Вивчення референтних груп сучасного суспільства (141173)

Посмотреть архив целиком













Курсова робота


Вивчення референтних груп сучасного суспільства


План


Вступ

Розділ 1. Соціологічний підхід до вивчення референтних груп

1.1 Соціальні групи — інгрупи та аутгрупи

1.2 Поняття референтні групи в контексті соціальних груп

Розділ 2. Референтні групи в житті сучасної людини

2.1 Поняття референтних груп у науковому дискурсі. Огляд основних концепцій

2.2 Нормативна і порівняльна функції референтних відносин

2.3 Референтність, як умова формування й розвитку особистості

2.4 Референтні структури як чинник соціальної ідентифікації особистості

Висновки

Список використаної літератури



Вступ


«Людина в групі не є самою собою: вона одна із клітинок організму, яка настільки ж відрізняється від нього, як клітинка вашого тіла відрізняється від вас»

Д. Стейнбек

Актуальність теми зумовлюється необхідністю аналізу механізмів трансформаційних соціальних процесів. Трансформаційні процеси охоплюють усі підсистеми суспільства, проте сам процес трансформації не є єдиним і несуперечливим. У своїх негативних проявах процеси трансформації призводять до неузгодженості на інституційному та діяльнісному рівнях, до протиріч у сфері ідеального і реального, до різкої деформації соціальної структури та іншого. Синтез цілеспрямованих і стихійних змін інституційної структури визначає утворення одних і розмивання інших соціальних груп, в тому числі референтних груп населення.

Висока динамічність процесів, що відбулися в соціальній, політичній і економічній сферах українського соціуму в 90-ті рр. ХХ століття, коли перехід України до принципово нового укладу життя спричинив глибокі зміни в соціальній структурі, зміну культурно-ідеологічних інтересів, сьогодні зміняється періодом відносної стабільності суспільного розвитку, поступово в країні наростають процеси соціально-структурної консервації.

Наприкінці ХХ початку ХХІ століття зміни торкнулися не тільки глобальної політики або глобальної економіки, але й малих груп населення, кожної окремої людини.

Детермінуючий вплив, з боку соціального середовища стає менш твердим, активність індивіда одержує великий простір для вільного прояву. Вивчення референтних груп у контексті українського соціуму стає усе більш і більш необхідним і актуальним.

Незважаючи на важливість і актуальність проблеми референтності й референтних груп, ця область недостатньо вивчена й представляє великі можливості для подальших досліджень. Це і визначило вибір теми курсової роботи «Референтна група та її роль в житті сучасної людини»

Сформована ситуація в сфері референтних груп і ціннісних орієнтацій визначає об'єктивну новизну справжнього процесу, вимагає серйозного соціологічного вивчення й дослідження, а також підтверджує необхідність підвищення рівня вивчення проблем груп суспільства.

Ступінь наукової розробленості проблеми. В основі теорій референтних груп лежать ідеї Дж. Міда [33] про «узагальнене» інше. Починаючи з 40-х рр. ХХ століття теорія референтних груп здобуває особливу популярність, і пов'язується це, насамперед, з іменами таких авторів, як Г. Келлі, Р. Мертон , Т. Ньюком, Г. Хайман, М. Шериф [8], [15], [32], [31] і ін. Завдяки роботам цих дослідників проблема референтної групи набула популярності серед соціальних психологів і соціологів.

У вітчизняній науці дана проблема вивчалася Г. М. Андрєєвою, О. В. Соловйовою, А. А. Чечуліним, Є. В. Щедріною [1], [2], [18], [24], [28] і іншими дослідниками.

Об'єктом дослідження в даній роботі є референтні групи нинішнього соціуму і їхнє місце в житті сучасної людини.

Предметом дослідження виступають фактори, умови формування референтних груп сучасного соціуму й причини вибору людьми тих або інших референтних груп.

Метою даного курсового дослідження є вивчення референтних груп сучасного суспільства, факторів, умов і причин вибору людьми в якості референтних тих або інших груп.

У відповідності з поставленою метою дослідження були поставлені такі завдання:

  1. Розглянути фактори, детермінанти, види, ознаки й теоретичні підходи до розгляду теорії референтних груп у західній і вітчизняній науці;

  2. Виявити специфіку соціологічного підходу до дослідження референтних груп сучасного суспільства;

  3. Досліджувати причини, мотиви, динаміку, види й особливості вибору населенням тих або інших референтних груп;

  4. Виявити соціальну природу й основні напрямки формування референтних груп сучасного суспільства.

Теоретико-методологічна основа. Постановка завдань вимагає міждисциплінарного підходу й інтеграції різних дослідницьких практик. Принципи системності й розвитку, соціального детермінізму склали загально-предметну базу дослідження. Теоретичну базу дослідження становлять наукові концепції, що розкривають такі категорії, як «референтні групи», «референтне спілкування», «соціальні групи» і т.д. Теоретична основа дослідження представлена дослідженнями в області загально-соціологічної теорії (П. Бурдьє, Р. Мертон, Т. Парсонс, В. Отрут і ін.), а також теорій референтних груп (Г. Андрєєва, Г. Келлі, Т. Ньюком, Є. Щедріна і ін.).

Наукова новизна дисертаційного дослідження. На основі сформованих у світовій і вітчизняній науці теорій і концепцій референтних груп і з урахуванням думок, про те, що сьогодні немає однозначного визначення цього поняття, уточнене значення категорії референтна група й виділені основні ознаки референтних груп.

Теоретична й практична значимість роботи полягає в тому, що результати, отримані в ході даного курсового дослідження доповнюють і розвивають наші знання про роль і місце референтних груп у житті сучасної людини. Матеріали й висновки, представлені в даній роботі, можуть бути використані для підготовки різних навчальних курсів і спецкурсів по загальній соціології, соціології процесів і інститутів, соціології комунікацій, соціології культури й соціології суспільства.


Розділ 1. Соціологічний підхід до вивчення референтних груп


1.1 Соціальні групи — інгрупи та аутгрупи


Соціальні групи можна розглядати як спільності людей зі стійкими взаємодіями й наявністю взаємних очікувань, координацією дій, кооперацією й солідарністю із приводу загальних цілей і культурних зразків. Кожний індивід у різні моменти свого життя входить на правах учасника в кілька груп. Так, він є членом родини, студентської групи, спортивного товариства, дружньої групи й т.д. У результаті соціолог, який вивчає суспільство, зіштовхується з величезним числом найрізноманітніших груп, які розрізняються за розмірами, ступенем організованості, характером внутрішньо-групових взаємодій, поводженням членів групи й багатьма іншими ознаками. Ця строката картина ускладнюється тим, що ті самі люди через призму свого соціального досвіду й своєї культури бачать по-різному ці групи. Все це говорить про необхідність починати вивчення соціальних груп із класифікації, що дозволяє виділяти і оцінювати основні види груп, а також визначати ступінь внутрішньо-групової й міжгрупової взаємодії.

Інгрупа й аутгрупа. Кожний індивід виділяє деяку більшість груп, до яких він належить, і визначає їх як «мої». Це може бути "моя родина", "моя професійна група", "моя компанія", "мій клас". Такі групи будуть вважатися інгрупами, тобто тими, до яких він відчуває свою приналежність і в яких він ідентифікується з іншими членами таким чином, що розцінює членів інгрупи як "ми". Інші групи, до яких не належить індивід — інші родини, інші компанії друзів, інші професійні групи, інші релігійні групи, — будуть для нього аутгрупами, для яких він підбирає символічні значення: "не ми", "інші". [30; 103]

У найменш розвинених, примітивних суспільствах люди живуть малими групами, ізольованими один від одного, які представляють собою клани родичів. Ці родинні відносини в більшості випадків і визначають природу інгруп і аутгруп у цих суспільствах. Коли зустрічаються два незнайомці, то вони в першу чергу починають шукати родинні зв'язки, і якщо якийсь родич пов'язує їх, то обидва вони є членами інгрупи. У протилежному випадку, якщо родинних зв'язків не виявляється, то в багатьох суспільствах такого типу ці люди почувають себе ворожими по відношенню один до одного й поводяться відповідно до цих почуттів.

