Право лісокористування в Україні (14058)

Посмотреть архив целиком

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Юридичний факультет







КУРСОВА РОБОТА

Право лісокористування за законодавством України”














2007


Вступ


Людина здавна користується ресурсами лісу. Ще у віддаленому минулому вона використовувала деревину, гриби, ягоди, мед диких бджіл та інші продукти, які знаходила у лісі. У наш час головним матеріальним ресурсом, що одержується від лісу, є деревина, використовувана для виробництва будматеріалів, паперу, картону, меблів тощо.

Складна екологічна ситуація в країні та гострий дефіцит лісосировинних ресурсів постійно породжували два протилежних інтереси – збереження та споживання.

Відмовитися від споживання деревини людство не може - це було б нерозумним навіть із природоохоронної точки зору (використання деревини в багатьох випадках дозволяє уникнути використання невідновних видів сировини - нафти, газу, вугілля). Таким чином господарювання й заготівля деревини повинні здійснюватися, але таким чином, щоб наносити мінімальну шкоду лісу, зберігаючи для майбутніх поколінь можливість користуватися всіма благами, які приносить ліс сьогодні.

За даними останнього чергового державного обліку лісів станом на 1.01.1996 р. площа земель лісового фонду становить 10,8 млн. га, з них 9,4 млн. га вкриті лісовою рослинністю. Лісистість становить 15,6% площі країни. Ліси 1 групи (виконують переважно природоохоронні функції) становлять 55,8% від загальної площі земель лісового фонду. Решта (44,2%) належить до лісів 2 групи (поряд з екологічним мають експлуатаційне значення). Хвойні насадження займають 42,2% вкритих лісовою рослинністю земель, твердолистяні — 43,3, м’яколистяні — 13,6, інші деревні породи — 0,5, чагарники — 0,4%. За площею лісів та запасами деревини Україна належить до лісодефіцитних країн.1

На сьогодні загальний стан лісів не відповідає еколого-економічним вимогам. Лісосировинна база України виснажена. Головними факторами, що негативно впливають на біолого-екологічну стійкість та адаптованість лісів, їх соціальну, протиерозійну, гідрологічну, кліматичну функцію, є: застосування недосконалих способів і технологій рубок головного користування, штучне відновлення лісу в окремих регіонах без врахування типу лісорослинних умов, переосушення і перезволоження цілих регіонів, неконтрольований випас худоби, забруднення ґрунтів промисловими викидами, кислотні дощі, нерегульована рекреація.

Надмірна нерегульована експлуатація лісів України в цьому столітті призвела до виснаження лісових ресурсів, порушення їхньої вікової структури, погіршення породного складу, посилення ерозійних процесів та інших стихійних явищ.

На боротьбу з цими наслідками та забезпечення сталого розвитку лісового господарства (розширеного відтворення лісових ресурсів, підвищення екологічного та економічного потенціалу лісів, ефективний контроль за їх охороною, захистом і використанням) спрямована сучасна політика нашої держави у цій сфері (Указ Президента України „Про додаткові заходи щодо розвитку лісового господарства”).


Юридичне поняття лісу


Ліс є основною складовою навколишнього природного середовища і як будь-який природний об'єкт характеризується відповідними ознаками: біологічними, екологічними, економічними та юридичними.

Ліс — це унікальне природне явище, яке за своїми біологічними ознаками являє собою сукупність дерев, чагарників, іншої лісової рослинності (трави, мохів, лишайників тощо), ґрунтового покриву, що взаємопов'язані і впливають одне на одне та на навколишнє природне середовище.

У цьому значенні поняття лісу співвідноситься із поняттям рослинного світу як спеціальне із загальним. Так, рослинний світ — це сукупність усіх видів рослин, а також грибів та утворених ними угруповань на певній території. Об'єктами рослинного світу є дикорослі та інші несільськогосподарського призначення судинні рослини, мохоподібні, водорості, лишайники, а також гриби на всіх стадіях розвитку та утворені ними природні угруповання.

Важлива особливість лісу полягає у тому, що він є відтворюваним природним ресурсом, але процес відтворення пов'язаний із значним строком вирощування (кілька десятиліть).

Ліс — це також середовище проживання диких тварин у всьому їх видовому і популяційному різноманітті. Лісу належить вагома роль у підтримці гідрологічного режиму рік, у попередженні ерозії та псування ґрунтів, у боротьбі з суховіями, у регулюванні кислотного балансу в атмосфері, а також у створенні необхідних умов життя на Землі. Таким чином, екологічними ознаками лісу є виконання ним кліматорегулюючих, середовищозахисних, ґрунтозахисних, водоохоронних, санітарно-гігієнічних, оздоровчих, рекре­аційних функцій.

