Розробка стратегії підвищення ефективності експортної діяльності підприємства (96450)

Посмотреть архив целиком

Укоопспілка

Львівська Комерційна Академія

Кафедра міжнародних економічних відносин


Робота перевірена і допущена до захисту

Завідувач кафедри МЕВ, професор, д.е.н.

_______________________ Мокій А.І.

_____ “ ________________2005р.




Дипломна робота

на тему:

Розробка стратегії підвищення ефективності експортної діяльності підприємства

(за матеріалами ЗАТ «Проммонтаж СУ-27»)”



Виконав:

студент 581 групи факультету міжнародних

економічних відносин спеціальності 7.030403

Малютяк О. М.______________(підпис)

Науковий керівник

к.е.н., Москалик Р.Я. ______________(підпис)






Львів 2005


АНОТАЦІЯ


Дипломна робота присвячена дослідженню та розробці стратегії підвищення ефективності експортної діяльності підприємства ЗАТ «Проммонтаж СУ-27». Проаналізовано основні показники ефективності здійснення зовнішньоекономічних операцій та основні шляхи їх підвищення. Досліджено тенденції розвитку українського ринку будівельної галузі та особливості діяльності на ньому ЗАТ «Проммонтаж СУ-27». Проведено аналіз ефективності експортних операцій підприємства та розроблено пропозиції щодо удосконалення подальшої роботи підприємства, зокрема у сфері зовнішньоекономічної діяльності.


ANOTATION


The Diploma paper is devoted to research-and-development strategy of increasing the efficiency for export activity of «Prommontazh SY-27». The basic indexes of efficiency of realization external economic operations and method of their increase are analyzed. The tendencies of Ukrainian market for building industry and the activity of “Prommontazh SY-27” on this market have been researched. The effectiveness of the export operation of this enterprise has been analyses and the ways of improvement in further functioning of the enterprise, particularity in the sphere of foreign trade activity have been suggested.



ЗМІСТ


ВСТУП

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ЕКСПОРТНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1.1 Економічна сутність експортної діяльності

1.2 Методи розрахунку ефекту та ефективності експорту товарів та послуг

Висновки до розділу

РОЗДІЛ 2

ДОСЛІДЖЕННЯ РИНКУ ПРОДУКЦІЇ ТА ПОСЛУГ БУДІВЕЛЬНОЇ ГАЛУЗІ

2.1 Загальні тенденції ринку будівельної галузі

2.2 Аналіз конкурентоспроможності основної продукції та підприємства в цілому

2.3 Оцінка економічної ефективності зовнішньоекономічної діяльності ЗАТ «Проммонтаж СУ-27»

Висновки до розділу

РОЗДІЛ 3

РОЗРОБКА РЕКОМЕНДАЦІЙ ЩОДО ПІДВИШЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ЕКСПОРТНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЗАТ «Проммонтаж СУ-27»

3.1 Напрями підвищення ефективності експортної діяльності ЗАТ «Проммонтаж СУ-27»

3.2 Маркетингова стратегія зовнішньоекономічної діяльності ЗАТ «Проммонтаж СУ-27»

Висновки до розділу

Висновки

Список літератури

Додатки




ВСТУП



Для будь-якої країни роль зовнішньоекономічної діяльності важко переоцінити. Експортно-імпортна діяльність, як найбільша за своїми масштабами у зовнішньоекономічному процесі, відіграє дуже суттєву роль у розвитку національної економіки, входження країни у міжнародну економічну інтеграцію.

У деяких країнах експортно-імпортна діяльність – це єдина можливість отримати той чи інший товар, відсутній на її території. Згідно із визначенням Джорджа Сакса: “ економічний успіх будь-якої країни світу залежить від зовнішньої торгівлі. Ще жодній країні не вдавалося створити здорову економіку, ізолювавшись від світової економічної системи.”[1].

У сучасних умовах активна участь України у світовій торгівлі пов`язана із значними перевагами: вона дозволяє більш ефективно використовувати у країні ресурси, які є, пристосуватися до світового досягнення науки і техніки, у більш короткий термін здійснити структурну перебудову своєї економіки, а також більш повно і різноманітно задовольнити потреби населення.

