Безособові речення в сучасній англійській мові (43153)

Посмотреть архив целиком

1


РЕФЕРАТ


Курсова робота: 25с., 37 джерел.

Об’єкт дослідження – безособові речення в сучасній англійській мові.

Предмет дослідження – категорія безособовості та засоби її реалізації в сучасній англійській мові.

Мета роботи – дати всебічний аналіз структури безособових речень.

Методи дослідження – метод кількісної обробки, порівняльно-зіставний.

Безособовим називається таке речення, присудок якого не відноситься ні до особи, ні до предмета, ні до абстрактного поняття. Безособові речення описують явища навколишнього світу, що відбуваються незалежно від волі або бажання людини і є результатом розвитку абстрактного мислення.

ЗМІСТ


Вступ 3

Розділ 1. Просте речення 6

1.1. Визначення. Структура 6

1.2. Види простого речення 8

Розділ 2. Категорія безособовості 12

2.1. Безособові речення в історичному контексті 12

2.2. Сучасний стан безособових речень 13

2.2.1. Різні точки зору на підмет it 14

2.2.2. Двочленні структури з it 15

2.3. Безособові дієслова 17

2.4. Присудок безособових речень 18

2.4.1. Дієслівний та іменний присудок 18

2.4.2. Засоби вираження предикативу 19

2.5. Засоби передачі англійських безособових речень у рідній мові 19

2.6. Встановлення вживаності безособових речень 20

Висновки 22

Список використаних джерел 23

ВСТУП


Актуальність теми. Англійське мовознавство, особливо минулого століття, досягло значно більших успіхів в області вивчення морфології, ніж синтаксису, незважаючи на окремі праці видатних англійських, російських та українських синтаксистів, серед яких першим повинне бути назване ім'я Л.С. Бархударова, Б.А. Іл’їша, І.В. Корунця, У.Л. Чейфа. У зв'язку із цим цілком закономірною є підвищена увага до синтаксису англійської мови, характерна для сучасного періоду дослідження.

Вивчення типів простого речення - одна з найважливіших сторін роботи мовознавців в області синтаксису англійської мови. Говорячи про окремі структурні типи з погляду широти проблематики, ми поставили б безособові речення на одне з перших місць. Численність проблем, що виникають при вивченні безособових конструкцій, зв'язана, головним чином, з тим, що цей особливий тип двоскладних речень не представляє собою єдності ні за структурою, ні за функціональним призначенням окремих членів. Безособові речення завжди були в поле зору сучасних лінгвістів.

Об’єкт дослідження – безособові речення в сучасній англійській мові.

Предмет дослідження – категорія безособовості та засоби її реалізації в сучасній англійській мові.

Безособовість постає як загальне синтаксичне значення, зокрема як семантика структурної схеми двоскладних речень, що позначають дію або стан, незалежні від їх творця чи носія.

Основна мета даної роботи полягає в тому, щоб відповідно до сучасних наукових принципів дати всебічний аналіз структури безособових речень.

Завдання, що випливають із мети:

  • Дати визначення простому реченню та зазначити його типи;

  • Дати визначення терміну «безособове речення»;

  • Визначити особливості безособових речень;

  • Розглянути безособові дієслова;

  • Дослідити різні точки зору щодо віднесення того чи іншого речення до безособового, сформулювати своє ставлення до даної проблеми;

  • Порівняти структуру англійських безособових речень з українськими та російськими.

  • З метою визначення частотності вживання розглянути уривки, що містять 100 елементарних речень з 20 художніх текстів англійських (10) та американських (10) авторів;

  • Визначити, які види безособових речень переважають.


Теоретична й практична значимість роботи полягає в тому, що її результати можуть бути використані при рішенні проблем, пов'язаних з аналізом структури й змісту великої кількості речень англійської мови й при описі синтаксичної семантики англійської мови.

Методи дослідження. У якості основного робочого методу використовується метод кількісної обробки та порівняльно-зіставний метод. У роботі використовується також прийом спостереження й статистичний метод.
Матеріалом для спостереження й аналізу послужили тексти художніх творів сучасної літератури таких авторів як: Алекс Грем, Енн Піллінг, Десмонд Лоуден, Лорі Коупленд та ін.

У першому розділі курсової роботи Просте реченнярозглядаються структура, види, та осбливості простих речень у порівняльному аспекті.

У другому розділі “Категорія безособовості” розглядаються безособові речення у історичному контексті, їх сучасний стан у англійській мові, засоби передачі українською мовою та встановлюється частотність їх вжитку у сучасній художній літературі.

У загальних висновках підсумовуються результати проведеного дослідження, окреслюються перспективи подальших студій з обраної проблематики.

