Текстильна промисловість України. Основні проблеми та перспективи розвитку (124429)

Посмотреть архив целиком

Міністерство освіти і науки України

Хмельницький національний університет

Кафедра управління персоналом та економіки праці










Курсова робота

з навчальної дисципліни „Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка”

на тему:

Текстильна промисловість України. Основні проблеми та перспективи розвитку"




Виконав: ст. гр. УПЕ-06-2

Пузирей В.М.

Перевірив к. е. н., доцент

Приступа М. І

Хмельницький



2006


Зміст


Вступ

1. Загальна характеристика текстильної промисловості України

1.1 Еволюція розвитку текстильної промисловості на території України

1.2 Особливості територіальної організації підприємств текстильної промисловості

1.3 Характеристика стану лляного комплексу

2. Сучасний рівень розвитку текстильної промисловості

2.1 Текстильна промисловість України в сучасних умовах господарювання

2.2 Міжнародне співробітництво у галузях текстильної промисловості

3. Основні проблеми текстильної промисловості

4. Перспективи розвитку текстильної промисловості

4.1 Шляхи розвитку текстильної промисловості

4.2 Розвиток текстильної промисловості за рахунок використання льоносировини

4.3 Інтеграція України до світового ринку текстилю

Висновки

Література

Додатки. Провідні підприємства текстильної промисловості



Вступ


На сучасному етапі розвитку промисловості України текстильна промисловість відіграє важливу роль. Це є одна з найперспективніших галузей економіки.

Виробництво текстилю на українських землях було присутнє з давніх-давен. Текстильна промисловість України почала розвиватися ще до Першої світової війни, проте більшість підприємств були невеликими. За останні роки спостерігається спад виробництва. Значні потенційні можливості використовуються недостатньо внаслідок недопоставок сировини. Вирішення потребують такі завдання, як формування та розміщування державних замовлень і державних контрактів, координування діяльності підприємств, використання нових видів сировини.

В період становлення України як країни з ринковими умовами господарювання в економіці спостерігався спад економічної діяльності й недолік інвестицій на підтримку діючих підприємств текстильної промисловості.

В роботі текстильної промисловості допускаються істотні недоліки. Міністерство легкої промисловості України, його галузеві виробничі об'єднання, керівники підприємств не забезпечують повного використання наявних потужностей. На ряді заводів, фабрик і комбінатів слабо розгорнута організаторська робота.

Рівень завантаження виробничих потужностей зростає дуже повільно. Багато підприємств працює з значно нижчою змінністю ніж передбачено нормативами. За останні роки зросли простої технологічного устаткування. Введенні в дію виробничі потужності освоюються повільно. Переоснащення промисловості ведеться низькими темпами. В той же час нова техніка в ряді випадків використовується не повністю. Проте Україна за сучасних ринкових умов розпочала новий етап розвитку промисловості, в тому числі текстильної галузі.

Не зважаючи на помітне покращення виробничих процесів (автоматизація виробництва, вдосконалення технології обробки сировини тощо), у загальному профілі текстильна промисловість України й далі важливу роль відіграє виробництва матеріалів, які експортуються поза межі держави.

Отже, вданій курсові роботі ми визначимо особливості розміщення і розвитку текстильної промисловості та її підгалузей.

Метою даної курсової роботи є оцінка текстильної промисловості України, встановлення основних проблем і їх актуальності на сьогоднішній день та визначення перспективних напрямків розвитку.

Основними завданнями курсової роботи є:

надання загальної характеристики текстильної промисловості;

аналіз сучасного стану підприємств, як працюють в даній галузі;

прогноз перспектив розвитку текстильної промисловості та формування шляхів виходу із кризового стану;

аналіз головних проблем формування ринкової інфраструктури та інтеграції у світовий ринок текстилю.

Україна повинна зберегти свою текстильну промисловість, яка характеризується значною ємністю внутрішнього ринку (40-50 мільярдів гривень щорічно), високим рівнем доданої вартості (до 50%), низькою енергоємністю (1-3% валових витрат), незначним впливом на екологію. До всього ж, українська текстильна промисловість використовує шкіру, вовну, льон, устаткування, що є продукцією вітчизняної хімічної, аграрної та машинобудівної галузей. А в кожному регіоні України вистачає висококваліфікованих кадрів, які можуть забезпечити конкурентноздатність нашого одягу і взуття. Тому майбутнє - за модернізованою українською текстильною промисловістю.


1. Загальна характеристика текстильної промисловості України


1.1 Еволюція розвитку текстильної промисловості на території України


Доморобне виробництво тканин було поширене на українських землях від неоліту. За Київської держави воно відокремилося в окреме ремесло і набуло деякої диференціації. Значним осередком ткацького ремесла і торгівлі тканинами був Київ, куди привозили ірано-візантійські шовкові і золототкані матерії та суконні вироби з Західної Європи. Військові потреби княжих дружин впливали на поширення виробництва парусного полотна, шатер, теплого вовняного одягу тощо.

