Соціальні установки щодо ставлення до людей з особливими потребами (143187)

Посмотреть архив целиком

ЗМІСТ


Вступ.

Розділ 1. Поняття соціальної установки

1.1 Сутність соціальної установки

1.2 Соціальна установка і реальна поведінка

Розділ 2. Методичні основи дослідження соціальних установок ставлення до людей з особливими потребами

2.1 Образ інваліда в свідомості жінок

2.2 Проведення дослідження образу інваліда у свідомості жінок за методикою СОЛ

2.3 Обробка та інтерпретація отриманих даних

Висновки

Список використаних джерел

Додатки



ВСТУП


Актуальність теми. Реалізація прав людини в сфері праці та її соціального захисту є ознакою будь-якого демократичного суспільства, країни з соціально орієнтованою економікою. Стратегічний курс на побудову соціальної правової держави, інтегрованої у світовий економічний простір, що обрала Україна, потребує наближення вітчизняної гуманітарної політики до соціальних стандартів, які застосовуються у світовій практиці відносно різних категорій населення і спрямовані на забезпечення гідного життя людини. Однією з категорій, яка є певним індикатором рівня соціальної зрілості держави і суспільства, є інваліди – люди з обмеженими можливостями. Проблема забезпечення соціально-професійної реабілітації інвалідів в Україні є вкрай важливою й актуальною, особливо через зростання чисельності інвалідів в країні за 1994-2009 роки на 14% та низький рівень зайнятості дорослих інвалідів (15,4%).

Окремі теоретико-методологічні аспекти досліджуваної проблеми розглядались відомими зарубіжними вченими Г.Беккером, Е.Дюркгеймом, Г.Слезингером, Б.Гєнкіним, В.Роіком та ін. Вагомий внесок у дослідження соціально-економічних проблем ринку праці, питань дискримінації окремих категорій громадян в процесі працевлаштування здійснили такі вітчизняні вчені, як О.Амоша, Д.Богиня, О.Грішнова, Н.Борецька, Т.Кір’ян, А.Колот, А.Гриненко, Е.Лібанова, О.Новикова, О.Осауленко, А.Решетнікова та інші.

Мета роботи: дослідити проблеми ставлення до людей з особливими потребами на сучасному етапі розвитку суспільства.

Відповідно до мети дослідження в роботі поставлено і вирішено такі завдання:

- теоретично дослідити основи соціальних гарантій людей з обмеженими можливостями;

- проаналізувати основні критерії та показники соціальних установок;

- надати рекомендації щодо покращення процесу формування сучасних напрямків ставлення до людей з обмеженими можливостями.

Об’єктом дослідження є ставлення до людей з обмеженими можливостями.

Предметом дослідження є соціальні установки ставлення до людей з обмеженими можливостями.

Методи дослідження. В роботі застосовано діалектичний метод наукового пізнання, системний методологічний підхід до дослідження процесу соціально-професійної реабілітації, методи структурно-функціонального аналізу, методи порівняльного аналізу.

Інформаційною основою дослідження є матеріали Державного комітету статистики України стосовно проблем соціального захисту людей з особливими потребами.

Інформаційною базою роботи є наукові публікації, монографічні видання, підручники, чинне законодавство України та інші джерела.



РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ СОЦІАЛЬНОЇ УСТАНОВКИ З ПОЗИЦІЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ ТА ЗАКОРДОННОЇ СОЦІАЛЬНОЇ ПСИХОЛОГІЇ


1.1 Сутність соціальної установки


Особистість, будучи суб'єктом спілкування у групі, займаючи певну позицію в соціальному середовищі, виявляє оцінне, вибіркове ставлення до людей, що її оточують.

Вона зіставляє, оцінює, порівнює й обирає осіб для взаємодії і спілкування, враховуючи можливості конкретної групи, власні потреби, інтереси, установки, досвід, які в сукупності становлять конкретну ситуацію життєдіяльності особистості, постають як соціально-психологічний стереотип її поведінки.

Особливості реагування індивіда на навколишнє середовище та ситуації, в яких він опиняється, пов'язані з дією феноменів, які позначають поняття “установка”, “атитюд”, “соціальна установка” та ін.

Установка особистості свідчить про її готовність діяти певним способом, що зумовлює швидкість її реагування на ситуацію і деякі ілюзії сприймання.

Установка — цілісний стан особистості, вироблена на основі досвіду готовність стійко реагувати на передбачувані об'єкти чи ситуації, вибіркова активність, спрямована на задоволення потреби.

Традиційно установку розглядають як готовність до певної активності. Ця готовність визначається взаємодією конкретної потреби із ситуацією, її задоволенням. Відповідно установки поділяють на актуальні (недиференційовані) та фіксовані (диференційовані, вироблені в результаті повторного впливу ситуації, тобто базуються на досвіді).

Важливою формою установки є соціальна установка (атитюд).

Атитюд (англ. attitude — ставлення, установка) — внутрішній стан готовності людини до дії, що передує поведінці.

