Формування ринку земель сільськогосподарського призначення в Україні (14635)

Посмотреть архив целиком

Зміст


Вступ

1. Земельні ресурси та їх значення як основного засобу сільськогосподарського виробництва

2. Поняття та історичні передумови земельної реформи в Україні

3. Земельна реформа в Україні: поточна ситуація

4. Основні елементи та механізми функціонування ринку сільськогосподарських земель

Висновки

Список використаної літератури



Вступ


Формування ринку земель сільськогосподарського призначення є одним з найбільш дискусійних і заполітизованих питань аграрної політики в Україні. Протягом півтора десятиріччя точаться дискусії щодо цього питання. Суспільство і більшість політичних сил визнали неминучість формування ринку земель сільськогосподарського призначення. На необхідність запровадження цивілізованого ринку землі в Україні було вказано під час Парламентських слухань "Сучасний стан та перспективи розвитку земельних відносин в Україні". У травні нинішнього року на інвестиційному форумі Київської області Президент України висловив упевненість, що країна матиме лібералізований ринок землі, який дасть можливість власникам розпоряджатися своїми земельними активами.

Проте й досі нема одностайності щодо того, яким має бути цей ринок. Висловлюються досить протилежні думки і точки зору: від формування виключно ринку оренди землі до зняття будь-яких обмежень на передачу у власність/торгівлю землями сільськогосподарського призначення. Можна сподіватися, що Україна уникне крайніх рішень щодо формування ринку землі і відповідні нормативно-правові акти будуть прийняті з урахуванням досвіду країн світу.

Об’єктом дослідження курсової роботи є процес реформування земельних відносин.



1. Земельні ресурси та їх значення як основного засобу сільськогосподарського виробництва


Земельний фактор, як і повітря, вода, біосфера, сонячна енергія, є найважливішою складовою навколишнього природного середовища. Земна твердінь (суходіл) виконує значну кількість необхідних і незамінних функцій. Перш за все, земля є місцем розселення і проживання людей та переважної більшості видів рослинного і тваринного світу, інших живих організмів. Вона створює необхідні матеріальні умови для життєдіяльності та відпочинку людини, виступає важливим, а для деяких видів діяльності (сільське і лісове господарство) і основним засобом виробництва і, одночасно, предметом праці, є фактором біологічної продуктивності, базою продовольчих і сировинних ресурсів.

За своїми властивостями земельні ресурси характеризуються як вичерпні, обмежені і частково відновлювані. В той же час, за підрахунками вчених, площа земельних ресурсів світу, в розрахунку на одну людину, щорічно скорочується на 2%, а площа продуктивних угідь – на 6-7%. Коефіцієнт забезпеченості земельними ресурсами (Кн), який являє собою відношення середньої густоти населення даної країни до середньої світової густоти населення, коливається від 36,0, наприклад, у Мальті, 10,4 – в Японії, 8,5 – у Великій Британії, 8,0 – у Німеччині, до 3,4 – у Франції, 3,0 – у Китаї, 0,8 – у США і 0,3 – в Аргентині. Для України цей коефіцієнт дорівнює 2,8, що ставить її в один ряд з країнами з досить високим „тиском“ на землю [11].

Однією з найбільших цінностей земельних ресурсів є ґрунт – верхній шар земної кори, який утворився під дією природних факторів (клімат, рельєф, особливості геологічної будови місцевості, рослинні та тваринні організми тощо), самостійне природно-історичне, органо-мінеральне утворення, здатне до саморозвитку і самовідтворення, яке забезпечує функціонування біосфери. Ці функції визначають роль земельного фонду країни як одного з найважливіших видів ресурсів економічного розвитку та найціннішої частини національного багатства.

Існування, соціальне благополуччя і здоров’я народу України нерозривно пов’язані з землею. Земельні ресурси, на використанні яких формується близько 95% обсягу продовольчого фонду та 2/3 фонду товарів споживання, по праву вважаються первинним фактором виробництва, фундаментом економіки України. Підраховано, що частка земельних ресурсів у складі продуктивних сил держави становить понад 40 відсотків. Якщо в ресурсній забезпеченості соціально-економічного розвитку України виробничі фонди та оборотні засоби займають 20-21%, трудові ресурси – 38 -39 %, то земля складає 40-44 %.

Земельний фонд України характеризується наявністю високого біопродуктивного потенціалу, в структурі якого переважають землі з родючими ґрунтами, на яких розміщується основна база землеробства країни. Розташована в центрі Європи, Україна володіє майже 40% світової площі чорноземів – найродючіших ґрунтів суходолу. За експертними оцінками, при раціональній структурі і організації землекористування та відповідному науковому і ресурсному забезпеченні, Україна здатна виробляти продуктів харчування на 140-145 мільйонів чоловік, або прогодувати дві такі ж країни.

