Розбіжності у способах передачі майбутності дії в німецькій та українській мовах та проблеми перекладу (43284)

Посмотреть архив целиком

Київський національний університет ім. Тараса Шевченка

Інститут філології

Кафедра германської філології












Курсова робота на тему:

Розбіжності у способах передачі майбутності дії в німецькій та українській мовах та проблеми перекладу



студентки 2 нім. групи 2 курсу

_____________Катерини

Науковий керівник:

к.ф.н._________







Київ – 2006


Зміст


Вступ

1. Майбутній час та способи його передачі в українській та німецькій мовах

1.1 Поняття перекладу

1.2 Категорія часу в українській та німецькій мовах

1.3 Використання категорії виду в українській мові

1.4 Способи передачі майбутнього часу

1.5 Відносний час Futurum II та його переклад з німецької мови

1.6 Майбутнє в минулому

1.7 Präsens для позначення майбутньої дії

1.8 Модальні дієслова wollen та sollen з функцією позначення майбутнього часу

1.9 Futurum I та II для вираження модального значення

1.10 Perfekt у функції майбутнього часу

1.11 Вживання форм умовного способу Konjunktiv для вираження майбутнього часу

2. Складнощі перекладу майбутнього часу

2.1 Практичні проблеми перекладу при передачі майбутності дії

2.2 Розбіжності при перекладі майбутності дії за допомогою часів Futurum I та II

2.3 Präteritum для позначення майбутньої дії в минулому

2.4 Складнощі при передачі майбутності дії за допомогою Präsens, Perfekt та форм умовного способу

Висновки

Використана література

Додаток



Вступ


Переклад здавна привертав увагу письменників та вчених, які будували власні нормативні перекладацькі концепції. Зараз – у час небаченого поширення перекладацької діяльності – не лише з новою силою загострився інтерес до нього, але й з’явилася необхідність науково систематизувати та узагальнити великі практичні дослідження у цій галузі.

Метою курсової роботи є теоретично та практично дослідити розбіжності у способах передачі майбутності дії в українській на німецькій мовах та пов’язані з цим проблеми перекладу, що є актуальним, оскільки ще не має для широкого загалу ґрунтовних досліджень у сфері українсько-німецького порівняльного перекладознавства. Завданням роботи є:

  • вивчити види майбутнього часу в українській та німецькій мовах;

  • проаналізувати співвідношення майбутніх часів в обох мовах;

  • ґрунтовно дослідити способи передачі майбутності дії в українській та німецькій мовах;

  • зробити порівняльний аналіз передачі майбутнього часу в українській та німецькій мовах;

  • дослідити рівень обізнаності студентів у способах передачі майбутності дії;

  • визначити особливі складнощі при перекладі майбутніх часів.

Теоретична важливість роботи полягає у комплексному порівняльному аналізі структури майбутніх часів української та німецької мов. Практична важливість роботи полягає у дослідженні розбіжностей у способах передачі майбутності дії в німецькій та українській мовах та висвітленні з цим безпосередньо пов’язаних проблем. Для комплексного опрацювання окреслених завдань пропонується така структура роботи: вступ, два основних розділи, загальні висновки, перелік використаних джерел, додатки.



1. Майбутній час та способи його передачі в українській та німецькій мовах


1.1 Поняття перекладу


Коло діяльності, яке охоплює поняття перекладу, дуже широке. Перекладаються з однієї мови на іншу вірші, художня проза, публіцистика, наукові та науково-популярні книжки із різних сфер знань, дипломатичні документи, ділові папери, статті та виступи політичних діячів, газетна інформація, переговори осіб, які розмовляють на різних мовах і змушені користуватися послугами перекладача, дублюються кінофільми.

Слово переклад належить до загальновідомих та загальнозрозумілих, але й воно, як позначення особливого виду людської діяльності та її результату, потребує визначення. Переклад означає: 1) процес, який здійснюється у формі психічного акту і полягає в тому, що текст чи усне висловлювання, яке виникло в одній вихідній мові, відтворюється на іншій мові, на яку перекладають; 2) результат цього процесу, тобто новий текст чи усне повідомлення на мові, на яку перекладають.

Мета перекладу – якомога точніше ознайомити читача чи слухача, який не знає вихідної мови, із даним текстом чи змістом усного повідомлення.

Перекласти – означає передати вірно та повністю засобами однієї мови те, що вже виражено раніше засобами іншої мови. У правильності і повноті передачі полягає відмінність власне перекладу від переробки, переказу чи скороченого викладу, від будь-яких адаптацій.

Відмінними рисами повноцінного перекладу вважають, зокрема такі:

1) вичерпна передача смислового змісту вихідного тексту;

2) передача цього змісту рівноцінними засобами.

