Способи забезпечення кредитів (1140)

Посмотреть архив целиком

Міністерство освіти України

Київський національний економічний університет


Кафедра банківської справи











Курсова робота з курсу “Банківські операції”


Способи забезпечення кредитів









Виконав:



Науковий керівник:





















Київ 2000

План.


Вступ. 3

Частина 1. Роль та місце забезпечення в процесі кредитування 4

Частина 2. Матеріальне забезпечення кредитів 9

Частина 3. Юридичне забезпечення кредитів 21

Заключення 29

Список використаної літератури. 31

Додаток №1 32

Додаток №2 35

Додаток №3 36


Вступ.


Як і будь-який процес, що відбувається в економіці, процес кредитування підпорядкований визначеним принципам, що лежать в основі організації економічних відносин з приводу надання позики та визначають правила поведінки суб’єктів цих відносин, а саме банку та позичальника, в процесі здійснення кредитних операцій. Серед цих принципів виділяють принцип строковості, що вимагає повернення позички в строки, передбачені кредитною угодою, принцип цільового використання позики (вкладання запозичених коштів в конкретні економічні господарчі процеси), принцип платності, а саме той, що за користування позиченою вартістю позичальником має бути сплачено кредитору, крім основної суми позики, додаткову суму у вигляді проценту.

Наведення вище принципів кредитування може здатися тривіальним, але тільки на перший погляд, оскільки дотримання останнього принципу, а саме принципу забезпечення кредитів, що полягає у відповідності між вартістю забезпечення та заборгованістю по позичці, є основною передумовою для вдалого здійснення кредитної операції для кредитора, особи, що несе ризик по цій операції, але лише в єдності з іншими вищезазначеними принципами.

Банально, як на мій погляд, ще на початку казати про важливість даного принципу, особливо беручи до уваги стан справ у сфері банківського кредитування в Україні, дивлячись на велику кількість неповернутих кредитів в недалекому минулому становлення ринкової економіки в нашій країні та стан справ на сьогоднішній день. Важливість дотримання зазначеного принципу ні в кого з фахівців, вітчизняних чи зарубіжних, не викликає на сьогоднішній день сумнівів.

У зв’язку з цим виникає питання стосовно природи забезпечення кредиту та вибору найкращого способу здійснення цього самого забезпечення, який би задовольнив вимоги та потреби як кредитора, так і позичальника, відповідав би в повній мірі своєму призначенню захисту інтересів кредитора, та не завдавав би шкоди фінансовому та майновому стану й діловій репутації позичальника.

Застава товарно-матеріальних цінностей, цінних паперів, гарантія, порука, переуступка (цесія) на користь банку вимог та рахунків позичальника до третьої особи, страхування відповідальності позичальника та фінансового ризику кредитора, - як бачимо, в банківській практиці використовується досить багато різноманітних форм та способів забезпечення кредитів, а отже не будемо відразу вдаватися до полеміки стосовно переваг окремих форм (способів) забезпечення кредитів; з’ясуємо спочатку, яке ж саме місце посідає поняття забезпечення кредитів в банківській теорії та практиці, а вже потім спробуємо визначити головні особливості окремих форм (способів) забезпечення кредитів, яких досить багато існує як у вітчизняній, так і в зарубіжній практиці банківського кредитування.

Частина 1. Роль та місце забезпечення в процесі кредитування


Проблема непогашення кредитів є однією з найбільш серйозних, з якими стикаються комерційні банки в процесі своєї діяльності. Зрозуміло, що банки намагаються мінімізувати наслідки цієї проблеми, тобто власне кредитний ризик, за допомогою різноманітних способів забезпечення повернення позичок.

Слід ще на початку зазначити, що під забезпеченням можна розуміти види та форми гарантованих зобов’язань позичальника перед кредитором по поверненню кредиту у випадку можливого його неповернення позичальником. Забезпечення в процесі надання позики відіграє роль страхування від непередбачених обставин, адже всі позики, навіть ті, які надаються під проекти, що здаються дуже надійними, пов’язані з відомим ризиком, і хоча ризик, звісно можна мінімізувати шляхом ретельного аналізу кредитної заявки, зовсім позбутися його не можливо.

Якщо звернутися до практики банкірів англо-американської школи, то, як відмічає Ольшанський А.І.1, на думку останніх в процесі кредитування будь-якого позичальника необхідно мати два, а краще три “пояси безпеки”, що захищають кредитора від невиконання позичальником умов кредитної угоди стосовно повернення суми позики. “Перший пояс” – це вхідні грошові потоки, адже дохід – головне джерело погашення кредиту позичальником. “Другий пояс” – це активи, що пропонуються позичальником в якості забезпечення погашення кредиту. “Третій пояс” пов’язаний з гарантіями, які надаються юридичними (а в багатьох країнах і фізичними) особами в якості забезпечення кредиту.