Актуальність теми дипломної роботи обумовлена кількома об'єктивними причинами в умовах сучасного економічного становища. Розглянемо найбільш істотні з них.

Зовнішньоекономічна діяльність є однією з основних форм економічних відносин України з іноземними державами. Конституцією, Декларацією про державний суверенітет України і Законом України «Про економічну самостійність України» встановлено, що однією з основ реалізації державного суверенітету України є її самостійність при здійсненні і регулюванні зовнішньоекономічних відносин [2].

Однією з форм здійснення зовнішньоекономічної діяльності є зовнішня торгівля. Вона відіграє величезну роль у підвищенні економічного добробуту держави, поліпшенні рівня життя населення і зміцненні положення держави на світовій арені.

Експортні операції, як складова частина зовнішньої торгівлі є найважливішим джерелом одержання прибутку держави. Досягнення максимальної ефективності експортних операцій, а, отже, максимізація прибутку можлива тільки з використанням знань і досвіду, накопичених протягом тривалого часу.

Суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності можуть бути фізичні і юридичні особи, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність з метою одержання прибутку і встановлення міжнародних економічних відносин. Діяльність суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності регулюється Законом України від 16.04.1991р. «Про зовнішньоекономічну діяльність». Відповідно до даного закону зовнішньоекономічна діяльність визначається як діяльність суб'єктів господарської діяльності України й іноземних суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, побудована на взаєминах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами [3].

Основними ланками при здійсненні експортних операцій є промислові підприємства, а також різні невиробничі організації. Тому вивчення експортних операцій держави в цілому не можливо без розгляду й аналізу окремих експортних операцій окремих підприємств. Тема даної дипломної роботи присвячена вивченню експортних операцій ЗАТ “Проммонтаж СУ-27”, що займають значну частку в обсязі реалізації даного підприємства.

Предметом даної дипломної роботи виступає ефективність експортної діяльності підприємства. Саме від ефективності проведення зовнішньоекономічних операцій залежить успішність виходу підприємства на зовнішні ринки та конкурентоспроможність товарів та послуг.

Метою даної дипломної роботи є аналіз результатів експортних операцій і розробка рекомендацій з підвищення ефективності зовнішньоекономічної діяльності.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання:

  • розгляд теоретичних основ організації експортних операцій;

  • вивчення методів розрахунку ефекту та ефективності експорту;

  • дослідження статистичних даних про тенденції ринку та зовнішньоторговельний оборот підприємства;

  • аналіз ефективності проведення експортних операцій ЗАТ “Проммонтаж СУ-27”;

  • розробка заходів щодо поліпшення організації й підвищення ефективності експортних операцій.

В процесі дослідження використовувались економіко-математичні методи, зокрема для розрахунку і оформлення результатів роботи використовувався статистичний пакет Statistika.Розробці вивіреної стратегії розвитку підприємства сприяє якісний економічний аналіз діяльності підприємства. Для визначення найбільш вигідного ринку для здійснення зовнішньоекономічної діяльності використаний метод кластерного аналізу.

Дипломна робота складається з трьох розділів. В першому розділі досліджуються теоретичні засади експортної діяльності, висвітлено основні концепції, розглянуто основні методи розрахунку ефекту та ефективності експорту.

В другому розділі досліджується українська будівельна галузь, місце ЗАТ «Проммонтаж СУ-27» на цьому ринку. Аналізується конкурентоспроможності основної продукції підприємства, та проводиться оцінка економічної ефективності зовнішньоекономічної діяльності ЗАТ «Проммонтаж СУ-27».

В третьому розділі наведено ряд рекомендацій щодо підвищення економічної ефективності експортної діяльності підприємства, запропоновані застосування маркетингової стратегії при виході на зовнішні ринки.





