Авторські новотвори в поезії П. Тичини (43111)

Посмотреть архив целиком

План


Вступ

Розділ І. Способи творення лексичних інновацій

1.1. Авторські новотвори як об'єкт дослідження

    1. Функції оказіональних слів у поетичному дискурсі

    2. Способи творення авторських новотворів

Розділ ІІ. Семантико-стилістична характеристика авторських новотворів П.Тичини

Висновок

Список використаної літератури





Вступ


Інтенсивне різноаспектне дослідження лексичних новотворів розпочинається з 90-х років XX ст. Поглиблюється вивчення інноваційних процесів у сучасній українській літературній мові, зумовлених кардинальними змінами суспільно-політичного, економічного та культурного життя, вивчаються шляхи і джерела оновлення лексичного складу мови, уточнюється класифікація лексичних новотворів (Пашко – 1994; Русанівський – 1997; Януш – 1997; Мазурик – 2000; Кочерган – 2001; Стишов – 2003; Турчак – 2003).

Виділяється спеціальний погляд на проблему вивчення індивідуального словотворення – лінгвостилістичний. Посилена увага приділяється дослідженню творчості письменників, чия творчість протягом тривалого часу була штучно вилучена з літературного процесу і, закономірно, не була об'єктом лінгвістичних студій, через що вивчення художньої мови XX ст. не можна було вважати повним і об'єктивним. Поглиблюється дослідження особливостей оказіональної номінації у творчості класиків української літератури – Т.Шевченка, Лесі Українки, В.Самійленка, П.Тичини та ін.

Об'єктом наукових досліджень стають лексичні новотвори – відфраземи (на зразок кінецьсвіття, легкорукий), які складають своєрідну підсистему сучасної української літературної мови, котра сформувалася й інтенсивно вдосконалилась протягом останніх десятиріч XX ст. [6]. Досліджуються і т.зв. надскладні оказіоналізми (на зразок студентко-викладачко-доценти), стилістичні функції яких зумовлені передусім зовнішньо-графічною формою; визначається місце індивідуально-авторських новотворів серед інших типів неолексем національної мови, досліджуються оказіональні фраземні деривати, вивчається специфіка оказіональної номінації у поетичному дискурсі 80-90-х років XX століття, описуються особливості експресивних новотворів, розробляється лексикографічний аспект дослідження інновацій.

Отож, в останні десятиріччя у вітчизняному мовознавстві активно опрацьовуються проблеми індивідуально-авторського словотворення. Перспективними щодо розвитку української неології є дослідження насамперед таких питань: взаємодія узуальних та неузуальних лексичних новотворів у складі національної мови; вплив неологічної лексики на розвиток лексичної і словотвірної системи мови; виявлення характерних словотвірних тенденцій у національній мові певного хронологічного періоду, безпосереднім проявом яких є створення оказіональних лексичних одиниць; дослідження факторів, що впливають на появу індивідуально-авторських новотворів; функціонування авторських неологізмів у текстах різних стилів і жанрів, а також у художніх творах окремих майстрів слова; оказіональні лексичні новотвори як номінативні одиниці, що відображають специфіку національно-мовної картини світу; еволюційні процеси у сфері оказіональної номінації.

Для успішного розв'язання зазначених проблем необхідним є теоретичне узагальнення досліджень інноваційних процесів, що відбуваються в українській національній мові, а також аналіз результатів індивідуального словотворення як окремих письменників, так і груп авторів певних хронологічних періодів. Актуальним є порівняльно-зіставне дослідження специфіки оказіональної номінації у різних стилях сучасної української літературної мови, передусім у публіцистичному і розмовному, де це явище відбивається найбільшою мірою.

У 70-і роки здійснюються перші спроби лексикографічного опису індивідуально-авторських новотворів: укладено словник авторських неологізмів П.Тичини, до якого було включено понад 600 одиниць.

Актуальність теми: джерела виникнення неологізмів бувають різні. Причому, в одних випадках появу нового слова помічає кожний, хтось з ним уперше зустрівся, а в інших – нові слова входять у вжиток багатьох носіїв мови так, що їх новизна залишається непоміченою.

Об’єктом дослідження: утворення новотворів в поезії українського письменника П.Тичини.

Метою дослідження: встановлення формально-семантичних та функціонально-стилістичних особливостей авторських новотворів у поезії П.Тичини.





Розділ І. Способи творення лексичних інновацій


Мова надзвичайно чутливо реагує на зміни в соціальному житті народу. Йдеться не лише про назви на позначення нових понять; соціальні чинники приводять у рух закладені в систему мови потенційні сили, рухливішими, живішими стають «атоми» і в цілому організмі мови, і в окремих її мікросистемах.

