Життя та творчість Миколи Лисенка (106853)

Посмотреть архив целиком










Життя та творчість Миколи Лисенка



План


1. Дитинство та родина Миколи Лисенка

2. Діяльність композитора

2.1 здобуття вищої музичної освіти

2.2 співпраця з відомими людьми

2.3 шедеври Лисенка

3. Останні роки життя видатного композитора



1. Дитинство та родина Миколи Лисенка


22 березня 1842 року в селі Гриньки Кременчуцького повіту Полтавської губернії (зараз Глобинського району Полтавської області) в родині дворянина Віталія Романовича Лисенка народився син — маленький Микола, якому судилося стати справжнім велетнем української і світової музичної культури. Родове коріння Лисенків сягає самих глибин української історії і фіксується з XVII століття. Як одного з засновників старовинного козацького старшинського роду історичні документи засвідчують Якова Лисенка, який жив у першій половині XVII століття і брав активну участь у визвольній війні 1648-54 років під проводом Богдана Хмельницького. Іван, син Якова, відомий військовий та політичний діяч другої половини XVII століття, був Чернігівським, пізніше Переяславським полковником, а згодом наказним гетьманом. У 1695 році він брав участь в Азовських походах Петра І. Його син Федір в середині XVIII століття (з 1741 року) був генеральним суддею.

Віталій Романович, правнук Федора і батько композитора, був полковником Орденського кірасирського полку. Він був високо освіченою людиною і був пов’язаний з декабристським рухом 1825 року. Мати, Ольга Єреміївна, походить з полтавського поміщицького роду Луценків. Освіту здобула у Петербурзькому Смольному інституті шляхетних дівчат. Вона розмовляла майже виключно французькою і примушувала до цього всіх членів родини.

«Перше виховання нашого композитора було поведене на аристократичний лад: чиста французька мова, вишукані манери, танці, уміння невимушено триматися у вітальні—ось що вимагалось від дитини ... Відомий поет Фет, який служив у тому ж Орденському полку [що й батько Миколи], навіть дорікав матері Лисенка, що вона вчила сина спершу азбуки французької, і взявся сам учити його російської. Через те, що на уроках Фет змушував свого учня писати букви олівцем, останній став приставати до офіцерів з проханням дати олівця, за що й прозвали його в полку «карандашиком» (Михайло Старицький, «До біографії М. В. Лисенка», зі збірки «Лисенко у спогадах сучасників», упорядник Остап Лисенко, видавництво «Музична Україна», Київ—1968)

Але противагою до цього стала любов до українського побуту двоюрідних діда та бабуні Миколи — Миколи та Марії Булюбашів, які не мали своїх дітей та плекали онука від щирого серця.

«Двоюрідний дід Миколи, М. П. Булюбаш ... був маршалком і впливовою в повіті людиною; він інакше не говорив, як по-українському, обожнював свого онука, який одержав своє ім’я в честь його ... сам любив і дорожив національною простотою ... Жінка його, бабуня Миколи Віталійовича, Марія Василівна, була найдобрішою істотою ... любила українські пісні, розповіді і навіть казки» (Михайло Старицький)

Вже в п’ять років мати Миколи, Ольга Єреміївна, побачила хист хлопчика до музики і розпочала опікуватись його навчанням.

«Мати Миколи чудово грала на роялі ... Через те, що Микола виявив з дитинства любов до гри на фортепіано—іноді годинами простоював і підбирав мотиви, то батьки вирішили, що у його є покликання до музики і запросили для нього з п’яти років учительку» (Михайло Старицький)

Микола Віталійович після домашнього виховання вчився у Києві, спочатку в пансіоні Вейля, потім — у пансіоні Гедуена, в якому дітей готовили до гімназії.

«В музиці Микола робив колосальні успіхи і, будучи ще в першому класі, себто років дев’яти, написав досить гарненьку польку з правильним розвитком теми і звучною гармонізацією; цю польку й було надруковано в Києві» (Михайло Старицький)

У 1855 році Миколу віддали у привілейований навчальний заклад — Другу Харківську гімназію. Під час навчання у гімназії він приватно займався музикою з М. Дмітрієвим та чехом Вільчеком. Поступово юнак став відомим у Харкові піаністом, якого запрошували на вечори, бали, де він виконував п’єси Моцарта, Бетховена, Шопена, грав танці, блискуче імпровізував на теми українських народних мелодій. Весною 1859 року Микола Віталійович закінчив гімназію зі срібною медаллю. В тому ж році, разом зі своїм двоюрідним братом Михайлом Старицьким, поступив до природничого факультету Харківського університету. Через рік батьки Миколи Віталійовича переїхали до Києва, і брати перевелися у Київський університет. Саме в період навчання у Києві, який співпав з моментом пробудження суспільної думки під час відлиги за Олександра II, молодий студент остаточно, глибоко і свідомо захоплюється ідеєю служіння Україні, її культурі.