Спробуємо, перш ніж перейти власне до розгляду конкретних способів забезпечення кредитів, з’ясувати яке ж місце посідає забезпечення в процесі кредитування та дати більш повне визначення способам цього забезпечення, для чого звернемося до теорії банківської справи та з’ясуємо основні особливості кредитних відносин, пов’язані з існуванням в них власне поняття забезпечення.

Відомий московський фахівець, професор Лаврушин О.І., в своєму хрестоматійному підручнику "Банківська справа"2 виділяє забезпечення кредитів як одного з "китів" системи кредитування серед інших, зокрема суб'єктів кредитування та об'єктів кредитування.

Слід сказати, що як і будь-яка система, система кредитування, може функціонувати лише за умови наявності всіх її елементів, а отже, можна цілком погодитись з шановним Лаврушиним О.І., що базові елементи системи кредитування, які було зазначено дещо вище, не можна відокремити один від одного. Успіх в діяльності комерційного банку по здійсненню операцій кредитування приходить лише в тому випадку, якщо кожен з них (базових елементів системи) доповнює один одного, посилює надійність кредитної угоди. З іншого боку, спроба розірвати їх єдність неминуче порушує всю систему, підриває її, може призвести до порушення поверненості банківських позичок.

Поверненість кредиту, в теорії, представляє собою основну властивість кредитних відносин, що відрізняє їх від інших видів економічних відносин, і на практиці знаходить своє відображення в окремому механізмі. Цей механізм базується, з одного боку, на економічних процесах, що лежать в основі зворотного руху кредиту, а з другого – на правових відносинах кредитора та позичальника, що витикають з їх місця в кредитній угоді. Економічну основу повернення кредиту представляє кругообіг та обіг фондів учасників процесу відтворення, а також закони функціонування кредиту. Однак, наявність об’єктивної економічної основи повернення кредиту не означає автоматизм цього процесу. Лише цілеспрямоване управління рухом позиченої вартості дозволяє забезпечити її збереження, еквівалентність позиченої та поверненої вартості.

Оскільки в кредитній угоді приймають участь два суб’єкти – кредитор та позичальник, зазначений вище механізм враховує місце кожного з них. Кредитор, надаючи кредит, виступає організатором кредитного процесу, захищаючи свої інтереси. Виходячи з об’єктивної економічної основи, кредитор вибирає такі форми вкладення залучених коштів, кількісні параметри позички, методи її погашення, умови кредитної угоди, при яких би створювалися передумови для своєчасного та повного повернення вартості, що було надано в позику. Однак зворотній рух зазначеної вартості залежить від кредитоспроможності позичальника, що використовує її в своєму обігу, від загальної економічної кон’юнктури ринку.

Кредитна угода передбачає виникнення зобов’язань позичальника повернути відповідний борг. Практика показує, що наявність зобов’язань (в різних формах) ще не означає гарантії та своєчасного повернення. Виникнення інфляційних процесів в економіці може призвести до знецінення суми, що було надано в позику, а погіршення фінансового стану позичальника – порушення строків повернення кредиту. Тому світовий досвід банківської діяльності виробив механізм організації повернення кредиту, що включає в себе, зокрема, порядок погашення конкретної позики за рахунок виручки (доходу), юридичне закріплення її порядку погашення в кредитній угоді, і, нарешті, використання різноманітних форм забезпечення повноти та своєчасності зворотного руху вартості, що було надано в позику.

Отже, загалом в теорії банківської діяльності під поняттям форми (способу) забезпечення кредиту слід розуміти конкретні джерела погашення наявного боргу, юридичне оформлення права кредитора на їх використання, організацію контролю банку за достатністю та прийнятністю даних джерел. Іншими словами, якщо механізм погашення позики за рахунок доходу і його закріплення в кредитних угодах виступає основною передумовою повернення кредиту, то визначення способів забезпечення представляє гарантію цього повернення.

Якщо все ж звернутися до практики банківської діяльності, то можна відзначити той факт, що мета прийняття забезпечення по позиці полягає в тому, щоб отримати окремі права понад основних прав по угоді у відношенні порушення вимог проти клієнта, якщо умови повернення позики останнім було не виконано. Отже, забезпечення приймається, у випадку, коли банківські фахівці вважають, що особисті зобов’язання клієнта недостатні для її повного погашення. Слід сказати, що в принципі, кредитування, не будучи захищеним надійним забезпеченням, становиться дуже спекулятивним видом діяльності і може здійснюватися (якщо це можливо) тільки шляхом стягування відсотків, що було б неприйнятним для нормальних комерційних та особистих інтересів.


Случайные файлы

Файл
25138.rtf
stahd.doc
104685.rtf
102171.rtf
83094.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.