Лісова аптека (92046)

Посмотреть архив целиком

ЛІСОВА АПТЕКА


З найдавніших часів життя людини пов'язане з лісом, з лікар­ськими рослинами. Ще в сиву давнину люди помітили, що в багатьох рослинах приховані цілющі речовини, і почали застосовувати їх для лікування різних захворювань. Протягом багатьох століть на Україні було виявлено чимало лікарських рослин, які стали основою для роз­витку народної медицини.

Відомості про лікарські рослини і їх застосування на території Київської Русі спочатку передавались усно з покоління в покоління, а з розвитком писемності ці відомості були записані в рукописах різного змісту.

З прийняттям християнства разом із візантійською культурою про­никли і перші відомості медичних знань. У багатьох древніх літописах Київської Русі є згадки про діяльність деяких монастирських лікарів-монахів.

Народна медицина в ті часи використовувала головним чином такі дикорослі рослини для лікування хворих: полин, кропиву, хрін, яловець (ягоди), подорожник, березу (листя, сік), ясен (кору), м'яту (листя) та ін.

Лікування рослинами ґрунтувалось на уявленнях про чудодійну силу трав. Люди збирали рослини у певний день і час (на свято Івана Купала, при повному місяці та ін.). Вірою людей у цілющу силу рослин користались знахарі, ворожбити, монахи, які знали особливості лікар­ських трав.

Однією з перших староруських пам'яток писемності енциклопедич­ного характеру є «Изборник Святослава» (перекладений з грецького оригіналу X ст.), де поряд з іншими відомостями наведені описи різ­них хвороб, способи їх лікування, поширення лікарських рослин, медико-гігієнічні поради тощо. Пізніше, у XIVXV ст., з'явились рукопи­си медичного змісту — лікувальники, травники, які проникли на Украї­ну із Західної Європи.

У XIVXVI ст. поширились медичні книги під назвою вертоградів або садів здоров'я. В них наводились описи лікарських рослин і рецепти приготування ліків з трав.

У 1613 р. надруковано польською мовою, а потім перекладено на староруську популярний травник Симона Сіреніуса, доктора філософії і медицини Краківського університету. Про лікарські рослини є згадка і в інших рукописних і друкованих виданнях. Досить багато назв рослин з вказівками їх використання наведено в «Словенорусский лек­сикон» Памва Беринди, у «Словарец» до граматики Лаврентія Зизанія 1596 р. та ін.

Травники по суті — народні лікувальники. У них викладені загаль­ні правила збирання лікарських рослин, виготовлення з них ліків та інші поради.

Перша аптека у XVI ст. була відкрита в м. Львові. З цього часу лікарські трави набули статусу офіційних ліків.

У кінці XVIII ст. (1778 р.) надрукована перша руська громадянська фармакологія, в якій описано 302 види лікарських рослин. У цей період опубліковано ряд історико-географічних і статистичних оглядів окре­мих регіонів. У цих працях наведено нариси про флору, списки і описи аптекарських рослин, які застосовували у народній медицині.

Досить багато статей, присвячених народній медицині і лікуванню травами, надруковано в «Губернских ведомостях» і в «Пам'ятних книж­ках» окремих губерній. Цікаві матеріали про лікарські рослини і їх застосування в народній медицині є в роботі білоруського етнографа М. Федеровського. Він описав 217 видів лікарських рослин, що вико­ристовувались народною медициною на Городенщині в ті часи.

Лікування травами поширювалося в зв'язку з відсутністю медичної допомоги у сільській місцевості. Лікарські трави продавали у трав'яних ятках. Широкого розвитку в цей період набуло вирощування лікар­ських рослин на присадибних ділянках, городах.

Кінець XIX — початок XX ст. характеризувався розвитком шляхів сполучення і розширенням міжнародної торгівлі. У зв'язку з цим збільшився і асортимент імпортних лікарських рослин. Однак у 1914 р., коли почалась світова війна, ввезення ліків припинилося і аптеки стали відчувати їх нестачу. Ця ситуація викликала необхідність орга­нізації збирання вітчизняної сировини, створення плантацій лікарських рослин місцевим населенням.

Планомірне і всебічне вивчення та розведення лікарських рослин здійснено в радянський період. Декрет про збирання і культуру лікар­ських рослин був виданий у 1921 р., в 1925 р. проведена Всесоюзна нарада по лікарсько-технічних рослинах і лікарській сировині, а в 1931 р. створено Всесоюзний науково-дослідний інститут лікарських і ароматичних рослин, який зосередив всестороннє вивчення лікарсько­го рослинництва.

Велика наукова робота з вивчення лікувальної дії диких рослин і створення на їх основі лікарських препаратів проводиться також у все і вологих грабових дібровах і судібровах), на узліссях, іноді по чагар­никах, на схилах балок.

Цвіте барвінок у травні. Збирають усю надземну частину рослини на початку і під час цвітіння, зрізуючи ножицями.

Трава містить дубильні речовини, гіркоту, алкалоїди. Рослина отруйна, тому під час збирання і приготування ліків треба дотримува­тись правил поводження з отруйними рослинами і точного дозування.

У народній медицині траву барвінку застосовують як в'яжучий за­сіб при поносах, кровотечах. Зовнішньо вживають при цинзі, бронхі­тах, сверблячих висипах.