У сучасному суспільстві відносини між його членами будуються на багатьох видах зв'язків крім родинних, але почуття інгрупи, пошук її членів серед інших людей залишаються дуже важливими для кожної людини. Коли індивід попадає в середовище незнайомих людей, він насамперед намагається з'ясувати, чи немає серед них тих, хто становить його соціальний клас або прошарок, який дотримується його політичних поглядів і інтересів. Того, наприклад, хто займається спортом, цікавлять люди, що розбираються в спортивних подіях, а ще, які вболівають за ту ж команду, що й він. Запеклі філателісти мимовільно ділять всіх людей на тих, хто просто збирає марки, і тих, хто цікавиться ними, і шукають однодумців, спілкуючись у різних групах. Очевидно, що ознакою людей, що належать до інгрупи, повинно бути те, що вони розділяють певні почуття й думки, скажімо, сміються над тими самими речами, і мають деяку єдність щодо сфер активності й цілей життя. Члени аутгрупи можуть мати багато рис і ознак, загальних для всіх груп даного суспільства, можуть розділяти багато загальних для всіх почуттів й прагнень, але в них завжди є певні приватні риси й ознаки, а також почуття, відмінні від почуттів членів інгрупи. І люди несвідомо й мимоволі відзначають ці риси, ділячи раніше незнайомих людей на "ми" і "інші". [30; 109]

У сучасному суспільстві індивід належить одночасно до багатьох груп, тому велике число інгрупових і аутгрупових зв'язків може перехрещуватися. Студент більше старшого курсу буде розглядати студента молодшого курсу як індивіда, який належить до аутгрупи, але студент молодшого курсу разом зі студентом старшого курсу можуть бути членами однієї спортивної команди, де вони входять в інгрупу.

Дослідники відзначають, що інгрупові ідентифікації, перетинаючись по багатьом напрямкам, не знижують інтенсивності самовизначення розходжень, причому складність включення індивіда в групу робить більше хворобливими виключення з інгруп. [30; 111] Так, людина, що зненацька одержала високий статус, має всі атрибути, щоб потрапити у вище суспільство, але не може цього зробити, тому що його вважають вискочкою; підліток запекло сподівається на участь у молодіжній команді, однак вона його не приймає; робітник, що прийшов працювати в бригаду, не може прижитися в ній і часом служить предметом глузувань. Таким чином, виключення з інгруп може бути дуже жорстоким процесом. Наприклад, більшість примітивних суспільств вважають сторонніх людей частиною тваринного світу, багато з них не розрізняють слів "ворог" і "сторонній", вважаючи ці поняття ідентичними. Не занадто сильно від цієї точки зору відрізняється установка нацистів, які виключали євреїв з людського суспільства. Рудольф Хосс, що керував концтабором в Аушвице, де було знищено 700 тис. євреїв, характеризував цю бойню як "видалення далеких расово-біологічних тіл". У цьому випадку інгрупові й аутгрупові ідентифікації привели до фантастичної жорстокості й цинізму. [26; 239]

Неможливо зрозуміти жорстокі вчинки, які неодноразово повторювалися в історії без розуміння інгрупових і аутгрупових відносин. Розрізнення й відділення інгрупи й аутгрупи роблять психологічно можливим навіть для хороших і гуманних людей робити жорстокі вчинки. Досить характерний історичний приклад, що стосується великого діяча Англійської революції, наведений американським письменником Г.Р. Тревор-Рупером: "Англійці XVII ст. звичайно були терплячими й людяними. Навіть у громадянських війнах і революції вони постійно пам'ятали, що їхні супротивники такі ж, як і вони самі, а тому вони були м'якими й великодушними в боях. Олівер Кромвель ішов поперед свого століття в пропаганді цієї терпимості. Але, коли Кромвель вторгся в Ірландію, він зовсім змінив свій характер стосовно супротивника. Для нього і його наближених ірландець був зовсім відмінний від англійця. В англійській армії, як і в англійському суспільстві, зложилася думка, що ірландці не люди, а тільки трохи нагадують людей. Цю думку зміцнювала офіційна пропаганда. І англійці відповідно до цієї установки поводилися стосовно ірландців вкрай жорстоко" [26; 243].

Минулі три століття мало змінили відношення людей до тих, кого вони вважають іншими, сторонніми, "не такими, як ми", коротше кажучи — членами аутгрупи. Багато національних конфліктів, які відбуваються на території колишнього СРСР, показують, що сторони, які конфліктують, вважають своїх супротивників приналежними до "нижчої" національності, людьми другого сорту, що дозволяє кожній стороні проявляти до них нелюдське відношення. Те ж можна сказати й про соціально-класові зіткнення, коли одна сторона вважає іншу "масою" або "бидлом", а противна сторона — "кровожерами", "звироднілими від неробства". [26; 247]

Підбиваючи підсумок сказаному, слід зазначити, що поняття інгрупи й аутгрупи важливі тому, що самовіднесення кожної особистості до них впливає на поводження індивідів у групах. Від членів — соратників в інгрупі (помітимо: соратник — той, хто знаходиться в одній раті, в одному війську) кожний вправі очікувати визнання, лояльності, взаємодопомоги. Очікуване від представників аутгрупи поводження при зустрічі різниться залежно від виду цієї аутгрупи. Від одних з них ми очікуємо ворожості, від інших — більш-менш дружелюбного відношення, від третіх — індиферентності. Очікування певного поводження від членів аутгруп згодом зазнають значних змін. Так, дванадцятирічний хлопчик уникає й не любить дівчаток, але через кілька років він стає романтичним коханцем, а ще через кілька років чоловіком. Під час спортивного матчу представники різних груп ставляться один до одного з ворожістю й можуть навіть вдарити один одного; але варто пролунати фінальному свистку, їхні відносини різко міняються, стають спокійними або навіть дружніми.

Ми не однаковою мірою включені в наші інгрупи. Хтось може, наприклад, бути душею дружньої компанії, але в колективі за місцем роботи не користуватися повагою й бути слабко включеним у міжслужбові зв'язки. Не спостерігається однакової оцінки індивідом навколишніх його аутгруп. Завзятий послідовник релігійного вчення буде закритий для контактів із представниками комуністичного світогляду більше, ніж із представниками соціал-демократії. У кожного існує власна шкала оцінки аутгруп.

Р. Парком і Є. Берджесом (1924 р.), а також Є. Богардусом (1933 р.) була розроблена концепція соціальної дистанції, що дозволяє виміряти почуття й відношення, які проявляються індивідом або соціальною групою до різних аутгруп [3; 68-69]. В остаточному підсумку була розроблена шкала Богардуса, що служить вимірником ступеня прийняття або закритя стосовно інших груп [3; 69]. Соціальна дистанція виміряється шляхом роздільного розгляду взаємозв'язків, у які люди вступають із представниками інших груп. Існують спеціальні опитувальники, відповідаючи на які члени однієї групи оцінюють взаємозв'язки, відкидаючи або, навпаки, приймаючи представників інших груп. Інформованих членів групи просять при заповненні опитувальників відзначити, кого зі знайомих їм членів інших груп вони сприймають як сусіда, товариша по роботі, як партнера для шлюбу, і в такий спосіб визначаються взаємозв'язки. Опитувальники по вимірі соціальної дистанції не можуть точно пророчити дії людей у тому випадку, якщо член іншої групи дійсно стане сусідом або товаришем по роботі. Шкала Богардуса — це тільки спроба виміряти почуття кожного члена групи, несхильність до спілкування з іншими членами даної групи або інших груп. Що буде робити особистість у якійсь ситуації, у величезному ступені залежить від сукупності умов або обставин цієї ситуації (це називається ситуаційною детермінацією поведінки).