РОЗДІЛ 1

Просте речення

1.1.Визначення. Структура


Реченням (sentence) називається мовна одиниця, що має структуру, яка надає цій одиниці можливість вжитку у якості мінімального висловлювання (мовного витвору), а саме підметово-присудкову структуру.[2, с.141]

За структурою розрізняють прості(simple) та складні(composite) речення.

Граматична форма речення багатокомпонентна, її специфічність полягає у наявності у ньому певного набору слів, що стоять у певній послідовності.

Семантичне значення речення – це його індивідуальний зміст, який формується конкретним лексичним наповненням його компонентів.

Граматичне значення речення – це узагальнений зміст властивостей не одного, а класу речень.

Перший і необхідний етап у дослідженні структури речення - його сегментація, тобто членування складу речення на складові частини.

Увага до складових речення має об'єктивні, пов'язані із природою досліджуваного явища підстави: речення не надані в готовому виді носіям мови, а щораз “збираються”, “монтуються” ними зі слів, яким у реченні надаються функціональні, синтаксичні значення.

Речення як одиниця мови, за допомогою якої здійснюється мовне спілкування, повинне, з одного боку, відбивати все різноманіття можливих, постійно мінливих позамовних ситуацій, а з іншого áîêó - через узагальнюючий характер структурних схем і семантичних конфігурацій упорядковувати подання про них. Лише при задоволенні цих вимог мова може ефективно функціонувати як засіб спілкування й засіб мислення людини. Природно очікувати, що член речення як конституент речення не може бути байдужим до цих вимог, а, навпаки, повинен забезпечувати їхнє виконання. Це дійсно так.

Член речення при незмінності його функціональної синтаксичної природи у всій незліченній безлічі реальних речень (підмет як джерело або об'єкт дії, присудок як предицюєма підмету ознака й т.д.), по-різному виражений лексично або в силу можливої різної референтної віднесеності в умовах ідентичності лексем, співвідноситься як компонент кожного нового речення із все новими предметами, їхніми властивостями, умовами їхнього існування, тим самим забезпечуючи відбиття кінцевою добіркою мовних засобів нескінченного розмаїття об'єктивного світу та світів, створюваних інтелектуальною діяльністю людини. Разом з тим кількісно обмежений, історично й соціально відпрацьований інвентар структурних формул речення з характерної для кожної з них схемою членів речення і їхніх груп дозволяє представляти кожну нову ситуацію як за добіркою учасників ситуації, так і по їхнім взаємним відносинам як щось у своїх самих загальних властивостях типове й тому відоме. Так, у кожному реченні діалектично сполучаються нове й старе, відоме й невідоме.

Член речення двосторонній мовний знак, що володіє значенням і формою. Його значенням є синтаксична функція, тобто те змістовне відношення, у якому даний синтаксичний елемент перебуває до іншого в складі деякої синтаксичної послідовності елементів. Форма члена речення - це все те, що дозволяє ідентифікувати слово або групу слів як носія певного синтактико-функціонального значення. Таким чином, синтаксична форма, на відміну від морфологічної, багатокомпонентна[10, c.183-185].

Головними членами речення є підмет та присудок.

Підмет вказує на суб’єкт дії (стану) або на носіях знаки, вираженої присудком незалежно від інших членів речення. Може бути вираженим одним словом, групою слів або підрядним реченням.

Присудок – другий головний член речення, що означає дію або якість предмета, вираженого підметом. Він є незалежним членом речення.


1.2. Види простого речення


Залежно від характеру підмета, розрізняють особові (personal), неозначено-особові (indefinite-personal) та безособові (impersonal) речення.

Особовим називається речення, підмет якого означає певну особу, предмет або абстрактне поняття:

Where is the doctor? – Де лікар?

The shop was closed. – Крамниця була зачинена.

The thought made him happy. – Ця думка робила його щасливим.

Неозначено-особовим називається речення, присудок якого означає дію, що стосується людей загалом, будь-якої особи або неозначеної кількості людей. Підметом у таких реченнях виступає неозначений займенник one або займенник we, you, they у неозначено-особовому значенні:

One never can be sure. – Ніколи не можна знати напевне.

Is that all they teach you over the school? – І це все чому вас навчають у школі?

You never can tell what will happen. – Ніколи не скажеш, що трапиться.

