Cтановище дітей та молоді в зарубіжних країнах (12499-1)

Посмотреть архив целиком

Cтановище дітей та молоді в зарубіжних країнах

Міжнародно-правовий захист прав та інтересів дітей та молоді.

Вперше міжнародну стурбованість положенням дітей було висловлено у 1923 році, коли Рада новоствореної неурядової організації “Міжнародний союз порятунку дітей” (“Save the Children International Union”) прийняла декларацію з п’яти пунктів про права дитини, відому як Женевська декларація, яку було схвалено наступного року п’ятою Асамблеєю Ліги Націй. “Прийнята після першої світової війни Лігою націй, завдяки зусиллям першопрохідника в області прав дитей Еглантина Джебба, ця декларація відзначає початок міжнародного руху за права дитини і є також першим міжнародним затвердженням права на харчування. В Декларація зазначається, що дитині мають бути надані засоби, необхідні для його нормального фізичного та розвитку, і зазначається, що голодна дитина має бути нагодована” [2;20].

У 1948 році Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй ухвалила дещо розширену версію того тексту і пішла далі, прийнявши 1959 року нову Декларацію прав дитини, яка містила десять основних принципів добробуту і захисту дитини. У принципі 4 цієї Декларації, зокрема, наголошується, що дитині повинно належати право на здорове зростання й розвиток, а також право на належне харчування, житло, розваги, та медичне обслуговування.

Крім того, на забезпечення захисту прав молоді та дітей спрямовані такі міжнародно-правові документи, як Правила для здійснення правосуддя щодо молоді (1985), Правила ООН щодо захисту неповнолітніх, позбавлених волі (1985), Всесвітня декларація про забезпечення виживання, захисту та розвитку дітей (1990) та деякі інші.

На мою думку, центральне місце серед цих документів посідає Конвенція про права дитини, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1989 року і ратифікована Верховною Радою Української РСР 27 лютого 1991 року. Цей найбільш широко ратифікований документ встановлює в якості міжнародного закону всі права для забезпечення виживання, розвитку і захисту дітей.

Стаття 3 даної Конвенції передбачає:

1. В усіх діях по відношенню до дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяєтьмся найліпшому забезпеченню інтересів дитини.

2. Держави-учасники зобовязуються забезпечити дитині такі захист і піклування, які необхідні для його добробуту, беручи до уваги права та обов’язки його батьків, опікунів або інших осіб, які несуть за неї відповідальність за законом, і з цією метою вживають усі відповідні законодавчі і адміністративні заходи.

Держави-учасники забезпечують, щоби установи, служби і органи, які відповідають за піклування про дітей або їхній захист, відповідали нормам, встановленим компетентними органами, зокрема, в області безпеки і охорони здоров’я та з точки зору чисельності і придатності їхнього персоналу, а також компетентного нагляду”[1;5].

Як зазначається у статті 6 Конвенції, “держави-учасники визнають, що кожна дитина має невід’ємне право на життя. Держави-учасники забезпечують у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини”[1;6].

Важливим положенням Конвенції є стаття 8, у відповідності до якої держаіви-учасники поважають право дитини на збереження своєї індивідуальності, включаючи громадянство, ім’я і сімейні зв’язки, як передбачається законом, не припускаючи протизаконного втручання” [1; 7].

Як зазначено у статті 9, “держави-учасники забезпечують, щоби дитина не розлучалася зі своїми батьками всупереч їхньому бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи, згідно судовому рішенню, визначають у відповідності до застосованого закону і процедур, що таке розлучення необхідно в найліпших інтересах дитини” [1;7].

Стаття 24 зобов’язує держави-члени визнати право дитини на користування найбільш досконалими послугами систем охорони здоров’я володіння найвищим досяжним рівнем здоров’я. Крім того, на державу покладається обов’язок забезпечувати медичну допомогу і медично-санітарне обслуговування всім дітям з акцентом на первинну медично-санітарну допомогу, боротьбу з хворобами і недовготованістю, забезпечуючи достатню кількість продовольства, чисту питну воду і відповідні санітарні умови.

Статті 34 та 35 зазначеного документу розцінюють комерційну експлуатацію дітей і підлітків як злочин” [10;9].

Конвенція містить перелік прав дитини, серед яких є, зокрема, такі:

всі діти мають право на любов і спілкування;

всі діти мають право на належне харчування;

всі діти мають право на гру;

жодна дитина не повинна бути примушеною до праці;

жодна дитина не повинна бути жертвою насильства або війни;

всі діти є рівними;

всі діти мають право на навчання;

всі діти мають право на медичне обслуговування;

жодна дитина не повинна бути скривджена і зневажена;

жодна дитина не повинна бути об”єктом сексуальних посягань;

діти можуть зустрічатися з ким бажають;

перевага надається дітям без сімей;

перевага надається дітям-інвалідам;

діти можуть обирати свою власну релігію;

діти мають право на інформацію;

перевага надається дітям-біженцям;

перевага надається дітям-біженцям;

перевага надається дітям, що перебувають у конфлікті з законом;

діти можуть виражати свої думки.

