Українські перекладознавці XX сторіччя (42414)

Посмотреть архив целиком

Українські перекладознавці 20 ст.

ПЛАН


Вступ 3

Розділ 1. Історичні аспекти перекладознавства 6

1.1 Осмислення ролі перекладної літератури в українському суспільстві 6

1.2 Історичні основи перекладу 14

Розділ 2. Сучасні видатні перекладознавці України 19

2.1 Доктор філологічних наук та перекладознавець Зорівчак Р.П. 19

2.2 Видатний теоретик та практик перекладу Коптілов В.В. 22

Розділ 3. Культури мови перекладу як галузь перекладознавства 26

Висновок 28

Список використаної літератури 30



Вступ


У другій половині бурхливого двадцятого сторіччя, зокрема в його останні десятиріччя, надзвичайно інтенсифікувалися міжнародні контакти в усіх галузях політичного, економічного, культурного та суспільного життя. Науково-технічний прогрес супроводжується так званим "інформаційним вибухом". Світ охоплений різноманітними конференціями, симпозіумами, форумами за участю сотень і тисяч осіб. Наша реактивна доба зрушила з місця мільйони людей.

Першим наслідком "інформаційного виверження" став "перекладацький вибух". Нові течії у всьому світі були б немислимі без перекладачів. Водночас, дуже змінився сам характер їхньої праці. Значно зросла кількість науково-технічних перекладів (з підрозділами: технічні, медичні, економічно-комерційні, юридично-законодавчі та iн.), виділилися окремо усні та письмові перекладачі конференцій, без яких були б неможливі будь-які міжнародні зв'язки. Під час судового процесу над фашистськими воєнними злочинцями, що відбувався у 1945 - 1946 рр. у Нюрнберзі в Міжнародному Військовому Трубуналі, уперше було застосовано синхронний переклад. Керував синхроністами перекладач Президента Айзенгауера – полковник Л. Достер. У 1946 р. Організація Об'єднаних Націй перейшла на синхронний переклад. З роками він набув надзвичайного поширення.

Перекладачі безпосереднього спілкування, теле- та кіноперекладачі, перекладачі моніторної служби, телефонні перекладачі, перекладачі судів та трибуналів, дипломатичні перекладачі - ось яке розмаїття характеризує професію перекладача в наші дні. Нашим повсякденням стали також комп'ютерний переклад, електронна пошта, започаткована 1972 р., та інтернет.

Значно професіоналізувалася праця перекладачів. Зросли й вимоги до її якостi. Усе глибше усвідомлюють фахівці, що перекладений текст може мати значущий вплив на певні політичні ухвали чи розвиток технологічних процесів, і, отже, навіть мінімальна семантична похибка в перекладі може спричинитися до серйозних матеріальних або моральних втрат, мати небезпечні наслідки. Таким чином зростає, стає прискіпливішою увага перекладача до тексту-джерела. Знову ж таки, тексти стають усе більш фаховими, сповненими термінів та термінологічних сполук, часто, на жаль, полісемантичних. Водночас, виникає і вимога, так би мовити, "лінгвістичної" універсальності. Від професійного перекладача за наших часів вимагається, щоб він активно володів усіма мовними стилями та їхніми видозмінами, бо автором тексту-джерела може бути і витончений стиліст, і напівграмотний прохач чи позивач. Текст часто містить чимало алюзій, абревіатур, архаїзмів, неологізмів, діалектизмів, волаючих імен, каламбурів, явищ вертикального контексту чи інших складних лінгвальних одиниць. Інколи усні перекладачі змушені долати малограмотне мовлення, зокрема коли їхніми клієнтами є іноземці, що користуються під час офіційних зустрічей не рідною мовою, а іншою, поширенішою, якою володіють не в повному обсязі. Для такої професії потрібні і талант, і велика відданість справі, і колосальні знання, бо майже завжди йдеться не про переклад з мови на мову, а з культури на культуру.

Таким чином, основну мету даної курсової роботи можна визначити як – вивчення особливостей перекладу у 20 ст. та дослідження досвіду видатних перекладознавців нашого часу.

Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємопов’язаних завдань:

  • дослідити історичні аспекти перекладознавства;

  • розглянути особливості сучасного етапу у розвитку перекладознавства;

  • проаналізувати культурні аспекти перекладу.

Предметом курсової роботи є особливості сучасного перекладу та напрацювання сучасних перекладознавців в цій галузі.

Об’єктом курсової роботи є перекладознавці 20 ст.

Курсова робота складається із вступу, основної частини та висновків. У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, визначаються мета, завдання, предмет та об’єкт дослідження. Основна частина присвячена дослідженню поставленої проблеми. У висновках сформульовано основні результати курсової роботи.