Безособовим називається таке речення, присудок якого не відноситься ні до особи, ні до предмета, ні до абстрактного поняття. Безособові речення описують явища навколишнього світу, що відбуваються незалежно від волі або бажання людини і є результатом розвитку абстрактного мислення[18, c.52]. Сутність безособовості розглядається лінгвістами по-різному, але найчастіше вона визначається через ознаку безсуб’єктності [15, c.3;16, c.87].На відміну від російської та української мови, де безособове речення не може мати підмета, в англійській мові існує формальний підмет, виражений займенником it, який ставиться на початку речення:

It was getting dark. (Hemingway) – Сутеніло.

It rained on all morning.(Hemingway) – Весь ранок ішов дощ.[5, c.194].

Речення, що містять підмет та присудок, називаються двоскладними реченнями. Присудок двоскладних речень може бути виражений дієсловом у особовій формі , що являє собою найбільш типову форму присудка цих типів речення, або дієсловом-зв’язкою і предикативною частиною; остання може складатися з компонента, що відноситься до однієї із знаменних частин мови, - іменника, прикметника, займенника, чисельника, або прислівника.

Залежно від форми вираження присудка, двоскладні речення діляться на два типи: тип дієслівних речень і тип іменних речень.[1, c.189]

У англійській мові двоскладні речення представлені ширше, ніж в українській та російській. На відміну від англійської в українській мові не існує наступних типів двоскладних речень:

  1. Безособові речення, що представлені безособовим займенником підметом it: It is thundering. It snowed.

  2. Неозначено-особові речення, де підмет виражений неозначено-особовими займенниками one, they, you: They say. You don’t say so.

  3. Речення із згаданими вище вставними it або there: Its time to start. There’s nothing much to say.

  4. Речення із дієсловом у пасивній формі із прийменником: He was sent for. The project is objected to everywhere.

  5. Речення із другорядною предикацією: I thought him to be a teacher. – Я думав, що він учитель. We saw her cross the street. – Ми бачили, як він переходив вулицю. He entered the room, pipe in mouth. – Він зайшов у кімнату з люлькою в зубах.

  6. Речення з герундіальними зворотами у якості предикативних конструкцій. Семантичні еквіваленти цих речень представлені в українській простими або складними реченнями. Наприклад, We learnt of his being decorated. – Ми дізналися про його нагородження ( про те, що його нагороджено). You can rely on her coming in time. – Ви можете розраховувати на її вчасний прихід (на те, що вона прийде вчасно). [14, с.326-327]

Крім двоскладних, у різних мовах можна зустріти такі речення, у яких є тільки один головний член речення, частіше присудок, наприклад, морозить, сутеніє, рідше лише підмет, наприклад, ранок, телефонний дзвінок. Ці речення називаються односкладними. Як за своєю структурою, так і за інформацією, що вони передають, ці речення відрізняються від двоскладних.[19, с.175]

Односкладні речення займають різне місце у типології речення у англійській, українській і російській мові. У російській та українській мові легко виявити відоме різноманіття типів односкладних речень і варіативність їх семантики. В англійській мові кількість типів односкладних речень мала. Це можна пояснити аналітичною побудовою речення, що склалася у новий період розвитку англійської мови, із властивим йому твердим порядком слів і обов’язковою наявністю підмита, хоча б і формального. Так, наприклад, в одних випадках великому класу російських та українських односкладних речень, таких, як сутеніє, морозить, важко, важливо, мені весело та ін., в англійській мові відповідають двоскладні речення; пор.: it is getting dark, it freezes, it is difficult, it is important із вираженим формальним підметом it.

В залежності від головного члена речення, односкладні речення в російській та українській мовах діляться на два типи: дієслівний та іменний.

Дієслівний тип ділиться, у свою чергу, на декілька підтипів в залежності від тієї форми, яку має дієслівний присудок. Із них ми зазначимо лише ті, що мають безпосереднє відношення до даної теми.

  1. Речення із присудком у формі 3-ої особи однини; пор.:

Смеркалось; на столе блистая

Шипел вечерний самовар,

Китайский чайник нагревая.

(А.С. Пушкин. Евгений Онегин)

Вечерело. Дрожь в конях.

Стужа злее на ночь…

(Н.А. Некрасов. Генерал Топтыгин)

Ці речення зазвичай виражають стан погоди або навколишнього середовища.

Відповідні до них англійські речення відносяться до типу двоскладних речень із підметом it: it was getting dark, when Bob reached the town.

  1. Речення, що складаються із дієслівного присудка, вираженого формами допоміжних дієслів, і предикативного прислівника; пор.: Сквозь серый камень вода сочилась, и было душно в ущелье тёмном, и пахло гнилью. (А.М. Горький. Песня о Соколе)

Відповідні англійські речення, зазвичай, є двоскладними і відносяться до іменного з підметом it; пор.:How hot it was up here!- how noisy. (J.Galsworthy. Indian Summer of a Forsyte.)

