Особливості встановлення грошового обігу і банківництва в Північній Америці (1647)

Посмотреть архив целиком

Міністерство освіти та науки України

Львівський національний університет ім. І.Франка












РЕФЕРАТ

На тему:

Особливості встановлення грошового обігу і

банківництва в Пн. Америці (виникнення, розвиток)















Студентки

гр. ЕКф-13

Лазарів Оксани












Львів 2002


У представленні сучасних людей банки нерозривно зв'язані з “банкнотами”, системою паперово-грошового обігу. Причини появи паперових грошей у британських колоніях Північної Америки були прості і зрозумілі: терплячи хронічну недостачу монет і опираючись в торговому обороті головним чином на векселі. Вже в 1690 році Колонія Масачусетської затоки зробила перший випуск паперових короткострокових зобов'язань (Shot bills) – щось середнє між банкнотами і короткостроковими зобов'язаннями уряду, щоб фінансувати військову експедицію в Канаду. Головним чином надзвичайними військовими витратами порозумівалися і перші випуски інших колоній, однак, вони використовувалися також і для фінансування мирних цілей, таких як муніципальний уряд і оплата державного боргу. Незважаючи на їхній офіційний статус і деякі ініціативи (наприклад, 5-процентну знижку при внесенні ними податків), реакція населення була двоякою. Обмінний курс між колоніями і навіть усередині окремих колоній постійно мінявся, більш того, іноді він, зрештою, падав у результаті надлишкової (щодо реальної кількості монет) емісії. У самому факті не було нічого дивного, тому що аж до колапсу золотого стандарту превалювала думка, що паперові гроші можуть тільки тоді діяти ефективно, коли вони на першу вимогу перетворюються в золоту чи срібну монети. Однак головна причина, що штовхала до випуску банкнот,– недостача монет у обігу,– продовжувала діяти і після Війни за незалежність (1775-1781), спонукавши новий Континентальний прогрес від імені Об'єднаних колоній (штатів) прийняти біль про утворення Першого банку Сполучених Штатів (First Bank of United States) і санкціонувати тепер уже перший федеральний випуск поряд з рішенням заснувати перший власний монетний двір (у Філадельфії), що повинний був чеканити срібні долари і мідні центи по вазі іспанських срібних песо (хоча останній згодом протягом багатьох літ не діяв, і в країні вільно циркулювало іспанське срібло).

Утім, “батьки-засновники” Сполучених Штатів (що не дивно, не зважаючи на те, що серед них було багато плантаторів з південних штатів і відносно мало комерсантів з Нової Англії) настільки підозріло ставились до випуску фидуційних (тобто таких, чия власна цінність є меншою ніж вартість, за яку її пропонують,) платіжних засобів, що спеціально внесли в 1787 році в Конституцію статті, що забороняє штатам проведення розрахунків чим-завгодно окрім золотої і срібної монет як законного платіжного засобу.

На ранньому етапі американської історії, коли національна промисловість і велика комерція знаходилася лише в стадії зародження, ще не було зведено чимало великих міст, але побудовані залізниці і т.п., можна говорити, скоріше, про недостачу реальної економічної необхідності в банках, що зробило особливо складною справою залучення в них приватного капіталу. Держава в цих умовах була змушена стати великим пайовиком Першого банку Сполучених Штатів, що розділив тягар популярності всіх центральних інститутів влади, і після закінчення в 1811 році 20-літнього терміну, на який він спочатку був наданий, його чартер (англіцизм, що означає документ, який видавався в англомовних країнах і який виконував функції банківського статуту і ліцензії) не був відновлений. Однак незабаром банки все-таки почали з'являтися, спочатку в найбільш розвинутих штатах.

Треба сказати, що для Америки із самого початку були характерні неприйняття занадто великої ваги федеральних органів влади і ревний захист індивідуальних прав штатів. Наслідком цього став поділ влади між федеральним урядом і штатами, що у тому чи іншому ступені поставило і банківську сферу під контроль обох галузей влади, хоча перші банки все-таки діяли в рамках ізольованих один від одного законодавчих систем різних штатів.

Звичайною практикою було домагатися чартеру, придбання якого давало банку всі переваги обмеженої відповідальності (contingented liability). Акціонерні компанії несли необмежену відповідальність лише в Англії і Шотландії; в Америці, як і у країнах континентальної Європи, відповідальність була обмеженою. У більшості випадків такий чартер лімітувала депозитні операції і тісно зв'язану з ними в XVIII столітті емісію банкнот сумою, кратною капіталу акціонерів, - найбільш розповсюдженим правилом було обмеження, що випускаються в обіг банкнот двома капіталами банку, однак подібні границі були на практиці чисто номінальними.

