Доброякісна гіперплазія передміхурової залози. Клінічні прояви. Стадії захворювання. Ускладнення. Методи лікування (91270)

Посмотреть архив целиком

Львівський медичний інститут








Реферат

на тему: «Доброякісна гіперплазія передміхурової залози. Клінічні прояви. Стадії захворювання. Ускладнення. Методи лікування. »









Виконала:

студентка групи

медичного факультету





Львів-2008


Новоутворення передміхурової залози спостерігаються переважно у людей похилого та старечого віку. Пухлини бувають найрізноманітніших гістологічних типів, але найчастіше спостерігаються епітеліальні.

Доброякісні епітеліальні пухлини виявляються дуже рідко. Звичайно зустрічається карцинома.

Епітеліальні справжні доброякісні пухлини локалізуються в самій тканині залози у вигляді невеликого вузла м'якої консистенції з рівною поверхнею. їх виявляють випадково.

Неепітеліальні та змішані (доброякісні й злоякісні) пухлини також спостерігаються дуже рідко.

Часто зустрічається нодулярна гіперплазія передміхурової залози при аденомі сечівникових залоз, яку нерідко помилково вважають аденомою передміхурової залози.

Аденома передміхурової залози — найбільш поширене урологічне захворювання. Спостерігається переважно у чоловіків похилого та старечого віку. Перші симптоми з'являються в 60 років і пізніше, проте можуть спостерігатись і раніше — у віці 50, а іноді й 46—48 років.

Етіологія й патогенез. Виникнення й розвиток аденоми пов'язані з гормональними змінами, які настають під час клімаксу. У відповідь на них гіпофіз починає виділяти більшу кількість гонадотропіну

Фактично аденома росте з передміхурової залози, а з сечівникових залоз. Відсуваючись назовні новоутворенням, залозиста тканина передміхурової залози стає тонкою і утворює так звану хірургічну капсулу аденоми.

Аденома передміхурової залози — різне за величиною, формою і масою новоутворення. Найчастіше вона має округлу чи грушоподібну форму. Описано випадки гігантських аденом — від 100 до 500 г і більше. Аденома складається загалом із трьох частин — середньої і двох бічних. Розрізняють внутрішньо- і позаміхурове розташування аденоми.

Аденома передміхурової залози росте в бік прямої кишки й сечового міхура, спричинюючи глибокі зміни в усіх відділах сечової системи. Найчастіше спостерігаються подовження й стискання передміхурової частини сечівника (до 4,5—6 см). Шийка сечового міхура піднімається, деформується, її просвіт стає щілиноподібним . М'язова стінка сечового міхура компенсаторно гіпертрофуеться. Між окремими гіпертрофованими м'язовими пучками (трабекулами) утворюються заглибини (дивертикули). Внутрішня поверхня сечового міхура набуває характерного (трабекулярного) вигляду.

В міру росту аденоми .місткість сечового міхура збільшується. досягаючи іноді 3 л. У разі приєднання інфекції розвивається цистит. Стискання сечівника призводить до підвищення тиску в сечовому міхурі, порушення відтоку сечі з нирок і верхніх сечових шляхів, міхурово-сечовідно-мискового рефлюксу, ниркових рефлюксів та розвитку пієлонефриту. Сечоводи розширюються, видовжуються, розвивається періуретерит, уретерогідронефроз чи атрофія нирок, а зрештою, недостауність функції нирок, що призводить до загибелі хворого.

Основною характерною ознакою аденоми є порушення сечовипускання, що виражене різною мірою — від незначного почастішання до цілковитої затримки сечі. Часте сечовипускання нерідко є першим і тривалий час єдиним симптомом захворювання. Спочатку воно спостерігається вночі. Клінічні прояви не завжди відпові­дають ступеню збільшення передміхурової залози.

Найпоширенішою в клініці є класифікація, згідно з якою виділяють три стадії захворювання:

І_А — функція м'яза, що виштовхує сечу, збережена, немає змін у нирках та верхніх сечових шляхах;

І_Б — функція м'яза, що виштовхує сечу, збережена, але є ознаки субклінічної недостатності нирок, порушення уродинаміки верхніх сечових шляхів;

ІІ_А — функція м'яза, що виштовхує сечу, порушена, є залишкова сеча, змін у нирках немає, або вони непомітні;

ІІ_Б — декомпенсація функції м'яза, що виштовхує сечу, спостерігається помірна недостатність нирок, яка частіше має латентний перебіг; функції нирок мають виражений характер;

III — повна хронічна затримка сечі, парадоксальна ішурія, виражена недостатність нирок.

Для початкового періоду захворювання характерне часте сечовипускання вночі, а згодом і вдень.

При ректальному пальцьовому дослідженні в І стадії захворювання визначається збільшена м'яка передміхурова залоза з рівною поверхнею. Ця стадія аденоми може мати тривалий перебіг.

У ІІ_А стадії захворювання скоротлива здатність м'яза, що виштовхує сечу, задовільна, тому симптом залишкової сечі нерізко виражений. Цей період дуже короткий. Внаслідок гіпотонії м'яз уже не забезпечує евакуації сечі з сечового міхура. Кількість залишкової сечі поступово збільшується, й настає хронічна неповна затримка сечі.

