Основні засади організації соціальної роботи з дітьми-інвалідами (141589)

Посмотреть архив целиком

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ











ДИПЛОМНА РОБОТА

ОСНОВНІ ЗАСАДИ ОРГАНІЗАЦІЇ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З ДІТЬМИ-ІНВАЛІДАМИ











Запоріжжя
2010


ЗМІСТ


ВСТУП

РОЗДІЛ І МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСНОВНИХ ЗАСАД ОРГАНІЗАЦІЇ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З ДІТЬМИ-ІНВАЛІДАМИ

1.1 Стан наукової розробки основних засад організації соціальної роботи з дітьми-інвалідами

1.2 Характеристика понять дослідження: «соціальна робота», «організація соціальної роботи», «діти-інваліди»

1.3 Методологія дослідження основних засад організації соціальної роботи з дітьми-інвалідами

РОЗДІЛ 2 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСНОВНИХ ЗАСАД ОРГАНІЗАЦІЇ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З ДІТЬМИ-ІНВАЛІДАМИ

2.1 Сутність та специфіка організації соціальної роботи з дітьми-інвалідами

2.2 Провідні напрямки організації соціальної роботи з дітьми-інвалідами

2.3 Організація соціальної реабілітації дітей-інвалідів

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ



ВСТУП


За даними ООН, в світі нараховується приблизно 450 мільйонів людей з обмеженими фізичними можливостями і близько 200 мільйонів з них – діти.

Останнім часом у нашій країні відзначається значне збільшення числа дітей-інвалідів. В Україні за останні 20 років рівень інвалідності з дитинства збільшився приблизно у 3,6 рази. Основними причинами збільшення числа дітей-інвалідів є внутрішні (генетичні аномалії, спадкові хвороби, вроджені вади, причинами яких можуть бути погіршення умов життя, які негативно починають діяти вже в період розвитку плоду; погіршення умов праці жінок; погіршення екологічної обстановки) та зовнішні (механічні, фізичні, хімічні, біологічні, психічні, несприятливі умови життєдіяльності).

Але, не зважаючи на причини настання інвалідності, для дітей це означає значне обмеження життєдіяльності. Вона сприяє розвитку соціальної дезадаптації, що обумовлена порушенням розвитку, утрудненнями у самозабезпеченні, спілкуванні, навчанні, оволодінням у майбутньому професійними навичками. Отримання дітьми-інвалідами соціального досвіду, включення їх в існуючу систему суспільних відносин потребує від суспільства додаткових засобів та зусиль, що сьогодні намагається бути реалізовуватись у рамках соціальної роботи.

Сьогодні перед дітьми-інвалідами та їх батьками постає безліч проблем фізіологічного, психологічного, економічного, соціального характеру, які полягають у соціальній, територіальній та матеріальній залежності дітей-інвалідів від батьків та опікунів, а також у тому, що при народжені дитини з обмеженими можливостями родина або розпадається, або надмірно опікає дитину, не даючи їй можливості розвиватися; проводиться слабка професійна підготовка дітей даної категорії; діти-інваліди та їх батьки відчувають труднощі при пересуванні по місту, що призводить до ізоляції; відсутнє повноцінного правового забезпечення дітей з обмеженими можливостями; сформована негативна суспільна думка по відношенню до дітей-інвалідів.

І з огляду на всі ці проблеми перед дітьми-інвалідами, їх батьками та суспільством постає проблема організації в рамках соціальної роботи комплексних центрів соціально-психологічно-фізичної реабілітації дітей з обмеженими можливостями.

Хоча сьогодні організація реабілітації дітей-інвалідів займає одне з пріоритетних місць в Україні та розглядається, як проблема національного значення. В області вже створена система реабілітаційної допомоги дітям-інвалідам з ураженням нервової системи та порушенням психіки, яка базується на основних принципах діяльності, своєчасності неперервності, послідовності та доступності у наданні комплексної реабілітаційної допомоги дітям з фізичними та розумовими вадами, але цих заходів не достатньо для повноцінної організації життя дитини-інваліда.

Проблема організації соціальної роботи з дітьми-інвалідами полягає в устаткованому розумінні, що діяльність центри соціальної допомоги та реабілітації дітей з обмеженими можливостями та соціальних працівників має відбуватися на основі медичної моделі інвалідності. Але виходячи з цієї моделі інвалідність розглядається як недуг, хвороба, патологія, що є неприпустимим при роботі з дитиною, оскільки дана модель ослабляє соціальну позицію дитини, що має інвалідність, відособлює його від «нормального» дитячого суспільства.

Тому основні засади організації соціальної роботи з дітьми-інвалідами мають формуватися на основі організації центрів та програм реабілітації, з використанням не тільки медичної моделі, а й соціальної, політико-правової моделей, а також моделі культурного плюралізму, на яких базується теоретична та практична діяльність соціального працівника.

Об’єкт дослідження – соціальна робота з дітьми-інвалідами.

