Анатомо-фізіологічні особливості сечової та ендокринної систем в дітей (90592)

Посмотреть архив целиком












РЕФЕРАТ

НА ТЕМУ: "Анатомо-фізіологічні особливості сечової системи в дітей. Методика дослідження. Семіотика уражень. Анатомо-фізіологічні особливості ендокринної системи в дітей. Методика дослідження. Семіотика уражень"




Анатомофізіологічні особливості сечової системи в дітей

Відносно великі розміри нирок та коротша довжина поперекового відділу хребта зумовлюють низьке топографічне розміщення нирок у дітей перших років життя. Верхній полюс нирок розташований на рівні XIXII грудного хребця, а нижній – на рівні IV поперекового, тобто нижче гребеня клубової кістки. У дітей раннього віку нирки більш рухливі, що зумовлено слабким розвитком навколониркової жирової клітковини. У перші роки життя нирки мають лобулярну будову. Миски нирок відносно ширші, сечоводи відходять від них під прямим кутом. Сечоводи більш звивисті, дещо гіпотонічні та мають відносно великий діаметр. Сечовий міхур у дітей грудного віку розташований над симфізом, пізніше він опускається в малий таз. Сечівник у дівчат у всі вікові періоди коротший та ширший, ніж у хлопчиків.

Зазначені морфологічні особливості сечової системи в дітей є передумовами до можливого розвитку мікробно-запальних захворювань сечової системи, а також зумовлюють інтерпретацію низки інструментальних досліджень та методики проведення діагностичних досліджень.

Секреція сечі з виділенням її в алантоїсну та амніотичну рідини відбувається вже в антенатальний період. На цьому етапі сеча гіпотонічна відносно плазми крові, містить мало сечової кислоти, сечовини, хлоридів. Після народження нирка стає основним органом, який забезпечує життєво необхідну постійність внутрішнього середовища організму. У дітей раннього віку концентраційна функція нирок знижена. Низька густина сечі пов'язана з малим діаметром клубочків, зменшеною продукцією антидіуретичного гормону, недорозвиненістю осморегуляторів, функціональною неповноцінністю епітелію дистальних канальців та ін.

Загальний діурез у немовлят у 2–3 рази вищий, ніж у дітей старшого віку. Він становить 80–90 мл на 1 кг маси тіла в перші місяці життя і близько 50 мл на 1 кг маси тіла в дітей 8–10-річного віку. Зважаючи на ці особливості, новонародженим і дітям раннього віку рекомендовано призначати близько 200 мл рідини на 1 кг маси тіла. Разом з тим, незважаючи на підвищений діурез, організм дитини не може швидко компенсувати надлишкове введення рідини, що може спричинити неспокій, блювання, пронос, поліурію, конвульсії. До того ж висока канальцева реабсорбція (99,4–100%) зумовлює низький темп виділення хлоридів, що призводить до депонування натрію хлориду в тканинах, зниження фільтрації, зменшення діурезу. Тому надлишок введення натрію хлориду може супроводжуватись значними порушеннями діурезу, навіть анурією, набряками, так званою сольовою лихоманкою. Недосконалість механізмів реабсорбції води та натрію в дистальних канальцях посилюється функціональною незрілістю процесів секреції іонів водню і синтезу аміаку в цьому відділі канальцевого апарату, внаслідок чого можуть виникати умови для розвитку тяжкого метаболічного ацидозу. Під час кінцевого диференціювання і дозрівання морфологічних структур нирки (у віці 5–7 років) сеча за своїми функціональними показниками наближається до показників дорослої людини.

Методика дослідження органів сечової системи в дітей

Під час дослідження органів сечової системи в дітей треба звернути увагу на наявність болю в поперековій ділянці, над лобком, характер сечовиділень (болючість, частота, нетримання та неутримання вечі, енурез, інші порушення акту сечовиділення), безпричинне підвищення температури тіла.

Під час збирання анамнезу слід уточнити фактори ризику вродженої і спадкової патології, можливі причини набутих захворювань (нефропатія в матері під час вагітності, гострі інфекційні захворювання дитини, хронічні вогнища інфекції, переохолодження, попередні вакцинації тощо).

ПІД час огляду визначають наявність пастозності, набряків, блідості, вологості шкіри, стан статевих органів.

Проводиться пальпація нирок. За підозри на приховані набряки Оцінюють пробу МакКлюра-Олдрича, кількість випитої і виділеної рідини за добу, колір і прозорість сечі.

Оцінюють результати лабораторно-інструментальних досліджень.

Перелік методів клінічного дослідження, ній застосовують під час обстеження дітей Іі захворюваннями органів сечової системи

  1. Опитування дитини та її батьків.

  2. Загальноклінічне обстеження: огляд, пальпація органів сечової

системи.

3. Лабораторне дослідження сечі, крові, у тому числі основних біохімічних показників, що мають значення в нефрології.

4. Ультразвукове дослідження (ехографія) нирок, сечового міхура.

5. Рентгенорадіологічні методи дослідження: екскреторна урографія,мікційна цистоуретрографія, ретроградна пієлографія, ниркова інгіографія та ін.

