завдяки тому, що центральний банк виконує функцію кредитора останньої інстанції, не тільки випускаючи банкноти, а й переказуючи ліквідні кошти на рахунки своїх клієнтів: комерційних банків, державної скарбниці, фінансових небанківських установ. Для досягнення рівноваги на грошовому ринку він вимушений перетворювати значну кількість грошей, розміщених на банківських рахунках, у банкноти. Тому центральний банк не стільки здійснює емісію грошей, скільки слугує посередником у процесі міжбанківського обігу грошей по банківських рахунках.

Причиною збільшення грошової маси в обігу можуть бути також зміни в поведінці населення, наприклад, коли вони намагаються заощаджувати гроші. Тоді доводиться випускати більше грошових знаків, щоб компенсувати вилучення з каналів обігу грошей. У даному разі загальна маса грошей збільшується, але при цьому відбувається сповільнення їх обігу, оскільки вони осідають на вкладах і депозитах.

Однак банкнотною емісією пропозиція грошей, що формується на державному рівні, не обмежується. Другий канал формування пропозиції грошей — це система обслуговування бюджетного боргу. Вона грунтується не на випуску в обіг нових грошей, а на розміщенні на відкритому ринку державних боргових зобов'язань. Продаючи цінні папери, держава позичає (як правило, на пільгових умовах) гропп у суб'єктів фінансового ринку. Ці позики оформляються офіційно як державний борг країни. Залежно від того, де розміщуються державні цінні папери, він може бути внутрішнім або зовнішнім. Купуючи державні зобов'язання, центральний банк створює "базу" для наступної депозитної емісії комерційних банків, що безпосередньо призводить до зростання в обігу грошової маси. Якщо ж переважну частку своєї поточної заборгованості державній скарбниці вдається розмістити поза емісійними установами, то приріст державного боргу не спричиняє прямого впливу на пропозицію грошей. У цьому разі відбувається лише перерозподіл кредитних ресурсів і позичкового капіталу.

Нарешті, центральний банк здійснює емісію грошей, купуючи іноземну валюту, коли на валютному ринку значно підвищується на неї попит. Такі закупівлі становлять певну частку валютних операцій.

Комерційні банки. Цим банкам притаманна функція емісії депозитних (банківських) грошей. їх випуск — це банківська операція, пов'язана з перетворенням боргових зобов'язань у платіжні засоби, які можна безпосередньо використати на грошовому ринку. Цей процес ще називають монетизацісю боргових зобов'язань. Наприклад, постачальники часто реалізують свої товари з відстрочкою платежу, але отриманий вексель, як боргове зобов'язання можна продати (дисконтувати) комерційному банку й отримати відповідну суму грошей, яка буде зарахована на поточний рахунок (депозит) постачальника. У більшості випадків гроші повертаються до банку, коли боржник за банківською позикою або за векселем, що перебуває у портфелі банку, погашає борг.

Отже, обіг грошей являє собою результат взаємодії двох протилежних потоків: один потік — випуск грошей (платіжних засобів) через банки для задоволення господарських потреб економічних агентів; другий потік — це повернення грошей боржникам під час погашення боргових зобов'язань. Оскільки випуск платіжних засобів, як правило, відбувається активніше, ніж їх повернення, грошова маса має тенденцію до зростання.

Комерційні банки часто називають посередниками у сфері попиту і пропозиції капіталів. їх основна функція полягає в тому, щоб надавати кредити суб'єктам господарської діяльності за рахунок коштів, залучених на депозити. Однак банки — це не тільки посередники на ринку, а й "фабрики", які можуть "виробляти гроші" з допомогою емісії депозитних грошей, тобто перетворюючи боргові зобов'язання у платіжні засоби. Тому діяльність банків ще називають банківською індустрією.

Комерційні банки утворюють депозитні гроші, надаючи своїм клієнтам кредити. Відомо, що грошова маса зростає, коли банки надають кредити клієнтам, і зменшується, коли останні повертають кредити. Банк може надавати нові кредити й утворювати, завдяки цьому, додаткові гроші лише тоді, коли у нього є вільні резерви.

Аналогічний ефект емісії грошей буває тоді, коли комерційний банк купує на фондовому ринку державні цінні папери. У цьому разі, державні зобов'язання перетворюються у платіжні засоби. Додаткова емісія грошей можлива через придбання банком іноземної валюти. І навпаки, продаж державних цінних паперів чи погашення державного боргу, або продаж іноземної валюти означатиме зменшення грошової маси.