РОЗДІЛ 1

Теоретично-методичні засади дослідження ефективності експортної діяльності



1.1 Економічна сутність експортної діяльності



Серед різноманітних форм зовнішньоекономічної діяльності історично першою та переважаючою є міжнародна торгівля, тобто міжнародний обмін продуктами й послугами.

Першою спробою теоретично обґрунтування ричи, напрямів, ефективності міжнародної торгівлі та розробки рекомендацій щодо зовнішньоторговельної політики була концепція меркантилізму (від італ. mercante – торгівля). Ранній меркантилізм ідеологами якого були У Стаффорд (Англія), Г. Скаруффі (Італія), виник наприкінці ХV ст. та ґрунтувався на доктрині “грошового балансу” - нагромадження грошей внаслідок вивезення товарів при забороні (або суб’єктивному обмеженні) вивезення грошей. Прихильники цієї концепції дотримувались поглядів згідно з якими державі слід продавати на зовнішньому ринку якомога більше будь-яких товарів, а купувати – якомога менше. При цьому в країні повинно накопичуватись золото, яке за тих часів ототожнювалось із багацтвом нації. [4, C.12]

Теорія пізнього меркантилізму Т. Мен (Англія), А. Серра (Італія), А. Мокретєн (Франція)) розкривалась з другої половини ХVI ст. до середини ХVIII ст. Основним змістом цього напряму є доктрина “активного торговельного балансу”, який можна було забезпечити шляхом активізації зовнішньої торгівлі при перевищені доходів від експорту порівняно із витратами на імпорт, а також у результаті розвитку посередницької торгівлі (перепродаж іноземних товарів, надання транспортних послуг, кредитів з метою одержання додаткових надходжень від операційна зовнішніх ринках). З цією метою держава повинна була обмежувати ввезення вітчизняних товарів, використовуючи переважно фінансові методи заохочення експорту.

Розвиток міжнародної торгівлі в епоху після Великих географічних відкриттів і переходу провідних країн до крупного машинного виробництва зумовив появу теорії абсолютних переваг. ЇЇ автором став Адам Сміт, який, використовуючи трудову теорію вартості, у відомій праці “Дослідження про природу та причини багацтва народів” (1776р.) піддав критиці меркантилізм. Учений стверджував, що для держави можуть бути вигідними не тільки продаж, а й купівля товарів на зовнішньому ринку. Крім того, була зроблена спроба визначити, які саме товари вигідно експортувати, а які – імпортувати: “Якщо якась чужа країна може постачати до нас якийсь товар за дешевою ціною, ніж ми самі можемо виготовляти його, набагато краще купувати його (цей товар) у неї на певну частку продукту нашої власної промислової праці, яка докладається в ті галузі , де ми маємо певні переваги”[4,C.13]. Згідно з принципом (або моделлю) абсолютної переваги країні доцільно спеціалізуватись на виробництві таких товарів. З яких вона має найменші. Порівняно з іншими країнами, витрати на виробництво. Необхідною умовою застосування теорії абсолютних переваг є вільна торгівля.

Однак А. Сміт не розглядав ситуацію, за якої яка-небудь країна має абсолютну перевагу з усіх товарів. Це зробив Давід Рікардо, який у праці “Початки політичної економії та оподаткування” (1817 р.) сформулював принцип взаємовигідної торгівлі та міжнародної спеціалізації, що включає як окремий випадок модель А.Сміта.

Д.Рікардо створив модель міжнародної торгівлі, в якій показав, що недотримання принципу А.Сміта не є перешкодою для взаємовигідної переваги: країна повинна спеціалізуватись на експорті товарів, у виробництві яких вона має найбільшу абсолютну перевагу (тобто абсолютні переваги щодо кількох товарів) або найменшу абсолютну неперевагу (тобто абсолютні непереваги щодо жодного з товарів). Рікардо доводить можливість виграшу для країни із загальним, менш ефективним виробництвом за рахунок імпорту товарів, національні витрати на випуск яких вищі порівняно з тими товарами, вивезення котрих компенсує сплату такого імпорту. Як і в теорії абсолютних переваг, в основі теорії порівняльних переваг лежала трудова теорія вартості, а необхідною умовою товарообміну виступала вільна торгівля.