Іменний тип представлений одним типом речень, у яких головний член речення виражений іменником у називному відмінку. Речення цього типу можуть мати форму тільки теперішнього часу; пор.:

Тишь. Безлюдье вокруг.

Чуть приметна тропинка росистая.

(И.С.Никитин. Утро).

Зазвичай цьому типу речення в англійській мові відповідають двоскладні речення із формальним підметом it.[1, c.186-198]

РОЗДІЛ 2

Категорія безособовості

2.1. Безособові речення в історичному контексті


У давнє англійських текстах існували речення представлені підметом hyt та обставиною pær, що деякою мірою втрачають своє безпосереднє значення. У цей період виникають речення із формальним підметом it і конструкцією there is.[13, c.156]

У давнє англійській мові існували такі безпідметові безособові речення, утворені наступними безособовими дієсловами: freosan “морозити”, hagalian “йти”(про град), rinan “йти” (про дощ), slitan “морозити”, sniwan “йти”(про сніг), styrman “штормити”, pawian “танути”, wederian “змінюватись”(про погоду), luhtan “світати”, efenlecan “вечоріти”,efnian “вечоріти”, frumlyhtan “світати”, sumerlecan “починатись” (про літо), winterlecan “починатись” (про зиму), degian “починатись” (про день).

В середнє англійський період такі речення стають двоскладними (підмет виражається займенником hyt), що пов`язано зі змінами у граматичній будові речення зі встановленням твердого порядку слів у мовах аналітичного типу.

Безособові речення виражали явища природи, наприклад: Hyt rinde feowerti da a. – Дощ йшов 40 днів.[8, c.3]

Існували безособові речення для означення психічного або фізичного стану людини, як в українській мові, наприклад: Мені боляче. Речення починалось із додатку, що означав особу, яка є носієм стану: Whine pyrite whelm and whelm hyngered. – Час від часу йому хотілося пити, а іноді їсти. Такі речення не є безособовими за змістом, тому що додаток у них виражає суб`єкт. [10, c.250]

Для раннє англійського періоду була характерною заміна безособової конструкції на особову. Дієслова happen, seem, think, like, lack, nrrd, remember, ought, etc., що у 14 столітті загалом використовувались у безособових конструкціях, у 15 столітті почали використовуватись у особових, а у 16 столітті більшість з них набувала вжитку тільки у особових конструкціях. У творах Шекспіра ми й досі знаходимо речення із безособовими конструкціями it likes me well; here, if it like your honou; але особові конструкції використовувались значно частіше: for several virtues have I likd several women; I do not like this tune; I do not like this footing! Із дієсловом need Шекспір використовує також обидва варіанта: so much as it needs; it shall not need; you need by help; we need it not. Також існувало два варіанта вжитку дієслова to inform: it is informed me, I’m informed, etc.[13, c.320]

У сучасній мові займенник it є вербально вираженим підметом безособового речення. Неособовість 3-ї особи it випливає з того, що 3-тя особа не є учасником комунікації. Загальновідомим є той факт, що займенники 1-ї особи означають мовця, займенники 2-ї особи означають особу, до якої звертається мовець, і тільки займенники 3-ї особи можуть відноситися до будь-якої особи, предмета або явища [2, c.82].


    1. Сучасний стан безособових речень


Особливістю англійського безособового речення є його синтаксична двоскладність (наявність підмета it) при семантичній односкладності. У спеціальній літературі з цього приводу вважається, що визначальним у становленні цього семантично-структурного типу речення була характерна для англійської мови тенденція до фіксованого порядку слів (що полегшувало розпізнання комунікативних типів речення протиставленням прямого та інверсійного порядку слів). Безперечним можна вважати й те, що формування бінарної моделі у реченні цього типу сприяло стабілізації саме такого порядку слів в англійській мові.[7, c.276]

Абсолютизація принципу бінарності у схемі англійського речення – явище пізнішого періоду; в англійській мові періоду перших писемних пам`яток безособовий тип речення знаходив своє вираження односкладною моделлю [11, c.153].

2.2.1. Різні точки зору на підмет it

Членування речення пов’язано із низкою об’єктивних труднощів, що випливають з того, що іноді відбувається змішання граматичних, логічних та психологічних відносин. Найяскравішим прикладом є конструкції із вставним it, this, there у зв’зку з тим, що спостерігається протиріччя між тим, що граматичний підмет є ніби семантично незначущим, і значеннєвим центром речення типу Its curious …, виявляється то підметом, то присудком із вставним ‘it’.

За змістом кожен значущий член речення є граматично самостійною, але логічно звязаною одиницею речення, що відрізняється рівнем абстрагування.

