функції Європейського центрального банку (2253)

Посмотреть архив целиком

План


1. Які основні функції Європейського центрального банку? 2

2. Якби Ви були консультантом банку, які умови “Інкотермс” запропонували б при експорті 5

Задачі 11

Список використаної літератури 17


Які основні функції Європейського центрального банку?


Європейський центральний банк (ЄЦБ) — головний елемент Європейської системи центральних банків (ЄСЦБ), який як юридична особа виконує основні функції, радить національним державам та наддержавним органам щодо господарчої оцінки ухвали законів та інших правових норм Європейського Союзу, а також висловлює свою думку щодо грошової, цінової політики відповідним органам.

Діяльність ЄЦБ ґрунтується на засаді незалежних від національних держав та наддержавних органів ухвал, що передбачає передусім брак примусу в покриванні їхніх внутрішніх і зовнішніх боргів.

Найвищий орган ЄЦБ — Управлінська рада, до якої входять члени правління ЄЦБ та керівники центральних банків країн-учасниць. Ухвали потребують простої більшини голосів, кожний член управлінської ради має лише один голос.

Правління ЄЦБ очолює президент, якому підпорядковується віце-президент та чотири заступники. Їхні призначення узгоджують з головами держав та урядів країн-учасниць. Ухвали правління також потребують простої більшини голосів. Головне завдання правління ЄЦБ — справджування вказівок та ухвал Управлінської ради, що передбачає залучення до їхнього виконання центральних банків країн ЄС.

ЄЦБ та національні центральні банки можуть:

  • встановлювати стосунки з центральними банками та фінансовими установами інших країн, а коли доцільно, з міжнародними організаціями;

  • набувати та продавати негайно чи форвардно всі типи валютних активів та банківських металів; термін "валютні активи" охоплює цінні папери та всі інші активи, у будь-якій формі володіння, у валюті будь-якої країни чи одиницях розрахунку;

  • володіти та керувати активами;

  • провадити банківські операції всіх типів у стосунках з третіми країнами та міжнародними організаціями, зокрема позикові та кредитні операції.

Окрім операцій, що постають із їхніх завдань, ЄЦБ та національні центральні банки можуть здійснювати операції заради адміністративних цілей чи свого персоналу. Важливим елементом подальшої інтеграції стало створення Європейської Валютної Системи (ЄВС), що почала функціонувати з березня 1979р., і перед якою були поставлені чотири головні цілі:

- досягнення валютної стабільності в межах ЄС;

- спрощення конвергенції процесів економічного розвитку;

- забезпечення стратегії зростання в умовах стабільності;

- стабілізація міжнародних валютних та економічних взаємовідносин.

Базовим елементом ЄВС є запровадження розрахункової валютної одиниці — ЕКЮ.

Завдяки цьому, зокрема, країнам ЄС вдалося побороти валютну кризу початку 80-х років. Після подолання інфляції у 80-ті роки було відмінено обмеження з поточних фінансових операцій, а 1990 р. було введено режим вільного руху капіталів. 1985 р. було підписано програму подальшого розвитку Європейського співтовариства і перетворення його в Європейський Союз (“Європа без кордонів”), а потім і досягнення цілковитої інтеграції. Ця програма набула чинності з 1 липня 1987 р. як Єдиний Європейський акт (або Маастрихтська угода) — угода про створення економічного і валютного союзу, про політичне співробітництво, формування нових інституційних (організаційних) структур. З 1 листопада 1993 р. Європейське співтовариство перейшло у нову стадію економічної інтеграції і за рішенням держав і урядів країн-членів стало називатись Європейським Союзом. У межах ЄС планується перехід і до політичної інтеграції — створення нової наддержави конфедеративного або федеративного типу. Поступово ЄС набуває рис єдиної державності, контури якої проступають в економіці, політиці і в соціальній сфері.

Метою ЄС є створення умов вільного пересування в його межах товарів, послуг, капіталів та робочої сили. До 1999 р. передбачається створити Європейський центральний банк, впровадити спільну валюту, єдине громадянство, закінчити створення організаційного та правового механізму узгодження зовнішньої політики та політики безпеки держав-членів ЄС.

Найбільше протиріч на цьому шляху викликає ідея введення спільної валюти. Створення валютного союзу залежить від ступеня готовності держав до участі в ньому. Для цього ЄС визначило кілька умов-критеріїв:

1. Інфляція не може перевищувати рівень, існуючий у трьох державах-членах з найстабільнішими цінами, більш, ніж на 1,5 відсоткових пункти.

2. Розміри бюджетного дефіциту мають становити не більше, як 3% ВНП країни.

3. Коливання обмінних курсів національних валют (при відсутності їх девальвації у попередні 2 роки) має бути у межах, встановлених для європейської валютної системи (“+”,“-”, 2,25%).