Теорію факторів виробництва обґрунтував у 30-х роках XIX ст. Жан-Батист Сей, включаючи до таких чинників працю, капітал і землю, які в сукупності визначають витрати виробництва. Шведські економісти Елі Хекшер та Бертіль Олін у 20-30-х роках ХХст. Застосували цю теорію для пояснення причин міжнародної торгівлі. Основні положення їхньої концепції можна подати таким чином: найважливішою умовою раціонального обміну товарами між країнами є різниця у співвідношенні в них факторів виробництва (наявність більших за розмірами та продуктивніших земельних ресурсів, значних або дешевих ресурсів робочої сили, функціонування порівняно більшого за обсягом ті продуктивнішого за структурою капіталу) [5]. Країна обєктивно орієнтується на вивезення тих товарів і послуг, для спеціалізації щодо яких у неї є порівняно кращі фактори виробництва, і навпаки – в імпорті переважають товари і послуги, які у даній країні відносно дефіцитні. Експорт та імпорт за високої міжнародної стабільності може бути зменшенням переміщенням самих факторів виробництва (робочої сили або капіталу) з країни з їх надлишком до країн з їх нестачею.[4, C.14]

Хекшер та Олін започаткували теорію факторонаділеності. Яка на сьогодні у концентрованому вигляді зводиться до чотирьох теорем:

  • кожна країна має порівняльні преваги щодо випуску товару, виробництво якого потребує значних витрат відносно надлишкового фактора (теорема Хекшера-Оліна);

  • вільна торгівля, зрівнюючи факторні винагороди між країнами, слугує заміною зовнішньої мобільності факторів виробництва (теорема П. Самуельсона);

  • зростання відносних цін товарів призводить до винагороди того фактора, який ефективно використовується виробництві товару і скорочує реальні винагороди іншого фактора (теорема Столпера-Самуельсона);

  • зростання пропозиції одного з факторів виробництва у разі постійних інших змінних призводить до зростання випуску товару, який виробляється за інтенсивного використання цього фактора, і до скорочення випуску інших товарів (теорема Рибчинського).

У 1954 р. американський економіст Василій Леонтьєв застосував теорію Хекшера-Оліна до аналізу зовнішньої торгівлі США, а саме: розрахунку повних витрат праці і капіталу на експорт й імпорт. Згідно з робочою гіпотезою, США повинні були експортувати капіталомісткі товари, а імпортувати – трудомісткі. Однак результат виявився зворотним (експортувалась трудомісткіша і менш капіталоємна продукція, ніж імпортувалась) і дістав назву “парадокс Леонтьєва”. Було встановлено, що відносний надлишок капіталу в США не впливає на зовнішню торгівлю. Леонтьєв пояснює цей парадокс за рахунок поділу праці на більш і менш кваліфіковану. Тобто США експортували ті товари, виробництво яких в інших країнах було неможливо або неефективне внаслідок нижчої кваліфікації робітників. Імпорт же капіталомістких товарів повязаний з результативнішим ефектом його застосування у країнах з надлишком факторів виробництва - землі або праці [6, C.20].

В. Леонтьєв, досліджуючи цей парадокс, створив модель “кваліфікації робочої сили”, відповідно до якої у виробництві задіяні не три фактори (праця, земля, капітал), а чотири – кваліфікована праця, некваліфікована праця, земля і капітал. Практичними висновками даної моделі стало те, що відносний надлишок фахового персоналу і висококваліфікованої робочої сили зумовлюють експорт товарів, виготовлення яких потребую кваліфікованої робочої сили, а надлишок некваліфікованої робочої сили сприяє експорту товарів, для виробництва яких не потрібна висока кваліфікація.[7, C.101]

Повоєнний бурхливий розвиток наукомістких, високотехнологічних галузей виробництва і, відповідно, стрімке зростання міжнародного обміну їх продукцією зумовили появу низки теорій неотехнологічного напряму, характерною особливістю яких є спроба пояснення реалій і перспектив міжнародної торгівлі динамічними порівняльними перевагами, що виникають або створюються , використовуються і з часом зникають. До теорій і моделей неотехнічного напряму належать: модель наукомісткої спеціалізації, теорія технологічного розриву, теорія життєвого циклу продукту на світовому ринку, модель економії на масштабах виробництва, концепція внутрішньогалузевої торгівлі.