Атитюд формується на підставі попереднього соціально-психологічного досвіду, розгортається на усвідомленому і неусвідомленому рівнях та регулює (спрямовує, управляє) поведінку індивіда. Він зумовлює стійку, послідовну, цілеспрямовану поведінку в ситуаціях, що змінюються, а також звільняє суб'єкта від необхідності приймати рішення і довільно контролювати поведінку в стандартних ситуаціях, може бути чинником, що зумовлює інертність дії та гальмує пристосування до нових ситуацій, котрі вимагають зміни програми поведінки.

Звернулися до вивчення цієї проблеми американські соціологи Вільям-Айзек Томас і Флоріан-Вітольд Знавецький у 1918 p., які розглядали установку як феномен соціальної психології. Соціальну установку вони тлумачили як певний психічний стан переживання індивідом цінності, значення або смислу соціального об'єкта. Зміст такого переживання зумовлюють зовнішні, тобто локалізовані в соціумі, об'єкти.

Соціальна установка — детермінована минулим досвідом психологічна готовність індивіда до певної поведінки стосовно конкретних об'єктів, до вироблення його суб'єктивних орієнтацій як члена групи (суспільства) щодо соціальних цінностей, об'єктів тощо.

Такі орієнтації зумовлюють соціально прийнятні способи поведінки індивіда. Соціальна установка є елементом структури особистості й одночасно елементом соціальної структури. З точки зору соціальної психології вона є чинником, здатним подолати дуалізм соціального та індивідуального, розглядаючи соціально-психологічну реальність в її цілісності.

Найголовнішими її функціями є випереджувальна та регулятивна (готовність до дії, передумова дії).

За твердженням Г. Олпорта, установка є психонервовою готовністю індивіда до реакції на всі об'єкти, ситуації, з якими він пов'язаний. Справляючи спрямовуючий і динамічний вплив на поведінку, вона завжди залежна від минулого досвіду. Уявлення Олпорта про соціальну установку як про індивідуальне утворення суттєво відрізняється від тлумачення її В.-А. Томасом і Ф.-В. Знанецьким, які вважали цей феномен близьким до колективних уявлень.

Важливими ознаками установки є інтенсивність афекту (позитивного чи негативного) — ставлення до психологічного об'єкта, її латентність, доступність для прямого спостереження. Вимірюють її на підставі вербальних самозвітів опитуваних, які є узагальненою оцінкою особистості власного відчуття схильності або несхильності до конкретного об'єкта. Отже, атитюд — це міра відчуття, викликаного конкретним об'єктом (“за” чи “проти”). За таким принципом побудовані шкали установок американського психолога Луїса Терстоуна (1887—1955), що є біполярним континуумом (сукупністю) з полюсами: “дуже добре” — “дуже погано”, “цілком згоден” — “цілком не згоден” тощо.

Структуру атитюда утворюють когнітивний (пізнавальний), афективний (емоційний) та конативний (поведінковий) компоненти (Додаток А). Це дає підстави розглядати соціальну установку одночасно як знання суб'єкта про предмет і як емоційну оцінку та програму дій щодо конкретного об'єкта. Багато вчених вбачає суперечність між афективним та іншими її компонентами — когнітивним і поведінковим, доводячи, що когнітивний компонент (знання про об'єкт) включає певну оцінку об'єкта як корисного чи шкідливого, доброго чи поганого, а конативний — включає оцінку дії стосовно предмета установки. В реальному житті дуже важко відокремити когнітивний та конативний компоненти від афективного.

Цю суперечність було з'ясовано під час дослідження так званого “парадоксу Р. Лапієра” — проблеми взаємозв'язку між атитюдами та реальною поведінкою, які довели безпідставність тверджень про їх збіг.

У другій половині XX ст. виокремилися індивідуально-психологічна та соціально-психологічна лінії у розумінні соціальної установки. У межах першої розгортаються біхевіористські та когнітивістські дослідження, друга пов'язана передусім з інтеракціоністською орієнтацією і зосереджена на дослідженні соціально-психологічних механізмів і чинників, що регулюють процес виникнення та зміни соціальних установок особистості.

На розуміння психологами-інтеракціоністами соціальної установки вплинуло положення американського психолога Джорджа-Герберта Міда (1863—1931) про символічне опосередкування взаємодії людини та навколишнього світу. Згідно з ним індивід, який має у своєму розпорядженні символічні засоби (передусім мову), тлумачить для себе зовнішні впливи і потім взаємодіє із ситуацією в її символічно витлумаченій якості. Відповідно, соціальні установки розглядаються як певні психічні утворення, що виникають на основі засвоєння установок інших, референтних груп та осіб. У структурному плані вони є елементами “Я-концепції” людини, певними визначеннями соціально бажаної поведінки. Це дає підстави тлумачити їх як усвідомлюваний, фіксований у знаковій формі тип поведінки, якому надається перевага. Основою соціальних установок є згода суб'єкта розглядати певні об'єкти, ситуації через призму соціальних норм та цінностей.


Случайные файлы

Файл
60623.rtf
3640.rtf
31534.rtf
15091.rtf
103753.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.