Розділ 1. Історичні аспекти перекладознавства

1.1 Осмислення ролі перекладної літератури в українському суспільстві


Вплив перекладної літератури на світовідчуття людства – загальновизнаний. Яку важливу роль відіграє художній і науковий переклад в утворенні і виробленні літературної мови – основної прикмети повноцінної нації – доводити нема потреби. Досить вказати на приклад літературної латинської мови, започаткованої перекладом Гомерової “Одіссеї”, що його здійснив у середині ІІІ ст. до н. е. Лівій Андронік. Або ж на приклад французької прози початку XVIII ст., розвиткові якої значно посприяв арабський казковий епос “Тисяча і одна ніч”, що його в епоху повного панування літературного, інтелектуального і морального конформізму геніально переклав А. Галлан.

Перекладні твори збагачують не лише національну літературу, а й загальну скарбницю світової літератури, про що слушно писав М. Рябчук: “У сьогоднішньому світі […] кожен твір незримо, опосередковано або й прямо і явно позначається на всій світовій літературі, впливає на неї через безліч літературних і позалітературних чинників. Те саме стосується і літературних перекладів, не тільки “експорт”, а й “імпорт” літератури є внеском у світову культуру” [6]

Зрештою, переклад суттєво збагачує самого перекладача, приміром, французький романтик Ж. де Нерваль не написав би своїх сонетів, якби як перекладач не пройшов школи Г. Гайне. Історія українського перекладу має свої особливості порівняно із класичною схемою більшості європейських літератур: спершу переклади Біблії, згодом античних авторів, тоді сучасників і загалом авторів національних літератур. Українська перекладацька традиція – багатовікова. Історія склалася так трагічно, що українська мова й література – головні чинники формування нації в умовах бездержавності – ніколи не функціонували в нормальних умовах. Саме тому перекладна література, починаючи від старокиївської доби, відіграє надзвичайно важливу роль у нашому культурному житті і як виховний засіб, і як засіб самовиразу нації та збагачення спроможностей рідної мови. Переважна більшість українських письменників минулого подвижницьки ставилася до перекладацтва. Просвітники свого народу, захоплені ідеалом національної самостійності, вони часто обирали знаряддям боротьби – поряд з оригінальною творчістю – переклад, що був для них водночас ефективним засобом підвищити власну майстерність. Слушно писав один із найвидатніших українських перекладачів ХІХ ст. М. Старицький у “Заспіві” до власного перекладу романтичної поеми Дж. Г. Байрона “Мазепа”:

Британця пісню голосну

Я переклав на рідну мову,

Щоб неокриленому Слову

Добути силу чарівну

Зародження та становлення перекладацької думки і теоретичних вимог до перекладачів в Україні припадає на 70-ті рр. XIX ст. На початку 1864 р. у Львові виник постійний український народний театр, що зумовило потребу перекладного репертуару [3, c.27].

У газеті “Слово” та в журналі “Нива” з’явилися перші переклади, а також висловлювалися цінні думки про значення та специфіку перекладацьких здобутків.

Творчість І. Франка посідає особливе місце в історії українського художнього і наукового перекладу. Розпочавши працю на цій ниві як гімназист старших класів, І. Франко перекладав до останніх днів свого життя. Його перекладацький талант виявився в різних жанрах, охопив різні літератури та епохи, а його перекладознавчі студії сприяють зростанню майстерності перекладачів і сьогодні.

Саме період, охоплений нашою бібліографією, завдячує І. Франкові дуже багато, адже більшість перекладачів цієї епохи були його молодшими сучасниками. 1920–30-ті рр. і на Великій Україні, і на Західній Україні були важливим періодом в історії українського художнього перекладу, хоча не лише землю, а й душу народу ділила межа на Збручі. Ю. О. Жлуктенко так характеризував цю добу: “Цілком природно, що серед перших перекладачів художньої літератури цього часу ми бачимо письменників і поетів – М. Рильського, М. Терещенка, М. Йогансена, В. Підмогильного, М. Зерова та ін. Особливістю цього періоду було також те, що в перекладацькій діяльності, як ніколи, брали активну участь мовознавці – професор Є. Тимченко, академік А. Кримський, професори – майбутні академіки М. Калинович, О. Баранников” [8]. До перелічених доречно додати прізвища львів’янина М. Рудницького та (в ті роки) чернівчанина В. Сімоновича.

У Літературно-меморіальному музеї Григорія Кочура в Ірпені зберігається, серед рукописів М. Зерова, дуже цікавий документ – датований 31 березня 1930 р. лист голови Кабінету порівняльного вивчення літератур при Інституті Шевченка в Харкові майбутнього академіка О. Білецького до М. Зерова на його київську адресу (вул. Леніна, 82, пом. 7) з проханням ознайомитися зі списком творів чужоземних літератур з античних часів до най новіших та використати його при складанні п’ятирічного плану перекладної літератури для видавництва “Література і мистецтво”.


Случайные файлы

Файл
141213.rtf
62106.doc
102006.rtf
50776.doc
kursovik.doc




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.