Механізм утворення грошей комерційними банками можна показати у наступній послідовності. Комерційні банки приймають вклади (до запитання, термінові), тобто накопичують депозити. Деяку частку, припустимо 10% загальної суми депозитів, вони повинні зберігати в центральному банку як обов'язкові резерви. Наднормативний депозитний потенціал використовується банками для надання кредитів. Надаючи кредит, банки перетворюють пасивні гроші в активну грошову масу. Банк відкриває рахунок, з якого боржник виписує чеки для розрахунків зі своїми кредиторами. Чеки надходять в інші банки, збільшуючи їх депозитний потенціал і можливості кредитування. У такий спосіб депозитні суми, надходячи у міжбанківський обіг, створюють передумови для самозростання чекової (грошової) маси. Виникає ланцюг платежів.

Ланцюгова реакція охоплює інші банки, а відтак у банківській системі з'являються нові й нові кредити та депозити.


Процес грошово-кредитної мультиплікації

Банки

Депозити

Кредити

Банківські резерви

Перший банк

Другий банк

Третій банк

1000,0

9000,0

810,0

900,0

810,0

729,0

100,0

90,0

81,0

Десятий банк

Сума решти банків

Разом

6513,2

3486,8

10000,0

5861,9

3138,1

9000,0

651,3

348,7

1000,0

для банківської системи





Нарешті, після довгого ланцюга всі банки створили нові депозити, що в 10 разів перевищують суму нових резервів. Використовуючи резерви як вхідний фактор, банківська система перетворює їх у набагато більшу суму банківських грошей. Цей процес називається багаторазовим збільшенням депозитів.

Для комерційного банку депозит — скоріше сировина, ніж готова продукція. Пояснюється це тим, що емітовані банком гроші здебільшого покидають його. Справді, щойно емітовані банком гроші використовуються власниками депозитів, наприклад, для розрахунків з кредиторами, постачальниками, для виплати зарплати тощо. Більшість кредиторів або постачальників мають поточні рахунки в інших банках. Тому банк повинен завжди бути спроможним (зберігати кошти на кореспондентському рахунку) переказати гроші в інші банки або придбати банкноти за вимогою своїх клієнтів.

Отже, перед комерційним банком щоденно стоїть проблема надходження грошей. Якщо на коррахунку в банку бракує грошей для здійснення банківських операцій за вимогою клієнтів, то для поповнення власних ліквідних коштів банк змушений враховувати (продавати) боргові зобов'язання на грошовому ринку або центральному банку. Іншими словами, перед кожним комерційним банком, рано чи пізно, виникає проблема платоспроможності банку та ліквідності балансу. Власне, з цієї причини і виник грошовий ринок.

Посередницька роль фінансово-кредитних інститутів. Основне призначення фінансово-кредитних (небанківських) установ — залучення тимчасово вільних коштів у широких верств населення і надання позик економічним агентам, які мають потребу в капіталах. На відміну від банків, операції небанківських фінансово-кредитних установ не пов'язані з можливістю емісії платіжних засобів, але вони відчутно впливають на грошовий обіг. За допомогою депозитивно-позичкових операцій небанківські фінансово-кредитні установи заново залучають в обіг раніше емітовані гроші. Завдяки цьому вони ніби створюють надлишок грошей в обігу й у такий спосіб мультиплікують ефект банківської емісії платіжних засобів.

Отже, кредитні канали емісії дають можливість поставити масу грошей у залежність від потреб економіки, але не можуть забезпечити повну гармонію між попитом і пропозицією (Мсі = Мз), що потребує відповідної корекції на макрорівні.


2. РІВНОВАГА НА ГРОШОВОМУ РИНКУ І ПОЗИЧКОВИЙ ПРОЦЕНТ


Монетаристська теорія розглядає пропозицію грошей як альтернативний чинник протидії попиту, як два невіддільні і, водночас, протилежні полюси єдиного економічного механізму, що постійно взаємодіють на монетарному ринку.

Існує кореляційний взаємозв'язок між зростанням грошової пропозиції і попитом на гроші, який забезпечує ліквідність в економіці, покращує взаємодію та ефективність інструментів фінансового ринку.

