Загальна характеристика валютних опціонів (3043)

Посмотреть архив целиком

  • Кафедра міжнародної економіки











    1. Контрольна робота


    1. з дисципліни:

    2. «Міжнародні розрахунки і валютні операції»



    1. Загальна характеристика валютних опціонів. Види опціонних угод. Специфічні види опціонів. Схема відносин між продавцем та покупцем опціону

    2. Ринок похідних фінансових інструментів (деривативів) є вагомим сегментом фінансового ринку, який за останнє десятиліття визначає розвиток світової економіки. Деривативи переорієнтують потоки грошових коштів від одних учасників ринку до інших при проведенні операцій хеджирування, спекуляціях на курсах цінних паперів, крос-курсах валют, тощо.

    3. Похідні фінансові інструменти знижують витрати проведення фінансових операцій. За їхньою допомогою мінімізується об’єм первинних вкладень, які необхідно здійснити для придбання якогось активу. У конструкцію цих контрактів, як правило, закладається леверидж, який дозволяє при збігу обставин мати прибуток, вкладати кошти менші, ніж об’єм первинних вкладень на момент купівлі контракту. Неабияка величина грошового потоку може залежати від одного або кількох параметрів, таких, як процентні ставки, курсова вартість акцій та ін.

    4. Деривативи широко використовуються у біржовій торгівлі. До більш відомих похідних відносять опціони, ф’ючерси, форварди, свопи, а також структуровані векселі та цінні папери, що забезпечені заставою. Їхні котирування визначають ціну основної сировини: нафти, газу, вугілля, електроенергії, а також фінансових складових – цінних паперів, валюти, дорогоцінних металів.

    5. В Україні до найбільш відомих похідних можна віднести опціони. Вони впроваджуються в державі на біржових ринках.

    6. Досліджуючи використання валютних опціонів у країні, можна зазначити, що, в основному, їх розглядають в теоретичному плані. У роботах під редакцією Мозгового О.М., Ющенка В.А., Міщенка В.І. та інших відображено основні поняття та категорії, методики необхідних розрахунків застосування деривативів і, зокрема, валютних опціонів. На практиці валютні опціони застосовуються тільки НБУ у міжнародних розрахунках, хоча в країні прийнято відповідні нормативні та інструктивні матеріали, що дозволяють використовувати валютні опціони. Але досконалого дослідження світової практики застосування валютних опціонів в умовах обмеженості ресурсів недостатньо, хоча в державі фінансово-кредитні установи займаються валютними операціями. При цьому інвестори, які вкладають кошти в активи за кордоном або займаються експортно-імпортними операціями, несуть додатковий ризик, пов’язаний із коливанням валютного курсу. Згідно з класифікацією, його відносять до валютних ризиків. Цей вид ризику пов’язаний зі зміною валютних курсів, тобто з втратою купівельної спроможності валюти. Через це він безпосередньо залежить від розриву в часі між терміном укладання угоди та моментом платежу.

    7. Валютний опціон є своєрідною формою термінової угоди 2-х сторін – продавця і власника опціону, внаслідок якої власник опціону отримує право, а не зобов’язання, купити у продавця опціону або продати йому заздалегідь визначену суму однієї валюти в обмін на іншу за обумовленим валютним курсом чи за курсом, визначеним на день обміну. Залежно від місця продажу опціони поділяються на біржові, що вільно перебувають в обігу, та позабіржові. Біржові опціони (traded option) продають і купують опціонні біржі, які є своєрідними фінансовими інститутами, що стали невід’ємною складовою фінансового ринку економічно розвинутих країн (Лондонська фондова біржа, Європейська опціонна біржа в Амстердамі, Філадельфійська, Чиказька, Монреальська та ін.).

    8. Позабіржові опціони (over-the-counter option) можна розглядати як суто банківський інструмент. Вони продаються і купуються покупцем і банком, як правило, за індивід угодою на договірних засадах і за специфікацією, що відповідає вимогам покупця. У світовій практиці залежно від характеру валютообмінної операції розрізняють опціон «кол» (дає право його власникові купити певну суму однієї валюти в обмін на ін.) і опціон «пут» (дає власникові право продати певну суму однієї валюти в обмін на ін.). Залежно від термінів завершення опціону розрізняють «американські» та «європейські» опціони. «Європейський» опціон може бути виданий тільки в останній день опціонного періоду; «американський» – будь-коли протягом всього опціонного періоду. Перевагою використання опціонів є те, що власник опціону може уникнути значних збитків від різких змін валютних курсів, заздалегідь зафіксувавши прийнятний для себе рівень обмінних курсів.