Неологізми (гр. neos “новий” і logos “слово”) – слова, а також їх окремі значення, вислови, які з’явилися в мові на даному етапі її розвитку й новизна яких усвідомлюється мовцями (загальномовні) або були вжиті тільки в якомусь акті мовлення, тексті чи мові певного автора (стилістичні, або індивідуально-авторські неологізми) [6].

Неологізми називають лексичними інноваціями. На думку О.Сербенської, інновації – це “новотвори, запозичення, а також включення і входження в мову, зумовлені перерозподілом значень у видах і жанрах мовлення; це і відродження слів і висловів з минулих епох” [7].

Фактори, які спричиняють утворення неологізмів, можна поділити на такі групи:

1) позамовний - потреба дати назви новим предметам і явищам;

2) інтралінгвальний – для заміни попередніх найменувань новими, зумовленої різними чинниками – тенденцією до мовної економії, уніфікації номінативних моделей, виразнішого, точнішого найменування, експресивно-стилістичного оновлення, з причин соціально-політичного, пуристичного, евфемістичного характеру та інше.

Неологізми поділяються на лексичні й семантичні.

Семантичні неологізми – це нові значення, які розвиваються в словах, уже наявних у мові (меню, фанера, піратство).

Загалом неологізми виникають декількома шляхами: вони творяться з наявного в мові матеріалу властивими для даної мови словотвірними способами, інколи штучно, часто запозичуються літературною мовою з діалектів і з інших мов. Іншомовні запозичення становлять найчисельнішу групу серед неологізмів.

Авторські неологізми, які називають стилістичними, індивідуально-авторськими, оказіоналізмами, становлять окрему групу. Деякі авторські неологізми ввійшли до літературної мови.

Переважну більшість неологізмів становлять слова, утворені з власне українських словотворчих компонентів – з основ широко вживаних українських слів за допомогою звичайних для української мови суфіксів і префіксів, подібно до вже існуючих в українській мові форм. Такі неологізми виникають в українській мові незалежно від будь-якого впливу інших мов, але нерідко поява їх зумовлена наявністю відповідних слів в інших мовах, зокрема в російській. У цьому випадку слово іншої мови, як правило, теж нове, відіграє лише роль стимула для виникнення українського новотвору, тим часом останній виникає на грунті власне українських словотворчих компонентів – коренів, суфіксів. Префіксів.

За допомогою власне українських словотворчих засобів, нові слова – як кальковані за зразками інших мов, так і цілком незалежні від іншомовних зразків – творяться в українській мові зовсім вільно. Можна без перебільшення сказати, що нові слова, не зафіксовані раніше в жодному словнику, виникають у живому мовленні щоденно. Це пояснюється тим, що в самій словотворчій системі української мови вже наперед закладена можливість утворення від будь-якого наявного слова за допомогою властивих українській мові словотворчих засобів нових слів, структурно подібних до тих, які були утворені раніше.

Вдало вжиті нові слова, які створюються поетами в кожному окремому випадку для чіткішого висловлення якоїсь певної сторони художнього образу, надають поетичним творам особливої свіжості, оригінальності, привабливості.





1.1 Авторські новотвори як об'єкт дослідження


Кожен письменник - носій літературної мови, але він і найактивніший творець національної мови в тому розумінні, що глибоко відчуває найтонші порухи народного слова, що в особистісному відтворює багато разів пережите живе слово народу. Тому і є таким важливим і авторитетним слововживання письменника, коли йдеться про усталення мовностилістичної норми.

Мовотворчість відомих українських письменників неодноразово була об єктом вивчення мовознавців.

Індивідуально - авторські новотвори - важливий елемент твору. У них виявляється індивідуальність автора.

Коли говорять про місце письменника в історії національної мови, насамперед, мають на увазі взаємозв’язок між загально - народною мовою і мовою його творів. Художнє мовлення - двобічний процес. З одного боку, загальновживана мова є основою, будівельним матеріалом творчості письменника, а з другого - талановитий майстер збагачує літературну мову новими значеннями чи відтінками значень слів, новими словосполученнями.

Таким помітним явищем в історії української літературної мови є творчість П.Тичини. Мова творів П.Тичини - це цвіт народного слова і подих нашої доби, тут взаємодіють найдавніші та найновіші слова.

Не в усіх творах П.Тичини спостерігаємо такий контраст лексичних одиниць, але в цілому поєднання різностильових елементів, їх контрастне зіткнення є характерною ознакою індивідуального стилю П.Тичини. Стимулюється воно ідейно - художніми, композиційними особливостями творів. Стильова контрастність мовних засобів, їх несподіване зіткнення, проходячи через усі твори П.Тичини.


Случайные файлы

Файл
153070.rtf
CBRR4387.DOC
32695.rtf
14176-1.rtf
99636.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.