Буквиця лікарська — багаторічна трав'я­ниста рослина з родини губоцвітих. Стебло високе, пряме, шерстисте, у нижній частині якого є супротивні, довгасто-серцевидні, сидячі листки; з кореневища разом з стеблом виростають низові, довгоче-решкові листки такої ж форми. Квітки великі, червонувато-пурпурові, зібрані в густе колосовидне суцвіття. Запах має неприємний, своє­рідний.

Росте на узліссях (у свіжих сугрудках), на лісових луках, біля доріг, під парканами.

Цвіте буквиця з червня до серпня. Тоді ж і збирають цілі стебла з листям і квітками, сушать на вільному повітрі або в приміщеннях, що провітрюються.

Трава містить дубильні речовини, гіркоту, алкалоїди, сліди ефірної олії та ін.

У народній медицині буквиця лікарська відома з давніх часів як відхаркувальний, в'яжучий, протизапальний і жовчогінний засіб. При кашлі вживають настій (1 столова ложка трави буквиці на 1 склянку окропу), який п'ють по 1 столовій ложці З рази на день. Як сечогінний і жовчогінний засіб рекомендують настій суміші (по 0,5 столової ложки коренів і листя буквиці на 1 склянку води), по 1 столовій ложці З рази на день. При жовтяниці п'ють чай з листків і квіток (1 ложка зілля на 1 склянку води, кип'ятять 23 хв, настоюють 10 хв у теплому місці) по 3 склянки на день. Ефективніше діють відвари із суміші буквиці та листя суниці. При легеневих кровотечах п'ють по 100 г відвару бук­виці тричі на день. Відвар готують так: на 1 склянку води беруть 50 г вина і столову ложку листя буквиці, кип'ятять 23 хв і 10 хв настою­ють. Пити охолодженим. При сухому кашлі допомогає порошок з сушеного листя буквиці, змішаний з медом. Приймають по 1 чайній ложці через кожні 2 год. При статевій імпотенції щодня вживають 2 склянки міцного відвару буквиці: на 1 столову ложку зілля беруть 1 склянку води, кип'ятять на слабкому вогні 10 хв.


Валеріана лікарська — багаторічна трав'я­ниста рослина з родини валеріанових. Кореневище товсте, коротке, густо вкрите численними бурувато-жовтими коренями. Стебло пряме, борознисте, всередині порожнє, в верхній частині розгалужене. Листки супротивні, непарно-пірчастоскладні з численними ребрами, листочки яких ланцетовидні і зубчасті. Квітки дрібні, рожевуваті, іноді майже і вологих суборах і сугрудках (сосняках: чорничних, верескових, брус­ничних або похідних від них).

У народній медицині арніку гірську застосовують для загоєння ран і швидшого розсмоктування крововиливів, а також як серцевий заспо­кійливий засіб. Відвари з арніки п'ють при різних хворобах дихальних і травних органів, виразці шлунка, простудах і болях у животі. При флегмоні щогодини вживають настій з 4 крапель соку арніки на 5 сто­лових ложок води. При укусах шершнів, комарів, бджіл пошкоджені місця рекомендують обмивати напаром з арніки. Для лікування порізів, забитих місць, саден, дрібних поранень і кровотеч рекомендуються компреси з відвару арніки гірської (2 чайні ложки квіток арніки на 1 склянку води). Для заспокоєння нервової системи і серця вживають відвар (1 столова ложка арніки на 1 склянку води), який приймають по І столовій ложці З рази на день.


Багно звичайне — вічнозелений прямий кущ з міцним неприємним запахом з родини вересових. Корінь галузистий, дерев'янистий. Гілочки вкриті рудувато-бурим залозистим повстепо-дібним опушенням; листки чергові, на коротких черешках, темно-зелені, шкірясті, лінійні, знизу вкриті рудуватою повстю. Квітки пра­вильні, білі, на довгих опушених квітконіжках, зібрані в багатоквіткові щитки.

Росте у вологих соснових борах і суборах, на сфагнових і верхо­вих болотах або біля них, у дренованих лісах, утворюючи великі за­рості.

Цвіте у травні—червні. Збирають молоді пагони з листям і квітками під час цвітіння. Сушать на вільному повітрі або в приміщеннях, що добре провітрюються. Уся рослина отруйна.

Трава містить ефірну олію, дубильні речовини, органічні кислоти, смоли та ін.

У народній мадицині багно застосовують як відхаркувальний, сечо­гінний і потогінний засіб. При хронічному запаленні легень вжи­вають відвар суміші багна і кропиви дводомної, взятих у рівних части­нах (по 2 чайні ложки), змішаних разом: 1 чайну ложку суміші на 1 склянку води, кип'ятять 1 хв і п'ють тричі на день. При астмі п'ють чай із такої суміші: 40 г багна, 25 подорожника, 12 кропиви дводом­ної. Цієї суміші беруть 1,5 столової ложки на 1 склянку води, кип'я­тять 1 хв, потім 10 хв настоюють у теплому місці, проціджують, до­дають 1 чайну ложку меду і п'ють повільними ковтками. При хроніч­ному запаленні легень вживають відвар з багна і кропиви дводомної, яких беруть по 2 столових ложки, змішують разом, суміш кип'ятять (1 ложка суміші на 1 склянку води) і п'ють З рази на день.


Случайные файлы

Файл
75604-1.rtf
125587.rtf
182305.rtf
5495-1.rtf
135779.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.