  1. Радіонуклідні методи дослідження: радіонуклідна ренографія, динамічна реносцинтиграфія, ангіосцинтиграфія нирок, статична нефросцинтиграфія, нефросканування тощо.

  2. Термографія нирок.

  3. Біопсія нирок.

Семіотика уражень сечової системи

Інтоксикаційний синдром – млявість, загальна слабкість, ослаблення апетиту, можливе підвищення температури тіла.

Больовий синдром – біль у животі, у поперековій, надлобковій ділянках.

Нефротичний синдром – симтомокомлекс, до якого належать протеїнурія (понад 3 г за добу), гіпопротеїнемія, диспротеїнемія, гіперхолестеринемія, виражені набряки. Цей синдром характерний для нефрозів, нефритів.

Нефритичний синдром – симтомокомлекс, до якого належать помірні набряки, гематурія, артеріальна гіпертензія. Характерний для нефритів.

Дизуричний синдром – комплекс симптомів, які свідчать про патологічний характер акту сечовипускання. Він об'єднує такі симптоми:

  • нетримання сечі – виділення сечі без попереднього позиву до сечовипускання;

  • енурез – виділення сечі без попереднього позиву до сечовипускання в нічний час;

  • неутримання сечі – виділення сечі після попереднього імперативного позиву до сечовипускання;

  • странгурія – болісність при сечовипусканні;

  • ішурія (затримка сечі) – відсутність сечі після позиву до сечовипускання при наявності сечі в порожнині сечового міхура;

  • полакіурія – збільшення частоти сечовипускань;

  • олігурія – зменшення діурезу (добової кількості сечі) до 20 – ЗО% від норми;

  • анурія – зменшення діурезу до 6–7% від норми;

  • поліурія – збільшення діурезу в 1,5 разу від норми;

  • ніктурія – переважання кількості сечі, що виділяється в нічний час, над кількістю сечі, що виділяється вдень.

Сечовий синдром – будь-які зміни якісного та кількісного складу сечі, які виявляються при лабораторному дослідженні. Цей синдром представлений макрогематурією, мікрогематурією, лейкоцитурією, бактеріурією, протеїнурією, циліндрурією, кристалурією, глюкозурією, кетонурією, змінами рН сечі та іншими проявами.



Анатомо-фізіологічні особливості ендокринної системи в дітей. Методика дослідження. Семіотика уражень


Анатомо-фізіологічні особливості та ознаки порушення функції ендокринних залоз у дітей

Щитоподібна залоза. Закладка щитоподібної залози відбувається на 3-му тижні ембріогенезу. Початок секреції гормонів відзначається лише на 3-му місяці розвитку плода. Секреція гормонів на рівні дорослої людини відзначається з 5-го місяця внутрішньоутробного розвитку.

Продукуються такі гормони: тетрайодтиронін і трийодтиронін. Дія гормонів даної залози – регуляція білкового, вуглеводного, жирового та енергетичного обмінів, участь у процесах росту та диференціації тканин.

Ознаки порушення функції щитоподібної залози:

  • гіпотиреоз – затримка росту та психомоторного розвитку, гіпотонія м'язів, загальна загальмованість, мерзлякуватість, брадикардія, зниження артеріального тиску;

  • гіпертиреоз – дратівливість, порушення сну, гіперкінези, субфебрильна температура тіла, тахікардія, підвищення систолічного артеріального тиску, гіперфагія, пронос, схуднення.

Парафолікулярні клітини щитоподібної залози. Закладка цих клітин відбувається на 14-му тижні ембріогенезу. Максимальна гормональна активність виявляється наприкінці внутрішньоутробного періоду та в перші роки життя.

Цими клітинами продукується гормон кальцитонін. Дія цього гормону – зниження рівня кальцію в крові при гіперкальціємії.

Прищитоподібні залози. Закладка прищитоподібних залоз відбувається на 5 – 7-му тижні ембріогенезу. Максимальна функціональна активність відзначається наприкінці внутрішньоутробного періоду та в перші роки життя.

Прищитоподібні залози продукують паратгормон. Дія даного гормону – регуляція обміну кальцію (підвищує рівень кальцію в крові). Ознаки порушення функції прищитоподібних залоз:

  • гіпопаратиреоз – судоми;

  • гіперпаратиреоз – порушення функції внутрішніх органів унаслідок їх кальцифікації.

Надниркові залози: кіркова речовина. Закладка фетальної кіркової речовини відбувається на 3-4-му тижні ембріогенезу. Початок синтезу гормонів відзначається з 9 – 16-го тижнів ембріогенезу. Закінчення формування постійної кіркової речовини виявляється у віці 10–12 років.

Зони кіркової речовини та їх гормони:

  • клубочкова зона продукує мінералокортикоїди (альдостерон, девоксикортикостерон);

  • пучкова зона продукує глюкокортикоїди (кортизол, кортико-стерон);


Случайные файлы

Файл
116828.doc
26839.rtf
57396.rtf
9476-1.rtf
151097.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.