Крім переліку прав дитини Конвенція містить також всеохопний виклад тих зобов’язань, які держави готові визнати по відношенннню до дітей. Ці зобов’язання можуть мати прямий характер (наприклад, забезпечення навчальними засобами і належне виконання судочинства щодо неповнолітніх) або непрямий (надання можливості батькам, багатодітним сім’ям чи опікунам виконувати свою першочергову роль та обов’язки з піклування та охорони дітей тощо).

На середину вересня 1997 року Конвенцію про права дитини ратифікувала 191 держава. Зараз залишається лише дві країни (США та Сомалі), що не ратифікували цей міжнародний документ.

Важливими міжнародно-правовими актами, спрямованими на захист інтересів дітей, є прийняті в 1990 році Всесвітня декларація про забезпечення про забезпечення виживання, захист і розвиток дітей та План дій щодо її здійснення. Ці документи стали результатом роботи світових лідерів, що взяли участь у Всесвітній зустрічі на вищому рівні в інтересах дітей. В названій декларації вони взяли на себе зобов’язання приділяти першорядну увагу правам дітей. План дій містить 7 основних та 20 допоміжних завдань із здійснення Декларації. “головна мета в області харчування – скорочення серйозною і помірної недовгодованості серед дітей віком до п’яти років наполовину від рівня 1990 р. Сім допоміжних завдань такі :

зниження частки низької маси тіла при народженні до рівня нижче, ніж 10%;

зниження анемії в жінок від нестачі заліза на одну третину від ріня 1990 р.;

практична повна ліквідація розладів, пов’язаних з недостатністю йоду;

практично повна ліквідація розладів, пов’язаних з недостатністю вітаміна А;

забезпечення всім жінкам можливості годувати своїх дітей годувати своїх дітей виключно груддю впродовж перших чотирьої-шести місяців життя;

створення служб контролю за зростанням дітей і сприяння іхньому зростанню;

розповсюдження знань та надання допоміжних послуг для збільшення виробництва продовольства з метою забезпечення продовольчої безпеки сімей” [2;20]

Недовгодованість дітей як болюча проблема сучасності.

Однією з найболючіших проблем дітей в сучасному світі залишається недостатнє харчування. Діти, що страждають від нього, не відчувають голоду і не виявляють помітних симптомів. Втім, ця проблема серйозно порушує права дітей, загрожуючи їхньому фізичному і розумовому розвитку і сприяючи увічненню убозства. Недовгодованість, що має ширші масштаби, ніж підозрюють – кожна третя дитина страждає нею – знижує продуктивність і потенціал всього суспільства.

Генеральний секретар Організації Об’єднаних Націй Кофі А. Аннан подає наступні моторошні цифри : “Більше 200 мільйонів дітей у країнах, що розвиваються, в віці до п’яти років недовгодовані…Недовгодованість є супутньою причиною більше половини з майже 12 мільйонів випадків смерті дітей в віці до п’яти років на рік у країнах, що розвиваються” [2;6].

Часто-густо такі діти назавжди втрачають розумові здібності, хворіють частіше за інших. Якщо ж їм вдається дожити до дорослого віку, вони мають стійкі розумові чи фізичні вади.

Причинами таких явищ є надто раннє припинення грудного годування, недостатнє розуміння потреб дітей у харчуванні, давні забобони, що прирікають жінок та дітей на убозство. Тільки на шляху співробітництва між місцевими властями, неурядовими організаціями, урядами і міжнародними установами можна подолати проблему недовгодованості дітей та створення їм гідних фізіологічних умов для розвитку.

Велика небезпека дитячої недовгодованості пов’язана ще й з тим, що вона уявляє собою приховану небезпеку, тобто практично не викликає стурбованості громадськості. “Три чверті дітей у світі, які вмирають від причин, пов’язаних з недовгодованістю, перебувають у тому стані, який фахівці з харчування класифікують як легка чи помірна недовгодованість, і для стороннього спостерігача ці цифри нічого не кажуть про про масштаби даної проблеми…Проте такі надзвичайні ситуації, як теперішня криза в районі Великих Озер у Центральній Африці і в Корейській Народно-Демократичній Республіці, почасти призводять до виникнення найсерйозніші форми недовгодованості” [2; 9-10].


Случайные файлы

Файл
169240.rtf
147431.rtf
27639.rtf
76403.rtf
kursovik kassa.doc




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.