1.2 Поняття референтні групи в контексті соціальних груп


Термін "референтна група" був вперше введений в обіг соціальним психологом Мустафою Шерифом в 1948 р. і означає реальну або умовну соціальну спільність, з якою індивід співвідносить себе, як з еталоном, і на норми, думки, цінності й оцінки якої він орієнтується у своєму поводженні й самооцінці [22; 93]. Хлопчик, граючи на гітарі або займаючись спортом, орієнтується на спосіб життя й поводження рок-зірок або спортивних кумирів. Працівник в організації, прагнучи зробити кар'єру, орієнтується на поведінку вищого керівництва. Можна помітити також, що честолюбні люди, які зненацька одержали багато грошей, прагнуть наслідувати в одязі й манерах представників вищих класів.

Іноді референтна група й інгрупа можуть збігатися, наприклад у випадку, коли підліток орієнтується на свою компанію більшою мірою, ніж на думку вчителів. У той же час і аутгрупа може бути референтною, і наведені вище приклади ілюструють це.

Референтна група — це група, на яку орієнтується людина, чиї цінності, ідеали й норми поводження вона розділяє. Іноді референтна група визначається як група, у якій людина прагне бути або прагне зберегти членство. Референтна група справляє істотний вплив на формування особистості, її поводження в групі. Це пояснюється тим, що прийняті в групі стандарти поводження, установки, цінності виступають для індивіда як якісь зразки, на які він опирається у своїх рішеннях і оцінках. Референтна група для індивіда може бути позитивною, якщо вона спонукає бути прийнятим у неї, або хоча би домогтися відношення до себе, як члену групи. Негативна референтна група — це група, що спонукає індивіда виступати проти неї, або з якою він не хоче мати відносин як член групи. Нормативна референтна група є джерелом норм поводження, установок ціннісних орієнтацій для індивіда. Часто зустрічаються випадки, коли людина вибирає за нормативну не реальну групу, де він навчається й працює, а уявлювану групу, яка стає для нього референтною. Існує кілька факторів, які визначають цю ситуацію:

  1. Якщо група не забезпечує достатнього авторитету своїм членам, вони будуть вибирати зовнішні групи, які мають більший авторитет, ніж власна група.

  2. Чим більше ізольована особистість у своїй групі, чим нижче її статус, тим ймовірніший її вибір як референтної групи, де вона очікує мати порівняно вищий статус.

  3. Чим більше можливості має індивід, щоб змінити свій соціальний статус і групову приналежність, тим більша ймовірність вибору групи з вищим статусом. [22; 95-96]

Необхідність дослідження референтних груп визначається наступними факторами:

  1. Референтні групи — це завжди система еталонів для вибору й оцінки індивідом своїх вчинків і поведінки інших людей або подій.

  2. Група стає референтною, якщо індивіду близькі її цінності, мета, норми й він прагне дотримуватися її вимог.

  3. За допомогою референтних груп особистість інтерпретує соціальні норми, встановлюючи для себе границі припустимого, бажаного або неприпустимого.

  4. Очікування членів референтної групи для людини є критерієм оцінки своїх вчинків, спонукає її до самоствердження, самоосвіті.

  5. Референтні групи впливають на характер відносин індивіда із соціальним оточенням, спонукаючи вибір бажаного кола спілкування.

  6. За допомогою референтних груп формується певний тип поведінки особистості, здійснюється соціальний контроль за її поводженням, тому в цілому референтні групи — необхідний фактор соціалізації особистості. [22; 97]


Розділ 2. Референтні групи в житті сучасної людини


З самого народження людина є частиною численних груп, які впливають на формування її особистості. У соціальній психології під формуванням особистості розуміється «сукупність прийомів і способів соціального впливу на індивіда, які мають метою створити в нього систему певних соціальних цінностей, світогляд, концепцію життя...» [2; 167]. У процесі спілкування в групі індивід засвоює соціальні норми. Включення в групу якісно змінює особистість, а найбільші зміни відбуваються під впливом так званих референтних (еталонних) груп.

Історія вивчення референтності нараховує близько 60 років, але дотепер немає навіть однозначного й загальноприйнятого визначення референтних груп. Під референтною групою розуміють і просто групу, «до якої індивід зараховує себе психологічно», — це первісне визначення референтної групи Т. Ньюкома [32; 210], і «групу реальну або уявлювану, мета діяльності й ціннісні орієнтації членів якої – еталони для особистості, яка вважає її для себе референтною групою» [2; 169], — сучасне загальне визначення референтної групи у вітчизняній соціальній психології. Переважна більшість соціологів і психологів, які займаються даною проблемою, згодні з тим, що поняття референтної групи й, особливо, її функції пов'язані з нормами й цінностями людини.


2.1 Поняття референтних груп у науковому дискурсі. Огляд основних концепцій


Теорія референтних груп «виросла» на фундаменті теорії «значимого іншого», одними з визнаних основоположників якої є Ч. Кулі й Дж. Мід. В радянській та вітчизняній соціологічній думці теорія «значимого іншого» розроблялася Б. Г. Ананьєвим, І. С. Коном, А. Ф. Лазурським, В. Н. Мясищевим і О. В. Петровським.

Розробка теорій референтних груп зв'язана, у першу чергу, з такими авторами, як Г. Хаймен, Т. Ньюком, М. Шериф, Р. Мертон, Г. Келлі, Т. Шибутані й ін. Завдяки їхнім роботам теорія референтних груп набула значну популярність і, як результат, це привело до того, що, «до нещастя, концепція референтних груп часто використовувалася як загальний термін для пояснення всього й вся» [26; 251].

Вперше термін «референтна група» зустрічається в Г. Хаймена в 1942 р. Він не дав визначення референтної групи, а тільки використовував це поняття для позначення групи людей, з якою випробуваний порівнює себе при визначенні свого статусу.

Трохи пізніше поняття «референтна група» використовував у своїх дослідженнях Т. Ньюком. Він визначав референтну групу як групу, до якої індивід зараховує себе психологічно й тому розділяє її мету й норми й орієнтується на них у своєму поводженні. Т. Ньюком застосовував поняття референтної групи у своєму дослідженні соціальних установок студенток Беннінгтонського коледжу в 1943 році. Результатом цього дослідження був поділ Т. Ньюкомом референтних груп на позитивні (норми й орієнтації яких приймаються індивідом) і негативні (індивід заперечує її норми й протиставляє себе її членам). Заслугою Т. Ньюкома також є додання референтній групі статусу нормативної, тоді як раніше (наприклад, у Г. Хаймена) референтна група зв'язувалася тільки з установками індивіда. [32, 209-210]

Таку ж позицію займає М. Шериф, з ім'ям якого зв'язують остаточне утвердження поняття «референтна група» в американській психології. М. Шериф особливо акцентував увагу на тому аспекті, що референтна група й група членства часто не збігаються, і референтна група саме та, до якої індивід може відносити себе психологічно, причому, свідомо або несвідомо. [2, 167]

Р. Мертон, відомий американський соціолог, також почав спробу розробити теорію референтних груп. Хоча стрункої, логічної й емпірично підтвердженої теорії створити не вдалося, тому що наявних емпіричних даних не вистачало для підтвердження теорії, і не було нових теоретичних розробок, які можна було б емпірично підтвердити, але деякі моменти його теорії цікаві як підстава для подальших досліджень. Зокрема, він почав спробу визначити критерії вибору індивідами тих або інших референтних груп. Але підхід Р. Мертона пояснював вплив референтної групи лише на вибір конформного поводження, тому що Р. Мертон розглядав особистість як пасивний реципієнт соціального реквізиту у вигляді норм, стандартів поведінки, цінностей, ролей і т.п. [15; 10-13]

Всі автори, що займаються дослідженням референтних груп, працювали, вкладаючи в зміст поняття «референтна група» різне значення, і вели дослідження в різних напрямках. В 1952 р. Г. Келлі, узагальнивши усі найбільш відомі дослідження в області референтних груп, дійшов висновку, що поняттям «референтна група», як правило, позначаються два види різних відносин між індивідом і групою, зв'язаних, з одного боку, з мотиваційними, а, з іншого боку – з перцептивними процесами. Із цього він робить висновок, що термін «референтна група» використовується для опису двох типів зовсім різних груп, і це подвійне використання терміна говорить про те, що референтна група може виконувати різні функції у формуванні соціальних установок індивіда. [8, 97-105]

Що стосується теперішнього часу, то, незважаючи на значну популярність проблеми референтних груп, ніяких вагомих теоретичних змін із часів Г. Келлі не відбувалося, а вузькі емпіричні дослідження породжували більше нових питань, ніж давали відповідей.