Модель наукомісткої спеціалізації обґрунтовує обєктивність спеціалізації індустріально розвинутих країн на виробництві та експорті наукомістких і технологічно складних товарів, а країни, що розвиваються, мають спеціалізуватись на виробництві та експорті переважно ресурсномістких товарів.

Теорія технологічного розриву пояснює торгівлю між країнами існуванням відмінностей у рівнях їх технологічного розвитку. Тобто, прогресивні технології, якими володіє країна, створюють унікальні нові товари та послуги, які й забезпечують країні першість або суттєві переваги у пропозиції товарів на відповідних товарних та регіональних ринках. Теорія обґрунтовується наявністю імітаційного лага, який складається з лага попиту (часу, необхідного для формування попиту на новий продукт) і лага реагування (часу, необхідного виробникам країни-імпортера для налагоджування національного виробництва аналогічного товару). Різниця між цими двома лагами і пояснює передумови міжнародної торгівлі (експорт до іншої країни можливий, якщо лаг попиту коротший за лаг реагування). Реалізація на світовому ринку технологічних новинок дає змогу інвестування в нові дослідження і розробки для забезпечення безперервності нововведень, що, в свою чергу, формує стабільну технологічну перевагу і відповідну спеціалізацію країн.[6, C.24]

Теорія життєвого циклу продукту на світовому ринку, розроблена Раймондом Верноном у 1996 р., ґрунтується на теорії життєвого циклу, що, в свою чергу, була запропонована на початку 60-х років фахівцями Гарвардської школи бізнесу на чолі з Теодором Левіттом. Сутність цієї теорії полягає в тому, що один і той же товар в один і той же час знаходиться в різних країнах на різних стадіях свого життєвого циклу. Для спрощення аналізу кількість стадій життєвого циклу зменшується до трьох: новий товар, зрілий товар, стандартний (поширений товар). А країни, в свою чергу, поділяються на країни-новатори, країни послідовниці та інші країни, які останніми починають споживання та виробництво товару. Модель демонструє, як із часом країна-новатор з основного експортера товару перетворюється на його імпортера, а країна-послідовниця – з імпортера стає основним експортером на світовому ринку. Інші країни з часом також можуть трансформуватись в експортерів, але вже на тій стадії, коли товар є розповсюдженим і стандартним. Країна-новатор відмовляється від виробництва даного товару за умов уже розглянутих теорій факторонаділеності і технологічного розриву [5, C.15].

Згідно з моделлю економії на масштабах виробництва у країнах, які мають місткий внутрішній ринок, повинні розміщуватися такі виробництва, що забезпечують зростання економічного ефекту при збільшені масштабу виробництва. Основним у цій моделі є припущення, що розвинуті країни наділені факторами виробництва приблизно в однакових пропорціях, а тому торгівля між ними доцільна в тому разі якщо вони спеціалізуються на виробництві товарів різних галузей, що дозволяє знижувати витрати за рахунок масового виробництва.

Модель внутрішньої торгівлі орієнтована на дослідження та пояснення такої сучасної тенденції розвитку міжнародної торгівлі, як внутрішньогалузева торгівля між країнами. Розвиток останньої входить у пряму суперечність з постулатами моделей факторонаділеності, а саме: країни торгують товарами, які виробляють за фактично однакової інтенсивності витрат факторів, а не товарами, що є результатом використання надлишкових факторів виробництва.

