Зовнішя політика США за президентів Б. Клінтона та Дж. Буша-молодшого (97399)

Посмотреть архив целиком













Зовнішя політика США за президентів Б. Клінтона та Дж. Буша-молодшого




План


  1. Історія зовнішньополітичних відносин США у біполярний період

  2. Завершення холодної війни, становлення нового міжнародного порядку та пріоритети американської зовнішньополітичної стратегії за президентів Б. Клінтона та Дж. Буша-молодшого

  3. Трансформація ядерної стратегії США: причини та особливості

  4. США і ЄС: стан та перспективи стратегічної трансатлантичної співпраці у XXI столітті



  1. Історія зовнішньополітичних відносин США у біполярний період



Оскільки жодна з європейських країн не становила для США загрози, то політичні керівники Америки виказували абсолютну готовність використовувати і дотримуватись системи балансу сил у міжнародних відносинах. Томас Джефферсон сформулював американський варіант теорії рівноваги сил таким чином: "У першу чергу ми повинні молитися за те, щоб європейські держави, протистоячи одна одній, з метою збереження власної безпеки розміщували всі свої збройні сили на власній території і щоб у результаті цього решта світу перебувала у стабільному мирі." Упродовж всього XIX століття США з надзвичайною мастерністю маневрували між Францією та Великобританією не тільки з метою невтручання у європейську боротьбу за владу і збереження своєї незалежності, але й з метою власного територіального розширення. Відомо, що Сполучені Штати у роки Великої Французької революції і наполеонівських воєн оголосили нейтралітет, оскільки не бажали, щоб якась зі сторін отримала абсолютну перемогу. Томас Джефферсон охарактеризував наполеонівські війни як суперництво між двома тиранами: між Англією та Францією. Застосувавши політику неприєднання, Америка відкрила для себе всі переваги нейтралітету якінструмента своєї участі у міжнародних справах, якии часто застосовуватиме.

Разом з цим Сполучені Штати абсолютно не цуралися використовувати всі методи Старого світу, зокрема і територіальну експансію. Прирощення США відбувалося, як відомо, і у результаті війни за незалежність, і шляхом прямих військових загарбань, і купівлі. 1803 року уряд США домігся майже подвійного прирощення своєї території. За помірну плату - 15 млн.дол. - Франція в особі імператора Наполеона Бонапарта, не маючи можливості захищати свої колонії в Америці і маючи гостру потребу у грошах, продала Штатам свої володіння у Північній Америці під загальною назвою Луїзіана (1800 року Наполеон Бонапарт відібрав її в Іспанії). Це величезна територія близько 1 млн. кв. миль, яка охоплювала басейн річки Міссісіпі з портом Новий Орлеан. Французький імператор так пояснив цю угоду:"Ця територіальна поступка назавжди закріплює могутність Сполучених Штатів і цим я тільки що надав Англії супротивника на морях, який рано чи пізно вгамує її гординю." Луїзіана стала для США плацдармом висування претензій на іспанські території: Флориду та Техас. Зі слабкою Іспанією США вже не церемонились і упродовж 1810-1818 років окупували Флориду. 1819 року Іспанія без будь-якого викупу поступилася Штатам Флоридою.

Загалом до 1820 року Сполучені Штати виробили свої підходи у зовнішній політиці, які полягали: по-перше, у відмові від угод і зобов'язань з європейськими країнами; по-друге, у засудженні того, що відбувалося у Старому світі, тобто результатів політики балансу сил; по-третє, розглядали власну експансію на теренах Північної Америки як "доленосну місію."

Ці підходи, які вже діяли на практиці, були узагальнені у заяві п'ятого президента США Джеймса Монро у 1823 році. Вони і склали відому нам "доктрину Монро", яка проголошувала концепцію неучасті СІ IIА у європейських справах; невтручання Свропи у латиноамериканські події і у справи Американського континенту загалом; порушення Європою цього принципу розглядалось Штатами як загроза мирові та американській безпеці, тобто, іншими словами, як casus belli. »Тазом з тим "доктрина Монро' виправдовувала американське втручання у справи інших американських держав у разі наявності реальної загрози для самих себе, яка могла досить розлого трактуватись американськими політиками.

Так розпочалась ера американського ізоляціонізму і водночас глобалізму. Доктрину Монро необхідно вважати першою офіційною доктриною США, яка була спрямована на встановлення гегемонії у Західній півкулі. Реалізація панамериканських настанов цієї доктрини дозволили США збільшити наприкінці 1860-х років свою територію майже вдвоє. За результатами американо-мексиканської війни 1846-1848 років Сполученими Штатами було анексовано майже половину території Мексики (Техас, Каліфорнія, Вайомінг). 1867 року США купили у Росії Аляску за 7 млн.200 тис. дол., тобто росіяни віддали 1 га своєї території за 4 дол. За результатами іспано- американської війни 1898 року США відвоювали Філіппіни, Пуерто-Ріко, Гуам, Кубу перетворили у свою колонію. А далі будівництво Панамського каналу, який дав Штатам ключ до домінування як в Атлантичному, так і Тихому океанах. Проте у той же час Штати не обмежились своїм континентом. Вони облаштували низку оборудок в Азійському регіоні.Так, 1844 року вони уклали договір з Китаєм, який гарантував американському флоту право входження до визначених в ньому китайських портів і спеціальні права та привілеї для американських торгівців. 1853 року США примусили Японію підписати договір, який відкрив цю країну для американської торгівлі.

