Планування та проведення профілактичних заходів щодо алеутської хвороби норок в Краснолиманському звірогосподарстві Донецької області (14003)

Посмотреть архив целиком

Міністерство аграрної політики України

Харківська державна зооветеринарна академія

Кафедра епізоотології та ветеринарного менеджменту






КУРСОВА РОБОТА


Планування та проведення профілактичних заходів щодо алеутської хвороби норок в Краснолиманському звірогосподарстві Донецької області






Виконавець:

студент курсу групи

факультету ветеринарної медицини

_______________________








Харків 2009


План


Передмова.

Мета та задачі.

Огляд літератури.

Заходи з ліквідації та профілактики захворювання.

Висновки та пропозиції.

Список використаної літератури.


Передмова


Промислове звірівництво – перспективна та високорентабельна галузь народного господарства, що займається розведенням хутрових звірів. Це одна з наймолодших галузей в сільському господарстві, що налічує менше ста років свого існування.

Своїм успіхам галузь зобов'язана досягненням вітчизняної науки і практики в селекції і генетиці звірів, в розробці методів їх утримання та годівлі, в області ветеринарний - профілактичної роботи. В умовах інтенсивного ведення звірівництва важливе значення має отримання максимальної кількості продукції високої якості. Великий інтерес в зв'язку з цим набуває норка.

За останні десятиліття норководство стало провідною галуззю клітинного хутрового звірівництва, як в нашій країні, так і за кордоном. Шкуркам норок завдяки їх високим товарним якостям і всілякому асортименту належить провідне місце на світовому хутровому ринку. У країні організована племінна база норководства. Це дозволило збільшити племінне поголів'я і поліпшити породи, порідні типи і групи нірок.

Правильна організація та оптимізація мікроклімату, годівлі та утримання тварин є основою підвищення рентабельності даної отраслі.

Звірівництво це одна із наймолодших галузей тваринництва яка спрямована на забезпечення населення хутровою сировиною. Історія розвитку хутрового звірівництва нараховує трохи більше півстоліття і за цей невеликий проміжок часу накопичено доволі багато досвіду в організації звірівницьких господарств, розроблені ефективні способи утримання, годівлі, розведення, профілактики та лікування хвороб хутрових звірів, але на ряду з цим ще велика кількість питань залишаються відкритими і маловивченими. Одним з цих відкритих та маловивчених питань і є алеутська хвороба норок.


Мета та задачі


Алеутська хвороба норок є небезпечною інфекційною хворобою даного виду тварин, невиліковна та специфічної профілактики проти неї не розроблено, тому профілактичні заходи займають чи не найголовне місце в попоредженні винекнення цього захворювання.

Останніми роками в нашій країні спостерігається дефіцит інформації у ветеринарних лікарів та зоотехніків звірівницьких господарств по алеутській хворобі норок. Спроби досліджень цього захворюванняї носять спорадичний характер, а дослідження, що проводяться, часто повторюють один одного. Більше 40 років (з 1956 року) алеутська хвороба норок є бичем звірівництва у всьому світі.

В даній курсовій роботі будуть розглянуті методи діагностики і профілактики алеутської хвороби норок та заходи боротьби в разі винекнення цієї вкрай небезпечної для галузі норководства хвороби.


Огляд літератури


Епізоотична ситуація помітно та швидко змінюється у всьому світі. Вірусам належить ведуча роль в інфекційній патології.

Алеутська хвороба норок, або вірусний плазмоцитоз (Aleutian disease of mink) – контагіозна, інфекційна хвороба, яка повільно розвивається і характеризується розповсюдженою плазмоклітинною проліферацією, гіпергаммаглобулінемією, явищами геморагічного діатезу, артеріїтом, гепатитом, гломерулонефрітом, жаждою, резорбцією ембріонів у самок, анемією та прогресуючим виснаженням при персистуючій вірусній інфекції. Для хвороби властивий повільний неминучий розвиток з летальним закінченням на протязі 2 – 24 місяців.

Вперше хворобу описали Хартзауг та Горем в Північній Америці у 1956 році. Автори спостерігали за нею з 1946 року у норок алеутської мутації. В послідуючі роки хворобу діагностували в Англії, Німеччині, Данії, Голландії, Скандинавських та інших країнах. Висока сприйнятливість норок до хвороби та стійкість збудника у зовнішньому середовищі, а також експорт тварин обумовили швидке розповсюдження в багатьох крайнах, де займаються розведенням норок. Хвороба наносить колосальний економічний збиток норковим господарствам в зв»язку з високою летальністтю до 70-80%, погіршення якості хутрової продукції, зниженням плодючості самок, підвищенням стерильності самців та гибелі молодняку. Відсоток серопозитивних норок на окремих фермах може сягати 75% і більше.

Збудником хвороби є ДНК-вмісний вірус з родини Parvoviridae. У 1962 р. незалежно один від одного Картсед і Прідхем, Рассел, Траутвейн і Гембольдт успішно відтворили захворювання ультрафільтратом з органів хворих звірів і довели вірусну природу. Вірус віднесений до сімейства Parvoviridae, але і досі збудник хвороби вивчений слабо.

