Національна і регіональна економіка України (181201)

Посмотреть архив целиком

підготовку та виконання відповідних обласних і районних бюджетів;

взаємодію з органами місцевого самоврядування;

реалізацію інших наданих державою, а також делегованих ;

відповідними радами повноважень.

Місцеві державні адміністрації підзвітні та підконтрольні органам влади вищого рівня та радам у частині делегованих ними повноважень.

Розмежування повноважень і функцій органів державного управління та місцевого самоврядування є однією з найважливіших проблем управлінської науки і практики. Її вирішення пов'язане насамперед з вибором моделі співвідношення центральної влади та місцевого самоврядування. У світовій практиці державотворення використовується чотири основні системи територіальної влади: централізована, англо-американська, європейська змішана елітна (континентальна або французька ) та європейська змішана з розділеною ієрархією управління.

Централізована система передбачає, що на всіх рівнях, нижче загальнодержавного, управління здійснюють органи державної влади, які формуються урядом або главою держави та підпорядковуються по вертикалі. Це — модель тоталітаризму.

Англо-американська система виходить з того, що управління на всіх субнаціональних рівнях здійснюють органи місцевого самоврядування, які обираються населенням відповідних територіальних одиниць. На цих рівнях функціонують також місцеві І органи міністерств та відомств, наділені спеціальними функціями, але органів державної влади загальної компетенції тут немає. Таку модель застосовують Бразилія, Великобританія, США, Швейцарія та деякі інші країни.

Європейська змішана елітна система грунтується на поєднанні прямого державного управління та місцевого самоврядування. При цьому управління на низовому рівні здійснюють, як правило, лише органи місцевого самоврядування. Таку систему використовують Італія, Франція та багато інших європейських країн.

Європейська змішана з розділеною ієрархією управління система побудована за тим же принципом, що і попередня, але має свої особливості: управління на обласному та районному рівнях здійснюється лише місцевою державною адміністрацією, а на низовому — тільки органами місцевого самоврядування. Ця система притаманна Болгарії, Польщі та деяким іншим країнам.

Засади територіальної влади в Україні визначені її Конституцією і за принципами організації загалом відповідають Європейській змішаній елітній моделі


Схема 2.1. Система територіальної влади в Україні


Але у цій системі ради стоять осторонь від органів державної виконавчої влади, не мають законодавче визначеного підпорядкування і вирішують обмежене коло питань, пов'язаних із затвердженням програм соціально-економічного та культурного розвитку, обласних і районних бюджетів та контролем за їх виконанням, а інші повноваження делегують місцевим державним адміністраціям. Отже, відносини між державною владою і місцевим самоврядуванням складаються не на користь останнього і не повною мірою відповідають демократичним засадам, закладеним в Європейській хартії про місцеве самоврядування.

Аналіз існуючих моделей, представлених у схемі 2.1, показує, що система територіального управління у будь-якій країні має три рівні: загальнодержавний (національний), проміжний (область, район) та низовий (село, селище, місто). На кожному з них діють відповідні управлінські структури — місцеві державні адміністрації та місцеві ради. Разом вони іменуються місцевими органами влади.

Організаційна структура місцевих державних адміністрацій зумовлюється їх повноваженнями, функціями, структурою господарства, принципами управління та специфічними для кожної територіальної ланки національними, історичними, економічними й іншими особливостями. Схематично структура обласних державних адміністрацій виглядає так (див. схему 2.2).

Голова, перший заступник та заступники голови держадміністрації здійснюють керівництво управліннями і службами безпосереднього підпорядкування й структурними підрозділами, підпорядкованими також відповідним міністерствам та відомствам. Управління економіки, наприклад, підпорядковане як керівництву адміністрації області, так і Міністерству економіки України в організаційно-методичному відношенні.

Подвійне підпорядкування зумовлюється принципом централізації, покладеним в основу організації виконавчої влади та її управлінської вертикалі. Централізм в управлінні не завжди сприяє поліпшенню справ у регіонах, оперативному вирішенню локальних проблем, використанню економічних засобів та стимулів у регулюванні відтворювальних процесів на регіональному рівні. Тому подальше вдосконалення структури управління вбачається у його децентралізації.

4. Законодавство розмежовує повноваження між центральними та місцевими органами державної влади і представницькими органами, враховуючи умови певного фіксованого періоду.

