Вступ


Гомеопатія – від грецьких слів (подібний) і (страждання, хвороба), метод лікування, основою якого є принцип “подібне лікується подібним”, завдяки якому приймаються малі дози ліків, які у великих дозах спричиняють у здорових людей, окремі розлади, які подібні до симптомів відповідного захворювання.

Не дивлячись на те, що гомеопатія швидко набирає популярності, вона має ряд спірних питань і не відповідає науковим загальноприйнятим стандартам медицини.

Термін “гомеопатія” був запроваджений професором Самюелем Ганеманном (­1775-1843) і вперше опублікований у 1796 році.


Закон подібності


Основним положенням гомеопатії є “Закон подібності”, запроваджений Ганеманном. Його основний принцип - “подібне лікується подібним” - “Similia similibus curentur”. Закон подібності будується на висновку, до якого прийшов Ганеманн, що потрібно випробовувати гомеопатичний засіб на групі здорових людей, щоб виявити “патогенез” лікарського засобу, тобто виявлення симптомів, які він викликає. Зразки симптомів і засіб, який їх викликає, записані і зафіксовані, і використовуються практикуючими гомеопатами.

Гомеопатичні лкарські засоби готуються методом розведення, тобто готується досить слабкий розчин. Гомеопатичні засоби часто так розведені, що в них ледь можна виявити молекули первинної речовини. Спочатку Ганеманн випробував речовини, які переважно використовувала медицина в його час. Він записав свої висновки у Materia Medica Pura. Згідно з лекціями Кента (1095 р.) було внесенно і додано 217 лікарських засобів і нових речовин до вже існуючих у Materia Medica .

У гомеопатії використовується багато рослинних, тваринних, мінеральних і хімічних речовин, як натурального, так і штучного походження. Наприклад Natrum muriaticum – (столова сіль), Lachesig muta – (зміїна отрута), опіум чи Thyroidinum - (гормон щитовидки). Інші гомеопатичні засоби (ізопатичні ліки) – містять в малих дозах збудника хвороби. Rabies nosode, наприклад, зроблені з додаванням слюни собаки, хворої на сказ. Деякі сучасні гомеопати використовують ізотеричні речовини, такі, як дія факторів зовнішнього середовища (рентгенографія, сонячне світло, електрика, телескоп). Деякі використовують більш ризиковані методи лікування – Tempesta (грім), Berlin wall.

На сьогоднішній день, в гомеопатії використовується близько 3000 лікарських засобів, приблизно 300 з них базуються на об’ємній інформації Materia Medica, приблизно 1500 на фрагментарних знаннях, а решта експериментально у складних клінічних ситуаціях на основі закону подібності, але без знань про їх гомеопатичні властивості, або ж зі знанням про їх гомеопатичні властивості, але незалежно від закону подібності.

Наприклад, використання ізопатичних засобів (які містять збудника хвороби), таке використання нагадує вакцинацію; використання хімічно поєднаних речовин, коли 1 засіб не діє; і використання речовин, основою яких є їх природна класифікація (періодична система Менделєєва). Цей останній підхід рахується успішним у деяких гомеопатів, тому що він дозволяє групі лікувальних засобів підвищити їх класифікацію у Materia Medica, але цей підхід також і заперечується багатьма туристами.

Є багато методів визначення лікарського засобу (simillimum), який найбільше підходить, але гомеопати часто не погоджуються з діагнозом (розходяться у думках щодо діагнозу). Це пояснюється тим, що виражено багато симптомів. Гомеопати не беруть усі симптоми до уваги (лише найбільш виражені беруться до уваги), але така оцінка потребує більше знань і досвіду. Отже, відображення ліків у Materia Medica більш об’ємніше і зрозуміліше, ніж окремі окремі симптоми, які виявлені у однієї особи. Ці фактори означають, що діагноз залишається лише припускати доти, поки він не буде підтвердженим дією ліків на пацієнта.

Закон подібності не є науковим законом в тому сенсі, що він науково не обгрунтований. Невдачу у гомеопатичному лікуванні можна завжди віднести до неправильного вибору лікарського засобу.


Мінімальна доза


Найбільш характерний і дискусійний принцип гомеопатії є те, що лікування проводиться високими потенціями, при великих розведеннях, відомих як “динамізація” або “потенціювання.” Рідини розбавляються (з водою чи алкоголем – для нерозчинних водою речовин). Нерозчинні речовини розводять методом розтирання їх з лактозою. Вважається, що чим більше розбавлення, тим сильніша дія засобів.

Чинник розведення в кожній стадії складає традиційно 1:10 (“Д” або “Х” потенції) або 1:100 (“С” потенції). Ганеманн брав 30 С розведення для більшості цілей, тобто розбавлення 10030=1060. Оскільки число Avogadro складає лише 6.022 х 1023 /молів, то можливість наявності молекули первинної речовини в 15 С маленька і маловірогідно, що хоча б одна молекула наявна в 30 С.

