Картографічний документ: історія, сучасний стан, перспективи розвитку (25342)

Посмотреть архив целиком













Курсова робота з документознавства

Картографічний документ: історія, сучасний стан, перспективи розвитку



ЗМІСТ


ВСТУП

РОЗДІЛ І. СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК КАРТОГРАФУВАННЯ. ДОСЛІДЖЕННЯ КАРТОГРАФІЇ

1.1 Виникнення та еволюція карт

1.2 Становлення картографії як галузі наукових знань

РОЗДІЛ ІІ. КАРТА В СИСТЕМІ ЗНАНЬ ПРО ДОКУМЕНТ

2.1 Специфіка карт як документів

2.2 Класифікація картографічних документів

2.3 Нові інформаційні технології та перспективи розвитку картографічних документів (електронні карти)

ВИСНОВКИ

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ



ВСТУП


Картографічні документи відіграють вагому роль у житті кожної людини. Кожен у своєму житті хоча б раз користувався географічними картами, атласами або іншими картографічними документами. Картографування місцевості виникло раніше за писемність, що свідчить про надзвичайну важливість картографічних документів та необхідність їх створення. Це й зумовило актуальність дослідження обраної теми.

Картографування розвивалося поступово, однак певними періодами. Так, після значного розквіту картографування за часів Птолемея створення карт занепадає. На сучасному етапі з бурхливим розвитком цифрових технологій постає необхідність створення інформаційних картографічних систем.

Метою даної роботи є аналіз сучасного стану картографування у порівнянні з розвитком картографування від самого початку виникнення такого виду діяльності. Розв’язання мети передбачає вирішення ряду завдань:

  • дослідити історичний розвиток картографування;

  • вивчити особливості картографування України від найдавніших часів до сьогодення;

  • подати класифікацію картографічних документів;

  • визначити переваги інформаційних технологій у створенні картографічних документів, окреслити перспективи розвитку цифрових карт.

Предметом нашого дослідження стала сукупність картографічних документів. Безпосередньо ж об’єктом дослідження стало картографування як наука із системою картографічних документів.

У процесі роботи над обраною темою ми користувалися такими методами дослідження:

- описовий метод

- метод аналізу

- порівняльний метод.

Теоретичною основою даного дослідження послужили наукові праці таких учених, як Р.І. Сосса, Саліщев К.А., Вахрамеєва А.А., Берлянт А.М.

Дане дослідження має практичне значення. Результати дослідження можуть бути використані під час вивчення історії картографування, типів карт, особливостей українського картографування на заняттях із географії, також матеріали дослідження можуть бути використані на заняттях із документознавства під час вивчення особливостей картографічних документів.

Структура роботи. Відповідно до сформульованої мети наукового дослідження робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури.

У вступі обґрунтовується актуальність обраної проблеми, визначається предмет та об’єкт дослідження, мета та завдання дипломної роботи.

Перший розділ присвячено історії розвитку картографії, трансформації елементарного картографування в цілу науку.

У другому розділі подані класифікації картографічних документів за різними ознаками, аналізується електронна система картографування.



РОЗДІЛ І. СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК КАРТОГРАФУВАННЯ. ДОСЛІДЖЕННЯ КАРТОГРАФІЇ


    1. Виникнення та еволюція карт


Картографія виникла, напевно, ще до появи писемності у первісному суспільстві. Про це свідчить, наприклад, той факт, що народи, які не мали писемності на момент їх відкриття, мали розвинені картографічні навички. Мандрівники, які розпитували ескімосів північної Америки про розташування навколишніх островів та берегів, отримували від них порівняно чіткі описи у вигляді карт, намальованих на шматках кори, на піску. Збереглися карти у формі наскальних малюнків в італійській долині Камоніка, що відносяться до бронзової доби.

Крім наскальних зображень до нас дійшли давньоєгипетські та вавилонські карти, які відносяться приблизно до 3-1 ст. до н.е.

У давньогрецьку епоху самі греки, наприклад, філософи мілетської школи (приблизно 6 ст. до н.е.) вважали Землю диском або чотирикутником. Однак, уже тоді з’явилися сумніви щодо правильності такого розуміння. Філософ тієї ж школи Анаксімандр вважав Землю циліндром. Уже в 4 ст. до н.е. почало стверджуватися вчення про шароподібність Землі. Уже тоді з’явилися перші поняття про кліматичні зони, а відповідно й географічної широти. Приблизно в 250 році до н.е. Ератосфен визначив за допомогою геометричних побудов радіус Землі з помилкою не більше 15%. Він також вивів лінії широти та довжини на картах. У давньогрецький період склалася методика визначення широти – за максимальною висотою Сонця над обрієм [14, 241].