У 1961 р. шведський економіст Пітер Ліндерт висунув гіпотезу, що на обсяг і структуру торгівлі товарами обробної промисловості (а саме вони є основними у внутрішньогалузевій торгівлі) впливають не витратні умови пропозиції, а умови і характер попиту, зумовлені однаковими або близьким рівнем ВНП на душу населення в країнах. У таких країнах споживачі мають порівнянні споживацькі переваги, які може задовольнити продукція будь-якої з даних країн. Крім цієї основної умови, фахівцями визначені додаткові фактори, що впливають на розвиток двосторонньої внутрішньогалузевої торгівлі: близькість рівнів доходу на душу населення та ідентичність кривих попиту у двох країнах; близькість цін факторів і витрат виробництва диференційованих продуктів; близькість рівня тарифних і нетарифних барєрів; приблизно однаковий рівень диференціації конкуруючих товарів; номінальна величина транспортних витрат.

Теорія конкурентних переваг розроблена та обґрунтована американським економістом Майклом Портером у 1991р. У цій теорії запропоновано принципово новий підхід до проблем міжнародної торгівлі, який базується на твердженні, що на міжнародному ринку конкурують фірми, а не країни. Тому, на думку М.Портера, необхідно усвідомити, як фірма створює та утримує конкурентну перевагу, для того щоб зясувати роль країни у цьому процесі.[5, C.17]

Основною одиницею конкуренції, за М.Портером, є галузь як група конкурентів, що виробляють товари або надають послуги та безпосередньо змагаються між собою. Успіх як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках залежить від правильно визначеної конкурентної стратегії. На вибір останньої стосовно певної галузі впливають два головні чинники: структура галузі, тобто особливості конкуренції, та пропозиція, яку посідає фірма в галузі [6, C.24].

Особливості конкуренції в галузі залежать від пяти факторів (або сил, за М.Портером):

  • можливість появи нових конкурентів;

  • вірогідність появи або ступінь впливу товарів-замінників;

  • поведінка постачальників;

  • поведінка споживачів;

  • суперництво існуючих конкурентів між собою.

Значення кожного з цих факторів зумовлюється його основними технічними та економічними параметрами. Крім того, ці фактори визначають прибутковість галузі, оскільки впливають на ціни, що встановлюють фірми, їх витрати, капіталовкладення тощо.

Позиція, яку посідає фірма в галузі, пояснюється наявною конкурентною перевагою (нижчі витрати або диференціація товарів) та масштабністю мети, на яку орієнтується фірма. Залежно від сфери конкуренції та наявної конкурентної переваги фірмам пропонуються такі типові конкурентні стратегії: лідерство за рахунок економії на витратах; диференціація; фокусування; сфокусована диференціація [5, C.17]

Особливості міжнародної конкуренції за М.Портером, виокремлюють два типи галузей залежно від особливостей конкуренції:

  • множинно-національні галузі, для яких характерна докорінна різниця у конкурентному середовищі в окремих країнах, що не дозволяє здійснювати єдину конкурентну стратегію фірми на зовнішньому ринку;

  • глобальні галузі, де існує світове конкурентне поле й фірма може застосовувати уніфіковану конкурентну стратегію. Тут фірма може використовувати: 1) конфігурацію діяльності , тобто розміщення окремих її видів (наприклад, виробничі чи збутові підрозділи відповідно до рівня їх національного оподаткування) в різних країнах; 2) координацію діяльності філіалів (обмін загальною інформацією, ноу-хау, узгодження виробничої або торговельної політики) з метою спільної економії на витратах у межах усієї фірми.

Складовою теорії М.Портера виступають детермінанти конкурентних переваг країни, у межах яких відокремлено чотири параметри країни, що формують конкурентне середовище для місцевих фірм і впливають на її успіх у міжнародній діяльності:

  • параметри факторів виробництва (наявність факторів, ієрархія факторів і механізми та динаміка їх створення);

  • рівень попиту на внутрішньому ринку країни базування фірми, високі параметри якого виступають як підтримуючий і страховий фактор у разі операцій на зовнішньому ринку;

  • близькість національних моделей стратегії та структури фірми до глобальних параметрів;

  • рівень внутрішньої конкуренції, яка впливає на діяльність фірми на зовнішньому ринку.

