Роль цитокінів (інтерлейкіну-6 та інтерлейкіну-12) у прогресуванні хронічного гломерулонефриту (93685)

Посмотреть архив целиком

АКАДЕМІЯ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ДУ „ІНСТИТУТ НЕФРОЛОГІЇ АМН УКРАЇНИ”




ШЕВЧЕНКО ОЛЕНА ГЕННАДІЇВНА



УДК: 616.611-002-036.12:612.94.015.2




Роль цитокІнІв (ІнтерлейкІну-6 ТА ІнтерлейкІну-12) У прогресУванНІ хронІчНого гломерулонефритУ



14.01.37нефрологія




Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук







Київ – 2008


ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ


Актуальність теми. Хронічний гломерулонефрит (ХГН) – захворювання, яке характеризується постійним прогресуванням; розпочавшись, процес поступово призводить до склерозування ниркової тканини (Atkins R., 2000; Абрамова Т.В., 2005; Шулутко Б.І., 2005). Гальмування хронічної ниркової недостатності (ХНН) залишається основною проблемою в нефрології. Ця проблема актуальна більше тим, що на ХГН страждають в більшості випадків особи молодого віку (Мухін І.В., 2000; Рябов С.И., 2000; Тарєєва І.Є., 2000; Бездетко Т.В., 2001). В Україні середній вік хворих з ХНН на тлі гломерулонефриту становить 39,4-5,4 років. Найчастішою причиною ХНН є гломерулонефрит – 33-45% (Пиріг Л.А., Іванов Д.Д. та ін., 2004; Колесник М.О., Сайдакова Н.О., 2006). Захворюваність на ХГН складає 85-119 на 100 тис. населення (Никула Т.Д., Синяченко О.В., Семидоцька Ж.Д., 2003; Колесник М.О., Сайдакова Н.О., 2006).

Більшість гломерулопатій супроводжується появою у зоні пошкодження та склерозу мононуклеарних лейкоцитів, що можуть продукувати широкий спектр цитокінів (Богомазова С.Ю., Гладких О.П., Іванов А.А. та ін., 1997; Топчій І.І., Щербань Т.Д., 2002; Bolton C.H., Downs L.G., 2001; Ohse T., Ota T., Kieran N., 2004;). Склеротичні зміни в нирковому інтерстиції відбуваються як наслідок імунних та запальних процесів. У ґенезі цих процесів особливу увагу приділяють дії цитокінів, чинників росту, їх рецепторів та антагоністів (Ратнер М.Я, 1997; Гейниць О.О., Калюжин В.В., 2004; Шишкин О.М., 2005; Корякова Н.Н., 2005).

Останнім часом у клінічній імунології активно вивчається та знаходить подальший розвиток новий клас пептидів імунної системи - цитокіни (Ковальчук Л.В., 1997; Segerer S., Nelson P.J., Schlondorf D., 2003; Синяченко О.В., Ігнатенко І.В., Мухін І.В., 2006). Цитокіни – речовини білкової природи, які продукуються клітинами переважно імунної системи та є своєрідними медіаторами міжклітинних взаємодій (Медуніцин Н.В., 1999; Тарєєва І.Є., 2000; Corwin E.J., 2000; Демьянова А.В., Котов А.Ю., Симбирцев А.С., 2003). Вони контролюють процеси проліферації, диференціровки та функціональну активність всіх імунокомпетентних клітин (Фрейдлін І.С., 1999; Шилов Є.М., 2000). Пропонують виділяти три групи основних цитокінів, які мають велике значення у розвитку гломерулонефриту: прозапальні, проліферативні та склерозуючі (Тарєєва І.Є., 2000; Окороков А.Н., 2002; Caglar K., Reng Y., Pupim L.B., 2002).

Інтерлейкін – 6 (ІЛ-6) відноситься до основних інтерлейкінів, які приймають участь у цитокіновій реакції у гломерулярній зоні та інтерстиції (Fernandez-Real J. M., Vayreda M., 2001; Pecoits-Filho R., Lindholm B., Axelsson J., Stenvinkel P., 2003). Інтерлейкін – 12 (ІЛ-12), спочатку відомий як NKSF (natural killer cellstimulatory factory) останнім часом розглядається як основний чинник, який забезпечує зв׳язок фагоцитів та лімфоцитів у регуляції адаптивного імунітету (Кетлінський С.А., Калиніна Н.М., 1995; Ярилін О.О., 1997; Фрейдлін І.С., 1999; Timoshanko J. R., Kitching A. R., 2001). Спрямованість та ефективність дії цитокінів пов’язана з наявністю рецепторів, які знаходяться на поверхні мембрани клітин-мішеней (Gately M.K., Renzetti L.M., 1998; Postiglione L., Cianciaruso B., 2000; Bolton C.H., Downs L.G., Victory J.G., 2001). Інтерлейкін – 6 та інтерлейкін – 12 мають загальну субодиницю – гликопротеїн gp130, яку використовують для проведення сигналу до клітини. Наявність загального трансдуктора сигналу передбачає ще й спільність біологічних функцій цитокінів (Ross R., 1999; Wolert K.C., Drexler H., 2000; Jones S.A., Horiuchi S., Topley N., Yamamoto N., Fuller G.M., 2001).