При оцінці теорій референтних груп слід зазначити, що в них досліджується дуже важливий соціально-психологічний феномен. Приділяється достатня увага зв'язку самооцінки індивіда з його приналежністю до групи, а також впливу зовнішніх груп, їхніх цінностей і норм на соціальні установки й поводження індивіда.

Однак знайомство з роботами окремих авторів у даній області дозволяє стверджувати, що дослідники приписують різні значення поняттю «референтна група». Немає чітких класифікацій референтних груп і їхніх функцій. І, що саме цікаве, закордонні соціальні психологи й соціологи, вивчаючи референтні групи, постійно оперуючи «готовим» поняттям, не намагаються з'ясувати специфіку цієї системи міжособистісних відносин, не вживають спроб до вивчення самого феномена референтності.

Є.В. Щедріна у своїй роботі «Референтність як характеристика системи міжособистісних відносин» (1979), також говорить про те, що закордонні психологи зневажають вивченням феномена референтності, що «може й повинно бути виділено як результат аналізу атрибутивних характеристик деякого виду груп (референтних груп)» [28; 117].

На основі робіт закордонних соціальних психологів по проблемі референтних груп у вітчизняній психології були здійснені теоретичні й емпіричні дослідження, по виділенню й вивченню феномена референтності, повзв'язаних, насамперед, з ім'ям Є.В. Щедріної.

Згадування теорій референтних груп зустрічається в описах інтеракціоністської орієнтації в західній соціальній психології в працях О.В. Петровського, М.Г. Ярошевського, Г.М. Андрєєвої, Р.С. Немова й ін. [30; 198] Але перша спроба дати визначення поняттю «референтність» і впорядкувати відомості про референтні групи, отримані шляхом аналізу робіт закордонних авторів, належить Є.В. Щедріній, яка розглядає явище референтності в рамках стратометричної концепції колективу О.В. Петровського. [28; 118]

Заслуга Є.В. Щедріної полягає в тому, що у своїй роботі «Референтність як характеристика системи міжособистісних відносин» (1979) вона, по-перше, систематизує результати закордонних досліджень по проблемі референтних груп, по-друге, робить спробу заповнити наявні прогалини, по-третє, вводить поняття референтності, уточнює взаємозв'язок між феноменом референтност як якістю міжособистісних відносин і референтною групою. Є.В. Щедріна проводить емпіричне дослідження, основною гіпотезою якого є твердження про те, що в групі існує специфічна система міжособистісних відносин — референтна, що полягає в особливому характері переваг, надаваних членами групи один одному, і про наявність особливих — референтних — підстав для цих переваг. [28; 118-120]

Є.В. Щедріна говорить про те, що знайомство з роботами в області вивчення референтних груп приводить до наступних висновків: поняттю «референтна група» різні автори приписують різне значення; більшість із них згодні з тим, що референтна група виконує дві головні функції — нормативну й порівняльну; і при цьому особливістю досліджень референтних груп є відсутність описів конкретних методів (і навіть вказівок на їхнє існування), що дозволяють виявити референтну групу індивіда.

Необхідною умовою для рішення поставлених питань, заповнення наявних пробілів, на думку Є.В. Щедріної, є вивчення феномена референтності. При цьому, особливістю введеного поняття референтності є «своєрідний перенос відомостей про відносини між індивідом і його референтною групою на систему міжособистісних відносин індивіда в групі» [28; 121].

Сама якість референтності виявляється в умовах постійно виникаючої в груповій діяльності ситуації співвідношення суб'єкта зі значимими для нього об'єктами. Причому, об'єктами можуть виступати мета й завдання спільної діяльності, емоційні й конфліктні ситуації, учасники спільної діяльності, об'єктивні труднощі, що виникають при її здійсненні, особисті якості суб'єкта й т.д. Таким чином, співвідношення суб'єкта й об'єктів орієнтації здійснюється опосередковано, через звертання до ціннісних орієнтацій іншого або інших членів колективу, шляхом звертання до значимого іншого.

Позначене Є.В. Щедріною розуміння референтності, полягає в тому, що «спрямованість індивіда на деякий значимий для нього об'єкт може бути реалізована за допомогою встановлення взаємодії з іншим індивідом» [28; 121-122]. Це дає можливість представити референтність як конкретну форму проявів особливих суб'єкт-об'єктних відносин між індивідами. Таке розуміння референтності має на увазі трактування об'єкта орієнтації, як такого, що володіє особистісною значимістю, а трактування іншого значимого суб'єкта, як носія особистісно-значимої для першого суб'єкта інформації.

Таким чином, референтність, на думку Є.В. Щедріної, виражає залежність суб'єкта від іншого індивіда й виступає як «виборче відношення до нього в умовах завдань орієнтації в особистісно-значимому об'єкті» [28; 123].

Одночасно з поняттям референтності, Є.В. Щедріна розглядає фактори, що лежать в основі деякої системи міжособистісних відносин і зв'язки, що проявляються при вивченні, індивіда з референтною для нього групою: ціннісно-нормативний фактор, фактор порівняння, фактор прагнення до підвищення соціального статусу й оцінювальний фактор. Три перших фактори виведені з наявних у літературі класифікацій референтних груп (Г. Келлі, Т. Шибутані), а четвертий був введений Є.В. Щедріною, виходячи з якісного аналізу сутності відносин між індивідом і його референтною групою.

Якщо говорити про емпіричне дослідження референтності Є.В. Щедріної, можна відзначити, що, хоча інтерес попередніх дослідників в основному складався у виявленні референтних для даного індивіда груп, членом яких він не є, або в оцінці тенденцій індивіда приймати свою групу членства в якості референтної, то у своєму дослідженні Є.В. Щедріна робить спробу якісно охарактеризувати явище референтності шляхом виявлення своєрідної референтної групи – кола осіб, референтних для даного індивіда й вхідних разом з тим у його реальну групу. [28; 124-125]

Основні висновки, зроблені в результаті дослідження, полягають у наступному:

1) явище референтності полягає у виборчому інтересі індивіда до якихось осіб для встановлення своєї позиції стосовно особистісно-значимих об'єктів, і, у певній мірі, це відповідає традиційним відомостям про сутність референтних груп;

2) референтність — явище більше універсальне, ніж відносини, які були предметом дослідження в роботах, присвячених референтним групам, тобто в число референтних груп можна включити будь-яке значиме для індивіда коло осіб, навіть якщо він є частиною групи, до якої належить індивід, або якоїсь іншої групи, за умови, що це коло осіб обирається суб'єктом з метою здійснення актів соціальної орієнтації;

3) у підставі якісного аналізу отриманих у дослідженні даних можна говорити про істотну роль ціннісно-нормативного фактора при референтометричних виборах, що доводить закономірність присутності ціннісно-нормативних аспектів у більшості визначень референтних груп. [28; 125-127]

Узагальнивши всі точки зору на референтні групи, можна зробити висновок про необхідність уточнення цього поняття.

Референтна група – значима для особистості група, яка обирається нею при визначенні своїх орієнтацій у сукупності зв'язків з навколишніми, яка виступає джерелом норм, що регулюють поводження особистості, є еталоном в оцінці себе й навколишніх і спонукає особистість співвідносити або не співвідносити себе із цією групою.


2.2 Нормативна і порівняльна функції референтних відносин


Референтні відносини виконують різні функції. На даний момент більшість закордонних дослідників погоджуються з виділенням або двох функцій референтних відносин (референтних груп) – порівняльна й нормативна (по Г. Келлі), або додають спонукальну функцію (по Т. Шибутані). [8; 112], [26; 238] Вітчизняні ж соціологи та психологи беруть до уваги оцінювальну функцію референтних відносин (по Є.В. Щедріній). [28; 126] Так чи інакше, навряд чи знайдеться хоч один дослідник, що не погодиться з виділенням двох основних функцій — порівняльної й нормативної. Саме ці функції становлять особливий інтерес при вивченні взаємозв'язку ціннісних орієнтацій особистості і її референтних відносин.