При цьому, під рівноцінністю засобів мається на увазі не їх збіг на формально-структурній основі, а їх функціональна еквівалентність. Передбачається підбір таких мовних засобів, які, часто не збігаючись за своїм формальним характером з елементами оригіналу, виконували б аналогічну виражальну функцію в системі цілого, враховуючи максимальний контекст. Отже, за оптимального дотримання «формальностей» акцент ставиться все ж таки на семантичні моменти. Практика, зокрема, довела, що переклад філософських творів потребує саме філософського підходу.

Основною функцією перекладу є усунення мовного та культурно-етнічного бар’єру між комунікантами. На практиці здійснення цієї функції досить утруднене [22,с. 9-15; 17,с. 6-12].


1.2 Категорія часу в українській та німецькій мовах


Важливою комунікативно-граматичною категорією української та німецької мов є дієслівна категорія часу. Граматична категорія часу ( das Tempus ) виражає часове відношення дії до моменту мовлення або до моменту, коли відбувається інша дія [21, с.19-24]. За допомогою часових форм кожна дія, позначена дієсловом-присудком, характеризується як одночасна з моментом мовлення (теперішній час), як попередня (минулий час) або як наступна (майбутній час). За однакового граматичного значення категорії часу, яка реалізується у трьох відносних значеннях – теперішнього, минулого та майбутнього часів, німецькі та українські дієслова мають різну кількість часових форм. Саме в цьому полягає їх основна відмінність.

В українській мові для вираження вказаних трьох часових значень існує три часові форми, у німецькій – шість. До того ж категорія часу в німецькій мові ускладнена значенням відносного часу. Вона включає часові відношення двох видів: абсолютного часу, тобто відношення до моменту дії, та відносного часу, тобто відношення моменту однієї дії до моменту іншої дії [ 16, с.123]. В українській мові дієслівні форми не диференційовані згідно функцій: вони можуть виражати як абсолютне, так і відносне значення [ 11, с.236-240]. У німецькій мові потрібно розрізняти вживання часів у простому та складному реченні. У першому випадку часова форма визначається самостійно, залежить лише від мовця, у другому – часова форма події залежить від іншої, згідно якої вона й визначається. Йдеться саме про абсолютний та відносний часи [ 9, с.224-225]. Відносними часовими формами німецької мови є Plusquamperfekt (відносний минулий) та Futurum II (відносний майбутній). Наприклад, Futurum II може виражати минулий відносний час у сфері майбутнього, який виражено за допомогою Futurum I: Er wird kommen, wenn er die Arbeit beendet haben wird [ 1, с.188-189].


1.3 Використання категорії виду в українській мові


Одним із специфічних елементів граматичної будови української мови, як ряду інших слов’янських мов, безсумнівно є категорія виду дієслова. Використання її у перекладу з германських мов пов’язано передусім із передачею значення різних форм часу (простих та складних). Однак співвідношення між кожною з систем часових форм (наприклад, німецька) із українськими видами досить специфічна. Розгляд цих питань – необхідний розділ досліджень, присвячений граматичним співвідношенням двох мов.

В українській мові дієслівна категорія виду виражає дію, з погляду того, як вона розвивається в часі. За допомогою категорії виду передається дія, яка сповна реалізована чи спрямована на реалізацію, або дія постійна, безперервна, що перебуває в процесі розгортання і становлення. Видові значення наявні в усіх дієсловах. Залежно від контексту вони можуть бути доконаного чи недоконаного виду.

Форми доконаного виду виражають дію, що має певну межу тривання:

  1. дію повністю завершену чи завершену на певному етапі виконання ( сніг випав, сонце зійшло, колона рушила, дитина заплакала);

  2. дію, повторювану до певної межі ( попереписував вірші, попідпирав двері);

  3. дію одноразову, раптову ( стукнув, смикнув, крикнув).

Форми недоконаного виду виражають дію, що перебуває в процесі тривання (здійснення), незавершеної повторюваності (сонце сходить, двері підпирають, стукає, смикає), багаторазовість дії (постукувати, покрикувати).

Видове значення не впливає на семантику дієслова. Те саме дієслово може мати як доконаний так і недоконаний вид: надписати – надписав - надпишу (доконаний вид); надписувати – надписую – надписував – надписуватиму – буду надписувати ( недоконаний вид) [20, с.211-213].

Отже, використання видових форм для досягнення повноцінних перекладів, в яких застосовано увесь арсенал існуючих мовних засобів, - досить складне завдання.


Случайные файлы

Файл
21919-1.rtf
18182.rtf
26174.doc
amortizaciya.doc
107228.doc




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.