4. Норма довгострокового прибутку не повинна перевищувати 2% від середньої норми прибутку трьох членів ЄС, які мають найнижчу норму прибутку.

5. Національний борг не повинен перевищувати 60% ВНП.

Було здійснено три невдалі спроби запровадження спільної валюти: у 1992, 1995 та 1997 роках.

У 1995 р. критеріям Маастрихтського договору за рівнем інфляції відповідали 11 країн з 15; за процентними ставками — 10; за розмірами бюджетного дефіциту — 4 (Данія, Німеччина, Ірландія та Люксембург), причому показник дефіциту в цілому по ЄС склав 4,7%; за розмірами внутрішнього державного боргу — 5 (Данія, Німеччина, Люксембург, Франція і Великобританія). Тобто усі вимоги виконувала лише одна країна — Люксембург, по три вимоги виконували Німеччина, Франція, Великобританія, Данія та Ірландія.

Для поліпшення ситуації керівні органи ЄС передбачили низку заходів посилення контролю за економічною політикою держав-членів. Німеччина, зокрема у грудні 1995 р., запропонувала укласти між майбутніми членами валютного союзу “стабілізаційний пакт”. За цим пактом країни-учасниці мають добровільно взяти на себе зобов'язання навіть у несприятливий для економіки час не перевищувати 3-ивідсоткового рівня дефіциту бюджету відносно ВНП. За сприятливої економічної ситуації цей показник зменшуватиметься до 1%. При порушенні цього зобов'язання країна має піддаватись штрафним санкціям (у розмірі 0,25% ВНП за кожний відсоток понад тривідсоткову межу). Країни ЄС не підтримали пропозиції Німеччини і лише у грудні 1996 р. було досягнуто домовленості щодо механізму запровадження санкцій, які набувають чинності тільки після відповідного рішення політичної системи своєчасного попередження. Політичні рішення мають прийматися з урахуванням виняткових випадків, до яких віднесено не лише природні катастрофи та надзвичайні політичні події (на кшталт об'єднання Німеччини), а також значне скорочення економічного зростання.

Рішення про створення валютного союзу певним чином змінило загальну стратегію будівництва ЄС. До цього часу ця стратегія передбачала, що усі держави-учасниці мають рухатись на шляху інтеграції з однаковою швидкістю і на рівних брати участь у реалізації інтеграцій них програм. Для нових членів передбачався лише перехідний період, після якого на них поширювалися загальні правила.


  1. Якби Ви були консультантом банку, які умови “Інкотермс”

запропонували б при експорті


Серед договорів зовнішньоекономічної діяльності виділяють наступні види:

Договір купівлі-продажу. Серед різноманітних комерційних угод договір купівлі-продажу - один із найбільш поширених. За договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати товар покупцю у власність, а покупець зобов'язується сплатити оговорену ціну.

В торгівлі, і особливо в міжнародній, дуже часто покупець товару знаходиться далеко. В цьому випадку порядок передачі товару покупцю стає важливим.

Головні відмінності "внутрішньодержавної" купівлі-продажу від міжнародної купівлі-продажу:

- внутрішня купівля-продаж, як правило, регулюється однією державою, в той час як міжнародна купівля-продаж регулюється двома (або більше) державами;

- при міжнародній купівлі-продажу вартість товару розраховується двома (або більше) сторонами;

- при міжнародній купівлі-продажу варто враховувати, які міждержавні угоди можуть впливати на права й обов'язки сторін.

В різних країнах існує різне законодавство з питань, що можуть виникнути при укладанні і виконанні договору міжнародної купівлі-продажу. Такі розбіжності тільки шкодять міжнародній торгівлі - вони створюють зайві ускладнення. Торговці завжди зацікавлені заздалегідь знати, як саме будуть розглядати їхні дії у випадку виникнення спору.

Вчені, юристи, політики, менеджери давно прагнуть подолати ці труднощі і спростити процес торгівлі. Робота ця велася як на приватному, так і на міждержавному рівні.

На приватному рівні головна роль належить Міжнародній торговельній палаті (Париж). Ще в середині двадцятого століття Міжнародною торговельною палатою були розроблені Уніфіковані торгові терміни ("Інкотермс").

"Інкотермс". "Інкотермс" - це типові умови договору купівлі-продажу. Правила "Інкотермс" застосовуються у всіх випадках, коли сторони зробили посилання на них у договорі.

"Інкотермс" можуть використовуватися при укладанні договорів купівлі-продажу, які вимагають від продавця транспортування товару будь-яким видом транспорту, а також для договорів, де покупець одержує товар на складі продавця.


Случайные файлы

Файл
76926-1.rtf
14903.rtf
157659.rtf
88230.doc
24356-1.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.