Нормативна функція референтної групи проявляється в тому, що ця група є джерелом норм поведінки, соціальних установок і ціннісних орієнтації індивіда. Так, маленький хлопчик, бажаючи скоріше стати дорослим, намагається додержуватися норм і ціннісних орієнтацій, прийнятих у середовищі дорослих, а емігрант, що приїжджає в іншу країну, намагається якнайшвидше освоїти норми й установки корінних жителів, щоб не бути "білою вороною", Порівняльна функція проявляється в тому, що референтна група виступає як еталон, за допомогою якого індивід може оцінити себе й інших. Цьому відповідає концепція дзеркального "Я" Ч. Лантухи, який відзначав, що якщо дитина сприймає реакцію близьких і вірить їхнім оцінкам, то більше зріла людина відбирає окремі референтні групи, приналежність або неприналежність до яких для неї особливо бажана, і формує "Я"- образ, ґрунтуючись на оцінках цих груп.

Нормативна функція референтної групи полягає в тому, що дана група забезпечує стандарти поведінки й групові норми для індивіда. Це означає, що норми й цінності індивіда формуються під впливом його референтної групи. Як правило індивід привласнює норми й цінності, які існують в референтній групі.

Порівняльна функція референтної групи полягає в тому, що група може служити точкою відліку для оцінювання індивідом себе й інших людей. Норми й цінності, які існують у референтній групі індивіда найчастіше є для нього абсолютними, і відповідно до них він оцінює поведінку, здатності, особистісні якості людей (у тому числі й свої).

Обидві ці функції лежать в основі формування ціннісних орієнтацій особистості, хоча кожна з них має свій власний зміст, але, як справедливо зауважує Є.В. Щедріна, ніхто не стане заперечувати, що ціннісні аспекти характерні для референтних груп, які Г. Келлі відніс до категорії нормативних. Однак, на її думку, вони властиві й так званим порівняльним референтним групам: «орієнтуючись на норми й цінності своєї референтної групи, індивід не може не порівнювати їх зі своїми нормами й цінностями. [28; 126-127]

Отже, ми можемо дійти висновку про те, що як для порівняльних референтних груп характерний ціннісний момент, так для нормативних груп — момент співвіднесення порівняння...» [28; 126].

Таким чином, дві ці функції референтних груп мають глибоку внутрішню зв'язаність. Швидше за все, несправедливо говорити про існування різних видів референтних відносин (нормативні, порівняльні, спонукальні й оцінювальні). Кожний суб'єкт референтних відносин (індивід або група) реалізує в більшому або меншому ступені всі ці функції.


2.3 Референтність, як умова формування й розвитку особистості


Процеси пізнання особистості іншої людини й самої себе розглядаються у вітчизняній соціології та соціальній психології як дві сторони діалектично єдиного процесу, що ґрунтуються на тісному внутрішньому зв'язку між особистістю й суспільством. Досліджуються різні аспекти взаємозв'язку самопізнання з пізнанням особистістю інших людей. Ряд дослідників розглядають питання про те, що як сформоване в особистості знання про себе впливає на розуміння нею іншої особистості. Вивчається також онтогенетичний первинний вплив пізнання іншого на самопізнання особистості. «Вирішальний вплив на особистість робить сформована в неї система суб'єктивно-оцінювальних індивідуально-виборчих відносин з іншими людьми. Оптимальні можливості для самопізнання виникають у спілкуванні людини з тими з них, яких вона виділяє як значимих інших» [24; 30].

Т.К. Комарова й С.В. Кондратьєва у своєму дослідженні «Взаємозв'язок самопізнання й пізнання інших людей у ранній юності» визначають поняття «еталон» як «сукупність відомостей про найцінніші якості особистості, свого роду мірку в процесах пізнання нею інших людей і самої себе» [27; 61]. Формування таких цінностей як якості особистості (здатності, риси характеру й т.п.) мають найбільше значення для формування всієї особистості. На прикладі цих цінностей розглянемо вплив значимого іншого на індивіда.

Реалізація оцінювальної функції еталона, на думку Т.К. Комарової і С.В. Кондратьєвої, дозволяє індивіду виділити тих людей з кола найближчого спілкування, у яких рівень розвитку значимих якостей вище, ніж у нього. Порівнюючи себе із цими людьми (значимими іншими) відносно значимих якостей, індивід у результаті порівняння одержує своєрідну самооцінку. Застосування еталона як мірки в пізнанні суб'єктом оточуючих людей створює можливості для реалізації виділюваної Т.К. Комаровою і С.В. Кондратьєвою мотиваційної функції еталона, коли він виступає для суб'єкта як ціль саморозвитку. Таким чином, значимий інший задає індивіду «зону найближчого розвитку». [27; 62-72]

Отже, відношення референтності виникає як результат сприйняття індивідом соціального суб'єкта (іншого індивіда, групи, спільності й т.п.), якщо їхні норми й цінності деякою мірою збігаються, але в суб'єкта сприйняття значимі для нього якості менш розвинені. Руйнування референтних відносин відбувається в результаті або досягнення індивідом того еталона, що був для нього метою саморозвитку й причиною виникнення відносин референтності, або розчарування індивіда в значимому іншому, як наслідок помилки (суб'єктивності) соціального сприйняття.

За допомогою досягнення одного еталона й одночасно формування наступного, котрий буде надалі досягатися, особистість проходить етапи формування й розвитку.


2.4 Референтні структури як чинник соціальної ідентифікації особистості


Соціальна ідентифікація як процес ототожнення індивіда з тим або іншим об’єктом, людиною чи групою відбувається на основі засвоєння ним властивостей, стандартів, соціальних установок і ролей. Як зріз індивідуальної свідомості, соціальна ідентичність зумовлюється належністю індивідів до соціальних категорій та ідентифікацією з ними: наприклад, життєвий шлях, ґендер, релігія, діяльність. З кожним виявом соціальної ідентичності пов’язана оцінка, яка передає позитивний чи негативний статус.

Поняття ідентичності особистості стосується не тільки окремих сфер її особистісної свідомості, скажімо, таких, як фахова, етнічна, громадянська, соціальна, класова, територіальна самовизначеність, а насамперед самовизначення особистості як цілісності.

Значний вплив на механізми соціальної ідентифікації мають так звані референтні структури. Референтні групи – це реально існуючі (або уявні) спільноти, з якими людина порівнює себе, до яких відносить себе і на норми та цінності яких орієнтується у своїй поведінці та самооцінці. Вони є джерелом норм поведінки, соціальних установок та ціннісних орієнтацій людини, еталоном, за яким індивід оцінює себе та інших. Групи належності – це групи, до яких людина реально належить [2; 245].

Якщо в доіндустріальних суспільствах індивід був жорстко прив’язаний до своєї традиційної групи, а станові перегородки перешкоджали міжгруповим порівнянням і виникненню міжгрупових заздрощів, то в сучасному індустріальному й урбанізованому суспільстві групи живуть немовби на виду одна в одної, активно обмінюються інформацією, взаємозапозичують еталони поведінки.

Драматизм соціокультурного життя суспільства полягає в тому, що міжгруповий інформаційний обмін ніколи не буває еквівалентним. Одні групи виступають як постачальники, репродуцієнти думок і норм, інші – як отримувачі чужої інформації (реципієнти). Вони відображають ту глибоку дисгармонію сучасного масового суспільства, яка виражається між фактичною і бажаною груповою належністю людей у механізмах міжгрупового порівняння.

Соціологічні опитування виявляють таку закономірність: коли вивчають поширеність престижних ознак і характеристик поведінки, отримують свідомо завищені результати, коли ж малопрестижних — занижені. Скажімо, на запитання “Чи любите ви театр?” позитивно відповідають і ті, хто останній раз театр відвідував у позаминулому році, а на запитання “Чи траплялось вам бути ініціатором чвар у колективі?” негативно відповідають і ті, за ким це водиться.

