Економіка підприємства (176296)

Посмотреть архив целиком

25



МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДОНБАСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ

БУДІВНИЦТВА І АРХІТЕКТУРИ


Кафедра «ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВ»




КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

З ДИСЦИПЛІНИ



«ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА»


(для спеціальності 7.050107 «Економіка підприємства»,

7.050201 «Менеджмент організацій»)


Склали:

Доц. Шем’якина Н.В.,

доц. Хижняк Л.Т.


Затверджено на засіданні кафедри:

«Економіка підприємств»

Протокол № ______ від __________

Зав. кафедрою проф. Амитан В.Н.





Макіївка, 2003 р.


ЗМІСТ


Вступ

Тема1. Підприємство як суб'єкт господарювання

1.1 Поняття, цілі і напрямки діяльності

1.2 Підприємство як первинна ланка економіки

1.3 Підприємство в рішенні основної економічної проблеми

1.4 Класифікація підприємств

1.5 Статут підприємства й інші установчі документи

1.6 Організаційно-правові форми підприємств

1.7 Форми об'єднання підприємств

Тема 2 . Ресурсне забезпечення діяльності підприємства

2.1 Економічні ресурси підприємства

2.2 Ринок ресурсів

2.3 Основні фонди підприємства

2.4 Показники ефективного використання основних фондів

2.5 Оптимізація використання основних виробничих фондів

2.6 Амортизація основних фондів

2.7 Основні задачі, які роз’вязуються при розрахунку амортизації.

2.8 Відтворення основних фондів.

2.9 Оборотні кошти підприємства.

2.10 Показники ефективності використання оборотних коштів

2.11 Нормування оборотних коштів

2.12 Оптимізація використання оборотних коштів на підприємстві

Тема 3. Персонал підприємства.

3.1 Кадри промислового підприємства

3.2 Продуктивність праці

3.3 Заробітна плата

3.4 Ринок праці

3.5 Державне регулювання ринку праці

Тема 4. Витрати і ціни на продукцію (послуги)

4.1 Поняття собівартості продукції (послуг).

4.2 Види собівартості і шляхи її зниження.

4.3 Маркетинг і ціноутворення

Тема 5. Економічні результати діяльності підприємства

5.1 Прибуток підприємства

5.2 Рентабельність

5.3 Формування фінансових ресурсів підприємства

5.4 Ціноутворення

Література



ВСТУП


У умовах ринкових відносин центр економічної діяльності переміщується до основної ланки економіки - підприємства. Саме на цьому рівні створюється потрібна суспільству продукція, надаються необхідні послуги. На підприємстві зосереджені найбільше кваліфіковані кадри, тут вирішуються питання ощадливої витрати ресурсів, застосування високопродуктивної техніки, технології, розробляються бізнес-плани, застосовується маркетинг, здійснюється управління. Все це потребує використання глибоких економічних знань.

Перехід економіки України до ринкових відносин ставить нові вимоги до підготування студентів економічних спеціальностей. Становлення і розвиток ринкової економіки грунтується на об'єктивних законах і принципах.

Курс лекцій «Економіка підприємства» розглядає теоретичні основи і практичні форми функціонування і механізми взаємодії підприємств як суб'єктів економічної діяльності суспільства. Він охоплює ключові розділи прикладної економіки й ефективності господарювання на рівні основної структурної ланки виробництва, теоретичні основи і практичні методи економічного впливу на процеси виробництва в умовах формування ринкової економіки.

При упорядкуванні опорного курсу лекцій була використана типова програма, рекомендована Міністерством освіти і науки України. Даний цикл лекцій присвячений основним теоретичним темам курсу і темам, що не одержали глибокого відбитку у відомій навчальній літературі з даного курсу, але являються актуальним у сучасній вітчизнянній і закордоннії практиці господарювання.



ТЕМА 1. ПІДПРИЄМСТВО ЯК СУБ'ЄКТ ГОСПОДАРЮВАННЯ


1.1 Поняття, цілі і напрямки діяльності


Підприємство - це організаційно відокремлена й економічно самостійна основна (первинна) ланка виробничої сфери народного господарства, що виготовляє продукцію (виконує роботу або надає платні послуги).

Підприємство відрізняють такі риси:

- організаційна єдність: підприємство - це певним чином організований колектив із своєю структурою і порядком управління;

  • визначений комплекс засобів виробництва: підприємство розпоряджається ресурсами для виконання своїх функцій;

  • наявність відособленого майна - їм підприємство розпоряджається для виконання своїх функцій;

  • майнова відповідальність підприємства;

  • підприємство припускає єдиного начальника;

  • підприємство виступає в господарській діяльності від власного «Я»;

  • оперативно-господарська самостійність підприємства.

Часто, говорячи про підприємство, використовується термін фірма. Фірма - це організація, що володіє підприємством і управляє його економічною діяльністю.

Форм об'єднання підприємств багато. Основні три форми об'єднання підприємств:

  • вертикальна інтеграція:

  • дерево

  • переваги: одна фірма має

  • ВІ постійний збут, а інша – сировину;

  • папір


  • горизонтальна інтеграція


  • ГІ

  • папір папір

  • тут відбувається економія на мас-

  • штабах виробництва, тому явля-

  • ется корисної і м.б. використана

  • пляшки пляшки для витиснення конкурентів;

  • ГІ


  • об'єднання підприємств різноманітних профілів (галузей промисловості) – диверсифікація:



папір меблі

Тютюн Пляшки


Д


Підприємство характеризується кількісними і якісними показниками: до кількісних показників відносяться

  • чисельність робітників;

  • обсяг капіталу (тобто його розмір);

  • річний оборот;

по чисельності:

  • дрібні (до 100 чол.);

  • середні (100 - 500 чол.);

  • великі (понад 500 робітників);

кількісні характеристики:

  • тип власності підприємства (приватна або державна);

  • характер і зміст діяльності (торгове, с/г, промислове);

  • асортимент і обсяг продукції;

  • засоби ведення конкурентної боротьби (монополія, новаторство, послідовність - продукція якісна з відмітною рисою);

  • засіб входження в різноманітні об'єднання підприємств організаційно-правова форма підприємства.


1.2 Підприємство як первинна ланка економіки



2 1

Ресурси 4 Продукція




  1. Земля .

  2. Праця.

  3. Капітал.

  4. Підприємницька спроможність


Витрати Прибуток


Додана вартість

Податки Прибуток


Як основна ланка економіки, підприємство створює вартість. Для споживачів ресурси підприємства практично марні. Використовуючи працю, підприємство створює робочі місця. Отримавши прибуток від реалізації, підприємство відраховує витрати і сплачує з прибутку податки.

Розвиток підприємства відбувається відповідно до його інтересу. Основних інтересів два:

  1. підвищення рівня життя робітників;

  2. постійна відповідність вимогам ринку і підвищення конкурентноздатності.

Прибуток - індикатор успішності підприємства, а не ціль. Успішна робота підприємства характеризується результатами його діяльності за визначений період. До таких результатів відносяться не тільки прибуток підприємства, але і те майно, що було накопичено їм із моменту здійснення операцій.

Економіка підприємства - це сукупність засобів виробництва (власних і позикових), невиробничих засобів (виставочний центр, пансіонат і т.д.), нематеріального майна (ліцензії, патенти), а також прибутків, отриманих за поточний період.

У умовах ринку підприємство постійно повинне наближатися до найкращого (оптимальному) стану своєї економіки. При цьому підприємство шукає відповіді на такі питання:

  1. яке найкраще співвідношення між прибутками і витратами;

  2. знайти нову сферу додатка капіталу (удосконалювати продукцію, випускати нову);

  3. пошук ефективних засобів доведення продукції до споживача (функція маркетингу).

Рішення перерахованих задач припускає використання таких чинників розвитку:

  1. чинники розвитку ресурсної бази підприємства (на їхню частку припадає 90 % майна підприємства);

  2. чинники економічного і технічного розвитку (науково-технічний прогрес; дослідження, розробки; підвищення кваліфікації робітників; інновації; інвестиції);

  3. чинники розвитку комерційної ефективності підприємства. Вони пов'язані з функціонуванням в умовах ринкових відносин. Їхня роль складається в такому: забезпечення ритмічності (безперервності) виробництва зниження витрат виробництва;

  4. одержання прибутку в необхідному обсязі, що забезпечує стійку роботу і розвиток підприємства.

Ресурсное забезпечення підрозділяється на дві групи:

  1. формує витрати виробництва відразу, цілком переносячи свою вартість на вартість готової продукції;

  2. виробниче устаткування, машини і т.д. - переносять свою вартість на вартість готової продукції вроздріб.

Для першої групи ресурсів важливо, щоб вони набувалися по мінімальній ціні, і підприємство мало мінімальні їхні запаси.

Для другої групи необхідна надійність, довговічність, ремонтоздатність і т.д.

Підприємство, вирішуючи що, скільки і як робити, повинно враховувати об’єм і склад прибутків і витрат. Витрати підрозділяються на середні і граничні. Середні - це собівартість, вони потрібні для того, щоб вирішити чи потрібно робити цю продукцію. Граничні - є критерієм оптимального обсягу виробництва.


1.3 Підприємство при рішенні основної економічної проблеми


Основна економічна проблема: наші потреби постійно зростають, а ресурси, що задовольняють їх, обмежені.

На підприємстві ця проблема транспонується в ряд завданнь, таких як: що робити, у якій кількості, яким засобом і як розподіляти продукцію. Процес безупинного прийняття таких рішень являє собою управління економікою підприємства. Кожне прийняте рішення таїть у собі багато протиріч.

Зміст основної економічної проблеми і її реалізації.

Чинники, що впливають на рішення економічної проблеми:

  1. земля, це природні ресурси і сама земля, обмежені по своїх розмірах і можливостях використання. Під ними частіше всього розуміється: корисні копалини, ліс, повітряний і водяний простір і т.д.;

  2. робоча сила, містить у собі розумову і фізичну працю, що у результаті прогресу людства розвивається в напрямку заміни фізичної праці розумовою;

  3. знаряддя праці, це усе те, за допомогою чого виробляються товари і послуги: виробничі можливості, створені людьми у формі устаткування, інструментів, будинків і т.д. Особливість їх складається в тому, що вони повинні відновлюються в розширеному обсязі з тим, щоб мати можливість постійно збільшувати об’єм виробництва товарів і послуг;

  4. підприємництво, ця особлива внутрішня властивість, пов'язана з ризиком, уміння звістки господарство на основі постійного пошуку нового;

  5. капітал, це фінансові засоби, які використовуються для виробництва й одержання прибутку, розмір яких обмежений обсягом предметів споживання.


