Форми і методи соціальної роботи (142790)

Посмотреть архив целиком

Тернопільський інститут соціальних

та інформаційних технологій









Курсова робота



По предмету: “Технологія соціальної роботи”.


На тему: “форми і методи соціальної роботи”.


студента 3-го курсу

денної форми навчання

факультету “Соціально-інформаційного управління”.


ОБЕЗЮКА ЮРИ ЛЕОНІДОВИЧА






-- тернопіль 2005—



ЗМІСТ :


Вступ ........................................................................................................................2


РОЗДІЛ І. Роль соціальних працівників у реабілітації інвалідів........................3

1.1. Реабілітація інвалідів у будинках-інтернатах загального типу..................3

1.2.Реабілітація інвалідів, що знаходяться в родинах .........................................6


РОЗДІЛ ІІ. Технологія спілкування роботи з інвалідами...................................7

2.1. Психологічні аспекти соціальної роботи з людьми з обмеженими можливостями………………………………………………………………..8

2.2.. Регіональний досвід практичного рішення проблем інвалідності..........15

а)Інноваційна модель „Центр незалежного життя для дітей з обмеженими фізичними і/або розумовими можливостями”............................................16

б)Інноваційна модель служби "Персональний асистент"……….........…….....19

в)Інноваційна модель служби "Виїзний ліцей"..................................................20

г)Цільова програма реабілітації дітей-інвалідів

і членів їхніх родин на базі Реабілітаційного центра

«Івма» міста Калуги............................................................................................21

Висновок ................................................................................................................26

Список літератури.................................................................................................27























ВСТУП


Непрацездатні громадяни в кожній країні складають предмет турботи держави , яка соціальну політику ставить в основу своєї діяльності. Основною турботою держави стосовно людей похилого віку й інвалідам є їхня матеріальна підтримка (пенсії, посібника , пільги і т.д.).Однак непрацездатні громадяни бідують не тільки в матеріальній підтримці. Важливу роль грає надання їм діючої фізичної, психологічної, організаційної й іншої допомоги .

До 80-х років в Україні найбільш очевидна соціальна допомога інвалідам надавалась в будинках-інтернатах. Ця сформована традиційна форма медико-соціальної допомоги непрацездатним громадянам крім позитивних має і негативні сторони (монотонний спосіб життя, необхідність зміни життєвого стереотипу для літньої людини й ін.). Ці обставини роблять будинки-інтернати мало привабливими для інвалідів, змушуючи їх "не квапитися" з переїздом у будинок-інтернат. Можливість як най довше залишатися в звичній домашній обстановці стала можливою з часу появи посади соціального працівника в системі установ соціального захисту. Саме ці реальні особи стали надавати соціально-побутові послуги непрацездатним громадянам, яких вони постійно потребували.

На перших етапах розвитку соціальної допомоги непрацездатним громадянам акцент був зроблений на надомне обслуговування. З урахуванням цієї обставини була розроблена кваліфікаційна характеристика соціального працівника, визначені його посадові обов'язки. Разом з тим у реальній соціальній допомозі бідують і інваліди, що знаходяться в будинках-інтернатах. До недавнього часу організація медико-соціальної допомоги в цих закладах покладена переважно на медичних працівників, що на збитки організації медичного обслуговування здійснюють невластиві їм функції по соціально-побутовій , соціально-психологічній і соціально-середовищній адаптації осіб , що знаходяться в будинках-інтернатах.

У зв'язку з зазначеними обставинами виникла необхідність окреслити коло обов'язків соціальних працівників у будинках-інтернатах і на підставі цього показати доцільність уведення цієї категорії працівників у стаціонарних установах Мінсоцзахисту України.

На даному етапі розвитку соціальної допомоги непрацездатним громадянам , що проживають поза стаціонарними установами , діяльність соціальних працівників зводиться до надання соціально-побутових послуг. Тим часом функції у них набагато ширші. В міру створення інституту соціальних працівників з фаховою освітою непрацездатні громадяни одержать більш кваліфіковану і різноманітну соціальну допомогу і підтримку.




РОЗДІЛ І.РОЛЬ СОЦІАЛЬНИХ ПРАЦІВНИКІВ У РЕАБІЛІТАЦІЇ ІНВАЛІДІВ.