Існує, таким чином, прагнення ідентифікувати себе з носіями більш престижних соціальних ознак. Ці носії і є референтними групами для окремої особистості чи соціальної групи. Вони водночас є повноважними представниками тієї реальності, що визнана інтерсуб’єктивно значимою. На таку значиму реальність індивіди переважно орієнтовані, саме її вони інкорпорують у процесі соціалізації.

З ефектами міжгрупового порівняння пов’язані явища так званої “відносної депривації”, яку детально описав американський соціопсихолог С.Стауффер. Відносна депривація суб’єктивно виявляється в незадоволенні індивіда, групи (чи соціальної організації) своїм становищем, а об’єктивно —в намаганні цієї групи досягнути рівня іншої, більш розвиненої чи більш благополучної у соціальному аспекті. Саме поняття соціального задоволення втрачає свій абсолютний характер, пов’язаний з реальним становищем особи або групи. Фактично стан може покращуватись, а суб’єктивне задоволення – падати, якщо спрацьовує ефект зіставленя з більш престижною соціальною групою [19; 234].

Динаміка домагань нерідко перевищує динаміку соціальних можливостей, чим і пояснюється парадоксальне зростання соціального незадоволення на тлі фактичного покращання. Високе задоволення часто свідчить про заниженість домагань, обмеженість референтного світогляду. Навпаки, низьке задоволення часто супроводжується інтенсивними соціокультурними контактами з іншими групами.

Традиційний селянин чи ремісник одержували привід для низької самооцінки, якщо зіставляли себе з удатнішими представниками своїх соціальних груп. Однак їм і на думку не спадало зіставляти (якщо це не хворі люди) своє становище зі становищем поміщика чи купця першої гільдії. Ці відмінності не актуалізувались у повсякденному досвіді і практично не впливали на соціальне самопочуття.

В сучасному масовому суспільстві люди інтегровані в єдиний інформаційний простір, протекціоністські інформаційно-культурні бар’єри різко послаблені. Люди все частіше запозичують еталони поведінки і домагання у більш престижних соціальних груп незалежно від своїх реальних соціальних можливостей. Обираючи референтну групу, індивід враховує такі її характеристики, як спосіб життя, прибуток, престиж, освіта тощо.

Референтні структури відображають суб’єктивні орієнтації в соціально-професійній, повсякденно-побутовій і соціокультурній динаміці населення, в цілому відповідають загальним тенденціям сучасного суспільного розвитку. Так, міське населення виступає як референтна група для сільського, яке запозичує “міські” стандарти поведінки і способу життя. Всередині міського населення як референтні групи виступають представники творчих професій, що відповідає підвищенню значущості й питомої ваги цих професій у професійній структурі суспільства. Очевидно, джерелом референтних орієнтацій є і види творчої діяльності, які мають не локальне, а всезагальне значення.

Класичний соціальний детермінізм сформулював у свій час презумпцію: людина така, яке її соціальне середовище. Вважалося, що людина – зліпок групи (колективу), вона запозичує в неї звички, смаки й еталони поведінки. Сучасна посткласична соціологія вказує на значно більший ступінь духовної і психологічної свободи індивіда від свого безпосереднього оточення. Виявляється, особистість не завжди копіює своє оточення і слідує нормам своєї групи, а лише в тому випадку, якщо група її фактичної належності одночасно є для неї референтною. Якщо ж розрив між фактичною і референтною належністю досить великий, то індивід не тільки не слідує нормам своєї групи, а, навпаки, полемічно демонструє свою несхожість, свою протилежність їй. Перебуваючи в одній соціальній верстві, він орієнтується на іншу або віддає перевагу жити у віртуальному світі ідей, ніж у невлаштованій повсякденності.

Сьогодні виявився досить великий розрив між соціокультурною системою українського суспільства, яка навіяла молоді “сучасні домагання”, і глибоким дефіцитом ресурсів та можливостей підтвердження й засвоєння позитивних ідентичностей. Раніше спостерігалася закономірність: чим складніша професія, яка потребувала більш тривалої і дорогої підготовки, тим вужчою була її соціокультурна база – менше претендентів. Тепер залежність скоріше зворотна: елітарні професії стали предметом масових домагань, а на масові професії свідомо орієнтується мало осіб.

Сучасна людина все частіше виступає як маргінальна особистість, що живе на межі культур: своєї власної групи і чужої, яка стала для неї референтною. Маргіналізація особистості — це завжди відрив, відхід її від якогось соціального статусу, позиції, норм, цінностей, стилю життя. Процес зміни ідентичностей особистості може відбуватися під впливом як її внутрішнього розвитку за умов стабільного суспільства, так і зумовлений динамікою зовнішніх щодо особистості соціальних змін.

Якщо людині притаманна стійка дисгармонія між об’єктивним статусом і самооцінкою, соціальною позицією і домаганнями, освітньо-фаховим потенціалом і різновидом занять, вона перебуває у маргінальному стані. Така особистість постійно відчуває стан власної транзитності, непевності. Це стан між минулим і майбутнім, це незадоволеність нинішнім статусом. Іноді цей стан включає в себе побудову планів на майбутнє, заснованих на вірі в повернення до попереднього статусу або в досягнення нового, найпривабливішого серед імовірних у цій ситуації статусів.

Криза і руйнація ідентитетів особистості є складним і хворобливим для неї процесом. Обриси соціальних груп утрачають ясність і окресленість, людині важко визначитися зі своїм суспільним становищем. Соціально-оцінні критерії позбавляються колишньої визначеності, раніше узвичаєні норми й уявлення піддаються тотальному перегляду. Особистість втрачає найважливіші засади й орієнтири для своєї поведінки. Її становище в суспільстві стає хитким. Неадаптована до кардинальних змін особистість перетворюється в маргінала, перебуває в стані ідентифікаційної кризи [13; 161-163].

Які ж чинники сприяють зростаючому розриву між фактичною і референтною належністю, збільшенню домагань порівняно з реальними можливостями?

По-перше, підвищення загального рівня освіти. Чим вищий рівень освіти людини, тим менша вірогідність того, що її інтереси і прагнення будуть замкнуті в межах, визначених її фактичною соціопрофесійною належністю і побутовим оточенням. Така особистість активно набуває безліч відомостей, однозначне адресування і використання яких ускладнені або взагалі неможливі. Цей надлишок загальної інформації, порівняно з можливостями її практичного використання, створює елемент постійної турботи, стає джерелом пошуку і нових прагнень. Зростає значення так званної внутріролевої автономії особистості – готовності по-новому осмислювати й інтерпретувати свої соціальні та професійні ролі.

У традиційних суспільствах освічені люди були більш інтегровані й соціально зобов’язані — наприклад, конфуціанська освіченість у Стародавньому Китаї. В сучасному суспільстві освічені люди, навпаки, менш інтегровані, вони відчувають більшу дистанційованість від усталених норм і цінностей. Становище ускладнюється низкою й інших обставин, які відображають особливості нинішнього періоду розвитку. Так, жінки й молодь стали найбільш освіченими групами суспільства, вони за цим показником випереджають домінуючу групу дорослих. Однак за своїм соціально-професійним статусом та деякими показниками особистої соціальної ефективності (рівень кваліфікації і заробітної плати, участь в управлінні тощо) значно їм поступаються. Звідси – вищі сподівання на політичну творчість, а також виникнення різного роду компенсаторних міфів (молодіжний і жіночий месіанізм та ін.).

По-друге, зростання ролі дозвілля і його соціальної значущості. Сучасна соціологія визначає дозвілля як час, вільний від виконання безпосередніх обов’язків професійного, сімейно-побутового і соціо-культурного характеру. Одержуючи інформацію, що не пов’язана з його безпосередніми професійними і сімейно-побутовими обов’язками, індивід починає виходити на “ексгрупові контакти”, тобто за межі свого повсякденного оточення. В цьому розумінні певний “розрив з повсякденністю” є конституючою ознакою сучасного дозвілля і його необхідною умовою.