    9. Основними елементами біржового опціонного контракту є:

    • тип опціонну («пут» або «кол»);

    • стиль («амер» чи «європ»);

    • вид валюти;

    • дата виконання або тривалість опціонного періоду.

    1. Валютний опціон є своєрідною формою термінової угоди двох сторін – продавця і власника опціону, внаслідок якої власник опціону отримує право, а не зобов'язання, купити у продавця опціону або продати йому заздалегідь визначену суму однієї валюти в обмін на іншу (або на національну грошову одиницю) за обумовленим валютним курсом чи за курсом, визначеним на день обміну. Такий фіксований курс називають ціною виконання.

    2. Власник опціону має право вибору реалізувати опціон або ж відмовитися від нього залежно від того, наскільки сприятливими будуть коливання валютного курсу.

    3. Продавець опціону зобов'язаний виконати валютну операцію за курсом обміну (ціною виконання), встановленим за опціонною угодою, та забезпечити власникові опціону виконання умов угоди до завершення встановленого терміну. Якщо угоду здійснено, то вживають терміни «опціон здійснено» або «опціон виконано».

    4. Валютний опціон – це контракт, який надає право покупцеві (але не зобов’язує) купівлі або продажу обумовленої суми валюти за фіксованим курсом на визначену дату або протягом визначеного періоду в майбутньому в обмін на опціонну премію, виплачену продавцеві опціону.

    5. Призначення валютних опціонів полягає в захисті власника від несприятливих коливань валютних курсів. Водночас, якщо валютний курс змінився у сприятливому для власника напрямку, то опціон дає можливість скористатись перевагами. У цьому разі власник може обміняти валюту за вигіднішим ринковим курсом, не користуючись опціоном. Валютний опціон обмежує валютний ризик учасника ринку, пов’язаний зі змінами валютних курсів. Розмір ризику при використанні опціону як інструменту страхування валютних ризиків обмежується розміром опціонної премії. Премія, тобто вартість опціону, залежить від співвідношення спот-курсу валюти в момент укладення угоди та курсу опціону, а також від тривалості періоду дії опціону.

    6. Якщо опціон дає право продажу визначеної валюти, то це опціон PUT за даною валютою. При наданні права купівлі валюти опціон називається CALL за даною валютою. Вказування виду валюти з назвою опціону обов’язкове, оскільки опціон PUT є одночасно опціоном CALL за тією валютою, за яку продається опціонна валюта, і навпаки. Наприклад, опціон PUT за доларами США, який передбачається здійснити за євро, одночасно є опціоном CALL за євро.

    7. Узагальнена схема надання банківських гарантій. Основні способи виставлення гарантій у світовій практиці. Ризики гарантійних операцій банку та шляхи їх зниження

    8. Гарантійні послуги полягають у зобов'язанні банку виплатити суму боргу свого клієнта, якщо останній не зможе (не захоче) виконати свої зобов'язання. До цієї групи операцій належать: гарантії повернення кредиту, гарантії відшкодування збитків, що випливають з невиконання клієнтом умов контракту. Плата за надання гарантійних послуг – це комісія. Банківські гарантії, особливо відомих своєю платоспроможністю банків, фактично означають доступ клієнта до кредиту.

    На сьогоднішній день конкуренція між банками сприяє універсалізації банківської справи, розширенню та розвитку як традиційних, так і нових операцій та послуг. До таких послуг, наприклад, належать гарантійні послуги. Надання цих послуг дає змогу банкам розв'язувати низку завдань, зокрема, поліпшити обслуговування своїх та залучити нових клієнтів, удосконалити власну ресурсну базу. Останнє досягається різними шляхами, наприклад, одержанням комісійних доходів від надання гарантійних послуг, прийняттям у їхнє забезпечення гарантійних депозитів. Надання гарантійних послуг, на відміну від видачі кредиту, дає можливість банкам за відсутності вільних ресурсів мобілізувати їх пізніше тим чи іншим чином, причому за інших однакових, привабливіших умов. Крім того якщо надані гарантії не використані, то банк одержує комісійні доходи, які за інших однакових умов впливають на збільшення його власного капіталу. У разі ж необхідності виконати зобов’язання по гарантії банк отримує комісійні, а іноді ще й процентні доходи.