Поступово Сполучені Штати Америки перетворилися у одну з наймогутніших світових держав. На 1885 рік США випередили Великобританію, "майстерню світу" за обсягом виробленої продукції. На кінець сторіччя вони споживали електроенергії більше ніж Німеччина, Франція, Австро-Угорщина, Росія, Японія та Італія разом узяті. Завдяки іміграції чисельність населення країни подвоїлась і демографічна динаміка зберігала позитивну тенденцію. Але практично до початку Першої світової війни американські зброїні сили за своєю потугою і боєздатністю займали 14- 17 місце у світовій табелі про ранги, хоча наприкінці 80-х років XIX століття Вашингтон розпочав розбудову власного наступального, ударного флоту. США також не брали участі у міжнародних конференціях і трактувались провідними світовими акторами як другорядна держава.

Разом з тим, в умовах позірного ізоляціонізму державні мужі США розробляли дві ідеї, які на перший погляд суперечили одна одній: американські цінності та інститути оголошувались універсальними; 2) їх розповсюдженн у світі вважалось би успішним, якби Америка спочатку вдосконалила б їх у себе вдома. Американські ідеологи настільки твердо вірили у неухильний рух до процвітання,свободи й справедливості, що письменник Джон Луіс 0"Салліван сформулював на основі цієї віри доктрину передбачуваності.

До початку XX століття віра у глобальну місію США трансформувалась у тверде переконання, що ключем до міжнародного благополуччя повинно стати розповсюдження на решта світу американських досягнень та цінностей. Так сформувалось два підходи у зовнішній політиці Штатів: ізоляціоністський та місіонерський.

1904 року президент Теодор Рузвельт запропонував інтервенціоністські принципи, відомі як "доповнення Рузвельта" до доктрини Монро. їхній зміст: Америка має право на втручання -інтервенцію - (у внутрішні справи країн) Західної півкулі - і не тільки з метою попередження впливу зовні, як це передбачалося доктриною Монро, але також і, можливо, передовсім - з метою захисту національних інтересів Сполучених Штатів. Щоправда, тоді ж американський уряд проголосив генеральне право на інтервенцію будь-якої іншої цивілізованої нації. У Західній півкулі це право належало лише Штатам. Т.Рузвельт був першим американським президентом, який наполягав на тому, що обов'язок Америки - розповсюджувати свій вплив на весь світ і будувати свої стосунки зі світом на основі концепції національних інтересів. І якщо інтереси його країни зіштовхуються з інтересами інших країн, то вона зобов'язана власною потугою переломати ситуацію на свою користь.

Практичні дії Рузвельта випереджали теорію: 1902 року інтервенція на Гаїті; інспірували переворот у Колумбії, у результаті якого від Колумбії відокремилась Панама, що, у свою чергу, дозволило завершити будівництво Панамського каналу; 1905 року встановили фінансовий протекторат над Домініканською республікою; 1906 року американські війська окупували Кубу. Тоді ж Рузвельт почав активно втручатись у світову політику, спрямовану на досягнення світової рівноваги. Так під час російсько- японської війни США, не бажаючи домінування Японії чи цілковитого ослаблення Росії, виступили посередником між цими обома країнами, у результаті чого було укладено Портсмутський мир (штат Нью-Йорк). Так в Азії було досягнуто відповідного балансу сил, за якого Японія при підтримці Великобританії, з якою уклала 1902 року військовий договір, стала противагою імперській Росії. США поводились у регіоні на зразок того, як це робила Великобританія у Європі.

Наприкінці XIX століття розробляється концепція "сфер впливу", за якої вплив у великих регіонах належав конкретним великим державам. Наприклад, Сполученим Штатам - у Західній півкулі. Виходячи з цієї концепції, у 1908 році США погодились з окупацією Кореї Японією.

З початком Першої світової війни США проголосили нейтралітет, який мав зберігатись до тієї пори, доки Америка не отримає можливість виступити у ролі арбітра у цьому світовому зіткненні. Новий президент В.Вільсон вже не переймався, як його попередники, проблемами збереження європейської рівноваги і не боявся, що зміна балансу сил в Європі загрожуватиме американській безпеці. 1915 року він запропонував доктрину, згідно якої призначення Америки полягало в тому, щоб протистояти агресії будь-де. Звідси витікало, що Америка нічим не обмежена у виконанні своєї місії за кордоном.Ця позиція робила вступ США у Першу світову війну неминучим.

Участь у війні і досягнення перемоги в ній разом з Великобританією, Францією та іншими країнами визначив необхідність трансформації американських зовнішньополітичних принципів, зміну ролі й статусу США у світі. Нагадаємо, що на США припадало на час війни третина світового валового продукту. Вони втратили у роки війни 116 тис. осіб, з них 50 відсотків померла від пандемії грипу. Це друге місце з кінця у списку воюючих країн. США перетворились у світового економічного лідера. На їхню долю припадало 85 відсотків світового виробництва автомобілів, 2/3 нафти, 50 відсотків вугілля. США посіли перше місце за експортом товарів і капіталів, перетворилися з боржника у світового кредитора. Лише європейські країни заборгували їм 11 млрд. дол. Ці економічні здобутки стали підставою американських намагань забезпечити собі політичну гегемо­нію у світі, що суперечило інтересам і планам Великої Британії та Франції.






Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.