1.4 Класифікація підприємств (фірм) по визначених ознаках


  1. Ціль і характер діяльності:

- комерційні;

- некомерційні.

  1. Форма власності майна:

- приватні

- колективні;

- державні;

- спільні.

  1. Приналежність капіталу:

- національні;

- іноземні;

- змішані (спільні).

  1. Правовий статус і форма господарювання:

- одноособові (сімейні);

- кооперативні;

- орендні;

- господарські товариства.

  1. Функціональний вид діяльності:

- промислові;

- сільськогосподарські;

- будівельні;

- транспортні;

- страхові;

- торгові й ін.

  1. Технологічна (територіальна) цілісність і ступінь підпорядкованості:

- головні (материнські);

- дочірні;

- філії.

7.Розмір чисельності робітників:

- дрібні (малі);

- середні;

- великі.


1.5 Статут підприємства й інші установчі документи


Статут підприємства регулює сукупну діяльність фірм, їхні взаємовідносини з іншими господарськими об'єктами. Статут затверджується власником або фундатором підприємства, а для державних підприємств власником майна при участі трудового колективу.

У статуті повинні бути визначені:

  1. точне найменування і месцезнаходження підприємства;

2) власник або фундатор;

3) основна місія і цілі діяльності;

4) органи управління.

У статуті може бути визначений орган, що має право репрезентувати інтереси трудового колективу (рада трудового колективу, профспілковий комітет і т.д.)

Колективним договором регулюються виробничі, трудові й економічні відношення трудового колективу з адміністрацією (власником). У колективний договір включаються зобов'язання з проведення конкретних заходів щодо створення сприятливих і безпечних умов праці, з впровадження нових технологій і т.д.

Колективний договір передбачає забезпечення росту продуктивності й оплати праці, фахового підготування і підвищення кваліфікації кадров, соціальний захист робітників.

Колективний договір повинний містити окремий підрозділ, що освітлює питання участі робітників у використанні прибутку підприємства.


1.6 Організаційно-правові форми підприємств


Об'єднання учасників підприємницької діяльності для спільного бізнесу називають партнерством (товариством). Це найпростіша форма підприємства, що дозволяє об'єднувати як зусилля, так і капітал його учасників.

Особи, що створюють товариства, називаються фундаторами. Кожен із них вносить визначений пай у вигляді грошей або свого майна. Сукупність цих внесків утвориє статутний капітал товариства.

Учасники товариства наділені такими правами:

1) брати участь в управлінні господарською діяльністю;

2) одержувати відкриту інформацію про діяльність товариства;

3) брати участь у розподілі прибутку;

4) претендувати на частку майна при розформуванні підприємства (ліквідаційний пай).

Створення товариства закріплюється договором.

Обов'язки партнерів:

  1. виконувати вимоги установчого договору;

  2. своєчасно вносити додаткові засоби для розвитку підприємства;

  3. соблюдати комерційну таємницю.

Товариство (партнерство) не є юридичною особою, тобто не може виступати як єдина фірма зі своїм відособленим майном, а являє собою заснований на угоді договір рівних осіб.

По ступеню майнової відповідальності партнерства підрозділяються на повні і командитні.

Повне товариство - об'єднання для спільної діяльності. Його характерною рисою є високий ступінь майнової відповідальності учасників по зобов'язаннях товариства, тобто учасники відповідають не тільки внеском у статутний капітал, але і розраховуються особистим майном. Об'єднане майно являє собою часткову власність, що належить всім учасникам, а розмір паю дозволяє учаснику одержувати більший або менший прибуток. Управління підприємством здійснюється спільно.

Командитне товариство - проміжна форма власності між повним товариством і товариством з обмеженою відповідальністю. Командитне товариство також являє собою об'єднання фізичних осіб, але вони розділяються на дві групи:

- повні товариші (партнери);

- командитисти (партнери-вкладники).

Повні товариші - несуть необмежену відповідальність по зобов'язаннях підприємства і приймають управлінські рішення. Командитисти - вносять пай, котрим і відповідають по зобов'язаннях підприємства, і не беруть участі в управлінській діяльності.

Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ). Характерною рисою ТОВ є те, що учасники відповідають по зобов'язаннях підприємства тільки своїми внесками в статутний капітал. Саме ТОВ являється юридичною особою, відповідає перед кредиторами усім своїм майном.

Статутний капітал ТОВ не повинен бути менше встановленого законом розміру.

Переваги: страхує своїх учасників як юридична особа. Недоліки: масштаби діяльності обмежені.

Акціонерне товариство - це підприємство, статутний капітал якого ділиться на визначене число акцій.

АТ бувають відкритого і закритого типу. Акціонери відкритого АТ (ВАТ) можуть продавати свої акції будь-якій особі без згоди інших акціонерів, також дарувати, передавати в спадщину і т.д. У закритому АТ (ЗАТ) акції поширюються тільки серед обмеженого кола учасників, заздалегідь визначеного в складі АТ.

Головною особливістю АТ є те, що його майновий і грошовий капітал формується шляхом продажу акцій. Акції випускаються підприємством (емітуються), реєструються державою і реалізуються на первинному ринку цінних паперів по номінальній вартості. Надалі прямування акцій на вторинному ринку цінних паперів. Тут акції продаються по ринковій вартості, яка може бути вище або нижче за номінальну.

Акція є документом, що засвідчує те, що її власник володіє деякою долею власності підприємства.

Володіння акцією надає право:

1) діставати прибуток у вигляді періодичних виплат (частіше щорічних) - дивідендів. Розмір дивідендів пропорційний кількості акцій, що належать вкладнику;

2) право управління АТ. Акціонери періодично збирають раду, де обговорюють основні стратегічні питання управління підприємством. Рада акціонерів для поточного керування обирає виконавчий орган - дирекцію підприємства. На раді акціонерів власник однієї акції володіє одним голосом при голосуванні. Власник 51% акцій (контрольного пакета) має право блокувати рішення ради й обстоювати свою думку (рішення).

У залежності від дивідендів і участі в управлінні, акції діляться на прості і привілейовані. Привілейовані акції не дозволяють голосувати на зборах акціонерів, але забезпечують їхньому власнику визначена винагорода у вигляді дивідендів.

Володіння акціями не дорівнюється до володіння фізичним майном АТ. Акціонери являються власниками тільки цінних паперів. Фізичним власником майна АТ є саме підприємство. При ліквідації акціонери одержують ліквідаційну квоту пропорційно числу акцій.


1.7 Форми об'єднання підприємств


Корпорація - акціонерне товариство, що об'єднує діяльність декількох підприємств. Як юридична особа корпорація відповідає по зобов'язаннях вхідних до складу підприємств. Корпорація реалізує адміністративне і фінансове управління діяльністю вхідних до складу підприємств.

Концерн - форма об'єднання значних підприємств на основі договору. Цей договір дозволяє використовувати можливості збільшення масштабів виробництва, кооперування стабільних виробничих зв'язків.

Холдинг - характеризується тим, що центральна (материнська) фірма має контроль над дочірніми підприємствами. Цей контроль пов'язаний із володінням контрольними пакетами акцій дочірніх підприємств. Переваги: усі підприємства є АТ і адміністративно незалежні; мінімізація податків.

Консорціум - тимчасове добровільне об'єднання підприємств для рішення конкретних завданнь, наприклад, здійснення значних інвестиційних, науково-технічних, соціальних проектів і т.д.



ТЕМА 2. РЕСУРСНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА


2.1 Економічні ресурси підприємства


Економічні ресурси підприємства - це чинники, необхідні для здійснення виробничого процесу. Вони містять у собі: природні, людські, і створені людиною ресурси, які використовуються для виробництва товарів і послуг.

Класифікація економічних ресурсів:




Ресурси




Матеріальні Трудові

ресурси ресурси





Капітал Земля Робоча сила Підприємницька

спроможність


Грошовий Знаряддя

праці



Знаряддя праці , орні угіддя, корисні копалини і т.д. Вони обмежені.

Капітал (інвестиційні ресурси) – матеріальні, фінансові засоби, використовувані в процесі виробництва продукції і її доставки споживачеві. Процес створення і накопичення капіталу називається інвестуванням.

Трудові ресурси - фізичні і розумові зусилля людей у процесі виробництва продукції.

Підприємництво - спроможність організовувати виробництво й ефективно використовувати усі види ресурсів.

Загальна властивість усіх ресурсів - їхня обмеженість. Звідси випливає обмеженість виробничих можливостей об'єктів. Суспільне виробництво не здатне зробити той об’єм товарів і послуг, яке хотіло б спожити товариство.


Класифікація ресурсів стосовно підприємства:

Матеріальна форма

Грошова форма, витрати

  1. Природні умови

  2. Праця

  3. Засоби виробництва

    1. Знаряддя праці (засоби праці)

    2. Предмети праці (сировина, матеріали, що комплектують)

    3. Готова продукція

    4. Гроші

  1. Рента

  2. Фонд оплати праці, зарплата

  3. Капітал:

    1. Основні фонди

    2. Оборотні фонди


    1. Оборотні фонди

    2. Гроші


2.2 Ринок ресурсів


Ринок ресурсів має декілька особливостей:

1) попит на ресурси є похідним, тобто залежить від попиту на продукцію;

2) попит і пропозиція на ресурси є стійкими в часу;

3) ринок ресурсів часто концентрується, при цьому утворяться монополії і монопсонії.

Ціни на ресурси мають важливе значення в економіці в зв'язку з тим, що:

  1. витрати, пов'язані з придбанням ресурсів, є прибутками окремих соціальних прошарків населення;

  2. оплата ресурсів - це витрати підприємства, що визначають конкурентноздатність продукції і результативність господарської діяльності;

  3. ціни на ресурси визначають їхній розподіл розміщення в економіці;

  4. ціни на ресурси пов'язані з економічною політикою держави.