    Гарантії є способом забезпечення виконання зобов'язань, що застосовуються у стосунках між будь-якими суб'єктами правовідносин.

    Учасниками гарантійних операцій є:

    • Гарант (банк-гарант, банк-емітент) – банк, що надає гарантію за дорученням принципала на користь бенефіціара.

    • Принципал – юридична особа, що уповноважує банк-гарант надати гарантію на користь бенефіціара в забезпечення виконання контрактних зобов'язань принципала перед бенефіціаром.

    • Бенефіціар – особа, на користь якої випускається гарантія.

    Одним із способів забезпечення при здійсненні гарантійних операцій є банківська гарантія. Банківська гарантія – платіжне зобов'язання, надане в письмовій формі гарантом бенефіціару, що припускає здійснення платежу при наданні бенефіціаром письмової вимоги платежу у випадку дотримання умов, передбачених гарантією.

    Банківська гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом письмового оголошення банком (гарантійного листа) про задоволення вимог управленої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у гарантійному листі, якщо третя особа (зобов'язана сторона) не виконає вказане в ньому певне зобов'язання або настануть інші умови, передбачені у гарантійному листі банку.

    Банківська гарантія вигідно відрізняється від інших способів забезпечення тим, що організації, на користь якої вона видана, не доведеться стягувати з боржника неустойку через суд або продавати закладене майно. Вона може відразу одержати належні їй гроші, пред'явивши гарантію в банк, що її видав.

    Для організації-контрагента, що одержала банківську гарантію на користь свого партнера, це теж досить вигідно. Вона підтверджує свою платоспроможність і може працювати без попередньої оплати. Оскільки банк зі своєю гарантією бере на себе безвідкличне зобов'язання здійснити платіж, він візьме на себе це зобов'язання лише в тому випадку, якщо ретельно перевірить репутацію свого клієнта і за умови надання клієнтом забезпечення, прийнятного для банку.

    Крім того, банківська гарантія дозволяє купувати товари, роботи або послуги з відстрочкою платежу. Так, якщо організація одержить на користь своїх контрагентів таку гарантію, вони можуть передати їй товар на реалізацію.

    Принципалу загрожує втрата гарантійної суми, якщо він не виконує умов укладеного договору. Це є для нього суттєвим стимулом виконати записане в договорі зобов'язання самостійно, навіть якщо інтерес його до даної угоди слабшає.

    Якщо принципал по гарантії порушує свої зобов'язання, бенефіціар вправі зажадати виплати гарантійної суми. Тим самим він може цілком або частково компенсувати фінансові наслідки порушення договору.

    Виходячи з вище сказаного варто сказати, що останнім часом багато українських і російських організацій, переконавшись в надійності і зручності цього виду забезпечення, стали використовувати його у внутрішніх розрахунках. Але більш широкого застосування банківська гарантія набула в зовнішньоекономічній діяльності, безпосередньо у розрахунках та платежах в міжнародній торгівлі.

    Банківські гарантії використовуються для забезпечення як фінансових операцій (кредити, овердрафти, участі, у спільних підприємствах, випуск облігацій, перестрахування тощо), так і нефінансових (контракти купівлі-продажу, лізингу та промислові).

    Метою банківських гарантій є додаткове забезпечення фінансових інтересів сторін (експортерів та імпортерів), що беруть участь у зовнішньоторговельних угодах.

    На перший погляд зовнішньоторговельний контракт, який докладно визначає зобов'язання сторін, застосування різних санкцій за їх невиконання, порядок розгляду претензій і спорів, є достатнім забезпеченням виконання контрагентами своїх зобов'язань. Однак на практиці, навіть при самій ретельній розробці умов договору, деякі особливості поставок товарів, надання послуг або здійснення платежів, які впливають на реалізацію даної угоди, проявляються тільки в процесі виконання контракту і, як правило, не можуть бути завчасно враховані. Крім того, процес розгляду претензій в арбітражі займає багато часу і призводить до значних втрат, особливо при розгляді справи в арбітражі третьої країни.

