Аналіз культурного характеру соціальної діяльності (143424)

Посмотреть архив целиком

План


Вступ

  1. Поняття соціально-культурної діяльності

1.1 Сутність соціокультурної діяльності

1.2 Критерії соціально-культурної діяльності

  1. Функції та методи соціально-культурної діяльності

2.1 Функції соціально-культурної діяльності

2.2 Методи соціально-культурної діяльності

  1. Державне управління у соціально-культурній сфері

Висновки

Список використаної літератури


Вступ


В останні роки соціальна діяльність людей зазнала істотні зміни. До неї увійшли інформаційні технології (комунікативні мережі, Інтернет, обчислювальна техніка у вигляді класичних, а тепер уже й квантових, комп'ютерів) і багато чого іншого з того, що кілька десятиліть тому було просто немислимо. У зв'язку з цим виникла потреба розглянути заново питання щодо предметності соціальної діяльності. Шлях і метод, що обираються для вирішення такої проблеми, пов'язані з вивченням питання про сутність культурної діяльності як такої - діяльності в матеріальній і духовній сферах соціального буття.

Тема курсової присвячена аналізу культурного характеру соціальної діяльності. Проблема, поставлена у курсовій, розроблена до теперішнього часу недостатньо, колишні дослідження даної тематики були односторонніми, відрізнялися відсутністю і цільності до її підходу. Найчастіше досліджувалася або суто матеріальна (економічна) сторона соціальної діяльності, або - ідеальна.

Теоретико-методологічне дослідження діалектики цілі, засоби й результату в рамках соціальної дії та цілі як структурного компонента людської діяльності здійснювалося в працях М. Вебера, Т. Парсонса, Ю. Габермаса.

Проблеми первинності, взаємозв'язку і тотожності теоретичної та практичної соціальної діяльності, також відображені в роботах Жана Бофре та Мартіна Хайдеггера.

Предметній оцінці тенденцій у розвитку соціальної діяльності щодо світу інформаційних технологій присвячені роботи К. Шеннона і Л. Бріллюена, вітчизняних авторів В.І. Мухіна, В.К. Новікова, СП. Расторгуєва, В. Титова.

Ця робота ставить своєю метою провести аналіз соціальної діяльності людей у плані її культурного характеру.

Для досягнення поставленої мети передбачається рішення наступних завдань:

- Досліджувати тенденції розвитку соціальної діяльності у світлі інформаційних технологій;

- обґрунтувати соціальну діяльність як одну із складових частин культури;

- визначити предметну сутність культурної діяльності;

Об'єктом дослідження є предметна сутність культурно-соціальної діяльності.

Предмет дослідження - соціальна діяльність в сучасному культурному полі з виявленням її теоретичних та практичних аспектів.

Теоретичну базу дослідження склала наукова спадщина класиків соціології, політичної науки, філософії культури, філософії науки.

Теоретико-методологічна основа являє собою сукупність методів, орієнтованих на специфіку об'єкта та предмета поданої роботи. Методологічною основою курсової роботи став системний аналіз як сукупність загальноприйнятих принципів і методів філософського, загальнонаукового і приватно-наукового пізнання. Це, перш за все, принципи системності, всебічності, конкретності дослідження. Основними методами дослідження є соціально-філософський, логічний, історичний, феноменологічний, діалектичний з використанням принципів додатковості і наступності, а також суб'єктивно-діяльнісний підхід дослідження соціально-культурної діяльності.

  1. Поняття соціально-культурної діяльності


1.1 Сутність соціокультурної діяльності


Соціальна діяльність - це завжди прояв соціальної активності стосовно навколишнього світу. Їй притаманний свідомий характер, бо її суб'єктом може бути лише людина, а об'єктом є елементи навколишнього світу.

Окрім культурної вирізняють такі види соціальної діяльності, як трудова, творча, споживацька, дозвільна, освітня, рекреаційна тощо. Проте дана класифікація має умовний характер, бо в реальному житті в чистому вигляді ці види діяльності окремо не існують.

Соціальна діяльність - сукупність соціально-значимих дій, які здійснює суб'єкт (суспільство, клас, група, індивід) в різних сферах і на різних рівнях соціальної організації суспільства, що має на меті певні соціальні інтереси і використовує для досягнення цих інтересів різні засоби - економічні, соціальні, політичні, ідеологічні. Соціальна діяльність має місце тоді, коли особа, група, клас або суспільство в цілому ставлять перед собою мету і активно беруть участь в її реалізації. Різноманітність соціальної діяльності можна звести до 4-х основних груп:

- цілеспрямована дія, зв'язана зі зміною даної соціальної системи або умов діяльності;

- дії, направлені на їх стабілізацію;

- дії, що направлені на адаптацію до даної соціальної системи і умов діяльності;

- інтегративна дія, що передбачає входження особи, групи або іншої спільноти в більш крупну соціальну спільність або систему.

Соціальна діяльність характеризує активність суб'єкта. Її елементами є предметність, обумовлена результатами минулої діяльності, накопиченим досвідом і знаннями, доцільність, перетворення об'єкта, на який направлена діяльність або створення нового, раніше невідомого об'єкта.