Розмір віріонів від 10 до 23 нм, капсид має форму ікосаедра, без оболонки. Вірус проходить через мембранні фільтри з порами в 50 нм. Вірус пов'язаний з ядрами кліток і різними органелами цитоплазми.

Вірус стійкий до формаліну і високої температури, ефіру, дезоксихолату, протеазі, нуклеазі. Інфекційність не знижується і після обробки фреоном або ефіром. У необроблених тканинах хворих вірус стійкіший до несприятливих чинників унаслідок еілізуючого дії білкових домішок. У організмі хворих норок вірус знаходиться в сироватці крові, головному мозку, мезентеріальних лімфовузлах, нирках, селезінці, печінці, слинних залозах і кишечнику.

Джерелом інфекції служать хворі тварини. У благополучні господарства хвороба заноситься при завезенні латентно хворих норка, які розсіюють вірус із слиною, сечею і фекаліями. Доведена вертикальна передача. Досить часто спостерігається горизонтальний шлях передачі інфекції за допомогою прямого і непрямого контакту. Зараження можливе аліментарним шляхом, через шкіру, при спаровуванні, а також через дихальні шляхи у вигляді краплинно-аерозольної інфекції. Вірус може бути перенесений предметами доглядуду, одягом, мухами і кровососучими комахами, передбачають, що реплікація вірусу може відбуватися і в організмі комарів Aedes fitchii, де він зберігався 35 днів. У природних умовах до вірусу сприйнятливі норки всіх забарвлень, проте норки алеутські, сапфірові, блакитні захворюють частіше, швидше і важче переносять хворобу. Спостерігали інфекцію і у людини.

Патогенез алеутської хвороби норок дуже складний та недостатньо вивчений. Деякі особливості патогенезу алеутської хвороби схожі з такими при інфекційній анемії коней, гемолітичною анемією мишей, лімфоцитарним хоріоменінгітом мишей, африканською свинячою лихоманкою. Для всіх цих хвороб характерним є гипергаммаглобулінемія. У патогенезі хвороби схожість з ревматоїдними хворобами людини. Первинний інфекційний цикл починається після потрапляння вірусу в організм. Багато в чому він відповідає загальноприйнятому розумінню патогенезу звичайних вірусних хвороб: вірус стимулює проліферацію плазматичних кліток, які виробляють антитіла, вступаючі з ним в реакцію; так в організмі утворюється імунний комплекс антиген-антитіло. А відмінність патогенезу полягає в тому, що первинний цикл, одного дня почавшись, продовжуватиметься кінця життя хворої норки із-за нездатності сформованих антитіл нейтралізувати вірус. Таким чином, перешкод для реплікації вірусу немає, відбувається персистенція вірусу і безперервне формування імунних комплексів. До складу комплексу входить і комплемент. Інфекційність вірусу, який міститься у складі імунного комплексу, не нейтралізується.

Вторинний, аутоіммунний цикл починається з моменту пошкодження лізосом унаслідок захоплення клітками ГЦС (гістиоцитарної системи) великої кількості імунних комплексів. Лізосомні ензими, вивільняючись, денатурують білки цитоплазми кліток ГЦС і роблять їх аутоантігеннимі, які стимулюють подальшу проліферацію плазматичних кліток. Ймовірно, що і збільшені мембрани лізосом самі стають аутоантігеннимі.

До аутоантигенів виробляються гомологічні ним аутоантитіла. Вторинний цикл патогенезу характеризується виробленням антигенів з денатурованих тканин господаря, додатковою стимуляцією плазмоцитів, формуванням аутоантитіл, утворенням комплексів аутоантиген-аутоантитіло. Це джерело блокади кліток РЕС забезпечує безперервний перебіг вторинного циклу. Первинний і вторинний цикли обумовлюють прогресуючий перебіг хвороби і неминучий летальний результат.

Найбільш характерною гістологічною зміною є проліферація плазматичних кліток, що відбувається в лімфатичних вузлах, кістковому мозку, печінці, нирках. У важко хворих норок периваскулярні плазмоклітинні інфільтрати можна виявити в будь-якому органі і тканині. Кожна плазматична клітка здатна утворювати одного типа специфічних антитіл будь-якого класу імуноглобулінів.

Услід за наростанням плазмоцитоза підвищується рівень гаммаглобуліну в сироватці крові протягом двох місяців. Імуноглобуліни представлені трьома основними класами IgG, IgA, IgM, але гипергаммаглобулінемія при алеутській хворобі відбувається за рахунок IgM. Вірус підсилює синтез гаммаглобуліну в плазматичних клітках. Його рівень підвищується до 80%.

Вірус алеутської хвороби в організмі хворих норок знаходиться в зв'язаному стані з сироватковими імуноглобулінами, до складу яких входить комплемент. Не дивлячись на це його патогенні властивості не нейтралізуються. Величина цього комплексу від 19s і вище. Взалежності від локалізації комплексів можуть розвиватися гломерулонефрит і нодозний періартеріїт.


Случайные файлы

Файл
4160-1.rtf
48043.rtf
185330.rtf
28821-1.rtf
118626.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.