Проте, відношення до земельних ресурсів, рівень їх використання і охорона як в усьому світі, так і в Україні, поки що знаходяться на неналежному рівні. Невпинно зростають території міст та площі забудованих земель за рахунок сільськогосподарських угідь. Збільшуються площі земель, які порушуються внаслідок антропогенної діяльності, особливо при розробці корисних копалин. Масові вирубки лісів та лісозахисних насаджень, велика питома вага розораних земель, порушення агротехніки вирощування сільськогосподарських культур, проведення меліоративних робіт призводять до вітрової, водної, хімічної ерозії грунтів. Земля і досі залишається єдиним природним ресурсом, використання якого, по суті, не лімітується. Незадовільно використовуються сільськогосподарські землі. Якщо, наприклад, у Японії 1 га ріллі забезпечує їжею 26,5, в Нідерландах – 16,5, в Німеччині – 8,0 чоловік, то у Франції лише 3,0, в Україні –1,5, в Канаді – 0,6 чоловіка. Один працівник сільського господарства ”годує“ в Бельгії 100, у США – 80, у Фінляндії – 20, а в Україні лише 19 співвітчизників.

Земельні ресурси є основою матеріального і духовного виробництва. Від характеру і рівня ефективності використання землі залежить розвиток продуктивних сил, масштаби виробництва і матеріальне благополуччя народу. Земельні ресурси необхідні всім галузям народного господарства, однак їх роль у різних сферах суспільного виробництва не однакова. Якщо в промисловості, крім добувної, земля є лише просторовим базисом, то в сільському господарстві вона – головний засіб виробництва. Роль землі в сільськогосподарському виробництві визначається тим, що їй притаманна специфічна унікальна властивість – родючість. Завдяки цій властивості земля активно впливає на процес сільськогосподарського виробництва. Родючість визначається здатністю ґрунту нагромаджувати й утримувати вологу та забезпечувати нею рослини, нагромаджувати і трансформувати поживні речовини в доступній для рослин формі, а також забезпечувати доступ кисню в зону кореневої системи рослин, тобто здійснювати аерацію. Проте ці визначальні для родючості ґрунту фактори ніколи не бувають однаковими і мають різне співвідношення між собою, що безпосередньо позначається і на рівні родючості. Розрізняють такі види родючості землі:

а) природна – характеризується здатністю ґрунту забезпечувати рослини необхідними поживними речовинами за рахунок запасу, створеного внаслідок ґрунтоутворюючих процесів, а також визначається кліматичними умовами;

б) штучна – створюється в процесі виробництва матеріальних благ, коли людина, не задовольняючись потенційними можливостями землі, сформованими під впливом природних факторів, своєю діяльністю намагається поліпшити фізико-хімічні і біологічні властивості ґрунту;

в) економічна (ефективна) – наслідок органічної єдності природної і штучної родючості;

г) абсолютна – визначається врожайністю культур з гектара посіву;

д) відносна – кількісне співвідношення врожаю з виробничими витратами на нього.

Останні два види родючості є кількісним виразом економічної родючості землі.

Хімічний і фізичний склад ґрунту, його інші важливі характеристики визначають родючість земельних ділянок, а відтак, і дохід землевласників та землекористувачів, оскільки вибір сільськогосподарських культур і їх урожайність залежать від цієї унікальної властивості головного засобу виробництва в сільському господарстві.

На дохідність аграрних підприємств також істотно впливає місцеположення земельних ділянок. Це пов’язано, по-перше, з тим, що із збільшенням віддалі між угіддями підприємств і ринком збуту сільськогосподарської продукції та ринком придбання матеріальних ресурсів транспортні витрати підприємств зростають, отже, збільшується собівартість вироблених ними товарів. Величина цих витрат залежить від стану шляхів сполучення і ступеня їх компенсації заготівельними й переробними підприємствами (організаціями), що інколи спостерігається нині, але це не змінює характеру впливу цієї закономірності. По-друге, в умовах розвиненого ринку ціни на сільськогосподарську продукцію мають тенденцію до зниження із збільшенням віддалі між центральним ринком збуту і місцерозташуванням аграрних підприємств. Адже на місцевих ринках попит на сільськогосподарські товари менший, ніж на центральних, а пропозиція тут відносно вища. Відповідно до дії законів ринку це неодмінно призводить до зниження ціни.

Слід також зазначити, що в умовах зрошення місцеположення угідь підприємств щодо водних джерел значно впливає на собівартість кубічного метра зрошувальної води, отже, і на витрати виробництва продукції та на прибуток від її реалізації.


Случайные файлы

Файл
5477.rtf
4209.rtf
30437-1.rtf
2493-1.rtf
27574-1.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.