Функціонування банківських систем зарубіжних країн (2255)

Посмотреть архив целиком

Зміст


1 Забезпечення конвертованості національної валюти в країнах з перехідною економікою

2 Загальноекономічні та історичні чинники формування моделей банківської системи в зарубіжних країнах

3 Фінансові ринки зарубіжних країн та основні види фінансових інструментів, що обертаються на них

4 Комерційні банки нових індустріальних країн Південно-Східної Азії: особливості розвитку та функціонування

5 Охарактеризувати діяльність провідних інвестиційних банків США та їх функції на ринку капіталу США

ЛІТЕРАТУРА


1 Забезпечення конвертованості національної валюти в країнах з перехідною економікою


Складовою національної грошової системи країни є національна валютна система, хоч вона є відносно самостійною. Національна валютна система - це форма організації економічних зв'язків країни, з допомогою яких здійснюються міжнародні розрахунки, утворюються та використовуються валютні ресурси країни. Національна валютна система охоплює такі елементи:
- національна валюта - грошова одиниця держави. Вона існує як у готівковій формі (банкноти, монети), так і в безготівковій (залишки на банківських рахунках), її емітентами є комерційні та центральні банки. У післявоєнний період головними формами світових грошей стали резервні валюти та міжнародні грошові одиниці.

Валютний курс - ціна грошової одиниці однієї країни, виражена в грошових одиницях інших країн. Вона базується на їх об'єктивному співвідношенні, що складається в процесі виробництва та обміну.

Країни з перехідною економікою — це угруповання держав, які перебувають у процесі реформування політичної та соціально-економічної структури, трансформації існуючих тут раніше адміністративно-командних економічних систем у ринкову економіку. Йдеться про країни так званого другого світу, тобто сукупність постсоціалістичних держав Центральної та Східної Європи і колишні радянські республіки. За ознакою проголошення та проведення ринкових перетворень до групи перехідних можна віднести й такі азіатські держави, як В'єтнам і Китай. Але метою процесу реформування тут було визначено не відмову від соціалістичної системи, а її вдосконалення за допомогою ринку та створення змішаної економіки при збереженні влади за компартією. Однак і тут відбувається реальний процес трансформації колишньої неринкової системи у ринкову, хоча й зі своєю специфікою. Це дає підстави економістам-аналітикам виділяти цей регіон як окрему частину світового господарства і робити узагальнення, властиві лише даним країнам.

У країнах з перехідною економікою грошово-кредитна політика повинна мати єдину мету - забезпечення повної конвертованості національної валюти та підтримання її фіксованого обмінного курсу проти однієї з основних світових валют - долара США або євро.

Зовнішня макростабілізація за умов трансформації перехідних економік передбачає впровадження низки заходів, найважливішими серед яких є регулювання валютного курсу, дотримання зовнішньоекономічної рівноваги, у тому числі в сфері зовнішньоторговельних операцій, вирішення проблеми заборгованості тощо.

З існуючих систем валютного регулювання більшість постсоціалістичних країн надали перевагу встановленню плаваючого валютного курсу із систематичним корегуванням його центральним банком. Зазначене корегування курсу валюти відбувається залежно від стану торговельного балансу, інфляційних очікувань, рівня цін всередині країни. Деякі з постсоціалістичних країн обрали режим фіксованих валютних курсів. Зокрема, в Естонії, Литві і Болгарії встановлено системи валютних комітетів (currency board), за якими національна валютна фіксується щодо іноземної (або щодо кошика іноземних валют) у певному співвідношенні без будь-яких коливань.

Ще один аспект політики регулювання валютних курсів — це визначення ступеня конвертованості національної валюти.

У перехідних економіках пострадянських держав ступінь конвертованості їхніх валют також різний. Вищим він є в Киргизії, Казахстані, в Україні, Росії, нижчим — в інших країнах. Найбільш суттєві обмеження у цій сфері спостерігаються в Білорусії, Туркмени, республіках Закавказзя. Загалом лише Казахстан, Киргизстан і Росія змогли у 1999 р. вийти на валютний режим, рівень якого передбачається статтею VIII Статуту МВФ, де йдеться, зокрема про конвертованість за поточними операціями. Майже такий самий валютний режим існує в Литві й Латвії. Естонія ж взагалі відмінила всі обмеження на рух капіталу, а рівень лібералізації з інших валютних операцій в цій країні майже відповідає стандартам західноєвропейських держав.

За класифікацією МВФ, нині у світі існують п'ять основних типів валютних режимів:

курс, фіксований щодо однієї валюти;

курс, фіксований щодо кошика валют;

курс із обмеженою гнучкістю;

курс із керованою гнучкістю;

незалежно плаваючий курс.

