Проблема розуміння специфіки професійної діяльності іміджмейкера (83675)

Посмотреть архив целиком

ЗМІСТ

  1. Завдання на курсову роботу

  2. Реферат

  3. Вступ

  4. 1. Становлення та розвиток іміджмейкінгу

  5. 1.1 Витоки та історична ґенеза феномену «імідж»

  6. 1.2 Становлення «іміджології» як науки та мистецтва формування іміджу

  7. 1.3 Іміджмейкінг як практична діяльність та професія у сучасному світі

  8. 2. Професія «іміджмейкер»

  9. 2.1 Професійний портрет іміджмейкера

  10. 2.2 Галузева спеціалізація іміджмейкера

  11. 2.3 Професійна місія іміджмейкера в сучасному світі

  12. 3. Найвидатніші іміджмейкери в історії людства

  13. 3.1 Айві лі

  14. Висновок

  15. Список використаної літератури


РЕФЕРАТ


текст курсової роботи 25 с., 18 джерел.

Об’єкт дослідження: специфіка професійної діяльності іміджмейкера.

Мета роботи: дослідити та розкрити проблему розуміння специфіки професійної діяльності іміджмейкера.

Завдання дослідження:

- дослідити витоки та історичну ґенезу поняття імідж;

- простежити становлення «іміджології» як науки та мистецтва формування іміджу;

- описати професійний портрет іміджмейкера;

- сформулювати професійну місію іміджмейкера в сучасному світі.

Методи дослідження: описовий, порівняльний, метод системного аналізу.

Наукова новизна дослідження полягає у спробі визначити сучасне уявлення про професію іміджмейкера та сформулювати професійну місію іміджмейкера в сучасному світі.

Сфера застосування: теоретична та практична іміджологія.

ІМІДЖ, ІМІДЖОЛОГІЯ, ІМІДЖМЕЙКІНГ, ТЕХНОЛОГІЇ ІМІДЖУВАННЯ, ФІЗІОГНОМІКА, ЛЮДИНОТВОРЧА ДІЯЛЬНІСТЬ, ЛЮДИНОВОДЧІ ТЕХНОЛОГІЇ, ОБРАЗ, ПОЗИЦІОНУВАННЯ


ВСТУП


Сьогодні, як ніколи зростає інтерес до іміджу особистості й різних соціальних структур. У зв’язку з цим зростає й обсяг видаваної літератури з цієї теми - «професія – іміджмейкер». Фахівець з іміджу необхідний і у «паблік-рілейшнз» і стилістам, чиє поле діяльності в шоу-бізнесі або в театрі, і багатьом іншим. Наразі існує конкуренція у всіх сферах життєдіяльності і щоб «продати себе», свій товар чи послугу необхідно вирізнятися на фоні своїх конкурентів. Конкуренція сьогодні йде не на рівні якості чи ще якихось характеристик, а вже на рівні іміджу. Усе це обумовило зростання "попиту" на іміджмейкерів.

Наразі, фахівці з іміджмейкінгу, стали стикатися на практиці з проблемою непрацюючих теорій. Теорія і метод прецеденту не працюють на практиці. Іміджі розпадаються на очах здивованих іміджмейкерів. Чому так відбувається не можуть відповісти навіть такі імениті автори як Шепель В.М. і Панасюк А.Ю.

У нас поняття імідж стало вивчатися лише наприкінці ХХ сторіччя. Що це таке знало лише обмежене коло людей, які цікавилися чи працювали з публікаціями закордонних практиків-дизайнерів, візажистів, перукарів. Перші вітчизняні розробки з іміджування з'явилися у середині 90-х.

Видання, що позначило формування нової галузі наукового дослідження - іміджології, а у професійній сфері появу нової спеціальності – іміджмейкер, було опубліковано в 1994 р. Це перше видання книги В. М. Шепеля «Іміджологія: секрети особистого шарму».

Згодом з'явилися й такі, вже відомі зараз роботи Г. Г. Почепцова, як: «Іміджмейкер. Паблік рілейшнз для політиків та бізнесменів» (1995 р.); «Іміджологія: теорія і практика» (1997 р.); «Імідж: від фараонів до президентів» (1997 р.); «Імідж & Вибори. Імідж політика, партії, президента» (1997р.); «Інформаційні війни. Основи військово-комунікативних досліджень» (1998 р.), та інші. Ці публікації спричинили початок епохи реклами, PR, іміджології та інших суміжних категорій знання.

Після такого «прориву», протягом десятиріччя в теорії іміджології, наскільки це не дивно, так і не склалося безлічі поглядів та напрямів. І в теорії, і на практиці існувало (та й зараз існує) порівняне затишшя. Зараз більша частина теоретиків (вже не говорячи про практиків) цієї сфери вивчають одну й ту саму літературу, використовують один набор термінів, запозичених з інших наук, і роздумують над значенням процесів, що відбуваються в теорії.


1. СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ІМІДЖМЕЙКІНГУ


1.1 Витоки та історична ґенеза феномену «імідж»


Імідж як такий не є сьогоднішнім винаходом. Можна сказати, що прийоми іміджмейкінгу були відомі ще із часів Прадавньої Греції або Шумеру. Практично протягом усього існування людського суспільства фактор іміджу значно впливав на хід політичних процесів. Саме цим обумовлений той факт, що до питання образу ідеальної держави, ідеального правителя так чи інакше, зверталися багато філософів стародавності, античності, середніх віків і нового часу. Вони замислювалися над питаннями того, яким повинен бути правитель (політик) в очах мас, наскільки йому реальному необхідно й можливо відрізнятися від уявлень про нього[12].

