Інструментальні та лабораторні методи дослідження слинних залоз у дітей при їх захворюваннях (95063)

Посмотреть архив целиком

Міністерство охорони здоров’я України

Буковинський державний медичний університет










Реферат


На тему:

«Інструментальні та лабораторні методи дослідження слинних залоз у дітей при їх захворюваннях»



Виконав

студент IV курсу

стоматологічного факультету, 4 групи

Григоряк Микола Васильович







Чернівці 2010р


Слинні залози являють собою особливу групу секреторних органів


Мабуть немає інших органів, які б здійснювали таку різноманітність функцій (секреторну, рекреторну, екскреторну, інкреторну) і надавали б настільки великий вплив на стан організму, органів порожнини рота і травної системи в цілому.

Існують великі слинні залози і малі слинні залози. До великих слинних залоз відносяться - привушна, під`язикова і підщелепова слинні залози. До малих слинних залоз відносяться - слинні залози слизової оболонки порожнини рота і піднебіння.

Вивчення захворювань слинних залоз почалось після описання анатомії трьох пар великих слинних залоз. (Wharton T, 1656, Stenson N, 1662, Nocki, 1658).

В подальшому було встановлено, що наявні два типи слинних залоз: одні залози продукують водянисту слину, інші - густу. R. P. Heidenhain (1868) назвав залози, що виділяють густий секрет - слизистими, а рідкий - білковими. Він виявив також різницю в будові залоз, що знаходяться в спокої, і після її активної діяльності. Крім того, він запропонував назвати нерви, що регулюють секрецію слинних залоз, трофічними і секреторними. E. Realy (1891) висловив припущення, що слинні залози впливають на регуляцію цукру в крові.

Діагностика ряду захворювань слинних залоз не являє собою труднощів, однак встановлення особливостей різних форм сіалоза і хронічного сіалоденіта нерідко може бути важким, часто неможливо клінічно визначити характер пухлини. В звязку з цим при диференційній діагностиці, а також уточнені стадії захворювання, ступені порушення функції слинних залоз і виникаючих в них морфологічних змінах, необхідно використовувати додаткові методи обстеження.

На основі даних літератури і відомостей, отриманих при обстеженні хворих з різними захворюваннями слинних залоз, при діагностиці користуються загальними, приватними і спеціальними методами обстеження.

Під загальними розуміють методи, що використовують при обстеженні всіх хворих (опитування, огляд, пальпація, дослідження крові, сечі, рентгеноскопія грудної клітки і ін.). Приватними називають методи, які використовують при обстеженні хворих з певною патологією (при захворюванні шлунка, легень, слинних залоз і інш.). Спеціальні методи обстеження, що вимагають особливих лікарських навиків і спеціальної апаратури, використовують в тих випадках, коли для підтвердження діагнозу необхідно отримати додаткові дані, що дозволять підтвердити чи виключити певне захворювання.

При опитуванні необхідно вияснити ознаки сухості порожнини рота, болючості і припухлості в ділянці залоз, солонуватого присмаку в роті, пов’язаних з вживанням їжі. При підозрі на новоутворення слід дотримуватися загальних правил збирання анамнезу в таких хворих. При травмі потрібно вияснити характер загоювання рани в ділянці слинної залози, тривалість витікання слини з рани, появу припухань і колікоподібних болей в ділянці залози (ознаки ретенції слини).

Огляд і пальпація дозволяють визначити стан шкірних покривів в ділянці слинних залоз, слизової оболонки губ, присінка і порожнини рота, стан гирл вивідних протоків слинних залоз, наявність припухлості в ділянці слинної залози і її вивідного протоку, консистенцію і рухомість залози, характер і кількість секрету, що виділяється.

Приватні методи. До таких методів відносяться - зондування вивідних протоків, рентгенографія ділянки слинних залоз, дослідження секреторної функції, якісний аналіз слини (дослідження фізико-хімічних її властивостей), цитологічне дослідження мазків слини, сіалографія, пантомосіалографія.

Зондування дозволяє встановити напрямок ходу протока слинної залози, наявність звуження чи повного зарощення його, наявність в протоці конкремента і місце його розташування. При зондуванні використовують спеціальні зонди для слинних протоків чи користуються очними зондами.

Рентгенографію проводять при необхідності встановлення наявності конкременту чи інородного тіла в слинній залозі і в її протоці. При дослідженні привушної залози рентгенівські знімки роблять в боковій і передній прямій проекціях. Для виявлення каменя в привушній протоці роблять знімки м`яких тканин щічної ділянки внутрішньоротовим методом. Для рентгенологічного дослідження піднижньощелепової залози позаротові знімки робляться в прямій і боковій проекціях, а для виявлення каменю піднижньощелепового протоку - внутрішньоротовий знімок дна порожнини рота. При підозрі наявності каменю в дистальному відділі піднижньо-щелепового простору чи залозі слід користуватися проeкцією, яка запропонована В.С.Коваленко (1964).