Крім того, в моделі детермінант конкурентної переваги країни передбачені такі фактори, як уряд і випадок. Роль уряду може полягати як у посиленні, так і послаблені всіх чотирьох складових конкурентної переваги країни. А випадок – це подія. Яка має мало спільного з умовами розвитку в країні і на яку не можуть впливати ані фірми, ані національні уряди (визнанні технологічні досягнення, різкі зміни цін на ресурси, знані коливання конюнктури світових фінансових ринків, політичні рішення зарубіжних урядів, війни тощо).

Країни досягають успіху в тих або інших галузях завдяки тому, що середовище в цих країнах розвивається динамічніше і прогресивніше, формуючи умови для створення та реалізації фірмами власних конкурентних переваг як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках.[5]

За напрямком товарного потоку операції у міжнародній торгівля поділяються на експорт і імпорт. Розглянемо сутність експорту.

Експорт товарів – продаж товарів українськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності іноземним суб'єктам господарської діяльності з вивезенням або без вивезення цих товарів через митний кордон України [2].

Таким чином, український суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності, що здійснює експорт товарів, є експортером. Експортна операція являє собою діяльність, спрямовану на продажів і вивіз за кордон товарів для передачі їх у власність іноземному контрагенту. Для продавця не має значення, що буде робити з цим товаром покупець – пустить в переробку, реалізує на внутрішньому ринку чи перепродасть у третій країні. Для продавця і його країни в будь-якому випадку це буде експортна операція [8; C.198]. Її основними ознаками є висновок контракту з іноземним контрагентом і перетинання товаром кордону країни - експортера. Факт експорту фіксується в момент перетину товаром митного кордону держави.

В залежності від походження чи призначення товарів, що вивозяться в статистиці розвинених країн розрізняють наступні види експорту:

  • вивіз товарів, що вироблені чи перероблені в країні експортера (основна категорія);

  • вивіз іноземних товарів після їх переробки в даній країні під митним наглядом;

  • вивіз вітчизняних товарів для переробки за кордоном під митним наглядом з наступним поверненням;

  • вивіз іноземних товарів, що пройшли транзитом через країну без розміщення їх на митних складах;

  • тимчасовий вивіз вітчизняних товарів;

  • вивіз за кордон іноземних товарів, ввезених в країну тимчасово.

За законодавством деяких країн (РФ) як експорт зараховується продаж товарів інофірмам, фірмам за участю інопартнера без вивозу товарів (послуг) за кордон.

Реекспорт – вивіз товарів, раніше ввезених з-за кордону без їх переробки. Тобто, основна ознака реекспортного товару – відсутність їх переробки в реекспортуючій країні [9].

Реекспортні операції характерні для країн, в яких знаходяться посередницькі ринки, міжнародні товарні аукціони і біржі. Реекспорт здійснений без завозу в країну реекспортера по суті не відноситься до імпорту (експорту) цієї країни, хоча і обліковується митною статистикою. В основі поширення реекспортних операцій – цінова диференціація на різних покраїнних товарних ринках внаслідок дії економічних або позаекономічних факторів (наприклад, реекспорт енергоресурсів українськими недержавними підприємствами на внутрішньому ринку за більш низькими цінами внаслідок міждержавних угод з РФ).

Особливо поширення реекспортні операції в межах вільних економічних зон, в межах яких діють спеціальні режими митного регулювання. Товари, ввезені на територію зон (складів) не обкладаються митом та ін. зборами, податками на час перебування до моменту їх імпорту в країну або реекспорту. В останньому випадку товари вивозяться без будь-яких митних формальностей. Як супутні до реекспорту на території зон можуть здійснюватись операції по завершенню процесу виробництва (фасування, розлив напоїв, формування асортименту, наклеювання етикеток, сушіння сировинних товарів тощо); сортування і перевантаження товарів; ознайомлення покупців з товарними зразками [11].

Перед здійсненням експортної операції необхідно вирішити питання про метод експорту.