Вставне слово, зазвичай, має обмежене значення. Якщо взяти такі приклади, як

  1. It is my book.

  2. It is he who …

  3. It is curious to know…,

то у кожному із цих речень вставне слово у тій чи іншій мірі виражає скерованість думки на предмет. Денотація починається ніби із визначення, яке безпосередньо передує денотації об’єкта. У кожному випадку мовець ніби визначає просторові обмеження і встановлює вихідну позицію для позначуваного обєкта. Це сприяє тому, що it є не лише вставним та незначущим елементом, а, навпаки, є ніби засобом визначення певних просторових звязків.

Як підмет, it втрачає у всіх трьох випадках свій конкретно-вказівний зміст ‘це’, і набуває лише просторово-обмежений зміст, що визначається тільки із допомогою конкретизуючи одиниць. [21, c.109]

It у безособових реченнях не має лексичного значення, воно виконує в реченні лише граматичну функцію формального підмета і російською та українською не перекладається. У.Чейф називає речення типу it`s raining “йде дощ” амбієнтними й стверджує, що дієслово тут представлено у якості всеохоплюючого елемента, що припускає події безвідносно до предмету оточення. [17, c.120] Підмет it, на думку У.Чейфа, є лише поверхневим елементом.

О.Єсперсен висловив точку зору, згідно якої займенник it надає деякий абстрактний зміст типу загальної атмосфери, що сприяє сприйняттю ситуації. Згідно О. Єсперсону, it виражає якийсь “conceptual neuter” – понятійний середній рід. [27, c.241-243]

На думку Н.С.Іртен`євої основною відмінністю безособових речень є заповнювання у них позиції підмета в англійській мові на відміну від нульового вираження її у реченнях в українській й російській мовах. Елемент it, який займає позицію підмета , при безособовому змісті англійського речення втрачає дейктичну сутність свого етимону – особового займенника it – та виступає, таким чином, омонімом останнього. Безособовість змісту цього типу речення визначається об`єктом повідомлення: How late it was! (O.Wilde) – Так пізно! (пер. Р. Доценко) – Ого как поздно! (пер. М. Абкиной). [11, c.153]

2.2.2. Двочленні структури з it

Окремим синтаксичним типом є двочленні структури з it, що надають модальну семантику (значення необхідності, можливості, випадковості) іншим синтаксичним групам, які сполучаються з ними. Такими можуть бути інфінітивна група з часткою to, інфінітивний зворот з прийменником for або ціле підрядне речення: How impossible it was for her to understand what he had been through!(J.London). – Як важко їй зрозуміти все те, що він пережив! (пер. М. Рябовой). It was too late for me to begin learning this kind of sports. – Починати займаитися цим видом спорту було запізно для мене. Природа цих конструкцій трактується англійськими лінгвістами по-різному. Деякі вважають частину речення після безособового звороту підметом усього речення, який репрезентується на початку речення елементом it. У цьому випадку саме присудок was impossible, was late та ін. відноситься не до елементу it, а до всього речення.[9, c.113] На думку інших, звороти з іменним присудком є структурно довершеним безособовим реченням, яке надає модальну оцінку тому, що було висловлено у підрядній частині речення. [11, c.154]

Л.С. Бархударов зазначає, що підмет може бути вираженим повнозначним словом, позбавленим формально - граматичних показників підмета, але яке має конкретно-лексичне значення. Ця друга частина займає місце після присудка і може бути виражена:

Інфінітивом або (рідше) герундієм (тобто непредикативними формами дієслова): it is sweet to look at clouds (Th. Dreiser). It was pleasant sitting in the café. (Hemingway).

Комплексами з тими ж самими формами: It was impossible for the men to get home. (R. Aldington).

Підрядним реченням: It was right that his mother should be the first to greet him. (P. Abrahams).

На думку інших лінгвістів, синтаксична автономність або, навпаки, підпорядкованість безособової структурі it + іменний присудок залежить від міри дейктичного змісту, який виявляє елемент it. З позицій інтерсистемного розгляду важко встановити семантику (чи навпаки десематизованість) першого компонента речення, оскільки структурна цілісність конструкції створює враження такої ж семантичної єдності. “Екстра системний” погляд, тобто порівняльний аналіз з позицій системи іншої мови, показує, що міра дейктичного змісту антецедента it і тим самим синтаксична самостійність всієї конструкції мінімальна. Українські і російські схеми такого типу легко допускають синтаксичну трансформацію, яка підтверджує віднесеність присудка до всього комплексу: Неможливо йти туди так пізно → Йти туди так пізно неможливо. Було необхідно вирушити відразу → Вирушити відразу було необхідно. Англійські відповідники таких трансформацій не допускають без порушення самої структури безособового типу. Це дозволяє зробити висновок на користь першої точки зору.[11, c.160]

