Особливості "автоцивілки" в податковому обліку (1646)

Посмотреть архив целиком







РЕФЕРАТ


Особливості «автоцивілки» в податковому обліку



Кількість автомобілів на дорогах, як і інтенсивність руху щодня збільшується, відповідно зростає ризик непередбачуваних ситуацій. Почувати себе впевненіше в напруженому потоці автотранспорту дає можливість страхування автомобіля і цивільної відповідальності його власника

Підприємницька діяльність повна небезпек і ризиків, тому страхування вже давно стало її невід'ємною частиною з усіма податковими наслідками. На сьогодні обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів є одним з найпопулярніших видів страхування. За договором «автоцивілки» покривається матеріальний збиток, завданий життю, здоров'ю та майну третіх осіб у межах погоджених лімітів.


Страхові платежі


Звичайно, на практиці перед суб'єктами господарської діяльності – платниками податків постають питання, пов'язані з податковим обліком витрат у вигляді обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів та виплати страхового відшкодування за цим видом страхування.

Законом № 283 (пп. 5.4.6 ст. 5) передбачена можливість включення до складу валових витрат (далі – ВВ) затрат зі страхування ризиків цивільної відповідальності, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних фондів платника податку. До того ж, оскільки це обов'язковий вид страхування, – у повному обсязі без обмежень.

Коротко нагадаємо основні моменти, визначені законодавчими актами.

Відповідно до Закону № 1961 потерпілим, які є юридичними особами (це платники податку на прибуток), страхова компанія відшкодовує виключно шкоду, заподіяну їх майну.

Згідно з Методикою № 3259 для розрахунку страхового платежу за договорами з обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів застосовується не звичайний страховий тариф, а розмір базового страхового платежу, визначений актуарним методом гарантом відшкодування шкоди – Моторним (транспортним) страховим бюро України (далі – МТСБУ). Його величина, затверджена Розпорядженням № 3099, становить 291,49 грн. Однак для кожного підприємства-страхувальника страховий платіж визначається множенням базового платежу на коригуючі коефіцієнти, встановлені Законом № 1961 залежно від типу обраного договору.

Зауважимо, що максимальний розмір страхового платежу не може більше ніж утричі перевищувати базову ставку або бути меншим за 50 % її суми, що, звичайно, позначиться на ВВ страхувальника.

Таким чином, базовий страховий платіж впливає на суми, що відносяться на ВВ страхувальника, у складі основних фондів (далі – ОФ) якого перебувають транспортні засоби.

Зазначена вище норма Закону № 283 (пп. 5.4.6 ст. 5) ставить під сумнів можливість зменшення об'єкта оподаткування на страхові платежі, понесені у зв'язку з експлуатацією автомобілів, що взяті в оренду. Проте з огляду на визначення терміна «власники транспортних засобів» можна розраховувати на позитивне розуміння податківцями цієї проблеми.

Утім, усе по порядку. Не слід ігнорувати правила, прописані в підпункті 5.4.6 статті 5 Закону № 283, адже, як випливає з першого його абзацу, дія «автоцивілки» поширюється на транспортні засоби, що перебувають у складі ОФ платника податку.

Таким чином, у підприємства, яке придбало автомобіль в оперативну оренду, не надто багато перспектив щодо віднесення платежів зі страхування «автоцивілки» до ВВ.

Хоча можливий варіант, коли орендодавець сам укладає зі страховиком відносно належного йому на праві власності автомобіля договір цивільно-правової відповідальності І типу згідно з класифікацією, визначеною Законом № 1961. Це означає, що страхується відповідальність за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та майну третіх осіб у результаті експлуатації автомобіля, визначеного в договорі страхування, будь-якою особою, яка експлуатує його на загальних підставах. На практиці це буде водій орендаря.

Отже, в орендодавця, який здає в оперативну оренду автомобіль, є право на ВВ за вказаними договорами страхування, оскільки автомобіль входить до складу його ОФ. У такому випадку додаткові витрати орендодавця на страхування можуть бути компенсовані збільшенням орендної плати, що призведе до збільшення ВВ орендаря.

Укладення суб'єктом господарської діяльності договору фінансового лізингу з лізингодавцем надає суттєві переваги порівняно з договором оперативної оренди, оскільки відповідно до підпункту 5.4.6 статті 5 Закону № 283 це дає можливість включати до складу ВВ платника податку витрати на страхування «цивільної відповідальності, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі ОФ платника податку».