Інваліди як соціальна категорія людей, знаходяться в оточенні здорових у порівнянні з ними і мають потребу в більшому ступені в соціальному захисті, допомозі, підтримці. Ці види допомоги визначені законодавством , що відповідають нормативними актами, інструкціями і рекомендаціями, відомий механізм їхньої реалізації. Слід зазначити, що всі нормативні акти стосуються пільг, посібників , пенсій і інших форм соціальної допомоги , що спрямована на підтримку життєдіяльності, на пасивне споживання матеріальних витрат. Разом з тим, інвалідам необхідна така допомога, що могла б стимулювати й активізувати інвалідів і придушувала б розвиток утриманських тенденцій. Відомо, що для повноцінного, активного життя інвалідів необхідне залучення їх у суспільно-корисну діяльність, розвиток і підтримку зв'язків інвалідів зі здоровим оточенням, державними установами різного профілю, громадськими організаціями й управлінськими структурами. Власне кажучи, мова йде про соціальну інтеграцію інвалідів, що є кінцевою метою реабілітації.

По місцю проживання (перебування) всіх інвалідів можна розділити на 2 категорії:

- ті, що знаходяться в будинках-інтернатах;

- ті, що проживають у родинах .

Зазначений критерій, місце проживання, не слід сприймати як формальний . Він найтіснішим чином зв'язаний з морально-психологічним фактором, з перспективою подальшої долі інвалідів.

Відомо, що в будинках-інтернатах знаходяться найбільш важкі в соматчному відношенні інваліди. У залежності від характеру патології дорослі інваліди утримуються в будинках-інтернатах загального типу, у психоневрологічних інтернатах, діти - у будинках-ітернатах для розумово відсталих і з фізичними недоліками .

Діяльність соціального працівника також визначається характером патології в інваліда і співвідноситься з його реабілітаційним потенціалом. Для здійснення адекватної діяльності соціального працівника в будинках-інтернатах, необхідне знання особливостей структури і функцій цих установ .

Доми-інтернати загального типу призначені для медико-соціального обслуговування інвалідів. У них приймаються громадяни (жінки з 55 років, чоловіка з 60 років) і інваліди 1 і 2 груп старші 18 років, що не мають працездатних дітей або батьків, зобов'язаних за законом їх утримувати .

Завданнями цього будинку-інтернату є :

- створення сприятливих умов життя , наближених до домашнього;

- організація догляду за проживаючими, надання їм медичної допомоги й організація змістовного дозвілля;

- організація трудової зайнятості інвалідів.

Відповідно до основних завдань будинок-інтернат здійснює:

- активне сприяння в адаптації інвалідів до нових умов;

- побутовий комфорт , забезпечуючи поступивших упорядкованим житлом, інвентарем і меблями, постільними засобами, одягом і взуттям;

- організацію харчування з урахуванням віку і стану здоров'я;

- диспансеризацію і лікування інвалідів, організацію консультативної медичної допомоги, а також госпіталізацію, тих кому треба, у лікувальні установи ;

- забезпечення слуховим апаратами, окулярами, протезно-ортопедичними виробами і кріслами-колясками;

- відповідно до медичних рекомендацій організацію трудової зайнятості, що сприяє підтримці активного способу життя.

У будинках-інтернатах загального типу знаходяться інваліди молодшого віку ( від 18 до 44 років ). Вони складають близько 10% усього контингенту проживаючих. Більше половини з них - інваліди з дитинства, 27,3% - внаслідок загального захворювання, 5,4% - у зв'язку з трудовим каліцтвом, 2,5% - інші . Їх становище відрізняється значним чином . Про це свідчить перевага інвалідів 1 групи (67,0%).

Найбільшу групу (83,3%) складають інваліди з наслідками ураження центральної нервової системи (залишкові явища дитячого церебрального паралічу, поліомієліту, енцефаліту, травми спинного мозку й ін.), 5,5% - інваліди внаслідок патології внутрішніх органів.

Наслідком різного ступеня порушень функції опорно-рухового апарату є обмеження рухової активності інвалідів. У зв'язку з цим 8,1% мають потребу в сторонньому догляді , 50,4% пересуваються за допомогою милиць або крісла-коляски і тільки 41,5% - самостійно.

Характер патології позначається і на здатності молодих інвалідів до самообслуговування: 10,9% з них не можуть себе обслужити, 33,4% обслуговують себе частково, 55,7% - цілком .

Як видно з приведеної характеристики молодих інвалідів, незважаючи на важкість стану здоров'я, значна частина з них підлягає соціальній адаптації в самих установах , а в ряді випадків і інтеграції в суспільство . У зв'язку з цим, важливого значення набувають фактори, що впливають на соціальну адаптацію молодих інвалідів. Адаптація пропонує наявність умов, що сприяють реалізації наявних і формуванню нових соціальних потреб з урахуванням резервних можливостей інваліда.


Случайные файлы

Файл
151872.rtf
177682.rtf
164982.doc
25239.rtf
6208-1.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.