І лише в деяких штатах допускалася створення банків без чартеру, що несли необмежену відповідальність. Як тільки виникла імовірність того, що будь-яка приватна особа чи неінкорпорована асоціація побажають заснувати банк без чартеру, на їхньому шляху виникали численні перешкоди законодавчого характеру. Більшість східних штатів узяли на озброєння закони, подібні прийнятому у 1818 році в штаті Нью-Йорк; більшість західних штатів, що виникали згодом, також обрали схожу політику, дозволяючи емісійний і депозитний бізнес лише при наявності офіційного дозволу. Однак реальна віддача від цього закону була різною у різних штатах в залежності від того, наскільки легко було одержати чартер. Найменші складності були на сході, де потреба в банківських структурах залишалася найбільшою; особливо ліберальна політика практикувалася в так званій Новій Англії.

Число банків стало особливо швидко рости внаслідок ліквідації Першого Банку Сполучених Штатів (на його підставі федеральний уряд підписав значну частину статутного капіталу і пообіцяв протягом 20 наступних років не видавати чартер ніякому іншому банку; можливо, щось таке і стало однієї з головних причин, тому, що в 1811 році постало питання про продовження чартеру, уряд зустрів могутню опозицію в конгресі, достатню для припинення діяльності банку). У 1811 році їх уже нараховувалося 88, а за три наступних роки було видано 120 нових чартерів на установу банків.

Коли в 1812 році вибухнула друга війна з Англією, що одержала назву “Другої війни за незалежність”, більшість з цих банків виявилися залученими в інтенсивне кредитування федерального уряду і штатів; неминуче зв'язана з цим і надлишковою емісією змусила приблизно три з кожних чотирьох банків звернутися в 1814 році до уряду своїх штатів за дозволом на призупинення грошових виплат. При цьому, якщо банкам Нової Англії в більшості удавалося виконати свої зобов'язання, то практично усі банки до півдня і заходу, що виникли пізніше, як правило, і, що були більш слабкими, цього зробити не змогли. Цікаво також, що значна частина банкрутств у ці, а також наступні роки мала місце саме там, де створення нових банків було найбільшим чином обмежено, а тому, вже існуючі знаходилися в найбільш привілейованому стані – так, у Новій Англії в період 1811-1830 років на 97 банків (у середньорічному підрахунку) довелося всього 16 банкрутств, у штаті Нью-Йорк на 26 банків число банкрутств склало 11, у Пенсільванії також на 26 банків уже 19, і ця частка росла в міру просування на південь і захід.

Формально грошові виплати були відновлені в 1817 році, однак вже в 1819 році пішло нове припинення, що розтяглося ще на два роки. Пояснювалося це тим, що установа перших банків нерідко була наслідком скоріше політичних обставин, ніж реальної економічної необхідності. Як часто в подібних випадках, утворення банків супроводжувалося зловживаннями, особливо при формуванні статутних капіталів, а іноді навіть прямо фінансувалося державними органами – причому, у випадку Першого банку Сполучених Штатів 200-мільйонна підписка федерального уряду виявилася не більш ніж фіктивною бухгалтерською хитрістю. Практично у всіх банках капітал був меншим того, на який формально провели підписку, а деякі банки взагалі не мали ніякого капіталу.

Інша причина – тісний зв'язок банківських структур з скарбницями штатів. Законодавці, видаючи чартер, вважали цілком природним, щоб банк у разі потреби кредитував “свій” штат – спеціально обговорені статті про це заносилися в чартер відповідного банку. Але, крім того, час від часу надання такої позики на ті чи інші потреби просто проводилося “вольовим рішенням” адміністрації штату; результатом цього нерідко ставали настільки великі обсяги кредитування урядів штатів, що для забезпечення комерційного попиту засобів уже не залишалося, – імовірно, саме цей фактор у значній мірі і провокував надлишкову емісію банків, так що часом дизажио (відхилення від курсу униз від номіналу) на банкноти складало від 10 до 30 відсотків.

Кожен банк мав право вести бізнес лише в межах того штату, у якому він одержав свій чартер. Це означало, що вони, по суті, не могли розвивати систему банківських відділень, унаслідок чого банківська система країни стала тяжіти до фрагментарної структури з невеликих по території і практично автономних районів. Швидше за все, саме цей факт і став головною ознакою до створення інститутів, подібних до Першого банку Сполучених Штатів, – у всякому разі, була висловлена думка, що якби в 1814 році Перший банк ще існував, багатьох неприємностей, що тоді мали місце у банківській сфері можна було уникнути.


Случайные файлы

Файл
CBRR1268.DOC
15350-1.rtf
85969.rtf
96580.rtf
33397.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.