По-третє, додатковим чинником, що інтенсифікує спілкування особистості зі світом загального духовного виробництва є зменшення віку, присвяченого безпосередньо професійній активності, і зниження питомої ваги активного населення з учнівської молоді та пенсіонерів. Чим довше триває період навчання, тим пізніше молодь вступає у професійний вік, а значить, більше часу відводиться безпосередньому і безперервному діалогу особистості з джерелами інформації загального і неутилітарного характеру. Вихід на пенсію також характеризується новим різким розширенням джерел загальної інформації з одночасним послабленням однобічно прагматичних орієнтацій у цій сфері.

По-четверте, міжкультурне, міжнаціональне спілкування і відповідна роль засобів масової інформації. В цій сфері стійка тенденція до нееквівалентного інформаційного обміну. Йдеться насамперед про відносини в культурно-інформаційній сфері між розвиненими країнами і тими, що розвиваються. Одні культури (в цьому випадку західні) виступають в ролі донорів, носіїв еталонів і норм, інші – в ролі реципієнтів, які більше запозичують чужі норми, ніж творять і поширюють свої.

Багаті країни, свідомо чи випадково ставши референтною групою для бідних, поволі навіюють останнім, особливо молоді, завищені домагання, стандарти споживання й еталони поведінки. Світ, що сьогодні вирівнюється в плані масових домагань (причому не в дусі середньостатистичної норми, а за мірками його найбільш благополучної частини), залишається глибоко нерівним у плані фактичних можливостей – продуктивності праці, соціально-економічної мобільності тощо. Серед населення менш розвинених країн швидко зростає доля людей, які почувають себе внутрішніми емігрантами і за своїми домаганнями дуже віддалені від національної соціокультурної основи [21; 226-230].

Нині будь-яка орієнтація на виключно внутрішньо-групове (вузькопрофесійне, національне, конфесійне) формування особистості заздалегідь приречена на поразку. Проблема не в тому, щоб “повернути” особистість, розчинити її в групі, а в тому, щоб налагодити комунікацію між групою фактичної належності й еталонною. Вихід у тому, щоб інформація, запозичена особистістю ззовні, не була втрачена і розпорошена в міжгруповому просторі, а в тій чи іншій формі поверталася до висхідної групи, розширюючи її обрії і практичні соціальні можливості.

Більш широку й універсальну програму особистість одержує на основі зіставлення імперативів внутрішнього (малого) і зовнішнього (великого) середовища. Виникнення масштабних центрів виробництва інформації універсального призначення не може не супроводжуватися активним тяжінням до них людей, призначення яких – забезпечити активний комунікативний процес між ними і середовищем, з якого вийшли ці люди. Референтні структури, таким чином, відображають зростаючу мобільність індивідів і груп стосовно професійних, галузевих, національних структур. В основі цієї динаміки – активне залучення до новітніх джерел інформації загального призначення.

Різні суспільні структури, як і вікові групи, мають неоднакову сприйнятливість до цих універсалій. Так, українське суспільство встигло “вестернізуватися” за смаками і домаганнями своєї молоді, але при цьому залишилось значно віддаленим від “цивілізаційних стандартів” у галузі техніки, управління, організації. Легко запозичувати моду, складніше – техніку виробництва, сучасні новітні технології, і надзвичайно складно – протестантську трудову етику, яка лежить в основі західних успіхів.

Сьогодні в українському суспільстві різко розширюється сфера непідтверджуваних і неприсвоюваних ідентичностей: численні фахові ідентичності, громадянська ідентичність, підприємницька ідентичність та ін. Водночас масово виявляються як негативні ідентичності (наприклад, фіксована соціологічними опитуваннями само ідентифікація респондентами себе “як бідних”), так і збільшується кількість латентних ідентичностей: “винагороджувані фахові ідентичності” у тіньовій економіці.

Частина населення України почала ідентифікувати себе із Заходом, не маючи на те достатніх підстав; інша, переважно люди пенсійного віку, – з радянським минулим, а дехто – з “третім світом”, що також неправильно, оскільки це не відповідає їх реальному потенціалу і статусу. “Зрештою нині частина населення живе ідеалами минулого, частина – майбутнім, до того ж чужим. І майже ніхто не живе в теперішньому часі, намагаючись поєднати досягнення людської цивілізації з національно-культурними традиціями життєдіяльності та менталітету народу України”, — слушно зазначає В.М.Ворона [21; 12].

Ототожнення з “третім світом” є хибним підґрунтям реформаторства, оскільки замість того, щоб стимулювати “енергію піднесення”, посилює “енергію падіння”, породжує занижені самооцінки, творить образи париїв і маргіналів світової цивілізації, яким “немає чого втрачати”. Ця загроза перетворення населення України (як й інших країн СНД) у “зовнішній пролетаріат” (А.Тойнбі) щодо країн Заходу несе небезпеку дестабілізації суспільства, посилює ентропійні, саморуйнівні тенденції.

Сьогодні українському суспільству потрібен “струс”, переворот, подібний до Реформації чи Просвітництва в Європі. Насамперед це перетворення структури потреб. Наше суспільство ніколи не досягне стабілізації, якщо домагання людей будуть сконцентровані на матеріальній сфері й орієнтуватися на еталони західного зразка. Немає сумніву в тому, що в найближчому майбутньому (і навіть у віддаленій перспективі) Україна не зможе наздогнати найбільш розвинуті країни, тому наша свідомість приречена тривалий час залишатися “нещасною свідомістю” – сумішшю незадоволеності, заздрощів і комплексу неповноцінності.

В таких умовах ніщо не зможе повернути суспільству самоповагу й гідність. Однак історія знає й “нетривіальні рішення”, коли суспільні очікування і самооцінки різко переводяться в іншу площину, долається попередній обрій. Одна справа – бідність, зовсім інша – аскеза, яка виступає як добровільне самообмеження в ім’я тих чи інших вищих цілей.

Людям необхідна позитивна соціальна ідентичність. Тому неабиякого значення набуває формування в людині нових життєвих стратегій, посилення гнучкості й мобільності соціальної поведінки. Особистість має виявляти певну активність, стимулюючи процес адаптації до нових умов існування.


Висновки


Референтні групи — тип малих груп, що мають важливе значення для поведінки особистості. Сам термін був введений американським дослідником Г. Хайменом, який, вивчаючи студентські групи, виявив, що певна частина студентів не приймає норм і цінностей даної групи, а поводиться так, начебто вони орієнтовані на цінності зовсім інших груп. Згодом у ході численних експериментів було доведено, що кожний індивід обов'язково має для себе одну або кілька референтних груп, ідеали й цінності яких він приймає. Вони служать для нього своєрідним еталоном, зразком для порівняння й оцінки власного поводження. Певна частина старшокласників, наприклад, у своїх вчинках орієнтується не на поради батьків і педагогів, а на вчинки й погляди героїв модних кінофільмів. Світ цих героїв саме й утворює референтну групу: вони прагнуть наслідувати своїх кумирів у поводженні, характерних жестах, одязі, зачісках і т.п. Однак референтна група може складатися із цілком конкретних людей, думкою й оцінкою яких людина особливо дорожить. Але, як правило, до такої групи відносяться далеко не всі люди з найближчого оточення навіть у первинних групах, а лише вузьке коло «значимих інших».

Референтні групи – це реально існуючі (або уявні) спільноти, з якими людина порівнює себе, до яких відносить себе і на норми та цінності яких орієнтується у своїй поведінці та самооцінці. Вони є джерелом норм поведінки, соціальних установок та ціннісних орієнтацій людини, еталоном, за яким індивід оцінює себе та інших. Групи належності – це групи, до яких людина реально належить.

Референтна група для людини — це група, чиї ставлення, почуття та дiї людина подiляє. Референтна група може бути, а може й не бути групою належностi. Досить вiдомi приклади психологiчної iдентифiкацiї не з групою належностi — це революцiонери з вищого свiту; прихiльники релiгiї, носiїв якої немає поблизу; колаборанти, що спiвпрацюють з ворогом; асiмiльованi емiгранти.