Предмет дослідження – основні засади організації соціальної роботи з дітьми-інвалідами.

Мета дослідження - основних засад організації соціальної роботи з дітьми-інвалідами.

Для досягнення мети необхідно виділити наступні завдання:

  • визначити стан наукової розробки основних засад організації соціальної роботи з дітьми-інвалідами;

  • дати характеристику головним поняттям дослідження: «соціальна робота», «організація соціальної роботи», «діти-інваліди».

  • визначити методологію основних засад організації соціальної роботи з дітьми-інвалідами;

  • дослідити сутність та специфіку організації соціальної роботи з дітьми-інвалідами;

  • вивчити провідні напрямки організації соціальної роботи з дітьми-інвалідами;

  • проаналізувати сутність організації соціальної реабілітації дітей-інвалідів.

Гіпотеза дослідження: організація соціальної роботи з дітьми-інвалідами має ґрунтуватися на основі організації центрів та програм реабілітації дітей з обмеженими можливостями для їх активної їх соціалізації в умовах сучасного суспільства.



РОЗДІЛ І

МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСНОВНИХ ЗАСАД ОРГАНІЗАЦІЇ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З ДІТЬМИ-ІНВАЛІДАМИ


1.1 Стан наукової розробки основних засад організації соціальної роботи з дітьми-інвалідами


Сьогодні в нашій країні, як і всьому світі, спостерігається тенденція зростання числа дітей-інвалідів. Тому проблема організації соціальної роботи з дітьми з особливими потребами, внаслідок її актуальності, широко розроблялась і розробляється дослідниками різних галузей: психологами, фізіологами, соціальними педагогами, соціологами.

Велику роботу в цьому напрямку провела А.Й. Капська, яка розробила ряд принципів і закономірностей соціальної роботи з дітьми-інвалідами, в основу яких покладено процес реабілітації. В своїй роботі А.Й. Капська визначила 2 головні мети організації такої роботи: забезпечити соціального, економічного, інтелектуального і фізичного розвитку дитини, яка має відхилення за допомогою організації соціальної, матеріальної та медичної підтримки, а також попередження виникнення вторинних дефектів у дітей-інвалідів [10].

Крім того наукова розробка даної теми висвітлена в працях Л.І. Акатової [2], О.В. Безпалько [4], Л.Т. Тюплі, І.Б. Іванової [23], М.П. Лукашевича, І.Т. Миговича [16], О.І. Карякіна [11 та інших, які за основу соціальної роботи з дітьми-інвалідами беруть реабілітаційний процес.

Для осмислення проблеми аналізу інвалідності у дітей як соціального феномену важливою залишається сутність соціальної норми, яку вивчали Е. Дюркгейм, М.Вебер, Р.Мертон, П.Бергер, П.Бурдьє та інші.

Аналіз соціальної проблеми інвалідізації в цілому, а також організації соціальної роботи з дітьми-інвалідами зокрема здійснюється в площині соціологічних конвенцій. Так К. Девісом, Р.Мертоном та Т.Парсонсом були розглянуті проблеми інвалідності дітей як специфічного соціального стану індивіда, соціальної реабілітації, соціальної інтеграції, соціальної політики держави відносно дітей-інвалідів, на базі чого і формуються сучасні засади організації соціальної роботи. І саме в рамках даного підходу було розроблено поняття «діти з обмеженими можливостями» як синонім до поняття «діти-інваліди» [18, 35].

Оскільки більшість дослідників зазначає, що основою соціальної роботи з дітьми з обмеженими можливостями є реабілітація О.В. Безпалько було запропоновано відокремити певний ряд правил реабілітації дітей-інвалідів, а також напрямків, що покликані допомогти дитині сформувати здатність до самообслуговування, розвивати свій творчий потенціал, тобто стати повноцінним членом суспільства [4, 89].

Доповнюючи цю думку М.П. Лукашевич і І.І. Мигович увагу приділяють тому, що реабілітація дітей з особливими потребами є схемою розвитку здатностей дитини – соціальній адаптації, при чому ці заходи обов’язково мають охоплювати й інших членів сім'ї [16, 149].

В свою чергу О.І. Карякіна та Т.Н. Карякіна в своїй роботі «Основи реабілітації інвалідів» зазначають, що соціальна робота з даною категорією має включати, окрім реабілітації, систему інтеграції дитини-інваліда у суспільство та систему соціального захисту, що має надаватися державою [11, 15].

В Україні протягом тривалого часу сформовано державну систему соціальної підтримки дітей-інвалідів і дітей з вадами психічного та фізичного розвитку, яка організаційно розподілилася між Міністерством освіти України, Міністерством охорони здоров’я України, Міністерством праці та соціальної політики України, Міністерством у справах сім’ї та молоді України, Державним комітетом України з фізичної культури і спорту.


Случайные файлы

Файл
147466.rtf
151055.rtf
3929-1.rtf
183491.rtf
3861-1.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.