Після татарських наїздів і занепаду Києва осередком текстильного виробництва стали м. Галичини і Волині, особливо Львів; у 16 - 17 ст. також Луцьке, Крем'янець, Володимир Волинський й ін., з сер.17 ст. і Лівобережжя. З заснуванням цехів, техніка виробництва тканин значно удосконалюється (сукно виготовлялося за допомогою фолюшів - великих ступ для збивання сукна, що ставилися на водяних млинах); разом з тим почалася деяка спеціалізація виробництва [5, с.66].

Гетьманський уряд підтримував розвиток текстильного виробництва (сукно, вітрила використовувалися для військових цілей) і охороняв його митною політикою. У 18 ст. у зв'язку з поступовим послабленням автономії гетьманської держави на текстильне виробництво на Україні все більший вплив мала меркантилістична політика царського уряду. На Ізоляцію українського текстильного ринку впливала заборона вивозити за кордони Російської Імперії тканини з льону і конопель (1714), вовни і вовняного прядива (1720) і ввозу (1721) полотна, шовкових матерій, панчішних виробів тощо. Разом з тим московські підприємства скуповували за дешеву ціну українське прядиво і вовну та перепродували їх у Москву або за кордон по дорожчих цінах.1757 рік - скасовано митний кордон між Україною і Росією. Тариф у 1822 році остаточно забезпечив продукції монопольне становище на Україні, а з 1830 запроваджено також і спеціальне мито на польські суконні вироби.

З кінця 17 ст. панівною формою текстильного виробництва на Україні стає мануфактура. Вона виступала у двох видах: поміщицької (також вотчинна - посесійна або кріпосницька), яка будувалася на безплатній праці кріпаків, і купецької (капіталістичної) з найманими робітниками

До перших більших текстильних мануфактур на Україні належали Глушківська (м. Путивля), заснована 1719, одна з найбільших в Росьйській Імперії, Ряшківська (на території Прилуцького полку) - обидві посесійні. У кінці 18 ст. на Україні було 12 суконних мануфактур, які продукували 216,6 тис. м сукна (у тому ч. на Лівобережжя припадало 85,6%), що становило 14% продукції усієї Імперії. Майже всю продукцію з поміщицьких мануфактур закуповувала держава; купецькі орієнтувалися на вільний ринок. Суконна мануфактура була пов'язана з зростанням вівчарства; але лише частину вовни перероблювало на Україні, більшість (особливо з півдня України, де майже не було суконних мануфактур) експортовано до Росії [5, с.64].

У 1850 - 60-их років у текстильній промисловості України відбулися далекосяжні зміни, бо через скасування кріпацтва, поміщицька мануфактура втратила свою базу (1860 її уділ становив ще 47%) і незабаром майже перестала існувати. Частина суконних підприємств зазнало зменшення. Про концентрацію виробництва свідчить факт, що 1860 на Клинці (північна Чернігівщина) припадало 47,5% виробництва сукна України і 92% купецьких мануфактур (тоді заводи в Клинцях були здебільшого механізовані).

Інші галузі текстильної промисловості (полотняна, шовкова) мали на Україні підрядне значення. Виробництво бавовняних тканин, яке посіло в Росії перше місце, на Україні не існувало.

У другій пол. 19 - на поч.20 ст. текстильна промисловість зазнала ще більшого занепаду, хоч Україна мала всі дані для її розвитку: чимало сировини (вовна, льон, коноплі) і корисне географічне положення для імпорту. (бавовна, джут), багато рук до праці і місцевий ринок збуту. Причиною цього була колоніальна політика Росії, що хотіла мати на Україні ринок збуту для своєї текстильної промисловості. З різних видів текстильної промисловості на Україні майже цілком не було бавовняної і шовкової, дуже слабо була розвинена льонарська і конопляна (дрібні, майже кустарні промисли), слабо (3,4% продукції) вовняна та були невеликі суконні фабрики в районіні Дунаївців на Поділлі (великі суконні заводи на північній Чернігівщині в м. Клинцях лежали вже за межами укр. суцільної національної території), краще була розвинена конопле-джутова промисловість.

У 1914 році на Україні було всього 6 великих текстильних підприємств: дві вовномийки і мішечний завод у Харкові, один мішечноканатний завод і джутова фабрика в Одесі та Луганський завод пресового сукна для олієнь. Всі вони давали ледве 0,6% виробництва всієї промисловості України.


Случайные файлы

Файл
14895-1.rtf
138191.rtf
145576.doc
148199.rtf
114880.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.