Попит на ринку ресурсів залежить від попиту на готову продукцію: підвищується попит  крива попиту зміщається вправо.


P



Q


Попит на ринку ресурсів залежить від продуктивності використовуваної технології:


P

збільшується

продуктивність

Q


Попит на ресурси залежить від цін на інші ресурси. Вони можуть як замінювати, так і доповнювати даний ресурс (попит на гудзики і тканини - що доповнюють, торф і дрова - що заміняють).

Часто зміна цін на ресурси-замінники призводить до виникнення двох протилежних ефектів: ефекту заміни (екскаватор і робітники), ефекту масштабів виробництва


2.3 Основні фонди підприємства


Для здійснення безупинної виробничої діяльності, підприємство повинно мати у своєму розпорядженні ресурси: трудові, матеріальні, грошові. Найбільш важливі з них засоби виробництва.

Засоби виробництва - це сукупність матеріальних елементів, необхідних для виготовлення продукції.

Вони діляться на: предмети праці та засоби праці.

Їх можна характеризувати в такий спосіб:

Предмети праці:

  1. беруть участь у виробничому процесі однократно, змінюють свою форму, утворять готову продукцію;

  2. свою вартість на вартість готової продукції переносять відразу;

  3. відновлюються після кожного виробничого циклу.

Засоби праці:

  1. беруть участь у виробничому процесі багаторазово;

  2. свою вартість на вартість готової продукції переносять вроздріб у міру зносу;

  3. відновлюються через ряд виробничих циклів.

Грошова оцінка засобів виробництва являє собою виробничі фонди підприємства, що підрозділяються на:

1) основні фонди;

  1. оборотні фонди.


Класифікація основних виробничих фондів:

Групи основних фондів

Структура

  1. Будинки

  2. Споруди

  3. Передатні пристрої

  4. Транспорт

  5. Машини й устаткування

    1. Силові

    2. Робітники

    3. Вимірювальні і регулюючі пристрої

    4. КТ

  6. Інструмент

  7. Виробничий інвентар

  8. Господарчий інвентар

18%

35%

30%

4%

20%





1%

1%

1%


Основні виробничі фонди характеризуються складом і структурою.

Склад - сукупність груп ОФ.

Структура - співвідношення вартості окремих груп фондів до їхньої загальної вартості.

По ступеню участі у виробничому процесі ОФ діляться на активні і пасивні.

Структура основних виробничих фондів залежить від: характеру що випускається продукції типу виробництва.

Основні виробничі фонди оцінюються за допомогою натуральних і вартісних показників.

Натуральні показники необхідні для:

  1. урахування і планування ОФ кожної групи;

  2. розрахунку виробничої потужності;

  3. упорядкування балансу устаткування;

  4. розрахунку показників його використання.

Вартісна оцінка ОФ необхідна для економічного аналізу структури ОФ і їхні динаміки, для розрахунку амортизаційних відрахувань, тобто сум, стерпних на вартість готової продукції.

До вартісних показників урахування й оцінки ОФ відносяться:

ПВ основних фондів - це сума витрат на придбання, доставку, будівництво, монтаж, наладку ОФ. При визначенні ПВ витрати враховуються в цінах на момент придбання. У балансі господарських суб'єктів ОФ враховуються по балансовій вартості, що менше початкової на розмір фізичного зносу, а також індексовані відповідно до інфляції.

Існує фізичний і моральний знос основних виробничих фондів. Фізичний знос - це втрата вартості ОФ, пов'язана з природними процесами старіння і руйнування матеріалів, що відбуваються як у ході роботи устаткування, так і при бездіяльності. Фізичний знос залежить від часу, якості конструкції і матеріалів, від характеру виробництва. Моральний знос пов'язаний із НТП. Він підрозділяється на два види: 1-го і 2-го роду.

  1. пов'язаний із створенням більш дешевого устаткування, чим те яке придбали;

  2. пов'язаний з появою устаткування більш економічного і продуктивного.

Відбудовна вартість ОФ - це їхня вартісна оцінка з урахуванням морального зносу.

Залишкова вартість ОФ - це вартість ОФ на момент виведення їх з експлуатації і списання.

грн. (початкова вартість основних фондів)

років (нормативний термін експлуатації)

років

(залишкова вартість)

Знос фізичний:

Вартість балансу:

Відбудовна вартість основних фондів:

- продуктивність(старого/нового)устаткування

- ціна

- нормативний термін експлуатації


Ф

Фпр



Фост

Т




2.4 Показники ефективного використання ОФ


Діляться на 2 групи: показники, що характеризують результати використання ОФ та показники, що характеризують динаміку ОФ.

1 група

  1. Фондовіддача - характеризує вартість продукції, що припадає на 1 гр. ОФ:


- фонд віддачі


- середньорічна вартість ОФ

- показник, що характеризує вартість продукції, що припадає на 1 грн.



  1. Фондоємність - вартість ОФ, необхідна для виробництва продукції на 1 гр.:

- фондовартість=1/фондовіддача



  1. Коефіцієнт зносу:




  1. Коефіцієнт екстенсивного використання ОФ:



- фактичний час

- планований час

  1. Коефіцієнт інтенсивного використання ОФ:



- потужність фактично досягнута

- планова потужність

  1. Коефіцієнт інтегрального використання:



2 група

  1. Коефіцієнт відновлення:



- вартість введних за рік ОФ

  1. Коефіцієнт вибуття:




- вартість виведених за рік ОФ

- вартість ОФ на початок року

  1. Коефіцієнт приросту:



Оф і Фе дають загальне уявлення про ефективність використання ОФ, а інші показники пояснюють причини їхньої зміни.

У економіці існують такі характеристики: ступінь (напр., ступінь переваги)



показник (прибутку, обсягу виробництва)



коефіцієнт (показник від 0 до 1)

Індекс - коефіцієнт, що характеризує динаміку (збільшення або зменшення).


2.5 Оптимізація використання основних виробничих фондів


Основні виробничі фонди характеризуються продуктивністю й інтенсивністю використання.

Продуктивність устаткування має верхня і нижня межа. З зміною продуктивності певним чином пов'язана зміна витрат матеріалів у процесі виробництва.

Функція, що зв'язує питому витрату матеріалів (тобто на одиницю продукції) з інтенсивністю використання устаткування, називається функцією витрат.


Функція

споживання

(літр/км)



Інтенсивність (км/час)


Оптимальна інтенсивність використання устаткування така, коли витрати матеріалів мінімальні. У випадку, якщо витрачається декілька видів матеріалів, сировини, енергії, функції інтенсивностей укладаються.



Ф.П загальна







На підприємстві устаткування не завжди використовується з оптимальною інтенсивністю. Іноді це вигідно.

Прибуток, що виражає нашу вигоду:

П=Прибуток - витрати


П=ЦQ - УзQ


Приклад: Ц=10, Уз=4, Q=1000

П=10(1500 - 5(1500=7500

Функції споживання використовуються для характеристики опису устаткування універсального і спеціального призначення.


Ф. П

- спеціального призначення

- універсального призначення



інтенсивність


2.6 Амортизація основних фондів


Амортизація - від латинського amorte (безсмертя).



Прибуток

Амортизація

Витрати


Амортизація - це процес поступового перенесення вартості основних фондів на вартість продукції в міру зносу. Ціллю амортизації є накопичення грошових сум для повного відновлення основних фондів (реновації - відновлення). Грошовим вираженням амортизації є амортизаційні відрахування. Амортизаційні відрахування - це важлива частина витрат підприємства що включається в собівартість продукції і виконує функцію накопичення коштів для повного відтворення.

Процес повного відтворення ілюструє схема:


Знос Амортизація Формування

собівартості


Основні

Производственние Прибуток

Фонди.


Реновації Фонд розвитку

підприємства


Розмір амортизаційних відрахувань визначається нормою амортизації. Норма амортизації - це відсоток амортизаційних відрахувань від балансової вартості основних фондів. Норма амортизації встановлюється податковим законодавством. При цьому враховуються такі чинники:

  1. фізична довговічність основних фондів, що залежить від їхніх конструкцій;

  2. умови експлуатації;

  3. моральний знос.

Відповідно до нового порядку числення амортизації (1997) амортизації підлягають витрати пов'язані:

  1. з придбанням основних фондів і введення в експлуатацію;

  2. самостійним виготовленням основних фондів;

  3. із проведенням усіх видів ремонтів, реконструкцій і модернізацій і інших змін основних фондів, крім витрат не перевищуючих 5% балансової вартості основних фондів, що включаються в собівартість.

У місце тисяч норм амортизації які використовувались раніше, вводилося усього 3. Відповідно до цого й основних фондів ділилися на трьох групи:

  1. будинки, споруди, передатні пристрої - річна норма амортизації 5%;

  2. транспортні засоби, меблі, побутові електроприлади, засоби зв'язку й ЕОМ - 25%;

  3. інше - 15%.

Урахування основних фондів першої групи ведеться по об'єктах, тобто розраховується балансова вартість і амортизація кожного будинку окремо. Урахування ОВФ 2 і 3 групи ведеться для групи в цілому, розраховується сумарна балансова вартість і амортизація. Для 3 групи основних фондів підприємство за своїм розсудом може вибирати між звичайною і прискореною амортизацією. Прискорена амортизація відбувається наступній схемі: 1рік - 15%, 2 рік - 30%, 3 рік - 20%, 4 рік - 15%, 5 рік - 10%, 6 і 7 рік - 5%.

Нарахування амортизації, як і виплата податків, провадиться щокварталу, але кожний місяць при розрахунку прибули у витрати включається 1/3 квартальної амортизаційної суми.

Сума амортизації для групи 1 розраховується по такій формулі:



Б - балансова вартість ОВФ на початок кварталу



Бп - балансова вартість ОВФ на початок попереднього кварталу.

Пп - ремонт, модернізація ОВФ у плані попереднього кварталу.

Ап - амортизаційні відрахування за попередній квартал.

Ип - індекс інфляції в % за попередній квартал.

Урахування основних фондів для групи 1 провадиться до моменту, коли балансова вартість досягне 100 необлагаємих податком прибутків громадян. Після цього вартість основних фондів списується на собівартість продукції.