Але, якщо у суспільстві безконтрольно здійснюється емісія (пропозиція) грошей, то вона може порушити гармонію між попитом і пропозицією, і призвести до непередбачуваних наслідків: економічної кризи та інфляції. Однак, надмірної пропозиції грошей (у прямому розумінні) не існує взагалі. Надмірним може бути тільки попит на гроші. З цієї причини, принципово важливою функцією грошового ринку є забезпечення рівноваги між попитом і пропозицією грошей — Мd = Мs.

Досліджуючи рівновагу монетарного ринку, монетаристи розробили кілька теоретичних моделей встановлення рівноваги попиту і пропозиції грошей.

У графіку рівноваги монетарного ринку на горизонтальну вісь абсцис відкладено загальну кількість грошей (М), а на вертикальну — значення величини номінальної ставки відсотка. Вертикальна пряма (Мs) характеризує пропорцію грошей, що вважається більш сталою (екзогенною) величиною. Попит на гроші (Мd1) за цих умов становить змінну величину, динаміка якої зображена у вигляді лінії (Мd), що нахилена вниз. Якщо пропонуються вищі відсоткові ставки, то суб'єкти ринку переміщують більшу частину своїх грошових залишків до високодохідних активів, від чого попит на гроші зменшується, бо володіння ними не приносять доходу.

Перетин лінії Мd і Мs у точці Е означає момент рівноваги грошового ринку і визначає величину рівноважної норми відсотка як похідної величини. За будь-якої нижчої ставки відсотка рівень попиту на гроші буде перевищувати їхню кількісну пропозицію, і навпаки, за будь-якої більш високої відсоткової ставки пропозиція грошей перевищуватиме попит.

Отже, лише у точці Е пропозиція і попит збігаються. Точку перетину ліній пропозиції і попиту на гроші, що визначає рівноважний стан монетарного ринку і величину рівноважної відсоткової ставки, називають рівноважною точкою грошового ринку. Якщо, наприклад, НБУ, побоюючись інфляції, запровадить більш жорстку монетарну політику, то, продаючи цінні папери на відкритому грошовому ринку, він зменшуватиме пропозицію грошей. Внаслідок цього лінія пропозиції грошей переміститься ліворуч, а відсоткова ставка зростатиме доти, поки не буде досягнуто нової рівноваги у точці Е, за нової вищої процентної ставки (r1).

Послаблення монетарної політики або зниження попиту на гроші призводить до протилежних наслідків. Зокрема, якщо НБУ скуповує цінні папери на відкритому ринку, то тим він збільшує пропозицію грошей. Внаслідок цього лінія пропозиції (Мs) переміститься праворуч. Тепер точка Е вже свідчитиме про невідповідність попиту і пропозиції грошей на грошовому ринку, а нова рівновага (Е2) досягається завдяки зниженню рівня процентної ставки (г2). Це спонукає суб'єктів ринку тримати активи у грошовій формі, тому що альтернативна форма розміщення грошей у цінних паперах стає менш привабливою.

Порушення рівноваги грошового ринку може статися на основі зміни попиту на гроші, що викликані зростанням обсягів виробництва і реалізації товарів або зростанням цін. За умов зростання попиту на гроші лінія Мd переміщується праворуч вгору до лінії Мd1, рівноважна процентна ставка зростає. За умов зменшення реального обсягу виробництва чи зниження цін виникають протилежні тенденції. Виходячи з цього, рівень відсоткової ставки змінюється так, щоб відновити стан рівноваги попиту і пропозиції.

Грошовий ринок та інфляція. У кейнсіанській макроекономічній моделі формою прояву інфляції є динаміка цін, імпульс до зростання яких може виходити як з боку попиту, так і з боку пропозиції.

На вертикальну вісь абсцис тут відкладено рівень цін (Р), на горизонтальну — реальний випуск продукції (Y), лінія Мd показує стан попиту на гроші за умов певного рівня випуску продукції та доходів, а лінія Мs — сукупну пропозицію грошей, тобто який обсяг продукції господарські агенти готові запропонувати за кожним рівнем цін. Перетин рівнів попиту і пропозиції у точці Е показує, за яких умов видатки відповідають доходам, а грошовий ринок перебуває у стані рівноваги.