Ліс має також естетичне, виховне, науково-пізнавальне та інші значення.

Економічне значення лісу полягає у тому, що він є основним джерелом деревини, технічної і лікарської сировини, кормових, харчових та інших лісових продуктів, що використовуються для задоволення потреб різних галузей народного господарства та насе­лення. Зокрема, ліс — це основа кормової бази для тваринництва, для ведення мисливського господарства, основа паперової, мебле­вої, фармацевтичної та інших галузей промисловості.

Збірник лісових термінів щодо лісів, лісових земель, лісорозведення і лісовідновлення (Рим, 1998), укладений Управлінням наукового і технічного розвит­ку при Секретаріаті третьої Конференції Сторін Рамкової Конвенції ООН про зміну клімату, містить понад 2000 визначень поняття «ліс», які мо­жна поділити на три групи:

1) ліс як правова чи адміністративна одиниця (зокрема, за законодавством Індії будь-яка земля, котра з земельних реєстрах згадується як ліс, юридично є лісовою землею, відповідно до законів Ізраїлю ліс — це земля, що визнана лісовою з юридичному чи програмному документі, чи земля, що управляється лісовим департаментом Ізраїлю);

  1. ліс як елемент земельного покриву (у такому значенні ліс розглядається як «сукупність дерев, чагарників, трав, мікроорганізмів і тварин при очевидному домінуванні дерев» — Академічна американська енциклопедія; «комплексна екологічна система, де дерева є домінуючою формою життя» — Британська енциклопедія, 1995 р.). Так само визначається ліс і у Лісовому кодексі Укра­їни;

  2. ліс як об'єкт землекористування (відповідне визначення дано у Лісовому законі Швеції —«земля, яка придатна для виробництва деревини і не використовується для інших цілей»; у Рекомендаціях (ООН-ФАО) для всесвітнього сільськогосподарського перепису, 2000 р. — «природні чи утворені земельні ділянки, які мають цінність для отримання деревини, інших продуктів лісу і для захисту».2

Між тим питання, яким має бути наповнен­ня юридичного визначення лісу, залишається сьогодні дискусійним. У визначенні лісу, передбаченому ч. 1 ст. 1 ЛК, відображена та обставина, що ліс є складним біологічним об'єктом і як такий має відповідні характеристики, а саме: ліс — тип природних комплексів, у якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав’яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов’язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище.

Такий підхід до юридичного визначення лісу не всіма науковцями визнається обґрунтованим. На думку деяких з них, включення до визначення лісу землі, тварин та мікроорганізмів є без­підставним. Адже ці та інші природні компоненти (надра, вода тощо), хоч і взаємопов'язані з лісами, водночас є самостійними предметами пра­вового регулювання, незалежно від місця розташування мають свій режим, зумовлений їх природними властивостями та соціально-економічною роллю3.

Інші ж науковці зазначають, що наведене у Лісовому кодексі України4 визначення лісу, яке дає всебічну його якісну характеристику як складової природи, узгоджується із сучасною доктри­ною правового регулювання охорони довкілля та раціонального використання природних ресурсів, прийнятою в Україні. Ключовим моментом цієї доктрини є забезпечення поєднання диференційованого й комплексного регулювання відносин у сфері охорони та використання природних ресурсів. Диференційований підхід дозволяє виділяти відповідний природний ресурс в окремий об'єкт правової регламентації, зосереджувати увагу на особливостях його правової охорони, а комплексний підхід забезпечує урегулювання охорони й використання відповідного природного ресурсу, враховуючи й інші природні ресурси. Штучно обмежуючи якісні структурні характеристики лісу, керуючись лише тим, що окремі складові лісу (земля, води, тваринний світ тощо) є самостійними предметами правового регулювання, сферу застосування лісового законодавства можна звести лише до заготівлі деревини. Однак це не узгоджуватиметься з потребою комплексного вирішення проблем охорони, відтворення та використання лісів, необхідністю врахування їх не тільки економічного, а й екологічного, соціально-культурного та іншого значення. Законодавче регулювання лісових відносин має здійснюватися з урахуванням складної структури лісу як предмета регулювання лісового законодавства. В останньому насамперед мають домінувати норми, що надають пріоритет лісу (встановлюють вимоги щодо здійснення лісокористування, які забезпечують збере­ження лісу як цілісного природного об'єкта), вирішують міжгалузеві питання охорони й використання окремих природних ресурсів5.


Случайные файлы

Файл
149361.doc
169376.rtf
779.doc
32149.rtf
84266.doc




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.