Для основних фондів гр. 2 і 3 розрахунок провадиться по таких формулах:



Вп - вартість основних фондів, виведених з експлуатації (реалізованих) за попередній період.

Урахування основних фондів груп 2 і 3 ведеться до моменту, коли балансова вартість стане рівної 0.


2.7 Основні задачі, які розв'язуються при розрахунку амортизації


Обозначимо ;  ;

Н - норма амортизації.

Знову утворюване підприємство має основні фонди на суму


Б(0);

А(0)=Б(0)Н;

Б(1)=Б(0)-А(0);

Б(1)=Б(0)(1-Н);

Б(2)=Б(1)-А(1);

А(1)=Б(1)Н;

Б(2)=Б(0)(1-Н)2;

.


На момент часу n за попередній період буде отримана амортизаційна сума



Задача

  1. відома початкова вартість і балансова вартість. Знайти період n для досягнення заданої вартості



  1. визначити суму амортизації, накопичену до моменту n


;

;

;

;


  1. визначити суми амортизаційних відрахувань накопичених із моменту часу m до n



Всі ці розрахунки необхідні при плануванні інвестицій, визначенні їхньої ефективності, рішенні оптимизаційних задач заміни устаткування.


2.8 Відтворення основних фондів


Всі роботи пов'язані з основними фондів називаються капітальним будівництвом.

Капітальне вкладення - це грошовий вираз сукупності матеріально-технічних, трудових і фінансових ресурсів спрямованих на капітальне будівництво.

Капітальне будівництво може бути чотирьох видів: нове будівництво, розширення, технічне переозброєння, реконструкція.

Під новим будівництвом розуміється будівництво об'єктів основного і допоміжного призначення для знову утворюваних підприємств, що після запровадження в експлуатацію повинні працювати самостійно. Будівництво здійснюється на нових площах із метою створення нової виробничої потужності.

Розширення - це будівництво додаткових виробництв на існуючих підприємствах, а також будівництво нових об'єктів на прилягаючих до підприємства територіях із метою збільшення потужності.

Реконструкція - це перебудова існуючих цехів і ділянок, як правило, без розширення виробничих площ, із метою підвищення технічного рівня виробництва на основі досягнень НТП.

Технічне переозброєння являє собою комплекс заходів щодо підвищення техніко-економічного рівня окремих цехів і ділянок шляхом упровадження засобів механізації й автоматизації, заміни морально і фізично зношеного устаткування новим.

Капітальне будівництво здійснюється за рахунок трьох основних джерел:

1) власні засоби підприємств, одержувані (формовані) за рахунок прибутку;

2) інвестиції, що залучаються шляхом продажу цінних паперів, акцій і облігацій;

  1. довгострокові кредити.

На дійсний момент в Україні основним джерелом капітальних вкладень є власні засоби підприємств (більш 70%). У економічно розвинутих країнах основна роль належить інвестиціям і кредитам, серед інвестицій більш 30% складають державні.

Капітальне будівництво здійснюється в три етапи:

  1. Предпроектний. На цьому етапі складається титульний список, тобто перелік об'єктів, підметів проектуванню і будівництву. Для особливо значних і складних об'єктів виконується техніко-економічне обгрунтування (ТЕО). У ТЭО обгрунтовані характеристики й об’ем того, що випускається продукції, необхідна виробнича потужність і устаткування підприємств, обгрунтовуються також терміни будівництва й об’ем необхідних витрат, а також показник майбутньої роботи підприємства. Сучасним підходом до упорядкування ТЕО є бізнес-план.

  2. Проектний. На основі інформації, отриманої з ТЕО, складається завдання на проектування і передаеться генеральному проектувальнику тієї організації, що виконає технічну частину проекту і визначить його кошторисну вартість у цілому і по роках будівництва.

Кошторисна вартість - це грошове вираз витрат на створення і запровадження в експлуатацію виробництва.

  • Здійснення будівельних робіт. Може виконуватися двома засобами: підрядним та господарським.

При господарському засобі будівництво здійснюється силами і засобами підприємства, а при підрядному - сторонніми організаціями на основі договори.



2.9 Оборотні кошти підприємства


Оборотні виробничі фонди являють собою частину майна підприємства, речовим виразом яких є предмети праці.

Оборотні виробничі фонди функціонують у сфері виробництва. Крім того, підприємства розпоряджаються готовою продукцією і коштами, що обслуговують сферу обертання. Ця частина майна підприємства називається фонди обертання.

Сукупність усіх коштів, вкладених в оборотні виробничі фонди і фонди обертання, складає оборотні кошти підприємства.

По своєму складу оборотні кошти підрозділяються на:

Оборотні виробничі фонди:

  1. виробничі запаси на складі підприємства;

  2. незавершене виробництво - це напівфабрикати власного виготовлення, заготівлі;

  3. витрати майбутніх періодів.

Фонди обертання:

  1. готова продукція на складі підприємства;

  2. продукція, відвантажена споживачу, але не оплачена;

  3. кошти підприємства в розрахунках.


Кругообіг оборотних коштів.







СФЕРА СФЕРА

ВИРОБНИЦТВА ОБЕРТАННЯ

(ПІДПРИЄМСТВО) Запаси Гроші (РИНОК)


Незавершене Готоваа прод-я

вир-во





Головне завдання ефективного використання оборотних коштів складається в тому, щоб забезпечити безперервність процесу виробництва і процесу обертання (реалізації) при мінімальному обсязі оборотних коштів.

По джерелах формування оборотні кошти підприємства діляться на власні, зайомні і залучені.

Власні оборотні кошти підприємства формуються за рахунок прибутку. Такий метод формування оборотних коштів забезпечує оперативність і фінансову незалежність підприємства.

Зайомні оборотні кошти створюються за рахунок кредитів банків. Наприклад, під сезонні потреби в оборотних коштах.

Залучені засоби це засоби, тимчасово що вилучаються підприємством із спеціальних фондів, а також відстрочка по виплаті податків і заборгованості постачальникам. Ці засоби використовуються підприємством у якості резерву у випадку порушення безперервності в обороті оборотних коштів.

Залучені засоби називаються також стійкими пасивами.

У залежність від характеру планування оборотні кошти діляться на нормовані і ненормовані.

Нормовані - це оборотні кошти, які розміщені в сфері виробництва (гр. 1, 2, 3 + готова продукція на складі).

Ненормовані - це відвантажена, але не оплачена продукція і кошти в розрахунках, включаючи дебіторську заборгованість.

Тривалість обороту оборотних коштів (у днях) - це період від моменту надходження запасів на підприємство до одержання грошей за реалізовану продукцію. Тривалість обороту оборотних коштів дозволяє оцінювати ефективність роботи підприємства.


2.10 Показники ефективності використання оборотних коштів


Ставляться 2 завдання підвищення ефективності використання оборотних коштів:

1) скорочення запасів до мінімального розміру;

2) прискорення оборотності.

Ці завдання пов'язані між собою.

Оборотність оборотних коштів характеризують такі показники:

  • коефіцієнт оборотності ОС;

  • коефіцієнт завантаження ОС;

  • тривалість обороту ОС.

1. Коефіцієнт оборотності ОС: .

2. Коефіцієнт завантаження ОС: .

3. Тривалість обороту ОС: ;


.


Qp - продукція, реалізована підприємством за відповідний період;

Фср.ост. - середній залишок ОС за цей період;

F - число днів в періоді, який аналізується.

Потреба в оборотних коштах залежить як від виробництва, так і від тривалості обороту оборотних коштів. Тривалість обороту ОС може бути знижена такими засобами:

  1. Запаси. Їхній розмір може бути зменшених за рахунок удосконалювання постачання, прискорення перевезень, поліпшення організації складського господарства, більш точного нормування ресурсів, утилізації відходів виробництва.

  2. Незавершене виробництво. Його можна зменшити, скорочуючи тривалість виробничого циклу шляхом упровадження потокових методів і гнучких виробничих систем, механізації й автоматизації, підвищення змінності, скорочення простоїв, більш ефективного використання часу робітників.

  3. Запаси готової продукції. Їх можна скоротити, поліпшивши інформаційний обмін із споживачем, роботу транспорту і систему розрахунків.

  4. Зниженню витрати ресурсів і запасів ОС повинно сприяти зменшення матеріалів і енергоємністі виробництва.

Існують 3 основні

  1. Конструкційне; напрямки зниження матеріало- і енергоємкості виробництва:

  2. Технологічне;

  3. Організаційно-економічне.

Конструкційне припускає поліпшення конструкцій виробів і використання більш дешевших матеріалів при їхньому виготовленні. Технічне припускає впровадження маловідходных і безвідхідних засобів виробництва. Організаційно-економічне припускає підвищення зацікавленості робітників в економії ресурсів шляхом стимулювання, удосконалювання систем планування, обліку і контролю.


2.11 Нормування оборотних коштів


З нормуванням ОС пов'язані поняття норми витрат ресурсів і норми запасів.

Норма витрати - це раціональна обгрунтована кількість сировини, матеріалів і енергії, необхідна для одиниці продукції або виконання визначеного об’єму робіт.

Норми витрати ресурсів можуть бути розраховані трьома різноманітними засобами:

  1. Метод прямого розрахунку. У цьому випадку визначається кількість вихідних матеріалів, необхідних для виробництва окремої деталі. Потім розраховується кількість деталей у готовому виробі. У результаті витрати ресурсів підсумовуються.

  2. Статичний метод. Використовується в тому випадку, якщо мінливість умов виробництва не дозволяє застосувати метод прямого розрахунка (1). У цьому випадку норми визначаються виходячи з накопиченого досвіду.

  3. Метод коефіцієнтів. У цьому випадку коефіцієнти використовуються для корегування норм витрати при збільшенні або зменшенні об’ємів виробництва.

Норми витрати дозволяють розрахувати матеріало- і енергоємкість продукції як загальні витрати матеріальних або енергетичних ресурсів у натуральному або вартісному виразі.

Показники матеріало- і енергоємкості можуть бути загальними, питомими або структурними. Загальна материалоемкість розраховується на виріб у цілому. Питома розраховується на одиницю найбільше важливого експлуатаційного апарата. Структурна - для окремих марок, сортів, груп виробів.