Референтна група виконує декiлька функцiй. По-перше, вона може виконувати нормативну функцiю, тобто — впливати на стандарти людини. Той, хто бажає належити до певної групи, той приймає цiнностi i норми групи, той культивує її стиль життя, її полiтичнi уподобання, музичнi смаки, сексуальну практику, ставлення до алкоголю, наркотикiв i таке iнше.

По-друге, референтна група може виконувати порiвняльну функцiю. Це вiдбувається тодi, коли людина використовує стандарти своєї референтної групи як "систему координат" для оцiнки своєї поведiнки, для виправдання або засудження своєї зовнiшностi, своїх здiбностей, свого здоров'я, рiвня життя i такого iншого.

По-третє, референтна група може виконувати асоцiативну функцiю. Мається на увазi та ситуацiя, коли через iдентифiкацiю себе з групою людина може мов би "запозичати" статус групи й грiтися у вiддзеркаленнi її слави. Добре вiдомий приклад цього явища — "фани" спортивних команд.

Коли група належностi людини не спiвпадає з її референтною групою, вона може вiдчувати те, що отримало назву вiдносної депривацiї (deprivation). Вiдносна депривацiя — це незадоволеннiсть, пов'язана з розривом мiж тим, що людина має (тобто обставини групи належностi) I тим, що, як людина вважає, вона мала би мати (тобто — обставини референтної групи).

Вiдчуття вiдносної депрiвацiї часто сприяє соцiальному вiдчуженню (alienation) i створює передумови колективних дiй та революцiйних соцiальних рухiв. Тому поняття референтної групи дає один з ключiв до розумiння багатьох процесiв соцiальних змiн.

Треба також зауважити, що для людини можуть iснувати не тiльки позитивнi референтнi групи. Часто люди мають також негативнi референтнi групи. Це тi соцiальнi групи, вiд яких людина себе вiдокремлює, по вiдношенню до яких вона пiдкреслює вiдмiннiсть своєї групи.

Наприклад, для полiтичних емiгрантiв негативною референтною групою найчастiше є правлячи кола їх країн. Американськi соцiологи показали це у дослiдженнях кубiнської полiтичної емiграцiї. Вони показали також, що для такої спiльноти негативна референтна група стає фактором соцiальної солiдарностi, iнструментом, за допомогою якого ця спiльнота пiдтримує свою єднiсть, зв'язки мiж її членами.

Поняття референтної групи допомогло пояснити ряд парадоксальних явищ, особливо зі сфери протиправного поводження. Чому, наприклад, учень, що виріс у добропорядній родині, оточений турботою й пещенням близьких, раптом вчиняє злочин? Причиною цілком міг бути той факт, що референтною групою для нього були не члени родини, думкою яких він особливо не дорожив, а група однолітків, члени якої бачили в злочині не антигромадський вчинок, а прояв сміливості, спритності.

Таким чином, поняття референтної групи дозволяє уточнити складний механізм взаємозв'язку особистості із соціальною групою. Традиційний підхід, що підкреслює визначальну роль соціальних норм і цінностей соціальної системи для пояснення поведінки особистості, не завжди виявляється діючим. Вивчення впливу на поведінку індивіда референтної групи дозволяє пояснити можливі відхилення в його поводженні від вимог нормативної системи тієї групи, у якій він перебуває.


Список використаної літератури


  1. Андреева Г.М. Современная социальная психология на Западе / Г.М. Андреева и др. – М., 1978. – 271 с.;

  2. Андреева Г.М. Социальная психология: Учебник для вузов / Г.М. Андреева. – М: Аспект Пресс, 2002. –364 с.;

  3. Антипина Г.С. Теоретико-методологические проблемы исследования малых социальных групп / Г.С. Антипина. – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1982. – 110с.;

  4. Бобнева М.И. Социальные нормы и регуляция поведения. — М., 1978;

  5. Большой толковый социологический словарь(Collins). – Том 1 (А-О): Пер. с англ. – М.: Вече, АСТ, 1999. – 544 с.;

  6. Бурдье П. Социология социального пространства / П. Бурдье. – М.: Институт экспериментальной социологии, 2005. – 288 с.;

  7. Бурдье П. Социальное пространство: поля и практики / П. Бурдье. – М.: Институт экспериментальной социологии, 2005. – 576 с.;

  8. Келли Г. Дві функції референтної групи. Тексти. / М. Келли. — М.: Аспект-Пресс, 1984. — 324 с.;

  9. Кон И.С. Социология личности. / И.С. Кон – М.: Политиздат, 1967. – 383с.;

  10. Кон И.С. В поисках себя. Личность и её самосознание./ И.С. Кон. – М.: Политиздат, 1984 – 335с;

  11. Краткий словарь по социологии / Под ред. Д.М. Гвишиани, Н.И. Лапина. — М., 1989;

  12. Лисовский В.Т. Динамика социальных изменений // В.Т. Лисовский / Социологические исследования. – 1998. – № 5.;

  13. Макеєв С. Соціологічний аналіз ідентичності // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2000. – №3. – С.161-163;

  14. Манхейм К. Диагноз нашего времени /К. Манхейм. – М.: Юрист, 1994. – 700 с.;

  15. Мертон Роберт К.К теории референтно-группового поведения / Пер. с англ. В.Ф. Чесноковой // Референтная группа и социальная структура / Под ред. С.А. Белановского. — М.: Институт молодежи, 1991. — С.3-105;

  16. Московиси С. Общество и теория в социальной психологии // Современная зарубежная социальная психология: Тексты. — М., 1984;

  17. Парсонс, Т. Человек в современном мире / Т. Парсонс. – М.: Прогресс, 1989. – 448 с.

  18. Соловьёва О.В. Обратная связь в межличностном отношении. / О.В. Соловьёва. – М.: Изд-во МГУ, 1992. – 112с;

  19. Сорокин П. Социальная стратификация и мобильность. Человек. Цивилизация. Общество. – М., 1992. – 356 с.;

  20. Соціологія: Короткий енциклопедичний словник. – К., 1998;

  21. Українське суспільство на порозі третього тисячоліття. Кол. монографія /Під ред. М.О.Шульги. – К.: Ін-т соціології НАН України, 1999. – 687 с.;

  22. Фролов С.С. Основы социологии: Учебное пособие. – М: Юристъ, 1997;

  23. Черниш Н. Соціологія. Курс лекцій. Конспект. Випуск / - Львів.: Кальверія. 1996.- 486 с.;

  24. Чечулин А.А. Мир общения: социально-психологический аспект. / А.А. Чечулин. – Новосибирск: Сиб. хронограф, 1993. – 156 с.;

  25. Шаповал М. Загальна соціологія. – К.: Український центр духовної культури, 1996. — 568 с.;

  26. Шибутани Т. Социальная психология / Т. Шибутани. – Ростов н/Д., 1998. – 544 с.;

  27. Щедрина В.В. Значимый круг общения и основы его экспериментального выявления / Е.В. Щедрина // Социально-психологические проблемы формирования личности и учебно-воспитательного коллектива. – М., 1975. – С. 61-70.;

  28. Щедрина Е.В. Референтность как характеристика системы межличностных отношений / Е.В. Щедрина // Психологическая теория коллектива / Под ред. А.В. Петровского. – М., 1979. – С. 111-127;

  29. Якуба О.О. Соціологія. Навчальний посібник для студентів. — Харків: Константа, 1996. – 362 с.;

  30. Юрій М.Ф. Соціологія. – К.: Дакор, 2004. – 552 с.;

  31. Hyman H. The psychology of status / H. Hyman. — New Jersey: Columbia University, 1942;

  32. Newcomb T.M. Personality and social change / Т. Newcomb — N.Y.,1943;

  33. Mead G. Mind Self and Society. // G. Mead. — Chicago: The University of Chicago Press, 1934.



Случайные файлы

Файл
100220.rtf
logika.doc
180640.rtf
53370.doc
34101.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.