Ультрофіолетове опромінення аутокрові у лікуванні гнійно-запальних процесів додатків матки (89852)

Посмотреть архив целиком

Зміст

Вступ…………………….………………………………………………………..2


Розділ 1. Огляд літератури .

1.1.Комплексна терапія гнійно-запальних процесів внутрішніх жіночих статевих органів………………………………………………………….……………3

1.2.Ультрафіолетове опромінення в комлексному лікуванні гнійно-запальних процесів додатків матки …………………………………………….……………….9


Розділ 2.Матеріали та методи дослідження.

2.1.Клінічна характеристика хворих на запальні захворювання додатків матки………………………………………………………………………………….17

2.2.Методи дослідження ……………………………………...………………21


Розділ 3.Результати власних досліджень та їх обговорення.

3.1.Результати лікування гострих та загострення хронічних запальних процесів додатків матти…………………………………….………………………23

3.2.Результати дослідження реактивності організму у хворих з гнійно-запальними процесами додатків матки…………………………………………….27


Висновки. …………………………………………...…………………………30


Список літератури…………………………………………………………….31




ВСТУП.

Сьогодні, коли широко розповсюджена полівалентна алергія, а проблема імунодифіцитних станів ( як наслідок перенесення стресів ) все частіше стає перед лікарями, тому приходиться шукати засоби немедикаментозного впливу на хворий організм людини. Седед таких методів перевага надається таким засобам і формам лікування, котрі найбільш природні до організму і дають мінімум побічних дій. До цих засобів можна віднести лікування опроміненою кров’ю , а саме кров’ю самого хворого.

З моменту народження і все своє життя людина знаходиться під впливом сонячних променів . Цілющі дії їх на організм була відома ще в Давньому Єгипті , Греції і Римі.По опису Геродота ,там будувалися солярії для використання сонця з лікувальною метою ( гeліотерапія ). Гіпократом були описані лікувальні властивості променів Сонця.

В ХІХ ст. вперше були систематизовані теоретичні знання і практичний досвід використання світла.Вперша лікувальна установа для геліотерапії була відкрита в Швейцаріїї 1885 році.Тоді почалися дослідження по вивченню теоретичних аспектів біологічної дії сонячного світла на організм.

Одним з найширших використань УФО є загар людини, особливо влітку , коли під пвливом УФО відбуваються накопичення пігменту в шкірі зі зміною її забарвлення.При правельному , дозованому загарі стимулюються різні фізіологічні процеси ,що сприяють профілактиці ряду захворювань.

Запальні процеси внутрішніх жіночих статевих органів займають" одне з основних місць серед гінекологічних захворювань (Я. П. Сольский та Л. І. Іванюта, 1975; В. Й. Бодяжина, 1990; Я. П. Сольский та співавт. 1996; 8. К.. ІоЬпкоп сі. а1., 1991). Питома вага цього виду паталогії серед хворих, що звертаються в жіночу консультацію за медичною допомогою, коливається в межах 50—83% (Г. К. Степанковська, 1996; Л. В. Тимошенко та співавт. 1996; Р. М. Ооіакїеіп, 1984). Ускладнення проблеми гнійно-запальних захворювань зумовлено у переважній більшості випадків низькою ефективністю лікування, розвитком антибіотико-резистентних штамів мікроорганізмів і зниженням імунобіологічної резистентності організму в результаті дії зовнішніх факторів, не дивлячись на застосування нових антибактиріальних засобів і препаратів, покликаних активізувати захисні сили організму (Я. П. Сольський, Л. І. Іванюта, 1975; К. К. Кудайбернов, 1984; Г. М. Савелева, Л. В. Антонова, 1987). Вказані обставини можуть бути причиною частих рецидивів запального процесу В результаті формуються стійкі зміни, які в свою чергу ведуть до розвитку передракових станів, больового .синдрому, погіршення самопочуття хворих, та їх працездатності, виникнення непліддя (Л. І. Іванюта, 1996; Б. М. Венцков-ський та співавт., 1996).. Останнє для України сьогодні стає справж­ньою соціально-демографічною проблемою. Цим і зумовлена необхідність провадження нових методів пато­генетичної терапії запальних захворювань, а також організації заходів по реабілітації репродуктивного здоров'я. Необхідно зазначити, що традиційні методи лікування запальних процесів внутрішніх жіночих статевих органів з використанням лише антибіотиків на сучасному етапі себе не виправдовують. Останнім часом при лікуванні вказаної патології стали застосовувати методи загального впливу на осередок запалення з використанням фізичних засобів.


РОЗДІЛ 1. Огляд літератури.

    1. Комплексна терапія гінекологічних запальних процесів.

Поліетіологічність захворювання, різноманітність його клі­нічних проявів, а також форм і варіантів протікання визначили різ­ні методичні і тактичні підходи лікування хворих з гострим запаль­ним процесом внутрішніх статевих органів жінки. Комплекс консерва­тивних заходів, що застосовується в повсякденній практиці, включає в себе: зняття больового синдрому, проведення протизапальної тера­пії, усунення інтоксикації, корекцію порушень гемодинаміки і де­сенсибілізуючу, загальнозміцнюючу та розсмоктуючу терапію. Адек­ватне знеболення займає важливе місце в комплексній терапії. Щоб зняти біль використовують різні анальгетики. Проте виразніший знеболюючий ефект досягають застосовуючи анальгетики і антигістамінні препарати - дімедрол, супрастін, діпразін (піпольфен) та ін.