У випадку зростання обсягів сукупного попиту до цієї ситуації пристосовуються, в основному, ціни, а випуск продукції збільшується непомітно і повільно. Такий варіант називають "інфляцією попиту" тому, що зростання попиту підштовхує рівень цін (Р) вгору. Пропозиція грошей та інфляція тільки викликають зростання цін на фактори виробництва (матеріали, енергоносії). Причиною зростання цін є надмірний сукупний попит на гроші відносно загальної пропозиції товарів в умовах повної зайнятості.

Тепер розглянемо зміни чи порушення, що мають місце у сфері пропозиції. Припустимо, що ціни на фактори виробництва (на енергоносії) зростають. Господарські агенти, щоб покрити свої зростаючі витрати, намагатимуться продати свою продукцію за більш високою ціною. Лінія сукупної пропозиції під впливом зростаючих витрат зміщується вліво і вгору — із положення Мs в положення Мs’.

Зростання витрат виробництва призводить до утворення нової точки короткострокової рівноваги E’ Рівень цін зростає з Р0 до Р', а реальний випуск продукції зменшується з Y0 до Y1. Як бачимо, негативні зміни у сфері пропозиції викликають спад виробництва і зростання цін. Такий варіант називається "інфляцією витрат", оскільки ціни зростають за рахунок очікуваного збільшення витрат виробництва.



Висновки


Вивчаючи окремо питання пропозиції грошей, слід звернути увагу на те, що її (пропозицію) можна розглядати на мікро - і макрорівні. На мікрорівні, тобто на рівні окремого економічного суб'єкту, пропозиція грошей залежить від доходності їх розміщення у фінансові активи, і перш за все від зміни процентної ставки: чим вище процент, тим більше пропозиція. На макрорівні пропозиція грошей обмежена їх загальною масою в обігу. Тому пропозицію грошей можна вважати постійним і незалежним від процентної ставки фактором грошового ринку. Попитом на гроші є намагання економічних суб'єктів мати в своєму розпорядженні певну суму грошей. Попит на гроші складається з попиту на гроші для угод, тобто для здійснення поточних платежів, і политу на гроші з боку активів, тобто для заощаджень або нагромадження.

Попит на гроші для угод залежить від номінального ВВП і не залежить від процентної ставки. Попит на гроші з боку активів залежить від проценту та доходності цінних паперів. Чим вище рівень проценту та доходності, тим менше коштів буде заощаджуватись у вигляді готівки. Загальний попит на гроші визначається як сума значень попиту на гроші для угод та з боку активів.

Коли загальний попит на гроші та їх пропозиція співпадають, на грошовому ринку виникає ситуація ринкової рівноваги, а ставка відсотка, яка відповідає цій ситуації, називається відсотковою ста вкою рівноваги. Ситуація на ринку постійно змінюється, і в першу чергу під впливом державної політики. Оскільки держава через центральний банк контролює всі складові маси грошей в обігу, вона в першу чергу регулює пропозицію грошей. Дуже важливо уяснити, що при збільшенні пропозиції грошей надлишкові доходи суб'єктів направляються в банки та вкладаються в цінні папери, що приводить до зниження відсоткової ставки рівноваги. Коли відбувається зменшення пропозиції грошей, населення і економічні суб'єкти для збереження рівня споживання забирають гроші з банків та продають цінні папери. Наслідком цих процесів є зростання рівня відсотка на грошовому ринку.



Список використаної літератури


  1. Івасів Б.С. "Гроші та кредит".К.: КНЕУ, 1999.- 404с.

  2. Івасів Б.С. "Гроші та кредит" .К.: КНЕУ, 2005. - 528с.

  3. Козюк В.В. "Центральні банки і грошово-кредитна політика". Тернопіль: Джура, 1999. - 260с.

  4. Любунь О.С., Любунь В.С., Іванець І.В. "НБУ:основні функції, грошово-кредитна політика, регулювання банківської діяльності".:Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 351с.

  5. Савлук М.І., Мороз А.М., Пуховкіна М.Ф.; За заг. ред. Савлука М.І. "Гроші та кредит". К.: КНЕУ, 2001. –602с.

  6. Савлук М.І., Мороз А.М., Пуховкіна М.Ф.; За заг. ред. Савлука М.І. "Гроші та кредит". К.: КНЕУ, 2002. – 598с.

  7. Щетинін А.І. "Гроші та кредит". – К.: Центр навч. літератури, 2005. – 432с.








Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.