Перехідна економіка та її закономірності (178020)

Посмотреть архив целиком













Перехідна економіка та її закономірності




1. Зміст перехідної економіки


У процесі свого розвитку будь-яка система проходить декілька стадій:

– становлення (висхідний розвиток нової системи);

  • зрілість (найповніший прояв усіх потенційних можливостей системи та властивих їй суперечностей функціонування);

  • занепад старої системи і зародження елементів нової (низхідний розвиток старої системи).

Трансформаційна економіка є особливим станом еволюційного процесу суспільного розвитку в період зміни його соціально-економічних форм.


Загальні закономірності трансформаційних перетворень




Зародження елементів нової системи у старій

Нагромадження елементів хаосу, що сприяє асиміляції нових елементів системою

Існування і водночас руйнація старого та заміщення його новим






Вплив зовнішнього середовища, що ініціює трансформаційні перетворення та організує їх як закономірності функціонування і розвитку трансформації

Тривалість, поступовість і поетапність трансформаційних перетворень







Невідповідність між економічним устроєм держави та існуючими потребами розвитку суспільства спричинює явище, яке традиційно прийнято кваліфікувати як економічна криза, визначальною рисою якої є економічна деградація – процес руйнування національної економічної системи, що відзначається різким зниженням промислової, комерційної, інтелектуальної, інвестиційної та інших видів економічної діяльності, глибоким спадом обсягів національного виробництва, посиленням інфляційних процесів, високим рівнем безробіття. Єдино можливим шляхом подолання економічної кризи є перехід до іншої, якісно ефективнішої форми економічної системи. Період цього перехідного стану характеризується становленням та функціонуванням особливого типу економічних систем, відомого в економічній літературі під визначенням перехідні економічні системи

Перехідна економічна система – це така національна економічна система, яка перебуває на перехідному етапі від одного свого якісного стану до іншого.

За своїм характером ці економічні системи слід трактувати як змішані, оскільки вони у своїй внутрішній структурі ще зберігають значний вміст механізмів та інституцій старої економічної системи, але поступово набирають рис та ознак тієї нової системи, до повної трансформації у яку просувається дана перехідна економічна система. Перехідними на сьогодні можна вважати економіки країн СНД та Східної Європи, включаючи, звісно, і Україну.

Перехідні (трансформаційні) економічні системи – це складне явище. В історії розвитку практично кожного соціуму настають періоди, коли стара економічна система функціонує за низхідною (занепадає), а в її просторі зароджуються елементи нової системи з тенденцією до самоорганізації та висхідного розвитку.

Перехідні економіки можна класифікувати за аспектами цивілізаційного і формаційного процесів.

Аспект цивілізаційного процесу:

  • від неоліту до бронзового віку;

  • від бронзового до залізного віку;

  • від залізного до передіндустріального віку;

  • від передіндустріального до індустріального віку;

  • від індустріального до постіндустріального (інформаційного) віку.

Аспект формаційного процесу:

  • від первісного до рабовласницького ладу;

  • від рабовласництва до феодалізму;

  • від феодалізму до капіталізму;

  • від капіталізму до соціалізму;

  • від соціалізму до капіталізму (для постсоціалістичних країн тощо).

У межах кожної цивілізації та кожної суспільно-економічної формації є перехідні стани від однієї стадії розвитку до іншої.

Закономірності трансформації в межах ринкової системи

1. Поглиблення суспільного характеру виробництва.

2. Зміни у розвитку технологічного способу виробництва вимагають нових та відповідної адаптованості існуючих господарських форм.

Кожна наступна форма соціально-економічного розвитку породжу є нові фактори економічного зростання, не відкидаючи при цьому надбань попередніх. За вільної конкуренції головним фактором економічного зростання є гонитва за надприбутком, одержаним завдяки впровадженню науково-технічному прогресу.

Монополія породжує нові переваги великих підприємств над дрібними в застосуванні досягнень НТП, економії на управлінні та ін., а також можливість упорядковувати, узгоджувати та передбачувати результати діяльності.

Державно-монополістичний капіталізм створює можливості державного впливу на відтворювальний процес у масштабах суспільства.

Змішана економіка забезпечує спеціалізацію і розподіл функцій між дрібними та крупними підприємствами, передбачає обрання форми власності й форми господарювання за економічною доцільністю.

Формування специфічної ієрархії суб'єктів господарювання. Головним суб'єктом системи вільної конкуренції є дрібний товаровиробник;

– періоду крупного машинного виробництва – – власник капіталу;

– за монополії об'єднання капіталістів;

– в умовах державно-монополістичного капіталізму держава.

Змішана економіка докорінно змінює місце і роль найманого робітника, який дедалі частіше стає співвласником капіталу та учасником управлінського процесу в межах корпорацій (наймані менеджери) й учасником процесу регулювання економіки як цілого (наймані державні службовці).

Зміст перехідної економіки – формування нових елементів та системоутворення їх, яке дає можливість зайняти новому панівне місце в ієрархії підсистем та системи як цілого.