    Навіть можливий виграш справи в арбітражі або у суді ще не означає, що питання остаточно врегульоване. Кредитору необхідно здійснити стягнення коштів з боржника, що не завжди можливо (наприклад, якщо останній виявився банкрутом). Саме тому експортери (підрядники, кредитори) та імпортери (замовники, позичальники) прагнуть додаткового забезпечення своїх інтересів. При цьому контрагенти прагнуть, щоб ці забезпечення або взагалі виключали можливість понесення ними будь-яких збитків, або дозволяли швидко задовольнити їх вимоги контрагенту, за договором. Такого роду додаткові забезпечення надаються банками у вигляді письмових односторонніх зобов'язань і називаються банківськими гарантіями, або гарантійними листами, оскільки часто виступають у вигляді листів, адресованих безпосередньо особам, на користь яких вони виставлені (бенефіціарам).

    Таким чином, гарантію можна визначити як доручення банка-гаранта, що приймається по відношенню до будь-якої особи (бенефіціару) за дорученням іншої особи (принципала), в забезпечення виконання останнім своїх зобов'язань перед бенефіціаром. Змістом зобов'язання по гарантії завжди є виконання іншого договору, до якого відсилається гарантія. Реалізація гарантії здійснюється в той момент, коли банк-гарант виконує свої зобов'язання перед бенефіціаром.

    У багатьох випадках гарантія банку є неодмінною умовою вигідних комерційних пропозицій. Як згадувалося вище, у міжнародній торгівлі метою гарантій є додаткове забезпечення фінансових інтересів сторін, що беруть участь у зовнішньоторговельних угодах (як експортерів, так і імпортерів). Тому даним забезпеченням в міжнародній торгівлі є основні види гарантій, до яких відносять:

    • Гарантія оферти (Віd Воnd)

    • Гарантія митної очистки (тимчасового ввезення)

    • Гарантія виконання (Регrfomanсе Воnd)

    • Гарантія авансу (Аdvanсе Рауment Guarante)

    • Гарантія платежу (Рауmentі Guarantее)

    • Гарантія в забезпечення позики

    • Гарантія митної очистки (тимчасового ввезення)

    • Резервний акредитив («стенд-бай» (Stendby) акредитив).

    У банківській практиці гарантії класифікуються в залежності від різних ознак, наприклад, таких як: підстава для реалізації, ціль використання, забезпеченість, порядок виконання, можливість чи неможливість відкликання та інше.

    З точки зору підстави для реалізації, гарантії поділяються на безумовні і умовні. При наданні безумовної гарантії, банк-гарант здійснює платіж бенефіціару проти його нічим не обумовленої простої першої вимоги, навіть якщо вона і не підтверджена наданням будь-яких додаткових документів.

    Дані гарантії найбільш вигідні бенефіціару, оскільки максимально забезпечує його інтереси. Виконання гарантії відбувається в результаті одностороннього прийняття рішення бенефіціаром, тобто виключається можливість виникнення будь-яких спорів. Як правило, вимога бенефіціара повинна бути пред'явлена в межах суми та строку дії гарантії. При виставленні безумовних гарантій банки, як правило, використовують формулювання: «Безумовно гарантуємо за першою вимогою бенефіціара». Безумовні гарантії виставляються банками переважно за дорученням великих постійних клієнтів, але за ними можуть вимагати внесення забезпечення. Реалізація умовної гарантії може залежати від виконання певних умов, більш-менш вигідних для бенефіціара. Наприклад:

    • бенефіціар повинен вказати причину заяви своєї вимоги за гарантією. Наприклад, приклавши сертифікат про те, що він виконав свої зобов'язання, обумовлені контрактом, а його контрагент не здійснив у встановлені строки платіж;

    • до вимоги бенефіціара оплати в рахунок гарантії повинні бути додані документи, що підтверджують виконання ним своїх зобов'язань за контрактом. Гарантії, які передбачають надання комплекту товаророзпорядчих документів, називаються документарними.

    Вимога бенефіціара в рахунок гарантії повинна бути підтверджена спеціальним документом – свідоцтвом уповноваженої третьої особи (торгово-промислової палати, арбітражу) про те, що контрагент-наказодавець по гарантії) не виконав свої зобов'язання. Така умова менш вигідна бенефіціару, так як потребує багато часу.

    Найменш вигідними для бенефіціара умовні гарантії, що ставлять здійснення платежу в пряму залежність від згоди на це принципала.