Щоб уявити ці числа, треба уявити, що на Землі 1051 атомів, а 1052 молекул води відповідають по розміру Олімпійському плавальному басейну; щоб одержати 1 молекулу 15 С розведення, потрібно взяти 1% від об’єму такого басейну, або приблизно 25 метричних тонн води, що можна порівняти з вагою повністю навантажених коней. Гомеопатичні засоби, які мають високу “потенцію” містять лише воду, але ця вода, як вважають гомеопати, містить особливі “потаємні сили” біологічно-активних речовин. Це підлягає дуже серйозній критиці. Захисники гомеопатії заявляють, що послідовне розведення специфічних речовин є різним (починаючи з 10% і далі по знижуючій), а чому є різним – не досить зрозуміло. Сучасна медицина відкидає те, що дуже розбавлені препарати мають якусь медичну дію.

Пізніше гомеопати підтримували високі “потенції”, які не вважалися традиційними методами, проте деякі гомеопати вважали, що при гострих захворюваннях слід призначати низькі і середні потенції. Французькі і німецькі гомеопати використовують нижчі потенції, ніж їх американські колеги. Більшість гомеопатів стверджують, що вибір потенції є вторинним щодо вибору лікарського засобу і що добре підібраний лікарський засіб буде діяти різнобічно.


Miasms. (Міазми)


В 1816 р. Ганеманн був занепокоєний невдалістю його гомеопатичних засобів у лікуванні хронічних хвороб. Він прийшов до висновку, що “не венеричні хронічні хвороби, які піддавалися лікуванню гомеопатично, завжди повертаються в більш чи менш вираженій формі і з новими симптомами”. Щоб пояснити це Ганеманн запровадив miasmatic теорію, в основі якої 3 основні міазми, завдяки яким усі хронічні хвороби людства лишаються позаду: сифіліс, сказ, псоріаз. Міазм псоріазу лишився позаду більшості хронічних хвороб, відомих медицині, - підсумумва Ганеманн. Слово міазма походить від грецького слова і є медичним поняттям, яке використовували при наявності небезпечних ускладнень. Його значення відображене у “Органоні”, замітка 2 § 11: “дитина хвора на віспу чи на кір передає за короткий час здоровій дитині кір чи віспу в невидимій формі (динамічно), таким чином, як магніт притягає голку (тобто передає голці магнітні властивості)”.

Згідно з Ганеманном, міазматична інфекція спричиняє місцеві симптоми, переважно на шкірі. Якщо призначити зовнішнє лікування, то хвороба посилиться, піде вглиб і буде виявлена, як патологія органів.

В § 80 “Органону” він припустив, що псоріаз є причиною таких хвороб як епілепсія, сказ, рак, жовтуха, глухота та катаракта.

Навіть у його час, послідовники Ганеманна, зокрема Херінг, не посилалися на концепцію Ганеманна щодо хронічних хвороб. Сьогодні деякі практикуючі гомеопати вважають, що теорія Ганеманна не обгрунтована сучасними знаннями в імунології, генетиці, мікробіології та патології і визначають, що Ганеманн не звертав уваги (ігнорував) на генетичні, вроджені, метаболічні, дегенеративні хвороби і був не в змозі диференціювати більшість різних інфекційних захворювань. Проте, деякі моменти його теорії визнаються діючими (дійсними). Наприклад те, що фундаментальною причиною хвороби є конституційна, тобто сприйнятливість до хвороби. Сучасні гомеопати також погоджуються з концепцією Ганеманна про latent psora, сигнали, які вказують, що лікування потрібне, щоб запобігти розвитку прогресування хвороби.


Історія. Теорія хвороби


За часів Ганеманна загальноприйнятна історія хвороби базувалася на чотирьох положеннях. Основними методами лікування хвороб у той час були кровопускання, використання проносних засобів, клізм, які викликали у хворих блювоту, пониження температури тіла у пацієнтів, яких лихоманило. Незадоволення такими методами лікування призвело до популярності Ганеманна. Він вважав, що духовні фактори є основними причинами усіх хвороб. Трохи пізніше, деякі гомеопати, а саме Джеймс Тейлер Кент навіть акцентував на цьому вагу: “найпершою хворобою людства є духовна хвороба, яка у свою чергу заклала фундамент для інших хвороб”.

Віталізм – був основним напрямком медичної науки у 18 сторіччі. У 20 сторіччі медицина відкинула віталізм на користь бактеріальної історії хвороби, прихильниками якої були Олександр Флемінг, Джозеф Лістер та багато інших. Сучасна медицина розглядає бактерії та віруси, як причини багатьох хвороб, але Кент і деякі сучасні гомеопати розглядають їх як результат, а не причину хвороби.

Інші ж є прихильниками сучасної медицини і скоріше, посилаються на стимулювання імунної системи, ніж на життєву силу організму.

Після впровадження основного положення гомеопатії “подібне лікується подібним” Ганеманн використовує цю ідею (цей закон) у лікуванні малярії. Прочитавши, що кора хінного дерева (яка містить хінін) була ефективнішою через гіркоту, Ганеманн вирішує перевірити ефективність дії кори хінного дерева і випробувати її дію на собі. Він побачив, що його власна реакція була схожа на симптоми, які викликає малярія.


Случайные файлы

Файл
11468-1.rtf
64297.rtf
Belogrivka.doc
72312-1.rtf
77876.doc




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.