    1. Безособові дієслова


Дієслова, що сполучаються з безособовим неспецифічним підметом it є безособовими. [30, c.755] Безособові дієслова – це дієслова нескерованої дії, що являють собою замкнену, незначну за кількістю групу у сучасній англійській мові.[31, c.871]

Безособові дієслова мають категорію виду, що представлена опозицією: закінченість – незакінченість дії. It rains. – Йдуть дощі. It`s raining. – Зараз йде дощ. (недовершена дія). Підмет англійського безособового речення не означає ніякого реального об`єкта: той невловимий зміст, який міститься у підметі (знайомого оточення, життєвої ситуації), нібито розчиняється у змісті підмета і не може бути відокремлено й розглядатися самостійно.[20, c.157] Існує точка зору, що суб`єкт безособових речень здобуває своє вираження у локативних формах [8, c.112-114], наприклад: It`s hot in here? Isn`t it? – Тут спекотно, чи не так?

На синтаксичному рівні безособові дієслова одновалентні через обов`язкову присутність формального присудка it.

Англійські безособові дієслова вживаються у теперішньому та минулому часі, наприклад: It snows. It snowed. It will snow. – Сніжить. Йшов сніг. Сніжитиме.

Опозиція перфект них і неперфектних форм утворює категорію часової віднесеності, наприклад: It rains. – Йдуть дощі.(повторювана дія). It`s been raining since morning. – Дощить з ранку. Під час розгляду дії, що протікає, розгортається, мовець застає середину процесу.[5, c.18]

Безособові дієслова не співвідносять дію з агенсом. Е.Бенвеніст вважає, що вони не мають категорії особи[3, c.6] Р.Якобсон називає безособові дієслова безознаковими категоріями[23, c.215], протиставляючи їх ознаковим особовим формам. О.Бондарко відносить безособові форми до системи форм особи й пише про їх порівнянність із семантикою 3-ї особи, при цьому він заперечує їхню тотожність із значенням 3-ї особи. На думку А.Бондаренка, джерелом предикативної ознаки є зовнішнє середовище. [4, c.24]

Значення безособових дієслів вказує на неможливість їх вжитку в пасивному стані. O. Бондарко відносить безособові речення типу дощить до активного стану, хоча вони й не мають позитивного співвідношення між суб`єктом та носієм предикативної ознаки. Відсутність будь-яких ознак пасивності є достатньою підставою, щоб віднести такі речення до активу.[4, c.138]


2.4.1 Дієслівний та іменний присудок

Присудок безособових речень у всіх порівнювальних мовах може бути дієслівним (it is freezing – морозить) або іменним (it is warm – тепло). Другий тип семантично і морфологічно ширший[11, c.300]. Безособові іменні речення складаються з формального підмета та складеного іменного присудка, що виражається дієсловом-зв`язкою і предикативом, який може бути прикметником або іменником, наприклад: It is hot. –Пекуче. It is cold. – Холодно. Такі речення виражають стан або перехід з одного стану в інший: It got cold. – Похолоднішало.

В англійських безособових реченнях з іменним присудком функціонують наступні дієслова-зв`язки: to get, to grow «ставати», to be «бути». Значення дієслова-зв`язки вказує на статичність (незмінність) або динамічність стану, наприклад: It is dark. – Темно. It is getting dark. – Темніє. Дієслова-зв`язки to get, to grow «ставати» вживаються з предикативами для вираження динамічності процесу або стану, наприклад: It was getting darker now and darker… - На вулиці темнішало й темнішало. Дієслово to be «бути» Вживається у реченнях зі значенням незмінності дії, наприклад: It was dark when he was free at 5:30. – Коли він звільнився о 5:30, було вже темно.[4, c.258]

2.4.2. Засоби вираження предикативу

Предикатив може виражатися прикметником, що має ступені порівняння. It is warm. – Тепло. It is warmer. – Теплішає. Безособовість, виражена предикативом-прикметником, передає стан або перехід з одного стану в інший.

Предикативом безособового англійського речення часто є іменник, який може виражати:

  1. Стан навколишнього середовища, наприклад: It was getting daylight outside. – На дворі світало.;

  2. Темпоральні характеристики, наприклад: It is nearly ten. – Вже майже десята.;

  3. Просторові характеристики, наприклад: It is only a hundred miles to Philadelphia. – До Філадельфії лише сотня миль.