    В міжнародній практиці застосовуються прямі гарантії і контргарантії. За прямими гарантіями банк-гарант приймає на себе зобов'язання безпосередньо перед бенефіціаром. При видачі контргарантій гарантом є, як правило, банк в країні бенефіціара (або третій банк), до якого звертається банк принципала (банк-поручитель). Банк-поручитель виставляє контргарантію і просить свого кореспондента видати гарантію на користь бенефіціара під повну відповідальність поручителя. Такі гарантії пов'язані з додатковими витратами для поручителя.

    Так само, як і акредитиви, гарантії можуть бути відзивними і безвідзивними. В останньому випадку зобов'язання банка-гаранта не може бути скасоване або анульовано без попереднього попередження бенефіціара.

    Гарантії також поділяються на платіжні і договірні. Платіжні гарантії виставляються банками в забезпечення платіжних зобов'язань покупців (боржників) по відношенню до продавців (кредиторів). Такі гарантії забезпечують інтереси експортерів; вони видаються перш за все при здійсненні розрахунків за комерційними кредитами. Вони є, як правило, безумовними, такими що передбачають платіж проти простої першої вимоги бенефіціара, і видаються на повну суму кредитної частини угоди і на весь строк погашення кредиту.

    Із збільшенням використання в розрахунках на умовах платежу готівкою банківських переказів і інкасо, зростає роль банківських гарантій своєчасної сплати товару імпортером. Такі платіжні гарантії можуть бути як безумовними, так і умовними. При виставленні документарних гарантій банки-гаранти, як правило, вимагають виписувати товаророзпорядчі документи їх наказу. Більшість банків проводить операції за документарними гарантіями аналогічно операціям за документарними акредитивами, але за рівнем забезпечення вони поступаються останнім.

    В розрахунках за інкасо або банківськими переказами з вітчизняним експортером на умовах сплати готівкою забезпечення у вигляді і безумовних платіжних гарантій повинно бути передбачено договором, особливо в тих випадках, коли покупець має можливість отримати товар до його сплати. В такій ситуації уповноваженим банкам слід виставляти гарантії тільки після ретельного розгляду в кожному конкретному випадку так як це пов'язано із значним ризиком, а у випадку найменших сумнівів уникати таких операцій або здійснювати під відповідне забезпечення.

    Виходячи із порядку виконання зобов'язань перед кредитором, розрізняють солідарні та субсидіарні гарантії. Залежно від категорії гаранта виділяють персональні, корпоративні та державні гарантії.

    З точки зору валюти, в якій видається гарантія, розрізняють гарантії, видані в національній та іноземній валюті. Видаваючи валютні гарантії, слід враховувати положення чинного валютного законодавства. Зокрема, якщо при забезпеченні наданого комерційним банком кредиту в іноземній валюті поручителем є третя особа-резидент, то у разі невиконання боржником своїх зобов'язань за основним договором, вони покладаються на поручителя. При цьому умови основного договору щодо розміру та валюти кредиту, які підлягають поверненню кредиторові, залишаються незмінними і обов'язковими як для самого боржника, так і для його поручителя. Поручитель повинен сплатити кредитору з власного поточного рахунка в іноземній валюті суму боргу в тій самій валюті, що обумовлена кредитним договором.

    Виходячи із відображення у бухгалтерському обліку банку розрізняють надані та отримані гарантії, а зважаючи на спосіб видачі розрізняють гарантії прямі та непрямі.

    Іншим різновидом банківських гарантій, які використовуються в міжнародних розрахунках, є договірні гарантії. Такі гарантії виставляються банками в забезпечення інтересів імпортерів (замовників). До договірних гарантій відносять, перш за все, гарантії повернення авансу і гарантії належного виконання контракту, а також тендерні гарантії (гарантії участі в торгах) та гарантії на тимчасовий ввіз (гарантії митного очищення). Зазначені гарантії можуть видаватися як у вигляді спеціального документа (гарантійного листа, укладення договору поруки), так і шляхом спеціального напису на векселі (акцепт, аваль). Головне, щоб із цих документів можна було зрозуміти: хто саме і за кого є поручителем (гарантом), перед ким, яке конкретно зобов'язання забезпечується яким чином, в якому обсязі.