Нагадаємо, що відповідно до статті 13 Закону № 723 з моменту передачі предмета лізингу у володіння лізингоодержувачу ризик випадкового знищення або пошкодження предмета лізингу переходить до лізингоодержувача, якщо інше не встановлено договором. При цьому предмет лізингу та/або пов'язані з виконанням лізингових договорів ризики підлягають страхуванню, якщо їх обов'язковість встановлено законом або договором.

За загальним правилом, витрати на страхування за договором лізингу несе лізингоодержувач, якщо інше не встановлено договором.

У цілях оподаткування Закон № 283 (пп. 1.18.2 ст. 1) визначає фінансовий лізинг (оренду) як господарську операцію фізичної або юридичної особи, яка передбачає відповідно до договору фінансового лізингу (оренди) передання орендарю майна, що підпадає під визначення ОФ згідно зі статтею 8 цього Закону, придбаного або виготовленого орендодавцем, а також усіх ризиків та винагород, пов'язаних з правом користування та володіння об'єктом лізингу.

При цьому балансова вартість відповідної групи ОФ зменшується на вартість ОФ, які надаються платником податку у фінансовий лізинг (оренду) в порядку, передбаченому для продажу ОФ, а лізингоотримувач (орендар) збільшує балансову вартість відповідної групи ОФ у порядку, передбаченому для придбання ОФ (пп. 8.5.2 ст. 8 Закону № 283).

З огляду на зазначене, витрати платника податку зі страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів, що придбані у фінансовий лізинг, включаються до складу ВВ лізингоодержувача.

Перейдемо до питання щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, пов'язаної з експлуатацією службового автомобіля, на якому працівник вирушає у відрядження за кордон.

З норм підпунктів 5.4.6 та 5.4.8 статті 5 Закону № 283 випливає, що платник податку має підстави включати до ВВ суму страхових платежів за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, якщо останні використовуються працівниками (водіями) у відрядженні за кордоном для виконання службових обов'язків.

Статтею 10 Закону № 1961 визначено, що є два види договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності: внутрішній договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, що діє виключно на території України, та договір міжнародного обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності «Зелена картка» (далі – «Зелена картка»), що діє на території країн, зазначених у таких договорах (полісах).

Згідно з Порядком № 7114 діяльність з укладання вказаних договорів у пунктах пропуску через державний кордон здійснюється через уповноважених МТСБУ страхових посередників. При цьому в одному пункті пропуску може бути лише один посередник.

У разі в'їзду на територію України транспортного засобу без документа, що підтверджує наявність чинного на території України договору «автоцивілки», подальший рух транспортного засобу допускається лише після укладення відповідного договору.

Стосовно працівника, який виїжджає у відрядження за межі України на транспортному засобі, страхувальник, наприклад транспортне підприємство, зобов'язаний укласти договір «Зелена картка», якщо користування транспортним засобом за межами України потребує обов'язкового страхування цивільної відповідальності на умовах країн відвідання. У разі відсутності такого договору автовласник повинен укласти його в пункті пропуску через державний кордон України.

Таким чином, підприємство, яке має на балансі транспортні засоби, може включати до складу ВВ вартість полісів «Зелена картка» для своїх водіїв.

Як було зазначено вище, на підставі абзацу першого підпункту 5.4.6 статті 5 Закону № 283 підприємство-страхувальник може відносити на ВВ витрати зі страхування ризиків цивільної відповідальності, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі ОФ платника податку. Проте ця норма не відмежовує «автоцивілку» від добровільного страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів. До речі, обидва види страхування передбачені Законом № 85 (ст. 6 та ст. 7).

Якщо за обов'язковим видом страхування цивільної відповідальності звичайна ціна страхового тарифу встановлюється згідно з Методикою № 3259, то звичайна ціна страхового тарифу за добровільним страхуванням цивільної відповідальності власників транспортних засобів встановлюється на рівні ціни, зафіксованої в договорі страхування. Тобто сума страхового платежу за цими видами страхування буде розрізнятися.


Случайные файлы

Файл
271.rtf
33433.rtf
46977.rtf
125921.rtf
162685.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.