    1. Засоби передачі англійських безособових речень у рідній мові


Засоби передачі англійських безособових речень в українській і російській мовах синтаксично неоднорідні. Найбільш типовими є безособова модель з дієсловом в інфінітиві (it is getting dark – сутеніє), особове речення, де підмет есплікується із семантики присудка (it is snowing – падає сніг), іменне речення з іменником або прислівником, що виконує функцію головного члена речення, срав.: it is spring – весна, it is cold - холодно.

Окремий інтерес у порівняльному аспекті становлять засоби передачі англійських зворотів із формальним підметом it та дієсловом у пасивному стані (наприклад: it is said; it is reported; it is known), яким в українській та російській мовах відповідає односкладна безособова або неозначено-особова модель: It is said that the weather would change. – Кажуть, що погода зміниться. It is expected that the examination will take place in two weeks. – Розраховують, що екзамен відбудеться за два тижні. Відмінність як у структурі речення (односкладні і двоскладні) так і у становій семантиці присудка зберігається при розширені групи присудка модальним дієсловом: it can be said – можна сказати, it must be mentioned – треба зазначити, it was to be expected – цього очікували. Наведені приклади дозволяють встановити типологічні відмінності зіставлених моделей у трьох аспектах: стосовно структурної наповненості речення, станової семантики слова, морфологічного оформлення модальності цілого присудка.

До інших відмінностей структурного характеру слід віднести негативні речення типу there is no table here – тут немає столу, де в англійському реченні логічний суб`єкт і граматичний підмет співпадають. В українському і російському відповідниках перший виражено граматичним додатком, а граматичний підмет отримує нульове вираження. В українській і російській мовах речення цього типу істотно нівелюють диспропорцію, що в англійській мові підтримується розглянутими вище особливостями синтаксису.[11, c.155]


2.6. Встановлення вживаності безособових речень


Під час дослідження безособових речень у сучасній англійській мові із метою визначення їх вживаності було вибрано уривки, що містили 100 елементарних речень, з десяти художніх текстів сучасних британських та десяти творів американських письменників.

Було встановлено, що у літературних текстах серед усіх елементарних речень 1,2%, що становить 24 речення із 2000, належить безособовим реченням. До того ж слід зазначити, що частіше безособові речення трапляються у текстах американських авторів – 14 речень з 24, що становить 58,3% - та загалом переважають у авторському мовленні – 75% (18 речень), наприклад:

  • It was getting colder & colder… [36, c.4]

  • One night, it was long past twelve, I woke up at the sound of Mr. Yonioshi calling down the stairs.[37, c.13]

  • Hearing her voice, I understood that it was too late.[28, c.49]

відповідно частка у діалогах становить 25%, тобто 6 речень, наприклад:

  • Its about time”.[26, c.12]

  • But its so beautiful here,” Mel whispered.[24, c.2]

Більшість з усіх безособових речень є іменними, що підтверджує наведені у теорії дані. Наприклад:

  • Theyd had to share the caravan with her married sister and a new baby, and it was too much of a squash. [25, c.4]

  • It was some little while before I could bring myself to open the window, and ask Miss Golightly what she wanted. [37, c.7]

  • It was well past midnight when she arrived home[33, c.57]

Ці речення складаються із формального підмета та складеного іменного присудка, вираженого дієсловом-звязкою та предикативом – означенням: It was dark and the street was deserted. [25, c.34]; або іменником - It was only 7:45 A.M.…[35, c.15], де іменник виражає темпоральні характеристики. Але значно переважають іменні безособові речення з предикативом, вираженим прикметником. В обох прикладах дієслово-звязка вказує на статичність дії.

Дієслівні безособові речення складають лише 5%. Напр.,When it rains, the water runs down eroded slopes into battered valleys…[32, c.43]. Вони складаються із формального підмета it і безособового дієслова , що вжито у неперфектній формі. Ці речення описують явища навколишнього світу.

Найбільщу перевагу серед автрів, чиї твори було використано, безособовим реченням надають Десмонд Лоуден та Том Кленси.

Таким чином ми бачимо, що безособові речення складають дуже малу частину від усіх речень і найчастіше передають стан навколишнього середовища, просторові та темпоральні відносини.

ВИСНОВКИ


  1. Безособові речення називають цілісні явища дійсності, відволікаючись від діяча, що призводить до їх семантичної однокомпонентності.

  2. Безособові речення у сучасній англійській мові завжди двоскладні при семантичній односкладності.

  3. Безособові речення можуть містити значення локалізації ознаки, виражене обставиною.

  4. Безособові речення в англійській мові бувають дієслівними та іменними.

  5. Аналіз вживання безособових дієслівних речень у художній літературі показує, що їх частотність дуже низька.