Норма запасу оборотних коштів - визначає ту кількість оборотних коштів, що повинна бути на підприємстві для забезпечення безперебійної роботи. Вона залежить від норми витрати, від сформованих умов постачання і збуту, від системи розрахунків з постачальниками і покупцями.


Q обсяг Gm - обсяг постачання

запасів






Q СТР - страховий



T


Загальні запаси вихідних матеріалів на підприємстві містить у собі запаси поточні, страхові, транспортні і підготовчі.

1) Поточні запаси: .

2) Дійсний розмір запасу: ;

Тпост - час між постачаннями;

Gсут - добова потреба підприємства в даному матеріалі.

3) Страховий запас: .

4) Транспортний запас: , розраховується на час переби матеріалів на шляху.

5) Підготовчий запас необхідний у тому випадку, якщо матеріали, що надійшли на підприємство, потребувають підготування, сушіння, сортування і т.д.

При нормуванні незавершеного виробництва враховується тривалість виробничого циклу і ступінь готовності продукції в заділ. Цей ступінь характеризується коефіцієнтом наростання витрат.

Коефіцієнт наростання витрат: ;


.


Сгп - собівартість готової продукції;

Снп - собівартість незавершеного виробництва;

dсм - частка сировини і матеріалів у готовій продукції.

Норматив незавершеного виробництва:


;

.


Tпц - тривалість виробничого циклу;

ПТ – об’єм товарної продукції;

F - період часу, за який продукція виробляється.

Нормування витрат майбутніх періодів:


.


- витрата майбутніх періодів на початок року;

- витрата майбутніх періодів у плановому році;

- витрата майбутніх періодів, включаючи собівартість.

Нормування запасів готової продукції: .

- середньодобове відвантаження продукції;

- час на підготування і відвантаження продукції.


2.12 Оптимізація використання оборотних коштів на підприємстві


Підприємство формує оборотні кошти з метою безперебійної роботи, але капітал, вкладений в ОС у випадку звільнення, може використовуватися більш ефективно для розвитку виробництва або бути розміщеним у банку, і приносити відсотки. Вирішуючи завдання оптимізації оборотних коштів, необхідно враховувати такі види витрат: вартість оформлення замовлень на придбання вихідних матеріалів; витрати на збереження поточних запасів. Вони містять у собі вартість збереження на складі, вартість страхування запасів, можливі втрати від старіння і псування.

Х - розмір замовлення однієї партії матеріалу.

Якщо Х=500

250 - середній об’єм запасу за весь період.

Для нього і розраховується вартість збереження на складі. Якщо Х=2х250

Витрати на збереження на складі=Х/2С1, де С1 - витрати на збереження одиниці матеріалів. Витрати на оформлення замовлень=Z/XC2, де Z - потреба матеріалів на рік; C2 - витрати на одне замовлення.

Витрати= Х/2С1+ Z/XC2

Підрозділ економіки «Теорія запасів» вирішує дані завдання оптимізації об’ємів постачань і збереження запасів.



ТЕМА 3. ПЕРСОНАЛ ПІДПРИЄМСТВА


3.1 Кадри промислового підприємства


Кадри являють собою основний штатний склад підприємства. У залежність від участі у виробничому процесі вони діляться на ряд категорій.


Всі робітники



Промислово виробничий Непромисловий

персонал




Інженерно Молодший

технічні Службовці обслуговуючі Учні Охорона

робітники персонал



Робітники



Керівники Спеціалісти Технічні

виконавці




Лінійні Функціональні Основні Допоміжні



Інженерно-технічні робітники ведуть на підприємствах науково-дослідну діяльність, організацію, технічне й економічне керівництво.

Службовці займаються діловодством, обліком, постачанням, збутом, тех. обслуговуванням.

Робітники:

  • основні - робітники, безпосередньо зайняті виготовленням продукції;

  • допоміжні - обслуговують виробничий процес або виготовляють допоміжну продукцію, тобто інструмент, тару і т.п.

Керівники:

  • лінійні - керівництво «поверхом» (начальник, зам. начальника, …), тобто ієрархія керівництва;

  • функціональні - керують окремими спеціалізованими сферами (головний. інженер, енергетик, технолог).

Робітники підприємства підрозділяються по професіях і спеціальностям.

Професія - основний вид діяльності, що потребує спеціальних знань і навичок.

Спеціальність - вид діяльності в межах даної професії, що потребує особливих додаткових знань і навичок.

Приклад: професія - слюсар, спеціальності - слюсар-складальник, слюсар-ремонтник.

Робітники окремих професій і спеціальностей розділяються по кваліфікації. Кваліфікація робітника визначається розрядом, що присвоюється в залежності від теоретичного і практичного підготування і накопиченого досвіду.

Професія, спеціальність і кваліфікація ІТП і службовців дозволяє їм займати посаду у відповідності зі штатним розкладом.

Склад і кількість окремих категорій робітників на підприємстві характеризують структуру кадрів. В даний час у результаті досягнень НТП вона змінюється убік зменшення кількості робочих, збільшення робітників інженерної кваліфікації.


3.2 Продуктивність праці


Продуктивність праці характеризує ефективність праці робітників, тобто відношення результатів праці до витрат. Продуктивність праці буває двох видів: суспільна (характеризує сукупні витрати праці в економіці в цілому) і індивідуальна (витрати праці, необхідні для виготовлення одиниці продукції або послуги).

Продуктивність праці характеризується двома показниками: прямий показник - виробіток; обернений показник - трудомісткість.

Виробіток - це кількість продукції, виробленої одним робітником в одиницю часу.

Трудомісткість - кількість часу, необхідна одному робітнику для виготовлення одиниці продукції або послуги.

У практику нормування і планування на підприємстві існує 5 видів трудомісткості:

1) трудомісткість гранична - розраховується або задається - установлюється замовником у завданні на проектування нового виробу.

2) проектна трудомісткість- розмір необхідних згідно з проектом витрат праці на виготовлення виробу. Визначається проектувальником і не повинна перевищувати граничної трудомісткості.

3) нормативна трудомісткість - це встановлювані на підприємстві витрати праці на виготовлення продукції після досягнення проектних потужностей виробництва з урахуванням реальних умов роботи підприємства.

4) планова трудомісткість - задається підприємством на наступний період роботи з урахуванням нормативної трудомісткісті і заходів щодо її зниження.

5) фактична трудомісткість - розраховується по фактичних витратах праці і при зіставленні з нормативної дозволяє виявляти резерви зниження трудомісткості.

При розрахунку показників, що характеризують продуктивність праці, використовуються різноманітні вимірювачі.

  1. При розрахунку суспільної продуктивності праці об’єм виробництва виражається як валовий національний продукт або національний доход, чисельність зайнятих в економіці.

  2. При визначенні індивідуальної продуктивності використовують № виду вимірювачів:

  • Натуральні - продуктивність праці, виражена в натуральних одиницях (шт./чол. у час, кг. на чол. на місяць). Це є зручним у тому випадку, якщо підприємство виготовляє однорідну або стандартизовану продукцію.

  • Трудові - (людино-години, людино-місяці, …) використовуються частіше усього при виробництві послуг або нестандартної продукції.

  • Вартісні - є найбільше універсальними і характеризуються як об’єм товарної або валової продукції на один робітника (грн./чол. у час або місяць).

При визначенні продуктивності праці може збільшуватися праця всіх категорій робітників, усіх робочих, тільки основних робітників.

Динаміка продуктивності праці характеризується відповідними індексами і коефіцієнтами.

1) ; ПТ1 - продуктивність праці за період 1;

ПТ2 - продуктивність праці за період 2.

2) .

Зв'язок зміни продуктивності праці і трудомісткості:


;


Т - коефіцієнт зниження трудомісткості.

ПТ - коефіцієнт збільшення продуктивності праці.

Зворотна зв'язок: .

Резерви підвищення продуктивності праці являють собою невикористану у даний момент можливість ефективної трудової діяльності. Вони бувають двох видів:

  1. Резерви підвищення продуктивності праці всіх робітників у результаті впровадження механізації й автоматизації, удосконалювання організації і керування виробництвом.

  2. Резерви зниження трудомісткості внаслідок усунення втрат робочого часу і непродуктивних витрат праці. Наприклад, порушення виробничих процесів, поломок і т.п.

Чинники підвищення продуктивності праці діляться на 4 групи:

  1. чинники матеріально-технічні, пов'язані з НТП;

  2. організаційні чинники - удосконалювання умов праці, розташування і розміщення робітників і устаткування;

  3. економічні - пов'язані з удосконалюванням оплати праці і стимулюванням;

  4. соціальні чинники - містять у собі умови роботи і відпочинку робітників.


3.3 Заробітна плата


Заробітна плата - основна форма оплати праці на підприємстві. Організація і планування заробітної плати залежить від категорії робітника. Для робітників організація заробітної плати здійснюється відповідно до тарифної системи, для ІТП і службовців - у відповідності зі штатно-окладної.

Тарифна система містить у собі 3 елемента:

  1. тарифні ставки - визначають розмір оплати праці робітника визначеної професії, кваліфікації за відпрацьовані одиниці часу (час, день місяць).

  2. тарифні сітки - характеризують різницю в оплаті праці робочих різноманітних розрядів. Це набір (сукупність) коефіцієнтів, що визначають, наскільки заробітна плата робітників даного розряду вище, чим у першого. Відношення оплати праці найвищого розряду до першого називається діапазоном тарифної сітки.

  3. тарифно-кваліфікаційні довідники - містять перелік робіт, їхньої характеристики по складності і точності, а також характеристики робітників, необхідні для виконання даних робіт. Ці довідники дозволяють тарифікувати роботи, тобто оцінювати їх у грошах, і кваліфікувати працю робітників.

Штатно-окладна - заснована на штатному розкладі, у якому зазначені посади і максимальний і мінімальний межі заробітної плати в залежності від кваліфікації і досвіду.

І перша і друга системи оплати праці передбачають крім основної частини зарплати дотації, премії, надбавки, що дозволяють гнучко регулювати рівень сплати праці.

Форми оплати праці робітників:

1) відрядна;

2) преміальна.