Динамічність відтворювального та відносна інертність законодавчого процесів об'єктивно зумовлюють відставання у формуванні державної регіональної політики. В цих умовах в управлінні регіональною економікою повинні застосовуватися такі методи, які давали б можливість ліквідувати або принаймні пом'якшити вказане протиріччя.

Серед загальних методів управління — правових, адміністративних та економічних — перевагу мають останні. Пояснюється це тим, що економіка в цілому є самоналагоджуваною системою, діючою у відповідності з об'єктивними економічними законами, а економіка регіону — невід'ємною складовою єдиного народногосподарського комплексу.

До економічних методів управління регіональною економікою відносяться насамперед планування та бюджетно-фінансове регулювання, включаючи ціноутворення на місцеві ресурси.

Адміністративні методи слід застосовувати у боротьбі з монополізмом, захисті навколишнього середовища, дотриманні правопорядку, санітарних, пожежних та інших норм і правил, у реалізації місцевих цільових програм тощо.

Переміщення центру ваги в управлінні процесами соціально-економічного розвитку безпосередньо на місця — об'єктивна вимога часу. Вона потребує чіткого розподілу повноважень між ланками управлінського ланцюга: центр — область— район — місто, село, селище та між радами і держадміністраціями. З цією метою потрібно використовувати правові методи та прийняти відповідні законодавчі акти, зокрема про статус області, великих міст, адміністративних районів, про планування та регіональні програми й деякі інші.

Економічні, правові та адміністративні методи слід застосовувати з урахуванням розвитку ринкових відносин і функцій регіонального управління.


Тема 3

роблеми планування та прогнозування в системі управління регіональною економікою"


1. Передумови планування та прогнозування соціально-економічної діяльності регіону: теорії просторової та регіональної економікою

2. Сучасний стан планування в регіонах України

3. Напрями розвитку регіонального планування та прогнозування

4. Система показників регіональних планів та програм

1. Займаючи певну нішу в системі економічних наук, регіональна економіка асимілює множину теоретичних знань. Для розуміння еволюції і сучасної структури теорій регіональної економіки особливо важливо адекватно оцінювати вплив загальних економічних теорій, теоретичної географії і междисциплінарних теорій стійкого розвитку.

Проблеми економічного простору привертали увагу ще античних мислителів і .соціалістів-утопістів, а в XVII- XVIII вв. постійно входили в структуру економічних теорій, що створювалися, (Р. Контильон, Дж. Стюарт, А. Смит і Д. Рикардо). Проте потім в економічній науці укоренилося прагнення до абстрагування від простору, до побудови теорій «крапкової економіки». От чому велике було значення досліджень факторів економічного простору в роботах Й.Тюнена, В.Лаунхардта й А.Вебера, що створили передумови для наступного взаємопроникнення теорій крапкової і просторової економіки.

Розвиток регіональної економіки як науки не привело до створення загальновизнаної синтетичної теорії. Переважна тенденція - наростання розмаїтості в теоретичних ; підходах, посилення спеціалізації досліджень, поява нових напрямків. При цьому важливо підкреслити, що теоретичний арсенал сучасної регіональної економіки вміщає досягнення різноманітних історичних періодів і багатьох наукових шкіл. Тому ознайомлення з історією теоретичної думки в галузі регіональної економіки - необхідна умова оволодіння сучасним рівнем теорії.

Донедавна ідеологічні, інформаційні й інші міждержавні бар'єри гальмували взаємопроникнення і взаємодоповнення досліджень регіоналістів різних країн. Тепер регіональна економіка розвивається як єдина світова наука, яка має, зрозуміло, пріоритети й акценти в кожній країні.

Необхідно виділити три етапи розвитку теоретичних основ регіональної економіки:

  1. зародження теорій регіональної економіки і їх «західна» еволюція;

  2. розвиток регіональної економіки в СРСР і зближення регіональних досліджень Заходу і Сходу;

  3. сучасна еволюція (по ряді напрямків) регіональної економіки як єдиної світової науки.

Головні напрямки генезису теорій просторової і регіональної економіки в рамках західної науки.

  1. перші теорії розміщення виробництва і розселення і їхнє наступне поширення на регіональні ринки;

  2. поява теорій регіональної спеціалізації і міжрегіональної торгівлі; розробка вчення про просторову організацію А.Леша;

  3. формування «регіональної науки» У.Айзарда.


Случайные файлы

Файл
NASY.DOC
29069-1.rtf
otrasli.doc
11866.rtf
73284.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.