2. Адміністративно-командна економіка та її суперечності


Основною формою соціалістичної власності вважалась державна власність, на яку припадало близько 90% основних фондів Внаслідок цього створювалася можливість регулювати суспільне виробництво на основі єдиного народногосподарського плану.

Якщо розглядати практику будівництва соціалізму на всіх етапах існування СРСР, то в ньому поєднувались елементи рабства (у часи сталінського режиму близько 12 млн. осіб були політв'язнями і в різних типах таборів займалися, здебільшого, рабською працею), феодалізму (приблизно 35 млн. селян були примусово прикріплені до праці в колгоспах і радгоспах). Крім того, мали місце штучні голодомори, насильницька колективізація значної частини селян, масова депортація окремих народів, брак політичної свободи тощо.

Якщо брати лише післясталінський період, то антисоціалістичний характер державної власності виражався, по-перше, майже у повній відсутності у трудових колективів (а отже, його учасників) права брати участь в управлінні власністю на підприємствах, тобто впливати на формування виробничих програм, обсяги інвестицій, ціноутворення, встановлення фонду заробітної плати тощо; І по-друге, у неможливості істотно впливати на вибір керівників підприємств; по-третє, у відсутності дієвих стимулів до праці більшості працівників, відношенні до державної власності як нічиєї, що в сукупності означало їх відчуження від власності і влади та ін.

Такому типу економічної власності відповідав адміністративно-командний характер управління народним господарством. Це означало, що кожному регіону, республіці, галузі, підприємству Директивно надсилались із центру показники господарської Діяльності, виділялися обсяги ресурсів і фонду заробітної плати, визначалась номенклатура продукції, споживачам внаслідок цього нав'язувались значною мірою неякісні товарні послуги. Все Це формувало витратний характер економіки, низьку ефективність виробництва. Господарський розрахунок був формальним, виробництво здійснювалося заради виробництва, існував товарний дефіцит. Водночас практика* складання п'ятирічних планів була прогресивною і запозичувалась у країнах Заходу.

Основним видом доходів населення була заробітна плата розглядалася як конкретна форма дії закону розподілу за працею та закону вартості. Разом із суспільними фондами споживання зарплата мала забезпечити розширене відтворення робочої сили. Матеріальною основою заробітної плати вважався необхідний продукт.

Про невиконання зарплатою своїх функцій, зокрема стимулюючої, свідчить те, що у 1970 р. середня заробітна плата у народному господарстві становила 122 крб., а найвищою вона була у працівників, зайнятих на будівельно-монтажних роботах (153 крб.), найнижчою у сфері житлово-комунального та побутового обслуговування (94,5 крб.). Водночас за період 1940–1970 pp. середня зарплата зросла в 4 рази, а продуктивність праці – у 5 разів.

У сукупному доході виплати із суспільних фондів споживання у розрахунку на душу населення становили у 1970 р. 263 крб., ході як у 1940 р. – 24 крб. (а у 1927–1928 pp. – лише 1,3 крб.), а в сукупних доходах робітників промисловості – відповідно 20% і 14,5%. Такі розміри виплат формувались як шляхом надання грошових компенсацій, так і безоплатних (або частково безоплатних) матеріальних благ і послуг (останні складали близько 50%).

Виплати і пільги із суспільних фондів споживання становили у 1990 р. 620 крб. на одну особу. Істотним недоліком розвитку останніх був слабкий зв'язок із трудовою участю працівників.

Наростання суперечностей одержавленої економічної системи. Потреби у реформуванні існуючої в СРСР економічної системи, крім вищеназваних, зумовили такі основні причини: 1) поступове зниження темпів економічного зростання. Певною мірою це було спричинене зростанням масштабів народногосподарського комплексу, однак здебільшого – зниженням ефективності економіки; 2) істотним зниженням темпів зростання продуктивності праці (за період 1960–1985 pp. – майже у 2,5 раза), причому на 1% приросту продуктивності праці витрачалося понад 2% приросту оновлення виробничих фондів; 3) значним відставанням, порівняно з розвиненими країнами світу, у впровадженні досягнень НТР у виробництво (рівень комп'ютеризації СРСР наприкінці 80‑х років XX ст. складав лише близько 0,01% від рівня комп'ютеризації США); 4) поглибленням диспропорцій в економіці; 5) низька конкурентоспроможність товарів на світовому ринку, переважно сировинна спрямованість експорту; 6) значне уповільнення темпів зростання реальних доходів населення. У СРСР у 1966–70 pp. вони становили 5,9%, а в 1981–85 pp. -1,8%, у 1985–88 pp. – 1,4%; 7) швидке збільшення зовнішнього боргу СРСР та відсотків на його обслуговування. У 1984 р. витрати на обслуговування цього боргу становили 5,9 млрд. дол., а в 1986 – 15,1 млрд. дол. США за одночасного скорочення валютних надходжень від експорту нафти. В Україні темпи зростання реальних доходів населення відповідно становили 20% і 14%. За рівнем життя СРСР посідав у 1990 р. 77-ме місце у світі.


Случайные файлы

Файл
15879.doc
164234.rtf
8631.rtf
VDV-1299.DOC
39376.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.