  • Відрядна форма оплати є більш ефективної, тому що дозволяє стимулювати ріст продуктивності праці, але може використовуватися тільки при налагодженій системі обліку, контролю і нормування. Відрядна оплата може бути: індивідуальної; бригадної;

  • простий відрядної;

  • відрядної преміальної;

  • відрядної прогресивної.


3.4 Ринок праці


Ринок праці являє собою економічну категорію, що виражає суспільні відносини між попитом і пропозицією робочої сили. По своїй структурі ринок праці включає:

- ринок зайнятості;

- вільні робочі місця;

- незайняте населення, що шукає роботу.


P

Ціна


Інвестиції + Межа робочої сили



Зарпла- та



_

Попит робочої сили



Q - кількість

Зайнятість


Ринок праці розглядається як ефективний механізм зайнятості, заробітної плати й інших умов праці.

Якщо на ринку робочої сили подані робітники, професії і кваліфікації які користуються надлишковим (підвищеним) попитом і недостатньою пропозицією, то такі робітники займають найкращі вакантні місця. Це нижня частина графіка.

Наймані робітники, професії і кваліфікації яких неконкурентноспроможні, тобто мають надлишкову пропозицію і недостатній попит, залишаються на «дні» ринку праці.

Шлях до подальшого регулювання попиту і пропозиції на ринку праці складається в здійсненні програми фахового підготування і реабілітації робітників, що виявилися на економічному «дні». Для цього потребуваються інвестиції, що дозволяє розглядати робочу силу як людський капітал.

Головна перевага ринку робочої сили - конкуренція між робітниками призводить до того, що підвищується підготування робітників. Хиба - безробіття існує завжди.

Модель зробленої конкуренції на ринку праці є ідеальної. У реальному житті недосконалість конкуренції виявляється як наявність одного продавця робочої сили (монополія) або наявність одного покупця (монопсонія).

Олигопсонія існує тоді, коли на ринку праці є декілька значних роботодавців, один з яких займає значну частку ринку, що дозволяє прийняти на рівноважну ставку заробітної плати.

Монопольна ситуація на ринку праці виникає під впливом профспілок, що встановлюють: правила прийома на роботу й організацію виробництва; переміщення, просування і скорочення робітників; контролює заробітну плату й умови праці.

Недосконалість конкуренції на ринку праці компенсується різноманітними засобами регулювання трудових відношень.

Трудові відношення - це відношення між найманими робітниками і підприємцем (роботодавцем, менеджером) із приводу наймання на роботу, заробітної плати, умов праці.

У умовах ринкової економіки існує 5 засобів регулювання трудових відношень: односторонні - одна зі сторін (робітник або роботодавець) одноосібно встановлює правила регулювання тих або інших питань трудових відношень; двосторонні (спільне) - означає, що дві сторони встановлюють правила трудових відношень спільно, починаючи від колективних консультацій по поточних питаннях, закінчуючи переговорами і прийняттям колективного договору. Колективний договір у більшості країн із ринковою економікою, у т.ч. і в Україні, є основним засобом установлення заробітної плати й інших умов наймання робочої сили; засноване на звичаї - означає, що менеджмент і робітники керуються не формальними правилами, а сталими традиціями трудових відношень. Наприклад, таким чином регулюється тривалість перерв і відпочинків протягом робочого дня; законодавче регулювання означає встановлення державою правових рамок трудових відношень і здійснення заходів у так називаній політика прибутків; тристороннє регулювання означає, що здійснення трудових відношень між підприємцями і робітниками за участю третьої сторони - держави. Держава є

посередником, примирителем, арбітром при проведенні колективних договорів, висновку генеральних і галузевих тарифних повідомлень.

З метою урахування ринку праці все населення підрозділяється на

3 взаємовиключні категорії:

  1. зайняті,

  2. безробітні,

  3. поза робочою силою.

Особи поза робочою силою містять у собі непрацездатне населення, а також населення старше 70 років і молодше 15 років (по світовим стандартам).

Зайняті і безробітні разом складають робочу силу або економічно активне населення.

До зайнятих відносяться:

1. зайняті по найманню;

2. самостійно зайняті:

а) підприємець,

б) члени виробничих кооперативів,

в) особи, зайняті в домогосподарстві, тобто матеріальні

блага , що створюють , і послуги для особистого і сімейного споживання

Міжнародне визначення безробіття засновано на трьох критеріях, що повинні задовольнятися одночасно :

без роботи + готовий приступити до роботи + шукає работу

Рівень безробіття є відношенням чисельності безробітных до чисельності робочої сили.

Рівень зайнятості -відношення чисельності зайнятих до чисельності економічно активного населення.

Існує декілька видів безробіття:

1. фрикційне: пов'язана з пошуком і чеканням підхожого місця роботи, по кваліфікації й індивідуальних превагах робітника,

2. структурне пов'язане зі зміною структури попиту на споживчі товари і зміною технології виробництва, у результаті чого змінюється структура попиту на робочу силу.

Дане безробіття виникає завдяки тому, що робоча сила повільно реагує на зміну попиту і повільно пристосовуються до нових робочих місць.

Ці два безробіття формує природний рівень безробіття або безробіття при повній зайнятості, повному завантаженню виробництва і потенційному ВНП.

Існує також недостатня зайнятість робітника з урахуванням нормальної тривалості робочого часу, альтернативних форм зайнятості і його кваліфікації. Підрозділяється на 2 види:

- видиму - неповні зайнятості за часом,

-невидиму - подає собою зниження прибутків, недовикористання кваліфікації, зниження продуктивності праці.

Видима неповна зайнятість - це підвид зайнятості.

Існують три критерії віднесення до цього підкласу:

  1. робота менше робочого часу нормальної тривалості,

  2. змушений характер неповної зайнятості,

  3. пошук нормальної роботи і готовність приступити до неї.


3.5 Державне регулювання ринку праці


Головна проблема в сфері праці в період формування ринкових відносин складаються в тому, щоб спростити і полегшити перехід великих груп робітників із нежиттєздатних робочих місць у держсекторі на нові ефективні робітники місця.

Державна політика на ринку праці в Україні повинна бути спрямована на: збільшення гнучкості ринку праці, тобто мобільності робочої сили, гнучкості заробітної плати, скороченню чинників, що перешкоджають зміні роботи; на підготування робітників до перерв, тобто фахову перепідготовку, поміч у пошуку роботи, підтримку самостійного підприємництва і малого бізнесу, бюджетне фінансування професійно-технічного утворення; на соціальний захист, тобто посібник по безробіттю, вихідні допомоги, пенсія по старості і непрацездатності, суспільні роботи.


ТЕМА 4. ВИТРАТИ І ЦІНИ ПІДПРИЄМСТВА НА ВИРОБНИЦТВО ПРОДУКЦІЇ (НАДАННЯ ПОСЛУГ)


4.1 Поняття собівартості продукції (послуг)


Собівартість - це виражені в грошовій формі витрати підприємства з виробництва і реалізації продукції.

У собівартість входять витрати живої і минулій праці.

Минула праця - праця, матеріалізований в ОФ і оборотних фондів підприємства.

Собівартість показує наскільки ефективно використовуються засоби і предмети праці і сама праця.

Зниження собівартості дозволяє збільшити конкурентноспроможність продукції, збільшити прибуток підприємства, характеризує

ефективність організаційних і господарських заходів.

Існує 2 засоби розрахунку собівартості:

  1. упорядкування кошторису витрат - дозволяє визначити собівартість всього обсягу валові або товарні продукції. Це необхідно для бухгалтерського обліку, аналізу господарської діяльності, ув'язування планів виробництва і збуту продукції з планами постачання і фінансування. Не можна визначити конкретні причини зміни витрат, розрахувати витрати на один виріб.

У зміну витрат включаються такі елементи:

1.1 сировина й основні матеріали (за відрахуванням поворотних відходів);

1.2 допоміжні матеріали і напівфабрикати;

1.3 паливо;

1.4 енергія;

1.5 заробітна плата промислово-виробничого персоналу;

1.6 відрахування на соціальне страхування - 37,5% від пункту 5;

1.7 амортизаційні відрахування;

1.8 інші витрати.

  1. Калькуляція собівартості одиниці продукці- це необхідно для встановлення ціни, аналізу прибутковості й ефективності виробництва, виявлення конкретних причин зміни витрат.

Калькуляція собівартості являє собою документ, що відбиває такі елементи витрат:

    1. сировина і матеріали;

    2. напівфабрикати;

    3. поворотні відходи (відраховуються із собівартості);

    4. паливо й енергія на технологічні цілі;

    5. основна заробітна плата виробничих робітників;

    6. додаткова заробітна плата виробничих робітників;

    7. відрахування на соціальне страхування (37,5% від п.п.5 і 6);

    8. витрати на підготування й освоєння виробництва;

    9. відшкодування зносу інструментів і пристосувань (МБЦ);

    10. витрати на утримання й експлуатацію устаткування (у т.ч. амортизація);

    11. витрати цеху;

    12. згальнозаводські витрати;

    13. утрати від шлюбу;

    14. інші виробничі витрати;

    15. позавиробничі витрати (транспортування, збереження продукції і т.д.).

Калькуляція складається на одиницю виробництва в натуральному вираженні. Калькуляційна одиниця повинна відповідати вимірювачам у плані виробництва і технічних умов підприємства.

Під структурою собівартості розуміється питома вага вхідних статей і витрат.

Структура собівартості залежить від :

  1. виду виробництва;

  2. технічного оснащення виробництва;

  3. автоматизації виробництва.

Структура собівартості, розмір собівартості залежить від обсягу виробництва.


4.2 Види собівартості і шляхи її зниження


  1. Технологічна ( пункти 1-10)

сума витрат пов'язана з виконанням технологічних

операцій

  1. Цехова ( пункти 1-11)

додатково включає непродуктивні витрати цеху

  1. Заводська ( пункти 1-14)

додатково включає непрямі витрати підприємства

  1. Повна або комерційна (пункти 1-15)

включає усі витрати по виробництву і збуту продукції

Для розрахунку доданої вартості потрібно відняти з повної собівартості пункти з 1 по 4, тобто прямі матеріальні витрати.

Розрізняють собівартість планову і фактичну.