Посилення продукції деяких цитокінів запалення або чинників, які стимулюють утворення лімфоцитів, може лежати в основі багатьох захворювань. У той же час зниження рівня низки цитокінів також може провокувати розвиток і прогресування захворювання (Бреннер Б.М., 1999; Ватурина Т.В., Сергеева Т.В., 2002). Тому, ми вважали доцільним вивчити роль прозапальних цитокінів, а саме інтерлейкіну–6 та інтерлейкіну–12, у прогресуванні хронічного гломерулонефриту на різних стадіях хронічної хвороби нирок.

Зв׳язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обране дослідження входить до плану науково-дослідних робіт Харківського національного медичного університету. Дисертаційна робота виконана у руслі науково-дослідної роботи кафедри пропедевтики внутрішньої медицини №2 ХНМУ “Хронічна ниркова недостатність: особливості перебігу та чинники прогресування”, державний реєстраційний № 0199U001776. Дисертант вивчила рівень інтерлейкіну–6 та інтерлейкіну–12 у хворих на ХГН на різних стадіях хронічної хвороби нирок.

Біоетичною експертизою схвалено проведення даного дисертаційного дослідження.

Мета дослідження: покращення діагностики та прогнозування темпів прогресування хронічного гломерулонефриту на різних стадіях хронічної хвороби нирок з урахуванням дослідження інтерлейкіну-6 та інтерлейкіну-12.

Задачі дослідження:

  1. Вивчити клініко-лабораторні особливості та характер перебігу хронічного гломерулонефриту на різних стадіях хронічної хвороби нирок.

  2. Дослідити рівень інтерлейкіну-6 у крові хворих на хронічний гломерулонефрит на різних стадіях хронічної хвороби нирок.

  3. Дослідити рівень інтерлейкіну-12 у крові хворих на хронічний гломерулонефрит на різних стадіях хронічної хвороби нирок.

  4. Порівняти стан показників інтерлейкінів з функціональним станом нирок у хворих на хронічний гломерулонефрит.

  5. На підставі оцінки клініко-лабораторних особливостей гломерулонефриту встановити цитокінові чинники ризику його прогресування.

Об׳єкт дослідження: ХХН: хронічний гломерулонефрит.

Предмет дослідження: вміст інтерлейкіну-6 та інтерлейкіну-12 у плазмі крові хворих на хронічний гломерулонефрит на різних стадіях ХХН.

Методи дослідження: клінічні, лабораторні: біохімічні, імунологічні, імуноферментні, інструментальні та статистичні.

Наукова новизна результатів дослідження. Вперше у даній дисертації отримала подальший розвиток проблема прогресування хронічного гломерулонефриту. Результати проведених досліджень розширили уяву про патогенез гломерулонефриту, його прогресування та розвиток хронічної ниркової недостатності. Поруч з гемодинамічними та метаболічними чинниками прогресування була виявлена роль цитокінів, а саме інтерлейкіну-6 та інтерлейкіну-12 у прогресуванні гломерулонефриту та хронічної ниркової недостатності, можливість прогнозування темпів їх розвитку.

Було встановлено збільшення вмісту інтерлейкіну-6 та інтерлейкіну-12 у крові хворих на хронічний гломерулонефрит на різних стадіях ХХН.

Доведено, що збільшення вмісту інтерлейкіну-6 та інтерлейкіну-12 у крові відображає важкість запального процесу у нирках та стан імунної системи організму.

Практичне значення отриманих результатів. Результати проведеного дослідження дозволяють рекомендувати вивчення вмісту інтерлейкіну-6 та інтерлейкіну-12 у процесі динамічного спостереження за хворими на хронічний гломерулонефрит як критерій прогнозування перебігу захворювання. Збільшення рівнів інтерлейкіну-6 та інтерлейкіну-12 у плазмі крові є маркерами прогресування хронічного гломерулонефриту та відображають важкість захворювання.

Результати дисертаційної роботи впроваджені у практичну діяльність лікувальних та наукових закладах м. Харкова (Обласного клінічного центру урології та нефрології ім. В.І.Шаповала; ДУ „Інститут терапії ім. Л.Т. Малої АМН України”) та м. Києва (Київська міська клінічна лікарня № 3, поліклініка № 3 Оболонського району).

Теоретичні та практичні результати використовуються у педагогічному процесі на кафедрах терапевтичного профілю Харківського національного медичного університету.

Особистий внесок здобувача. Автором самостійно проведено патентно-інформаційний пошук, аналіз наукової літератури за темою, що вивчалася, організація підбору тематичних хворих та їх обстеження.

Автором самостійно було розроблено та заповнено формалізовану карту історії хвороби пацієнтів, оформлено первинну медичну документацію тематичних хворих, сформовано та статистично оброблено комп’ютерну базу даних, сформульовані основні положення дисертації, висновки та практичні рекомендації. Оформлення всіх розділів дисертаційної роботи, автореферату автором було проведено самостійно. Дисертант виконала підготовку публікацій до друку та матеріалів для доповідей. У публікаціях, що надруковані у співавторстві, автор проводила огляд сучасної літератури, забезпечувала підбір та обстеження пацієнтів, брала участь у проведенні лабораторних досліджень, проводила статистичну обробку отриманих результатів, проводила підготовку до друку.

Дисертантом не було використано результатів та ідей співавторів публікацій.

Апробація роботи. Основні положення та результати дисертаційної роботи доповідалися та обговорювалися на науково-практичних конференціях кафедри ПВМ № 2 ХДМУ (2002-2005), Пленумі української асоціації нефрологів (Одеса, 2007), II Національному конгресі з алергології та клінічної імунології (Миргород, 2007 р.), на засіданні апробаційної вченої ради Харківського національного медичного університету (Харків, 2007).






Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.