Дослідження секреторної функції


Користуються методом роздільного отримання секрету великих слинних залоз, застосoвуючи капсули Лешлі-Ющенка-Красногорського. Однак цим методом важко збирати слину одночасно з двох залоз, з протоків піднижньощелепових залоз і у випадках розміщення каменю близько до устя протоку. Існує методика збору секрету слинних залоз за допомогою ватних кульок певного розміру і маси, які поміщають на устя досліджуваних залоз, а потім зважують. І.Ф. Ромачева із співавт. розробила спеціальні канюлі довжиною 85-97 мм, і діаметром 0,8-1 мм. На канюлі для привушної залози є напайка у вигляді оливи, яка розташовується на відстані 3 мм від тупого кінця, діаметр оливи 1,6-2 мм. Канюлі слід підбирати завчасно. Процес примірки канюль є як би підготовкою хворого до процедури взяття слини. Це знижує вплив емоційного фактору на слиновиділення. Дослідження проводять зранку натще. Після приймання хворим всередину 8 крапель 1% розчину пілокарпіну гідрохлориду канюлю вводять в протік слинної залози на глибину 3-5 мм. Кінець канюлі опускають в градуйовану пробірку, яку тримає хворий. Необхідно слідкувати, щоб кінець канюлі не впирався в стінку протоки. Якщо в процесі обстеження секрет з канюлі не витікає протягом 2-3 хвилин від початку обстеження, тоді необхідно легко потягнути за канюлю виводячи її із протоки на 1-2 мм. Це створює більш благоприємні умови для витікання секрету на протязі 20 хв з моменту появи краплі секрету (час відмічають), його збирають в пробірку і визначають кількість.
При всіх захворюваннях слинних залоз цей метод дозволяє встановити ступень порушення секреторної функції при тій умові, що секрет рідкий і в ньому відсутні слизові і фіброзні включення, тобто не порушені фізичні властивості секрету. У практично здорових людей кількість слини, яка виділяється за 20 хв із навколоушної залози складає 0,9-5,1 мл, частіше 1,1 2,5 мл, з піднижньощелепової залози 0,9-6,8 мл, частіше 1-3 мл. В практичній роботі рекомендується користуватися параметрами для навколовушної залози - 1-3 мл, і для піднижньощелепової - 1-4 мл.

Секрецію малих слинних залоз оцінюють з допомогою смужки фільтрувального паперу певної маси, які зважують після дослідження. Якісний аналіз секрету.

Колір і прозорість, а також наявність видимих включень визначають в секреті візуально. Для визначення рН слини використовують рН - метр. В`язкість визначають на капілярному віскозиметрі, кількість електролітів слини (натрій, калій, кальцій) методом фотомерії полум`я на спектрофотометрі. Існують і інші методики дослідження вмісту кальцію. Визначення білку проводять методом Брандберга-Робертса-Стольнікова чи методом Лоурі. Розділеня білкових фракцій слини визначають методом електрофорезу на папері.


Цитологічне дослідження мазків слини


Краплю секрету, який витікає з канюлі, поміщають на предметне скло, за прийнятими правилами роблять мазок, фіксують його, забарвлюють за Романовським - Гімзою і проводять мікроскопію. Для отримання повноцінних препаратів краплю секрету слід брати всередині забору. При наявності в секреті комочків і слизово - гнійних включень, слід виготовляти мазки шляхом розмащування їх між двома предметними склами. При неможливості одержання краплі секрета з канюлі, матеріал беруть за допомогою ложечки Фолькмана.

В секреті привушних і піднижньощелепових залоз в нормі виявляються клітини плоского і циліндричного епітелію, який вистеляє головні і міждолькові вивідні протоки. На клітинах плоского епітелію часто розміщуються бактерії.


Сіалографічна діагностика захворювань слинних залоз


Контрастне рентгенологічне дослідження слинних залоз (сіалографія) є діагностичним методом і входить в план обстеження хворих, що страждають на захворювання слинних залоз.

Для сіалографії тривалий час (до 80-х років минулого століття) широко застосовувалися масляні рентгеноконтрастні речовини: йодоліпол, йодіпін, ліпіодол, етіодол. Йодовані масла володіють досить гарною рентгеноконтрастністю, а їх висока в'язкість дозволяла проводити рентгенівське дослідження навіть через тривалий час (години і навіть дні) після вилучення канюлі з вивідної протоки слинної залози. Масляні рентгеноконтрастні речовини вводили в протоку слинної залози за допомогою шприца з одягненою на нього металевою канюлею. Для заповнення протоки піднижньощелепної залози вводиться 1-1,5 мл рентгеноконтрастної речовини, а для привушної - 1,5-2 мл. Критерієм заповнення проток залози служить поява у пацієнта больових відчуттів.


Случайные файлы

Файл
181302.rtf
162431.rtf
123157.rtf
76729-1.rtf
123829.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.