Визнавалося, що правителями були найгідніші, найдужчі, найсміливіші люди, яких підтримували усі навколо. У країнах Стародавнього Сходу від Єгипту й до Китаю однією з таких неабияких якостей, які обов'язково повинні бути властиві правителю, вважалося його божественне походження. Ця риса образа впроваджувалася й актуалізувалася всією міццю державних і релігійних установ.

Із прадавніх мислителів, що зверталися до проблем, пов'язаних з іміджологією, як одного з характерних, вважаємо за необхідне відзначити, Езопа. Сам жанр байки, у якому він написав більш 400 творів, по суті, являє собою втілення легко впізнаваних рис, властивих якій-небудь особі, в іншу форму. Саме завдяки своєму іміджу той, хто описаний у байці у вигляді, наприклад, тварини, легко впізнаваний. Однак Езоп застерігав від помилок у судженнях, заснованих лише на поверхневих враженнях: «Видимість оманна: за гарними словами часто проступають дурні справи, за величним видом - незначна душа». Величезну увагу проблемам іміджології приділяли софісти. Вони були відомі не тільки своєю просвітницькою діяльністю й тим, що зуміли перетворити науку в заняття здатне приносити значний прибуток. Софісти також готували судові промови для представників різних соціальних груп таким чином, щоб ураховувалися характерні риси цих груп, а також особистісні риси замовників. У результаті практично ні в кого зі слухачів не виникало сумнівів у тому, що автором мови є саме мовець.

Фактор іміджу використовувався не тільки з метою придбання яких-небудь благ для того, кому він належить, але й для створення негативного про нього уявлення, тобто мова йде про негативний імідж. Наприклад, німецький кайзер Вільгельм II у листах, адресованих своєму кузенові російському імператорові Миколі II, умовляв його не вірити французам і не йти з ними на політичне й військове зближення. Вільгельм аргументував свою позицію тим, що французи «свого часу відрубали голову королю й королеві, а не так давно допустили до себе Паризьку комуну» . Таким чином, кайзер проектував на них образ страшенних царевбивць і революціонерів - республіканців, природних ворогів будь-якої монархії. Вільгельм впливав на емоції. Маніпулюючи Миколою, він мав намір спровокувати його на дії, вигідні Німеччини, але суперечні інтересам Росії.

Ще один приклад негативного іміджу. Поперед військ Чингізхана, йшов їхній імідж дуже жорстоких воїнів. Відомо було, що вони вирізали всіх мешканців, якщо місто не здавалося до застосування облогових знарядь[12].

До проблеми іміджу в сучасному його розумінні у відкритих дослідженнях і літературі почали активно звертатися порівняно недавно: на Заході - з 1960-х років, у країнах колишньої соціалістичної співдружності (стосовно до власної політичної практики) - з кінця 1980-х - початку 1990-х.

Може здатися несподіваним, але першими активно почали працювати з ним економісти, що займаються підприємництвом. Відомий такий факт американський економіст Болдуінг в 60-х роках XX століття запровадив у діловий обіг поняття «імідж» і обґрунтував його корисність для ділового процвітання.

Потім «імідж», як специфічний феномен, був узятий на озброєння політологією, фахівці побачили в ньому важливий напрямок своєї роботи. Політологам відомі роботи Ніколо Макіавеллі «Государ» і Г. Лєбона «Психологія соціалізму», у яких науково-прикладне обґрунтування практичної цінності цього феномена. Макіавеллі переконливо показав, яке значення для державної особи має володіння відповідною «личиною» (маскою), а Лєбон інтерпретував значення іміджування як засіб досягнення політичного успіху завдяки ефекту «особистої чарівності».

Психологічне обґрунтування іміджування стало об'єктом і предметом дослідження соціальних і політичних психологів. Володіючи знаннями законів процесу соціального сприйняття й суб'єктного усвідомлення зовнішнього образа, вони додали цій проблемі теоретико-прикладне обґрунтування.

В 70-х роках імідж став з'являтися в СРСР у журнальних й рідше в газетних публікаціях як категорія негативна. Його розглядали в основному як маніпулятивний прийом буржуазної політики й засобів масової інформації, використовуваний з метою ідеологічної обробки масової свідомості людей. Подібне ставлення до іміджу не сприяло об'єктивному інтересу до нього з боку радянських учених. Однією зі спроб подолати подібне ставлення до іміджу були в ті роки статті в журналі «Питання філософії» талановитого вченого професора О. Феофанова [4, с.194-197]. У своїй роботі «США: реклама й суспільство», що з'явилася в 1974 році, він розглядає імідж як основний засіб психологічного впливу рекламодавця на споживача. Цікаво відзначити, що цей термін, що органічно вписався у сучасний підприємницько-політичний сленг, майже не зустрічається в таких фундаментальних роботах американських авторів, як: «Основи маркетингу» Ф. Котлера, «Реклама: теорія й практика» Ч. Сендиджа, В. Фрайбургера, К. Ротцола. У той же час Ф. Котлер багато пише про формування образу фірми.


Случайные файлы

Файл
6854-1.rtf
14303.rtf
8744.rtf
42790.rtf
104508.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.