Планова собівартість розраховується по прогресивних нормах витрат ресурсів використання устаткування і праці.

Фактична собівартість вище або нижче планової по причинах, що залежить або не залежить від підприємств.

У практику планування собівартості використовуються такі методи:

1. балансовий; аналітичний (при цьому визначаються причини і резерви зниження собівартості і методи впливу на них);

2. економіко-математичне моделювання ( дозволяє зробити оптимізацію цільової функції витрат і визначити умови виробництва, при яких собівартість витрат найменша).

3. По характеру витрат що включаються в собівартість вони підрозділяються на такі групи: прямі (статті 1-7 калькуляції собівартості); непрямі.

Прямі - безпосередньо і цілком включаються в собівартість продукції.

Непрямі - пов'язані з роботою цеху або підприємства і не можуть бути включені в собівартість продукції цілком.

Їх розподіляють між що випускаються видами продукції побічно по якийсь пропорції.

  1. Витрати діляться на: умовно-перемінні витрати; умовно-постійні витрати.

Умовно-перемінні витрати знаходяться в прямої залежності від обсягу виробництва. Це попит, матеріали, праця робочих, паливо й енергія на технологічні цілі, соціальні відрахування.

Умовно-постійні витрати незначно змінюються при зміні обсягу виробництва.

На машинобудівних підприємствах для розподілу непрямих витрат використовується метод машино-годин:

по кожному виробу розраховується кількість машинних годин необхідних для його виробництва, ділиться на загальний час роботи устаткування і знаходиться коефіцієнт. Пропорційно коефіцієнтам машинних часів розподіляються непрямі витрати.

Резерви зниження собівартості продукції - це об'єктивно існуючі, але не використовувані можливості здешевлення виробництва.

Три види резервів:

  1. підвищення технологічного рівня виробництва;

  2. поліпшення організації і керування виробництва;

  3. поліпшення комерційної діяльності підприємства.



4.3 Маркетинг і ціноутворення


Маркетинг - являє собою спрямованість планування і керування розробкою виробництвом і збутом продукції, щоб що досягається розмаїтість товарів, забезпечувало найбільше задоволення потреб окремих споживачів і товариства в цілому.

Керування на основі маркетингу містить у собі таке :

  1. Урахування потреб, стани і динаміки попиту, конкуренції і прийняття господарських рішень.

  2. Створення умов для максимального пристосування виробництва до структури попиту в майбутньому.

  3. Вплив на ринок і споживача за допомогою реклами й інших засобів.

Маркетинг - це процес безупинного узгодження можливостей підприємства і потреб ринку, котре підприємство може задовольняти, одержуючи достатній прибуток для успішної діяльності і розвитки.

Процеси маркетингу відбуваються у визначеному зовнішньому середовищі, що характеризується такими чинниками:

  1. політичні,

  2. соціально-економічні (визначає життєвий рівень населення, характер зайнятості і т.д.),

  3. демографічні, правові, науково-технічні,

  4. інфраструктурні (пов'язані з обслуговуванням бізнесу: чинники комунікації, страхові компанії і т.д.),

  5. географічні і кліматичні.

З урахуванням перерахованих чинників підприємство впливає на споживача керуючи комплексом маркетингу :

  1. основними якостями товару;

  2. ціною; умовами і зручністю продажу;

  3. сервісом і післяпродажним обслуговуванням.

Сегментація ринку являє собою поділ споживачів на групи, що характеризуються однотипною реакцією на захід комплексу маркетингу.

У задачі підприємства входить максимальне зосередження на окремому сегменті, замість того щоб розпорошувати зусилля по всьому ринку.

Сегмент ринку повинний мати такі властивості:

1. бути достатньо ємним;

2. подавати можливості для розвитку підприємства;

3. бути недоступним для конкурентів;

  1. характеризується потребами, що підприємство може

задовольнити.

Для споживача найбільше важливим є ринкове оточення продукту, що містить у собі :

  1. дизайн

  2. післяпродажне обслуговування зручність і надійність покупки торгову марку продукту

  3. ціна

Період від появи товару на ринку до моменту відходу з ринку і заміною більш зробленим товаром називається життєвим циклом товару.

Життєвий цикл товару ілюструється в координатах обсяг продажів - час.


V


4

3 5

2

1 T



1 стадія: життєвого циклу: упровадження на ринок

характерні великі витрати на освоєння виробництва і рекламу, високий ризик.

2 стадія: інтенсивний ріст попиту

характерна поява нових споживачів, прояв інтересу до товару підприємства потребуває в інвестиціях для розширення обсягу виробництва.

3 стадія: уповільнення росту попиту або зрілість товару

характерно поява конкурентів, збільшення витрат на рекламу.

4 стадія: насичення

характерно такий стан - обсяг збуту досяг максимуму і залишається на тому ж рівні; необхідні витрати на удосконалювання товарів, що дозволяють продовжити цю стадію.

5 стадія: різке зниження попиту

Характерно такий стан - підприємству необхідно ліквідувати виробництво даної продукції і зайнятися освоєнням нової.

Життєвий цикл підприємства.


V





T


Визначений набір продукції що випускається підприємством життєвого циклу , що знаходиться на різних стадіях , називаного товарним портфелем.

У задачі маркетингу входить скоординувати окремі товари по стадіях життєвого циклу, тобто збалансувати товари на ранній стадії життєвого циклу, найбільше ризиковане з погляду прибули і товари на пізніх стадіях вже приносять прибуток.

У керуванні підприємством на основі маркетингу є частка ринку.

Частка ринку - це відношення обсягу продажів даної фірми до сумарного обсягу продажів усіх конкурентів.


Ріст

ринку


Кішка Зірки



Собака Корова

Частка ринку



Стандартні (базові) стратегії в маркетинговій діяльності:

Для «корів» прибуток, отриманий за допомогою цих продуктів,

використовується підприємством (відповідає 4 стадії життєвого циклу).

Для «зірок» розвивати й оберігати (відповідає 2 стадії життєвого циклу).

Для «кішок» досліджувати їхнє непередбачене поводження.

Для «собак» рятуватися.



ТЕМА 5. ЕКОНОМІЧНІ РЕЗУЛЬТАТИ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА



5.1 Прибуток підприємства


На момент реалізації продукції виявляється її ціна. Ціна продукції містить у собі витрати минулої і живої праці. За відрахуванням цих двох елементів із ціни продукції залишається чистий прибуток, що і є прибутком (у грошовій формі).

Прибуток - це чистий прибуток, одержуваний підприємством у результаті господарської діяльності.

Прибуток виконує ряд важливих функцій:

  1. є мірою економічного ефекту, отриманого підприємством; стимулююча функція;

  2. прибуток бере участь у формуванні бюджетів усіх рівнів;

  3. прибуток є регулятором економічних процесів і розподіли ресурсів в економіці (у залежності від норми прибули інвестор розміщає капітал)

У умовах ринкової економіки існує два джерела прибутку:

  1. пов'язані з монопольним положенням на ринку;

  2. інноваційна діяльність.

Прибуток від реалізації продукції - виторг і собівартість продукції розраховується на об’єм реалізації. Реалізація залежить не тільки від зробленої продукції, але і від змін залишків на складі.

Прибуток від іншої реалізації - реалізація ОФ, оборотних коштів, продаж не матеріальних активів, продаж і переоцінка валюти, продаж своїх цінних паперів.

Позареалізаційний прибуток - оренда (прибуток від її), вкладення коштів у депозитах (довгострокове і короткострокове), прибуток від вкладення майна інших підприємств (акції і …)

Фонд накопичення - науково-технічний розвиток виробництва, на соціальний розвиток, оплата довгострокових кредитів.

Фонд споживання - матеріальне стимулювання робітників підприємства, виплата дивідендів.

Нерозподілений прибуток - виконує роль фінансового резерву.


5.2 Рентабельність


Рентабельність - це відношення фінансових результатів до витрат, пов'язаним із використанням ресурсів.

  1. Рентабельність буває двох видів: рентабельність, що розраховується для виробництва продукції - відношення прибули від реалізації продукції до її собівартості.

2. рентабельність капіталу - це відношення балансового прибутку

до вартості авансованого (вкладеного) капіталу.

Ці показники пов'язані між собою швидкістю авансованого капіталу.


; ; ; .


П - кількість оборотів авансованого капіталу

Рентабельність може розраховуватися для:

  1. для окремих видів продукції


;

.


2-ий вид рентабельності розраховується на весь капітал, вкладений у підприємство.


;

.


  1. Рентабельність може бути розрахована на власний капітал підприємства, тобто частку власних засобів в УФ.

  2. Рентабельність позикових засобів.


R




ОП


5.3 Формування фінансових ресурсів підприємства


Джерела формування фінансових ресурсів підрозділяються на власні і позикові.

Власні:

  1. При формуванні статутного фонду акціонерний капітал або пайовий внесок учасників є початковим джерелом фінансових резервів.

  2. У процесі функціонування підприємства відношення фінансовий ресурс - прибуток.

  3. Амортизаційний фонд.

Позикові:

  1. Кредити (короткострокові (до 1 року), середньострокові (1-5), довгострокові (більш 5 років)).

  • Кредит має два різновиди : банківський (пряме кредитування у вигляді позички), торговий (відстрочка платежів за поставлений товар)

Банківський кредит потребує заявку на кредит , установчий документ із зразком преси і підпису. У результаті банк укладає кредитний договір, у якому зазначена сума, термін кредиту і відсотки.

Важливою умовою є заможність кредиту майном, страховкою, поручництвом або поручництвом третьої особи.

Засобами фінансування підприємства є:

  • лізинг (передача основних фондів підприємства в довгострокову оренду. Підприємство може набути дорогого устаткування не відволікаючи великі засоби від розкручування. Платежі по лізингу у витрати на виробництво);

  • факторинг (діяльність, пов'язана з придбанням боргів вашого підприємства факторинговой фірмою).


5.4 Ціноутворення


Ціна є невід'ємною властивістю продукту.

Стратегії ціноутворення:

  1. Стратегія високих цін:

  1. a) ціна зняття сливок;

b) слідство престижності, ексклюзивності товару;

  1. Стратегія низьких цін

  1. низька ціна - стратегія проникнення на ринок;

  2. ціна, що викликає підвищення попиту і зниження витрат;

  1. Цінова диференціація



Q

Графік попиту





max







P


  1. Стратегія пільгових цін

Перед установленням ціни, розглядається статистика ринку.