Останній режим мають валюти 45-ти країн світу. В умовах плаваючого курсу центральний банк повністю не відмовляється від регулювання валютного курсу в певному інтервалі за рахунок валютних інтервенцій. Для держав з перехідною економікою, зокрема для України, сьогодні найдоцільніше застосовувати режим з керованою гнучкістю. Щоправда, за цієї умови найважливіше утриматись в межах довгострокового тренду курсу, бо помилки центрального банку відносно рівноважного тренду, а потім спроби вирівняти помилкову динаміку курсу з допомогою значних за обсягами валютних інтервенцій можуть викликати масову спекуляцію валютою; організація валютного ринку; національні органи, що обслуговують і регулюють валютні відносини країни; умови обміну національної валюти на золото (до Ямайської валютної реформи 1976-1978 pp.) та інші валюти; конвертованість валюти.

Чим більше валютних обмежень використовується в країні, тим менше конвертованою є її валюта. Відсутність валютних обмежень означає вільну конвертованість валют.

Національна валютна система є органічною частиною системи грошових відносин окремих держав, її функціонування регулюється національним законодавством кожної країни. На основі такого законодавства встановлюється механізм взаємодії національних і світових грошей, спосіб їх конвертованості, регулювання валютного курсу, формування та використання міжнародної ліквідності, золото-валютних запасів, кредитних ресурсів тощо. Інфраструктуру національних валютних систем складають банківські та небанківські кредитно-фінансові установи, біржі, спеціальні органи валютного контролю, інші державні та приватні інституції.


2 Загальноекономічні та історичні чинники формування моделей банківської системи в зарубіжних країнах


Банківська система — це сукупність банків і банківських інститутів, що існують у тій чи іншій країні у певний історичний період і є складовою кредитної системи, у їх взаємозв'язку.

Формування кредитної та банківської систем визначається характером існуючих у країні кредитних відносин та відповідних форм кредиту. На різних етапах розвитку суспільства склад кредитних установ зазнавав змін відповідно до еволюції історичних умов, розвитку національних економік.

Разом з цим існують деякі загальні принципи побудови кредитних систем на сучасному етапі розвитку:

- розподіл функцій центрального та всіх інших банків;

- контроль та регулювання діяльності банків другого рівня з боку центрального;

- центральний банк не бере участі у конкуренції на грошових ринках усередині держави.

До початку XIX ст. кількість банків та масштаби їх операцій були незначними. Усі ці операції виконували одні й ті самі банки, Що називалися комерційними (від лат. commerce - торгівля). Спеціалізації між ними не було.

Швидкий розвиток капіталізму після промислового перевороту супроводжувався поширенням функцій та операцій комерційних банків, появою спеціальних кредитних установ. У багатьох країнах було створено центральні емісійні інститути, з'явилися ощадні каси та ощадно-позичкові асоціації.

Інтенсивний розвиток акціонерних компаній з другої половини XIX ст. привів до появи нових функцій існуючих банків і таких спеціальних кредитних установ, як інвестиційні банки та компанії. На початку XX ст. з'являється цілий ряд нових спеціальних кредитних установ: зовнішньоторговельні банки, установи споживчого кредиту та ін.
Розвиток кредитної системи супроводжувався не лише спеціалізацією кредитних установ на здійсненні окремих функцій та операцій, а й універсалізацією комерційних банків, які нині практично виконують усі функції, за винятком емісії банкнот, яка здійснюється центральними банками. Тому комерційні банки є банками універсального типу.

У зв'язку з тим, що упродовж історичного розвитку відбувалася спеціалізація кредитних установ, сучасна кредитна система має кілька ланок.

За характером функцій, що виконуються, усі кредитні установи можна поділити на емісійні, які є центральними у кредитній системі, комерційні - банки універсального типу, спеціалізовані кредитно-фінансові установи, які виконують окремі функції або обслуговують окремі галузі економіки.

За формою власності розрізняють приватні та державні кредитно-фінансові установи. Найпоширенішими є приватні, які, у свою чергу, можуть бути індивідуальними (капітал установи належить одній особі), товариствами (партнерствами), акціонерними та кооперативними. Провідне місце серед них звичайно належить акціонерним кредитним установам. Державними кредитними установами є центральні банки, у багатьох країнах - ощадні каси, зовнішньоторговельні та деякі іпотечні банки та ін.


Случайные файлы

Файл
111902.doc
183290.doc
167264.rtf
55346.rtf
140751.doc




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.