    Таким чином, банківські гарантії можуть класифікуватися в залежно від різноманітних ознак. Вони можуть визначатися можливістю чи неможливістю відкликати гарантію (відкличні та безвідкличні); з погляду підстави для реалізації гарантії поділяються на умовні і безумовні. Також в даному випадку має місце застосування банківських гарантій у міжнародній практиці, де застосовуються, в основному, прямі і контргарантії. До основних видів банківських гарантій належать: гарантії платежу, повернення авансового платежу, пропозиції (тендерна гарантія); за типами вони поділяються на гарантії забезпечення кредиту, належного виконання контракту та інші.

    У міжнародній торгівлі ризик стає фактором підвищеної значимості. Ризики невиконання зобов'язань урегульовуються такими інструментами, як документарні акредитиви й банківські акцептування чи гарантування (авалювання) векселів. Ці методи відомі здавна. Однак труднощі виникають щодо ризику невиконання зобов'язань інших, окрім платіжних. Традиційні механізми забезпечення виконання зобов'язань (умовні (або додаткові) гарантії та поручительства) надто громіздкі й невигідні кредитору (бенефіціару), тому що умовний (додатковий) гарант може не виконати своїх зобов'язань з оплати гарантії, скориставшись відмовою боржника (принципала). Це часто змушує кредитора розпочинати судові процеси, що спричинює подальші незручності та ризики. Банки не прагнуть діяти як додаткові гаранти (поручителі), оскільки їм дуже важко визначити, в якій ситуації вони повинні платити за гарантією, а також щоб не бути втягнутими у суперечки між партнерами стосовно виконання основного контракту. Аби уникнути цих незручностей, винайдено незалежні гарантії, які випускаються надійними та фінансово здоровими інститутами, такими, як банки. Цей новий вид гарантій діє аналогічно документарним акредитивам.

    Банківські гарантії використовуються для забезпечення як фінансових операцій (кредити, овердрафти, участі, у спільних підприємствах, випуск облігацій, перестрахування тощо), так і нефінансових (контракти купівлі-продажу, лізингу та промислові).

    1. Практичне завдання

    2. При здійсненні зовнішньоекономічної торговельної угоди експортером та імпортером був обраний відкличний акредитив для проведення розрахунків. У зв'язку з випередженням строків поставок товарів морем на 2 доби товари були доставлені на склад 29.10.2006 а не 31.10.2006, як було обмовлено в договорі. Після поставки товару, згідно умовам акредитиву, транспортна компанія надала товарно-транспортні документ банку уповноваженому здійснювати платіж. Згідно умовам акредитиву уповноважений банк в день надання відповідних документів (29.10.2006) здійснив платіж в розмірі 50% від вартості угоди.

    3. 30.10.2006 банк-емітент приймає рішення про відзив акредитива, але уповноважений банк відмовляється повернути всю суму оскільки 50% вартості товару вже сплачено.

    4. Вкажіть якими документами регулюється порядок розв'язання відповідної ситуації між банком-емітентом та уповноваженим банком.


    1. Відповідь

    2. З метою впорядкування здійснення уповноваженими банками операцій за документарними акредитивами у розрахунках за зовнішньоекономічними операціями, правління Національного банку України своєю постановою №514 від 3 грудня 2003 р. затвердило Положення про порядок здійснення уповноваженими банками операцій за документарними акредитивами в розрахунках за зовнішньоекономічними операціями.

    3. Положення №514 встановлює загальні правила Національного банку щодо відкриття, авізування, супроводження, виконання та закриття документарних акредитивів, що здійснюють уповноважені банки для клієнтів під час їх розрахунків за зовнішньоекономічними договорами (контрактами).

    4. Під час здійснення розрахунків за зовнішньоекономічними договорами (контрактами) в іноземній та національній валюті українські фірми можуть використовувати всі види акредитивів, що передбачені відомими і чинними на сьогодні Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів, що розроблені Міжнародною торговельною палатою, а з 1 січня 1994 р. запроваджені Міжнародною торговельною палатою за №500, редакція 1993 р.

    5. Можна використовувати й інші міжнародні документи, які регулюють питання проведення розрахунків за акредитивами, затвердженими Міжнародною торговельною палатою. Проте українським суб’єктам ЗЕД та банкам слід ураховувати важливе правило: ці міжнародні акти можуть застосовуватись лише в тій частині, в якій вони не суперечать правилам Положення №514 та інших актів законодавства України.