  6. В англійській мові частіше трапляються іменні безособові речення, які виражають стан навколишнього середовища, просторові та темпоральні відносини.

  7. Безособові конструкції надають змогу передавати події безпосередньо, безвідносно діяча.

  8. Безособові речення в українській і російській мовах більш розповсюджені, а їх семантична і структурна варіативність більш різноманітна.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ


  1. Аракин В.Д. Сравнительная типология английского и русского языков. – М.: Просвещение, 1989. – 256с.

  2. Бархударов Л.С. Структура простого предложения современного английского языка. – М.: Высшая школа, 1966. - 250с.

  3. Бенвенист Э. Общая лингвистика. - М.: 1974. - 365с.

  4. Верба Л.Г. Грамматика современного английского языка (справочник). - Славянский дом, 2001. – 366с.

  5. Бондарко А. В. Теория функциональной грамматики. Персональность. Залоговость. – С.Петербург: Наука, 1991. - 370с.

  6. Бондарко А.В. Вид и время русского глагола. –М.: Просвещение, 1971. –200с.

  7. Золотова Г.А. Коммуникативные аспекты синтаксиса. –М.: Наука, 1982. -368с.

  8. Жаборюк О.А. Про мовний і логічний аспекти предикації (на матеріалі англійскої мови.) Мовознавство, 2000. - №1

  9. Иванова И.П., Бурлакова В.В., Почепцов Г.Г. Теоретическая грамматика современного английского языка. – М.: Высшая школа, 1981. – 285с.

  10. Иванова И., Чахоян Л., Беляева Т. История английского языка. – С.Петербург, 1999. - 300с.

  11. Иртеньева Н.С. Теоритическая граматика английского язика. – М: Высшая школа, 1969. - 327с.

  12. Ильиш Б.А. О словах категории состояния. - М.: 1948. - 123с.

  13. Ильиш Б.А. История английского языка. – Л.: Просвещение, 1973. - 351с.

  14. Корунець І.В. Порівняльна типологія англійської та української мов. – Вінниця: Нова книга,2003. – 459с.

  15. Лекант П.А. К вопросу о категории безличности. Тенденции развития грамматического строя русского языка. - М.: Наука, 1994. – 245с.

  16. Павлов В.М. Теория функциональной грамматики. Субъектность. Объектность. - Л.: Наука, 1992. - 203с.

  17. Пешковский А.М. Русский синтаксис в научном освещении. Изд. 6-е, 1938, - 316с.

  18. Почепцов Г.Г. Синтагматика английского слова. – К. Вища школа. -1976. - 109с.

  19. Сусов И.П. Семантическая структура предложения. - Тула: 1973. - 283с.

  20. Смирницкий А.И. Синтаксис английского языка. Издательство литературы на иностранных языках. - М.: 1957. - 175с.

  21. Тлапшакова А.Ж. Взаимодействие системных и несистемных языковых единиц. – Нальчик, 1989. – 173с.

  22. Чейф У.Л. Значение и структура языка. – М.: Прогресс, 1975. –141с.

  23. Якобсон Р.О. Избранные работы. – М.: 1985. - 389с.

  24. Alex Graham. The Shaft. - Diatkus, 2000 – 332p.

  25. Ann Pilling. Henry’s Leg. - Puffin books, 1985 – 159p.

  26. Desmond Lowden. Chain. - BBC Books, 1990 – 531p.

  27. Jespersen O. Essentials of English grammar. London: Allen&Unwin, 1993.

  28. Lori Copeland. Sweet Hannah Rose. - A Dell Book, 1991 – 293p.

  29. Mary Hidding Clark. While my pretty one sleeps.- Arrow, 2002 – 319p.

  30. New Webster’s Dictionary. - NY: Consolidated Book Publishers, 1998.

  31. Webster’s Third New International Dictionary of the English Language Unabridged with seven language dictionary. Encyclopedia Britannica, inc. William Benton, Publisher, 1768.

  32. Obi B. Eghuna. The Madness of Didi. - Fontana/Collins, 1980 - 231p.

  33. Rate Kingston. Bitter inheritance. - Mills and book limited, 1987 – 187p.

  34. Robin Cook. Shook. - NY: Berkley Books, 2001 – 338p.

  35. Tom Clancy . Debt of Honor. - NY : Berkley Books, 1995 990p.

  36. Tom Clаncy. The Bear and the Dragon. – NY: Berkley Books, 2001 – 1137p.

  37. Truman Capote. Breakfast at Tiffany’s. - Moscow: Raduga Publishers, 2002 – 159p.


Случайные файлы

Файл
164561.rtf
182438.rtf
89914.rtf
140780.doc
57714.rtf