Наступна ІІ_Б стадія аденоми характеризується посиленням дисфункції сечового міхура: вночі хворі випускають сечу 4—10 разів. змушені напружуватись, що може призвести до утворення грижі, випадіння прямої кишки, защемлення гемороїдальних вузлів тощо. Незначні відхилення в дієті, переохолодження, перевтома, фізичне перенапруження, психічні чи статеві ексцеси можуть зумовити повну затримку сечі.

Гостра затримка сечі, напруження ще більше поглиблюють порушення кровообігу в сечовому міхурі й передміхуровій залозі, що зумовлює її набрякання. Тому сама собою гостра затримка сечі практично не усувається. Підвищення внутрішньоміхурового тиску призводить до стискання внутрішньоміхурової частини сечоводів, до розширення верхніх сечових шляхів. Прогресування захворювання погіршує перебіг циститу та пієлонефриту, внаслідок чого розвивається хронічна недостатність нирок і утворюються камені в сечових шляхах.

Декомпенсація сечової системи, яка наростає (II стадія), переходить у повну декомпенсацію (III стадія), що проявляється хронічною повною затримкою сечі, розтягненням сечового міхура, сечоводів і порожнин нирок, парадоксальною ішурією, недостатністю нирок. У цій стадії відбуваються найбільш помітні зміни сечового міхура: стає тонкою м'язова стінка, посилюється трабекулярність, з'являються несправжні дивертикули. Функція м'яза вже не забезпечує повного спорожнення сечового міхура, після кожного сечовипускання в його порожнині залишається певна кількість сечі.

Стан хворих у III стадії захворювання тяжкий. Клініка значною мірою залежить від ускладнень — в 40 % хворих спостерігається гостра повна затримка сечі. У 8—10 % хворих відзначається гематурія (внаслідок застою в органах малого тазу), в 12—24 % в сечовому міхурі утворюються камені. Найчастіше ускладненнями аденоми є цистит (92%), пієлонефрит (60—80%), рідше — уретрит, простатит.

Діагностика. Захворювання розпізнають на підставі віку хворого, скарг і даних анамнезу. Слід звернути увагу на характер струменя сечі. Він буває тонким, падає прямо, під кінець сечовипускання переривається. Іноді сеча виділяється краплями.

Важливу інформацію дає пальцеве ректальне обстеження передміхурової залози. При цьому визначають форму, розміри, консистенцію, болючість залози, стан її перешийка та слизової оболонки прямої кишки.

В аденомі виділяють одну середню й дві бічні частки. Бічні частки розташовані по обидва боки сечівника й шийки сечового міхура, а середня — ззаду. Розрізняють внутрішньо- й підміхурне розташування аденоми передміхурової залози. її розміри різні — від 2 до 8 см і більше в діаметрі. За формою вона буває куляста, асиметрична, горбиста, за консистенцією — тугоеластична (інколи щільна). В більшості випадків міжчасткова борозна згладжена, межі аденоми чіткі, слизова оболонка прямої кишки над нею рухома. При простатиті й аденомиті пальпація залози болісна. Для визначення величини аденоми застосовують ультразвукову ехографію.

Інструментальні метоли дослідження застосовують за суворими показаннями, кількість залишкової сечі визначають за допомогою радіонуклідного методу. Цистоскопію призначають лише в разі підозри на наявність новоутворення сечового міхура й дуже рідко - для уточнення діагнозу.

При цистоскопії виявляють трабекулярність, несправжні дивертикули, випинання в просвіт сечового міхура бічних часток аденоми й середньої частки, яка впирається в сечовий міхур ззаду. Крім змін, зумовлених аденомою, відзначаються запалення слизової оболонки сечового міхура, камені, пухлини.

Інформативним методом діагностики є цистографія. Застосовують низхідну цистографію та екскреторну урографію. але в разі потреби вдаються до висхідної удетроцистографії. Нацйстограмі помітний дефект наповнення в ділянці шийки сечового міхура, дно потовщене й дещо підняте.

На висхідних уретроцистограмах при аденомі, крім дефекту наповнення, спостерігаються міхурово-сечовідні рефлюкси, видовження й деформація передміхурової частини сечівника.

За допомогою урографії виявляють функціонально-морфологічні зміни в нирках, верхніх сечових шляхах і сечовому міхурі. Розширення верхніх відділів сечових шляхів, звуження й викривлення внутрішньоміхурового та навколоміхурового відділів сечоводів у вигляді рибальського гачка свідчать про стискання цих відділів аденомою.

У ІІ-.стадії аденоми в більшості хворих чашечково-мискова система та сечоводи помірно розширені.

У III стадії майже у всіх хворих спостерігається уретерогідронефроз з порушенням функції нирок. На пізніх екскреторних урограмах одержують зображення аденоми передміхурової залози. За знімком, виконаним після сечовипускання, можна судити про наявність і кількість залишкової сечі. Екскреторна урографія дозволяє уникнути інструментальних досліджень.


Случайные файлы

Файл
92339.rtf
kursovik.doc
53664.doc
72533-1.rtf
61136.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.