Уявлення про неї дають інформація про фактичні угоди зроблених підприємством

  1. інформація про біржові котування, цін аукціонів і торгівлі.

Оптові ціни що фіксуються в контрактах на продаж і придбання продукції може бути не тільки фіксованими, але і рухливими , тобто ціна може бути переглянута при зміні визначених умов, які вказані у договорі.

Змінна ціна - ціна, що розраховується в момент виконання контракту виходячи з базової ціни і витрат виробництва , що змінюються.


;


П - прибуток;

Ц - ціна;

З/із - собівартість;

Опр – об’єм виробництва.

Існують 2 протилежні тенденції:

Збільшення ціни веде до збільшення обсягу виробництва, а зменшення обсягу виробництва веде до збільшення задач, таким чином, потрібно вирішувати оптимизаційну задачу.

Рішення задачі складається з таких етапів:

  1. Вибір цінової стратегії;

  2. Визначення попиту на продукцію;


Q



P1


P опт



P2


Р

Нееластичный попит Еластичний попит



Прибуток від Ропт

продажів


Р1 Р2



Р

Фопт


Еластичний попит - прибуток при зниженому рості швидше чим знижується ціна.

Нееластичный попит - прибуток знижується.

У точці Ропт утворюється квадрат із найбільшою площею.

  • Аналіз витрат виробництва; витрати виробництва


Зобщ

Зобщ

Зперем

Зпост


ОП


ОП - обсяг виробництва; Зобщ - загальні витрати;

Зпост - постійні витрати; Зперем - перемінні витрати;

  • питомі витрати, тобто на одиницю продукції



Зобщ


Зобщ


Зперем

Зпост



Витрати виробництва є нижньою межею при встановленні ціни. Верхньою межею є ринкова ціна або ціна головних конкурентів.

  1. Аналіз цін конкурентів;

При цьому враховуються всі знижки: серійні покупки, постійний клієнт, експортна знижка, функціональна знижка, схована знижка.

Визначення методу ціноутворення: а) метод витрат + прибуток, як правило, у монополістів.

б) метод на основі аналізу беззбитковості.


Зобщ


ЦП

П<0

Точка беззбитковості




ОП

Підприємство працює

Збитково


ЦП - цільовий прибуток; П - прибуток;

в) установлення ціни на унікальні товари - враховується психологія покупця.


ЛІТЕРАТУРА


  1. Закон України “Про підприємництво”// Відомості Верховної Ради України.-1991.-N20.

  2. Закон України "Про власність" // Відомості Верховної Ради України. - 1991.-N20.

  3. Закон України "Про підприємства в Україні // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - N 24.

  4. Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визначення його банкрутом" // Вїдомості Верховної Ради України,- 1999.-N31.

  5. Закон України "Про оплату праці" // Галицькі контракти. - 1995. – N 21.

  6. Закон України "Про господарські товариства" //Д1БП,- 1992. - N 2.

  7. Економіка підприємства: Підручник/ За заг. ред. С.Ф. Покропивного.-К.:КНЕУ, 2001.-526с..

  8. Економіка підприємства: Збірник практичних задач і конкретних сітуацій: Навч. посібник/ За ред. С.Ф. Покропивного.-К.:КНЕУ, 2000.-328с.

  1. Экономика предприятия: Тесты, задачи, ситуации: Учеб. пособие для вузов/ Под ред. В.А. Швандара.-М.:ЮНИТИ-ДАНА, 2001.

  2. Экономика предприятия: Учебник/ Под ред. Н.А. Сафронова.-М.: “Юристъ”, 1998.

  3. Экономика предприятия: Учеб. пособие/ Грузинов В.П., Грибов В.Д.-М.: Финансы и статистика, 1998.

  4. Экономика предприятия: Учебник для вузов/ Под ред. В.Я.Горфинкеля.-М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1996.-С.52-73.

13. Основы предпринимательской деятельности: экономическая теория: Учебное пособие/ Под ред. В.М.Власовой.-М.: Финансы и статистика, 1999.-С.31-41.

14. Покропивннй С.Ф., Колот В.М. Підприємництво: стратегія, організація, ефективність: Навч. посібник - К.: КНЕУ, 1997. - 358 с.

  1. Иванов Г.П. Антикризисное управление: от банкротства к финансовому оздоровлению. - М.: Закон и право; ЮНИТИ, 1995. - 318 с.

  2. Липсиц И.В. Бизнес-план - основа успеха. Практическое пособие. - М.: Машиностроение, 1992. - 80 с.

  3. Львов Ю.А. Основы экономики и организации бизнеса. - С-Пб.: ГМП "Формика", 1992. - 382 с.

  4. Уткин ЭА. Управление фирмой. - М.: СП "Интер-эксперт", 1992. - 350 с.

  5. Хоскинг А. Курс предпринимательства. Практическое пособие. Пер. c англ. - М.: Международные отношения, 1993. - 352 с.

  6. Экономика предприятия: Учебник для вузов // ВЛ.Горфинкель,

Е.М.Купряков, В.П.Прасолова и др. - М.: Банки и биржи: ЮНИТИ, 1996.-367

  1. Бусыгин А.В. Предпринимательство: Учебник для ВУЗов. - М.: ИНФРА-М, 1997.

  2. Горфинкель В.Я. Курс предпринимательства: Учебник для ВУЗов. -М.: Финансы, ЮНИТИ, 1997.

  3. Ильенкова С.Д. Экономика и статистика фирм. - М.: Финансы и статистика, 1996.

  4. Ковалева A.M. Финансы в управлении предприятием. - М.: Финансы и статистика,1995.

  5. Курс экономики // Под ред. Райзберга Б.А. - М.: ИНФРА-М. 1997.

  6. Менеджмент организаций: Учебник / Под ред. З.П. Румянцевой - М.:ИНФРА-М, 1996.

  7. Семенов В.М., Баев И.А., Терехова СА. и др. Экономика предприятия. - М.: Центр экономики и-маркетинга, 1996.

  8. Финансы предприятий : Учебное пособие / Под ред. АД. Шеремет, Р.С. Сайфулина - М.: ИНФРА-М, 1998.

  9. Экономика предприятия: Учебник для экономических ВУЗов / Под ред. А.И. Руденко. - Минск, 1995.

  10. Алексеев М.Ю. Рынок ценных бумаг. -М.: Финансы и статистика, 1992.- 352с.

  11. Гайдуцкий П.И. Организация акционерных и паевых обществ: Практическое пособие.-Киев:Изд-во УСХА,1992.-211с.

  12. Дагаев А.А. О налоговых порогах для развития малого бизнеса (некоторые дискуссионные рассуждения)//США: экономика, политика, идеология,1992,N2, С.36 - 44.

  13. Долан Э.Дж, Линдсей Д. Микроэкономика / Пер.с англ. В.Лукашевича др.;Под общ.ред. Б.Лисовика И В. Лукашевича, - Спб.:"Литера плюс","Санк-Петербург оркестр",1994.-448с.

  14. Евдокимов Д.Е.,Покараев Г.М. Нормирование материальныхресурсов:Словарь-справочник.-М.:Экономика,1988.-199с.

  15. Мацкевичюс И.С., Кальчинскаас Г.Л. Управление затратами в АСУП.-М.:Финансы и статистика,1989.-2912с.

  16. Микро-макроэкономика. Практикум/Под общ. ред. Ю.А.Огтбина. - Спб.:"Литера плюс","Санк-Петербург оркестр",1994.-432с.

  17. Петра Энгстлер. Рыночная экономика для начинающих бизнесменов/Пер.с нем. Л.Логвиненко, - К.:Вик,1992. - 223с.

  18. Пиндайк Р.,Рубенсельд Д. Микроэкономика/ Пер с англ. - М.: "Экономика","Дело" , 1992, 510с.

  19. Организация, планирование и управление деятельностью промышленного предприятия/А.В. Антонец, Н.А. Белов, С.М. Бухало и р.;Под ред.С.М .Бухало.- 2-е изд.доп. перераб..-К.:Вища к.,1989. - 472с.

  20. Статистические методы повышения качества: Пер с нгл./Под ред. Х. Кумэ.-М.:Финансы и статистика,1990.-304с.

  21. Тейлор Фредерик Уинслоу. Принципы научного менеджмента.-М.:Журнал"Контроллинг",1991. - 104с.

  22. Концепція державної промислової політики Укоаїни/ М.Г.Чумаченко, О.І.Амоша, М.І.Іванов та ін.-Донецьк:ІЕП НАН України, 2000.-424с.

  23. Иванов Н.И. Экономические аспекты производственного потенциала. Теория и практика.-Донецк: ИЭП НАН Украины, 2000.-420с.

  24. Хобта В.М., Горобец И.В. Стимулирование инвестиционной деятельности через налоговую и амортизационную политику государства.-Донецк, 1998.-28с.

  25. Современная экономика: 100 экзаменационных вопросов и ответов (экспресс справочник для студентов вузов).- Ростов Н/Д: Издательский центр «МарТ», 2002.-192с.

  26. Шемякина Н.В. Планирование деятельности предприятия. Курс лекций.-Донецк: ДИЭХП, 2001.-120с.

  27. Шемякина Н.В. Экономика и организация деятельности фирмы. Курс лекций.-Донецк:ДИЭХП, 2001.-77с.

  28. Ситник Л.С. Організаційно-економічний механізм антикризового управління підприємсвом.-Донецьк: ІЕП НАН України,2001.

  29. Янковский Н.А. Повышение эффективности внешнеэкономической деятельности крупного производственного комплекса.-Донецк:Донеччина.-2001.-448с.

  30. Лагутін В.А. Кредитування: теорія і практика. Навч.посіб..-К.:”Знання”.-2002.-215с.

  31. Захаров А. Экономические реформы и фондовый рынок/ Рынок ценных бумаг.-№3.-2001.-С.7-13.


Случайные файлы

Файл
27375-1.rtf
KURS.DOC
ФЕРм-11.doc
70447.rtf
12936-1.rtf