Прийомна сім’я як об’єкт соціальної роботи (141779)

Посмотреть архив целиком

Міністерство Освіти і Науки України

Запорізький технічний національний університет


Кафедра соціальної роботи







Курсова робота

з дисципліни: «Загальна соціологічна теорія»

на тему: «Прийомна сім’я, як об’єкт соціальної роботи»




ВИКОНАВЕЦЬ

Студент 1-го курсу

Спеціальність «соціальна робота»

Ю.Г.Альошина


КЕРІВНИК

Викладач

О.А. Агарков






Запоріжжя 2009


Зміст


Вступ

Розділ I. Теоретико-методологічні підходи до аналізу прийомних сімей

1.1 Нормативно-правова база соціально-правового захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування

1.2 Сімейні форми влаштування дітей - сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування

1.3 Соціально-психологічні характеристики дітей - сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування

1.4 Вплив спадковості та соціального середовища на поведінку дітей, які виховуються в прийомних сім’ях

Висновок до розділу I

Розділ II. Соціальний супровід прийомних сімей

2.1 Соціально – педагогічна модель «ведення випадку»

2.2 Оцінка потреб дитини та прийомної сім’ї

2.3 Планування, реалізація, завершення соціального супроводження прийомних сімей

Висновок до розділу II

Висновки

Список використаної літератури


Вступ


На сьогоднішній день в Україні в умовах економічної кризи, політичної і соціальної нестабільності, радикальної соціально-культурної трансформації постає проблема щодо необхідності розробки нових форм утримання та виховання дітей, які перебувають у особливо складних і дискомфортних умовах. Перш за все це стосується дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

В останні десять років в нашій державі вдвічі збільшилася кількість дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Переважна більшість цих дітей влаштовані в інтернатні заклади. Вихованці інтернатних закладів відрізняються від дітей, які виховуються в сім’ях, станом здоров’я, розвитком інтелекту й особистості в цілому, що підтверджено спеціальними психологічними дослідженнями (І.М.Дубровіна, М.І.Лисіна, А.М.Прихожан). [6]

Дитина в державних закладах отримує комплекс освітніх, медичних, соціальних послуг, але спостерігаються значні відхилення у процесі її соціалізації, які проявляються у відсутності навичок самостійного життя, невмінні самостійно будувати стосунки у сім’ї та відкритому колективі.

Вивчення проблем влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, довело, що сімейне виховання, безперечно, виступає пріоритетною формою в Україні.

Роль сім’ї для дитини надзвичайно важлива. Батьки дають дітям життя, відповідають за догляд і виховання, беруть на себе фінансову відповідальність, мають юридичні повноваження, у тому числі на право прийняття важливих рішень від імені дітей. Батьки допомагають відчути взаємне тепло й любов, передають дітям досвід поколінь, життєві цінності та духовність, виховують дітей, задовольняють щоденні потреби, надають зразки для наслідування, поступово прищеплюють соціальні й побутові навички, необхідні у самостійному житті. Усі ці потреби життєво важливі для кожної дитини, якого б віку вона не була.

Діти повинні зростати в сім’ях рідних батьків, але коли це неможливо, альтернативою біологічній родині може слугувати інша сім’я.

В Україні існує чотири форми сімейного влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. За їх пріоритетністю перелік такий – усиновлення, опіка (піклування), прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу.

Сімейні форми влаштування забезпечують соціальний захист, захист майнових та житлових прав дитини, догляд, виховання, корекцію та компенсацію розвитку, вирішення медичних проблем, подолання психологічних травм, задоволення щоденних потреб дитини, яка залишилася без піклування батьків. дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківської опіки , формування її особистості в умовах сімейного піклування в Україні розпочато роботу по створенню інституту прийомної сім’ї.[2 ]

Під час перебування дитини у прийомній сім’ї держава не тільки фінансує, а й контролює утримання і виховання дитини, надає допомогу у її розвитку, соціалізації, організовує соціальний супровід сім’ї та дитини.

Питання соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, хвилює багатьох як вітчизняних, так і зарубіжних вчених. В цьому напрямку працюють відомі науковці Г.М.Бевз, А.Й.Капська, С. Мещерякова, І.В.Пєша , І.М.Трубавіна, Н.М.Комарова та інші.

Зважаючи на актуальність проблеми виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених піклування, визнання урядом України доцільності функціонування прийомних сімей, як сімейних форм опіки, необхідність розгляду комплексного підходу до соціального виховання, визначено тему нашого дослідження: «Прийомна сім’я – як об’єкт соціальної роботи».