Гіппарх розвивав вчення про широту та довготу і розробив перші картографічні проекції. На основі даних і методики Гіппарха Клавдій Птолемей склав довідник за координатами різних точок і підручник по складанню карт. Карти Птолемея до нас не дійшли, однак їх можна встановити за даними його довідника і методики.

Праці Птолемея були вершиною давньогрецького картографічного знання. Після цього дані лише узагальнювалися, а в подальші епохи картографування занепало.

У часи раннього Середньовіччя картографія занепадає. Питання про форму Землі перестало бути значущим для філософії того часу.

У той же час традиції Птолемея багато в чому збереглися арабськими ученими. Вони навчилися використовувати спостереження за зірками. Це підвищило точність картографування. Досить детальну карту тодішнього світу склав у 1154 році арабський географ і мандрівник аль-Ідрісі. Цікавою особливістю його карти було те, що південь зображувався зверху.

Революції в європейському картографуванні сприяло введення у використання в кінці 13 – на початку 14 ст. магнітного компасу. З’явився новий тип карт – детальні компасні карти берегів портолани.

У середині 14 ст. почалася епоха великих географічних відкриттів. Із-за цього загострився інтерес до картографії. Важливим досягненням картографії доколумбівського періоду є карта фра Мауро 1459 року і перший глобус, складений німецьким географом Мартіном Бехаймом.

Після відкриття Америки Колумбом у 1492 році у картографії нові успіхи – з’явився новий континент для дослідження і зображення.

Сприяло розвитку картографічної справи і винахід книгодрукування.

Наступна революція картографії – створення Герхадом Меркатором та Абрагамом Ортеліусом перших атласів Земної кулі. При цьому Меркатору довелося створити картографію як науку: він розробив теорію картографічних проекцій і систему позначень.

Важливим технічним досягненням 18 ст. була розробка способів виміру висот над рівнем моря і способів зображення висот на картах. Таким чином, з’явилася можливість знімати топографічні карти. Перші топографічні карти були зняті у 18 ст. у Франції.

Лише наприкінці 19 ст. почали здійснюватися інструментальні зйомки на великих просторах і видаватися справжні топографічні карти різних держав у крупних масштабах. До початку 20 ст. зйомка мілкомасштабних топографічних карт більшості держав ще не була завершена. Повністю задачу побудови мілкомасштабної карти світу вдалося вирішити лише до середини 20 ст.

Картографування території України від найдавніших часів до ХХ ст. невіддільне від історії розвитку суспільства загалом і від розвитку засобів картографічного відображення географічного простору з його багатогранністю зокрема. Картографування українських земель відбувалось на фоні політичних змін суспільства відповідно до поступального розвитку методів і способів створення карт й розвитку друкарської справи [13, 36].

Примітивні картографічні зображення у первісному суспільстві виникли ще до появи писемності і закріплювали уявлення людей про навколишню місцевість. Найдавнішою картографічною пам'яткою на території України є малюнок на уламку бивня мамонта – доісторична „Межиріч-карта”. Усього відомо близько десяти доісторичних карт, знайдених в Україні.

У стародавні часи українські землі відображались на давньогрецьких і давньоримських картах. Ці дрібномасштабні, досить схематичні карти подавали перші картографічні уявлення про наш край. Інформація про північне узбережжя Чорного моря містилася в стародавніх грецьких периплах – пам'ятках античної описової картографії.

У ранньому середньовіччі територія України знайшла своє відображення на примітивних так званих монастирських картах – „Mappa Mundi”, в описах і картах арабських географів. Наприкінці ХІІІ-XVI ст. значне поширення одержали карти-портолани з характерним зображенням компасної сітки, серед яких багато карт Чорного моря.

Картографування українських земель із другої половини XV ст. визначається появою й поширенням у європейській картографії птолемеївських карт і винаходом гравіювання та друку. Територія України відображалась тоді у численних виданнях „Географії” Птолемея на картах Європи та її частин, які постійно удосконалювались. Поступово з XVI ст. зображення українських земель у європейських видання стає детальнішим і точнішим – збільшується масштаб карт, відображається все більша кількість населених пунктів, річок, географічних назв, появляються багатоаркушеві карти Європи. Карти на територію України укладаються у цей час чужоземними картографами. Великий вплив на картографування українських земель у XVII ст., більша частина яких входила до складу польсько-литовської держави Річ Посполита, мало створення на зламі XVI-XVII ст. чотирьохаркушевої карти Великого князівства Литовського Миколая-Христофора Радивіла (видрукувана у 1613 р.) [13, 63].


Случайные файлы

Файл
121613.rtf
117915.rtf
42643.rtf
114484.rtf
1030.doc




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.