    6. Згідно із Положенням №514 акредитив – це умовне грошове зобов’язання, що надається банком-емітентом за дорученням та з інструкціями клієнта – наказодавця акредитива (та від його імені) або від власного імені здійснити платіж на користь одержувача коштів чи визначеної ним особи бенефіціара або акцептувати і сплатити виставлені бенефіціаром переказні векселі (тратти), або уповноважити інший банк провести такий платіж, або акцептувати і сплатити переказні векселі (тратти), або надати повноваження іншому банку здійснити негоціацію (купити або врахувати переказні векселі) проти передбачених документів із урахуванням дотримання умов акредитива.

    7. По суті, акредитив є договором, що відокремлений від зовнішньоекономічного контракту, на якому він базується. Під час здійснення операцій за акредитивами всі сторони мають справу лише з документами (проти яких здійснюватиметься платіж), а не з товарами або іншими видами виконання зобов’язань. І про це прямо зазначається в Положенні №514.

    8. Незалежно від виду акредитива, в ньому має бути чітко зазначено спосіб виконання акредитива (шляхом платежу за пред’явленням або платежу з розстрочкою, або акцепту чи негоціації, або змішаного платежу). Платіж за акредитивом здійснюється в безготівковій формі шляхом перерахування коштів відповідно до умов акредитива.

    9. Положення №514 розрізняє кілька видів акредитивів, які може відкривати банк-емітент. В нашому завданні йдеться про відкличний акредитив: відкличний акредитив – акредитив, який може бути змінений або анульований банком-емітентом без попереднього повідомлення бенефіціару.

    10. Будь-який акредитив, якщо його не визначено як безвідзивний, є відзивним акредитивом. Відзивний акредитив не створює ніяких правових зобов'язань між банком, який його відкриває, та бенефіціаром (тим, хто отримує платіж), тому в останнього немає повної впевненості щодо одержання коштів.

    11. Насамперед це зумовлюється тим, що такий акредитив може в будь-який час бути відізваний чи замінений банком або тим, хто його виставив. Згідно з правилами відзив акредитива дозволяється без повідомлення бенефіціара.

    12. Оплата коштів за акредитивом здійснюється уповноваженим банком-емітентом іноземному (авізуючому, виконуючому, підтверджуючому, рамбурсуючому) банку відповідно до умов акредитива та інструкцій, отриманих від іноземного банку.

    13. Акредитив закривається в уповноваженому банку-емітенті, якщо банк виконав усі зобов’язання за акредитивом.




    Список літератури


    1. Арчакова, О. Деякі особливості національного регулювання валютного ризику [Текст] / О. Арчакова // Финансовые риски. – 2007. – №2. – C.67–73

    2. Банковское дело [Текст]: учебник / Финансовая академия при правительстве РФ; ред. О.И. Лаврушин. – Изд. 4-е, стер. – М.: КНОРУС, 2006. – 768 с.

    3. Бездітко, Ю.М. Валютне регулювання [Текст]: навчальний посібник / Ю.М. Бездітко, О.О. Мануйленко, Г.А. Стасюк. – Херсон: Олді-плюс, 2004. – 272 с.

    4. Валютне регулювання [Текст]: навчальний посібник / Ю.М. Бездітко, О.О. Мануйленко, Г.А. Стасюк. – Херсон: Олді-плюс, 2004. – 272 с.

    5. Віднійчук-Вірван, Л.А. Міжнародні розрахунки і валютні операції [Текст]: навчальний посібник / Л.А. Віднійчук-Вірван. – Львів: Магнолія 2006, 2007. – 214 с.

    6. Декрет КМУ «Про систему валютного врегулювання і контролю»

    7. Єпіфанов, А.О. Операції комерційних банків [Текст]: навчальний посібник / А.О. Єпіфанов, Н.Г. Маслак, І.В. Сало. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2007. – 523 с.

    8. Закон України «Про банки і банківську діяльність»

    9. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність»

    10. Закон України «Про Національний банк України»

    11. Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»

    12. Международная торговля: Финансовые операции, страхование и другие услуги: Пер. с англ. – К.: Торг.-изд. бюро BHV, 1994. – 480 с.



  • Случайные файлы

    Файл
    58752.rtf
    22117-1.rtf
    41856.rtf
    5200.rtf
    BMCC Билеты.doc




    Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
    Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
    Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.