Будь-яка діяльність включає 4 взаємозв'язані підсистеми:

- об'єктивно-передумовну (потреби і інтереси);

- суб'єктивно-регулятивну (диспозиція);

- виконавчу (сукупність вчинків, що здійснюються для реалізації поставленої мети);

- об'єктивно-регулятивну (результати діяльності).

Науковий статус та суспільне визнання будь-якої науки визначаються рівнем розробки її теоретичних засад, що розкривають та обґрунтовують предмет, цілі, функції та закономірності певної науки, її зв’язок з практикою. Соціально-культурна діяльність у цьому контексті не є винятком. Усвідомлення поняття “соціально-культурна діяльність” можливе лише на перехресті таких фундаментальних наук як філософія, соціологія, історія, педагогіка, психологія, право. [1;14]

Історія розвитку соціально-культурної сфери в Україні пов’язується спочатку з “позашкільною освітою” (початок ХХ ст.), потім з “політико-просвітньою роботою” (17-30 рр. ХХ ст.), пізніше – з “культурно-просвітньою діяльністю” (до 90-х рр. ХХ ст.), а з 90-х років ХХ ст. – із “соціально-культурною діяльністю”. Наприкінці ХХ ст. “культурно-просвітню освіту” заміняють “культурологічна” та “соціально-культурна освіта”.

До 90-х років ХХ століття культурно-дозвіллєва робота була політизована і тісно пов'язана з ідеологією КПРС. Після путчу діяльність культурно-дозвіллєвих установ була деполітизована, деідеалізована, тобто стала вільною від партійного впливу і наповнилася новим змістом, звідси і нова назва - соціально-культурна діяльність.

Соціально-культурна діяльність - це діяльність, спрямована на створення умов для найбільш повного розвитку, самоствердження і самореалізації особистості та групи (студії, гуртки, аматорські об'єднання) у сфері дозвілля. Вона включає в себе все різноманіття проблем з організації вільного часу: спілкування, виробництво і засвоєння культурних цінностей і т.д. Педагогам-організаторам доводиться брати участь у вирішенні проблем сім'ї, дітей, у вирішенні проблем в історико-культурній, екологічній, релігійної та інших сферах, у створенні сприятливого середовища для соціально-культурної діяльності та ініціатив населення у сфері дозвілля.

Культурно-дозвіллєва діяльність - складова частина соціально-культурної діяльності, допомагає у вирішенні багатьох соціальних проблем своїми своєрідними засобами, формами, методами (мистецтво, фольклор, свята, обряди і т.д.)

Культурно-просвітницька робота також є частиною соціально-культурної діяльності, але, на жаль, неефективно використовується в діяльності культурних установ , тобто, немає лекцій, лекторіїв, народних університетів та інших форм просвітницької роботи.

Важливість соціально-культурної діяльності полягає в тому, що це не просто організація дозвілля, а організація в соціально-значущих цілях: задоволення і розвиток культурних потреб та інтересів як окремої особистості, так і соціуму в цілому.

Діяльність культурно-дозвіллєвих установ в даний час організовується на основі документа 2117-12, що вийшов в 1992 році - «Основи законодавства України про культуру». У ньому чітко визначені «культурна діяльність», «культурні цінності», «культурні блага», «творча діяльність» і т.д., основні сфери діяльності держави в галузі культури (охорона пам'ятників, народна творчість, художні промисли, художня література, кінематографія і т.д.), а також основні права громадян в області культурної діяльності (Див. «Закон про культуру»).

У науковий обіг активно вводяться такі поняття як “соціально-культурна сфера”, “соціально-культурна діяльність”, “соціально-культурні технології”, “соціально-культурні інститути”, “соціально-культурна освіта” тощо. Тому аналіз поняття “соціально-культурна діяльність” виявляється доцільним і необхідним. Чи можна соціально-культурну діяльність вважати логічним спадкоємницею культурно-просвітньої та культурно-дозвіллєвої діяльності, а культурологічну освіту – спадкоємницею культурно-просвітньої освіти? Зазначимо, що еволюція соціально- культурної діяльності є не лише наслідком її внутрішнього розвитку, але й результатом незворотних змін, які відбуваються в сучасному суспільстві. Закономірний діалектичний розвиток культурно-просвітньої роботи у багатоманітніше соціальне явище – соціально-культурну діяльність – обумовлений визнанням людини головною цінністю для сфери культури, просвітництва, дозвілля, відпочинку. Це не означає, що соціально-культурна діяльність повністю незалежна від ідеології, однак її стрижневим завданням є розкриття ініціативи, творчості, самодіяльності та підприємливості людини. “В основе перестройки социально-культурных процессов лежит отказ от субъект-субъектной модели организации культуры, досуга просвещения населения. В этой модели народ сам является субъектом социально-культурной деятельности” (цитується мовою оригіналу – І.П.) [6;15].


Случайные файлы

Файл
62481.rtf
115362.rtf
157318.rtf
104294.rtf
75564-1.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.