Об’єкт дослідження – діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування.

Предмет дослідження – опіка дітей як соціально-педагогічна проблема. Мета дослідження – визначити інноваційні методи опіки дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Завдання:

  1. проаналізувати нормативно-правову базу соціально-правового захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

  2. дати аналіз сімейним формам влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

  3. визначити соціально – психологічні характеристики дітей - сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

  4. визначити вплив спадковості й соціального середовища на поведінку дітей, які виховуються в прийомних сім’ях.

  5. проаналізувати соціально-педагогічну модель «веденя випадку»

  6. оцінити потреби дитини та прийомної сім’ї.

  7. обґрунтувати значення планування, реалізації, завершення соціального супроводження прийомних сімей.

Гіпотеза дослідження:

Процес влаштування дітей-сиріт в родину буде дієвим, якщо:

1) теоретично обґрунтувати і розробити проект ефективного влаштування дітей-сиріт в родину і забезпечити прийняття його основними суб'єктами патронування;

2) розробити технології пошуку, добору, оцінки та підготовки громадян, Які бажають взяти дитину на виховання в свою родину;

3) зміст і методи психолого-педагогічного супроводу забезпечать подолання дитиною-сиротою який травматичного досвіду та придбання їм позитивного досвіду проживання в сім'ї;

Практичне значення полягає в тому, що в ході дослідження ми брали активну участь у тренінгових заняттях по підготовці потенційних кандидатів у прийомні батьки та батьків-вихователів, зроблений висновок.

Загальний рівень виховання в інтернатах, незважаючи на те, що утримання кожної дитини коштує державі близько 10 тис. грн. На рік, залишає бажати кращого.

Тенденція передачі все більшої кількості дітей в інтернатні заклади, на думку багатьох вітчизняних та зарубіжних експертів, є показником кризи моралі та відповідальності суспільства перед своїм майбутнім.

Досвід європейських країн, які вже давно відмовилися від інтернатної системи, переконує, що запобігти негативним явищам у виховному процесі підростаючого покоління можна. Потрібно лише посилити державну підтримку сімей з дітьми та інвестувати кошти в розвиток, соціалізацію дітей, які потребують особливої уваги. Слід своєчасно виявляти та запобігати критичним ситуаціям, надавати неблагополучним родинам комплексну професійну соціальну допомогу.

Пріоритетними напрямами державної політики є становлення альтернативних форм опіки, законодавчі зміни, спрямовані на державну підтримку сімейних форм виховання, нові можливості та ризики, пов’язані зі створенням і розвитком інституту прийомної сім'ї та дитячих будинків сімейного типу.

Соціальні працівники, які безпосередньо брали участь у становленні механізму нової державної системи, цілком справедливо констатують, що експеримент, який був схвалений відповідною урядовою постановою, що мав поширити в Україні міжнародний досвід сімейного виховання дітей – сиріт досі не запрацював на повну потужність. Запланованого результату не було досягнуто – прийомні сім'ї та будинки сімейного типу не набули необхідної популярності та іміджу в нашому суспільстві.[1]

На мою думку існує три причини повільної адаптації міжнародного досвіду:

  • Вітчизняна нормативно – правова база так і не була приведена у відповідність до реальних потреб нової системи;

  • Професіональна спроможність та компетентність самих соціальних працівників ще недостатня для реалізації поставлених завдань;

  • Вони, як і суспільство в цілому , не були готовими до сприйняття та впровадження такої альтернативної форми як прийомна сім’я. [8]

З початку 2006 року ситуація почала кардинально змінюватися.. після Указу Президента розв’язання цієї проблеми набуло статусу державної програми. Це значить, що держава взяла на себе реальну допомогу таким сім’ям. Було проведено значну кількість зустрічей, круглих столів, семінарів та нарад, унормовано законодавчі аспекти діяльності альтернативних форм сімейного виховання, механізм впровадження цього інституту. Комплекс заходів дає право говорити про те, що для впровадження апробованих практикою інституту прийомних сімей – відкрита широка дорога.[3]

До початку 90 – х років у нас існувало лише дві форми такого виховання: усиновлення та опіка. Нині додалися ще дві: прийомні сім’ї та ДБСТ (дитячі будинки сімейного типу). Це – принципово різні юридичні форми виховання. Усиновлювачі – люди, які беруть у свою сім’ю дітей, не народжених ними, і вони набувають статусу їхніх біологічних дітей. Прийомна ж сім’я – це родина, яка бере на виховання дітей, не надаючи їм статусу біологічних, і яку підтримує держава, як таку, що виконує суспільну функцію по відношенню до дитини.






Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.