«Лисенко просто перемінився і почав доводити, що нам усім не тільки з народом, а й між собою треба розмовляти по-українському, щоб зробити цю мову культурною і своєю ...Та якщо Микола менше займався тоді етюдами ... то зате більше створював ... в українському дусі... Крім того, де Лисенко не з’являвся, зараз же створював хор, яким він і диригував» (Михайло Старицький)



2. Діяльність композитора


2.1 Здобуття вищої музичної освіти


Першого червня 1864 року Микола Віталійович закінчив фізико-математичний факультет «по разряду естественных наук», а у травні 1865 року одержав ступінь кандидата природничих наук.

Під час навчання в університеті він прагнув надбати якнайбільше музичних знань, усвідомлюючи, що головна мета його життя— музика. Він захоплено вивчав опери Глінки, Даргомижського, Сєрова, знайомився з музикою Шумана і Вагнера. До 60-х років належать спроби написання музики до мелодрами М. Старицького «Панське болото» (нотний матеріал не зберігся). З цього часу починається справа запису й гармонізації народних пісень, які збирались під час вакацій і свят, коли Микола Віталійович з товаришами мандрував по селах. Так, у 1861 році він провів новорічні свята на Полтавщині у свого товариша, також студента Павла Чубинського, і повернувся з великою збіркою пісень.

Також він впорядкував зібрані раніше фольклорні записи і проявив себе як організатор і керівник студентських хорів, з якими виступав публічно.

Після недовгої служби М. Лисенко вирішує здобути вищу музичну освіту. На сімейній раді була обрана Лейпцігська консерваторія, яка вважалась однією з найкращих у Європі. У вересні 1867 року він до неї вступив. Вчителями з фортепіано у нього були Мошелес, Рейнеке і Венцель, з композиції—Ріхтер, з теорії—Паперітц.

Згадується, як ще під час навчання в Лейпцігській консерваторії М.Лисенко виступив у Празі 25 грудня 1867 року у грандіозному слов’янському концерті. Микола Віталійович грав українські пісні у власній обробці для фортепіано, викликавши величезне захоплення слухачів. Особливо вразила слухачів обробка пісні «Гей, не дивуйте!», прослухавши яку, відомий чеський музикант і етнограф Рейєр збуджено підхопився зі свого місця з вигуком: «То духи од степу?» Схвальними матеріалами на той концерт відгукнулася газета «Narodni Listy», одну з рецензій на той концерт передрукував львівський журнал «Правда»: «...Найкраще ж подобались українські пісні, покладені ним самим з великою пильністю і дотепністю. Лицарський дух мелодії запорозької і оригінальність «козака» має для нас щось чаруючого і дивного. Пан Лисенко гадає намір надрукувати збірник українських пісень. Ми б дуже бажали, щоб швидше знайшов видавця, то тим виданням зробив би справді велику послугу слов’янській літературі...»

«В перехідному свідоцтві, що було видане Миколі Віталійовичу Лисенкові 27/15 квітня 1868 року читаємо: «Венцель: Лисенко—один з моїх найобдарованіших учнів. Виявляє зразкову старанність і встигає вже чудово» (Остап Лисенко. Спогади сина)

Влітку 1868 року Микола Віталійович одружився з Ольгою О’Коннор, яку він привіз до Лейпціга.

У жовтні 1868 року вийшов з друку перший випуск обробок українських народних пісень для голосу з фортепіано. їх було 40, і це число стало обов’язковим для всіх наступних випусків. Крім практичного призначення, ці обробки мають велику науково-етнографічну цінність.

«Пісні показував Венцелю. Йому дуже вподобалася моя гармонізація» (Микола Лисенко. Листи)

В тому ж році на замовлення діячів Західної України до роковин з дня смерті Т. Шевченка Лисенко написав музику до «Заповіту». Цей твір започаткував цикл під назвою «Музика до Кобзаря», який включає більше 80-ти вокально-інструментальних творів різних жанрів, надрукованих сьома серіями, остання з яких була створена у 1901 році.

У 1869 році Микола Віталійович з великим успіхом закінчив навчання у Лейпцігській консерваторії. На екзаменаційному випускному концерті він виконував 4-й фортепіанний концерт Бетховена з власною каденцією (оркестром диригував відомий в широких колах Мошелес, піаніст, диригент, викладач консерваторії та приятель Бетховена). Під час навчання Лисенком написано, крім вже зазначеного вище, частину майбутньої сюїти на теми українських пісень для фортепіано, симфонічну увертюру на тему української народної пісні «Ой запив козак, запив», першу частину симфонії («Юнацької»), квартет і тріо для струнних.


2.2 Співпраця з відомими людьми


З 1869 по 1874 роки М. Лисенко перебуває у Києві, займаючись творчою, викладацькою та громадською діяльністю. У сезоні 1872-73 років був у складі дирекції Російського музичного товариства і приймав активну участь у його концертах. У 1872 році з метою підтримки хорового руху в Києві було засновано аматорське хорове товариство, при якому існував хор з 50-ти співаків, яким керував Лисенко.


Случайные файлы

Файл
referat.doc
121779.rtf
71773-1.rtf
IstUkr .doc
14854-1.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.