Метод експорту - це спосіб здійснення експортної операції.
У міжнародній торговій практиці застосовуються два методи експорту:
Прямий експорт - здійснення операції безпосередньо між виробником і споживачем через власну зовнішньоторговельну фірму або відділ зовнішньоекономічних зв'язків.

Якщо фірма вибирає варіант прямого продажу, а не через посередника, їй необхідно створити діючу експортну службу.
Створення власних зовнішньоекономічних служб на підприємствах виправдано, якщо:

  • частка експорту велика в загальному обігу;

  • зовнішньоторговельні операції здійснюються регулярно;

  • випускається продукція з високим рівнем конкурентоспроможності, бажано унікальна за своїми властивостями;

  • невисокий рівень конкуренції на відповідному сегменті світового ринку;

  • на підприємстві є необхідна кількість фахівців із зовнішньоекономічної діяльності.



1.2 Методи розрахунку ефекту та ефективності експорту товарів та послуг



Метою підприємства при виході на зовнішній ринок і здійсненні експортних операцій є одержання прибутку від експорту. Причому даний прибуток повинний бути більший можливого прибутку при реалізації товару на внутрішньому ринку, інакше витрати на організацію експортних операцій є недоцільними і неефективними.

Необхідною умовою для успішного проведення експортних операцій є аналіз їхньої ефективності з метою встановлення найбільш оптимальної структури експорту і прийняття обґрунтованих рішень в області управління.

Для повнішої характеристики зовнішньоторговельного роботи підприємства експорт товарів і послуг за звітній рік порівнюється з експортом за попередній рік. Мета такого дослідження - встановити, які зміни відбулися в товарній структурі експорту, в розвитку нових видів експорту і його географічному напрямку. Дані про експорт за роки, які вивчаються, групуються за країнами і за товарами.

Для отримання відповіді на питання про зміну вартісної структури експорту за країнами і товарами складаються таблиці, де за кожним рядком (країна або товар) показуються суми експорту в тис. грн. та їх питома вага у відсотках до загального підсумку.

Основними критеріями раціонального використання оборотного капіталу підприємства при здійсненні експортних торгових операцій є тривалість обороту оборотного капіталу та рентабельність експорту товарів [13, C.273].

Тривалість обороту залежить від маршруту перевезень товару, часу зберігання на складах, тривалості розрахунків з іноземними покупцями.

Спочатку визначають середньорічні залишки оборотних коштів за формулою 1.1.



СЗ(середні залишки) = (З(1)/2+З(2)+….+З(п-1)+З(п)/2)/п-1, (1.1)



де З – залишок на початок кварталу (місяця);

п – кількість періодів.

Оборот оборотного капіталу (оборотніх коштів) відбувається за схемою: гроші - товар на складі - відвантаження товару зі складу та розрахунки з покупцями (дебіторами) – гроші.

Далі визначається кількість оборотів (КО) оборотного капіталу (оборотних засобів) за рік. Для цього використовується формула 1.2.



КО = (1.2)



Наступним етапом є визначення тривалості одного обороту:

ОД(оборотність в днях) = (ЗСхД)/З = 360/КО (1.3)

Якщо оборот оборотного капіталу прискорюється, це дає можливість підприємству досягти відносного звільнення капіталу з обороту. Величина звільнення (ВЗ) визначається за наступною формулою:



ВЗ = (З/360) х (ОДзр – ОДмр) (1.4)



Ефективність експортних операцій досягається лише в тому випадку, коли прискорення оборотності поєднується з необхідним рівнем рентабельності продаж.

Показник рентабельності експорту товарів (R) визначається за формулою:

R = Прибуток від реалізації продукції/Собівартість продукції (1.5)

Крім зміни курсу гривні на показник впливають такі основні фактори:

  • експортна ціна;

  • рівень витрат у валюті;

  • купівельна ціна одиниці товару в гривнях;

  • рівень витрат в гривнях тощо.


Случайные файлы

Файл
121805.rtf
60302.rtf
105710.rtf
37370.rtf
CBRR5621.DOC




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.