Продовжується постійний пошук нових антисептиків, які знищу­вали б інфекцію й водночас не впливали негативно на здорові ткани­ни. В цьому аспекті, для лікування гнійних ран та запальних інфільтратів м'яких тканин було запропоновано вживати антисептик-дімексид, який має бактерицидну та протизапальну дію (М.В.Даниленко й співавт., 1980; М.П.Черенько й співавт., 1984). Викликає теж цікавість використання антибактеріальних препаратів, які володіють бактерицидною дією. Мова тут йде про створення й застосування пре­паратів сульфаніламідного ряду. Їх особливість в порівнянні з анти­септиками полягає в можливості угамовувати інфекцій при пероральному прийомі або уведенні в кровоносне русло. На сьогодні ці препа­рати займають значне місце в арсеналі засобів боротьби з інфекцією (М.Д.Машковський,1982; С.М.Курбангалеев й співавт.,1977; G.Jackion et аl., 1980, 1981). Проте слід наголосити, що в гнійному осередку завжди є некротичні тканини, які гальмують процес одужання, підтримуючи запалення й в значній мірі блокують мікрофлору від дії антибактеріальних препаратів. Це схиляє ряд авторів до думки, що визначальною є радикальна операція, а антибактеріальна терапія відіграє лише другорядну роль ( G.Jackion еt аl., 1980). В останні роки були запропоновані хіміопрепарати, які володіють антибактеріальною активністю з широким спектром дії, як на грампозитивну так і на грамнегативну мікрофлору, на грибки, дріжджі та віруси - це водні розчини йодофорів: йодінол, комбінація розчинів йоду з тіосульфатом натрію, йодопірон (Й.Мадамінов й співавт.,1986).

Ще на початку 40-х років для лікування запальних захворювань почали вживати антибіотики. Слід зазначити, що в перші роки свого використання вони були досить ефективними при лікуванні гострих гнійних захворювань. Це спричинилось до великого оптимізму щодо можливостей профілактики й лікування гнійної інфекції. Проте сучас­ні дані насторожують, так як з них випливай, що при використанні антибіотиків досить часто допускаються серйозні помилки, в резуль­таті яких антимікробна терапія у 25-30% хворих завдає більше шкоди аніж користі (Л.Д.Татаренко й співавт.,1981; S.Кerubaum,1983; J.S. Solomkin, І987).

В останні роки ефективність використання антибіотиків при лікуванні запальних процесів значно знизилась в зв'язку зі зростом антибіотикорезистентних штамів бактерій. Ряд бактерій, які ще в недалекому минулому відносились до сапрофітів, сьогодні твердо ввійшли до числа збудників гнійних захворювань і з серйозною проб­лемою для хіміотерапії (О.П.Тарасенко й співавт.,1983; М.І.Литкин і співавт.,1986; Т.Вееm,1983). Зниження ефективності антибіотикотерапії при гнійно-запальних процесах пояснюється селекцією стафілококів стійких до антибактеріальних препаратів, агресивністю госпітальної інфекції, безконтрольністю застосування антибактеріальних препара­тів внаслідок алергізації (Л.Д.Татаренко й співавт., 1981; N.J. Cruz еt аl., 1984).

Значна частина авторів з метою підвищення ефективності антибіотиків широко використовують їхні комбінацій з іншими хіміо­препаратами, що підсилає антибактеріальну дію антибіотиків. До них відносяться сульфаніламіди та антисептики нітрофуранового та фуразолідонового ряду - фуразолідон, солафур, фурадонін (Я.П.Сольський й співавт., 1975; В.І.Юхтин й співавт., 1987; А.Е.Франчук, 1984). Інші, для підвищення чутливості мікрофлори до антибіотиків, реко­мендують сполучати їх один з одним або застосовувати в поєднанні з протеолітичними ферментами, які одночасно дають некролітичну дію, володіють протизапальним ефектом і пролонгують їхню дію (СЛ.Навашин й співавт., 1979,1982; N.S. Роlk еt аl.1983).

Таким чином, застосування антибіотиків, антисептиків, фер­ментів та інших лікувальних засобів поки, що не розв'язали проблеми лікування гнійних захворювань, хоча певний прогрес спостерігається,

В комплексній терапії запального процесу необхідно проводити активну дезінтоксикаційну терапію з метою нейтралізації токсичних речовин, зниження їх концентрації й швидкого виведення з організму. Високі дезінтоксикаційні якості мають гемодез (6% розчин полівінілпіролідону) і полідез (розчин низькомолекулярного полівінілу). Дезінтоксикаційними властивостями в значній мірі володіють і такі розчини як ізотонічний розчин натрію хлориду, розчин Рінгера-Локка та 5% розчин глюкози. Для підсилення дезінтоксикаційної дії інфузійну терапію доцільно сполучати з форсованим діурезом протягом 2-4 днів. Н.Т.Терехов і В.В.Бичков (1980) успішно застосовували реоглюман, який виявив позитивний вплив на мікроциркуляцію та володіє чітким діуретичним ефектом. Вплив на мікроциркуляційне русло за рахунок нормалізації реологічних властивостей крові сприяє оптимізації функціональної активності печінки та нирок, ризик ураження яких при гострому запальному процесі жіночих статевих органів надто високий.

Багато гінекологів широко використовували пункцій черевної порожнини через заднє склепіння піхви або пункцій гнійних тубооваріальних запальних утворень з наступним уведенням антибіотиків. Проте дуже швидко прийшло розчарування, коли переконались, що пов­не одужання наступає рідко. Утворюються великі, щільні та болючі інфільтрати, які важко піддається зворотньому розвитку через при­сутність гнійних осередків, які підтримують запальний процес. Але деякі клініцисти й до тепер притримуються подібного підходу при лікуванні хворих із запальними процесами. О.Т.Михайленко і Г.Н.Бублик-Дорняк (1979) пропонують проводити пункцій черевної порожнини через заднє склепіння піхви на ранніх етапах захворювання - до початку ексудації (фаза гіперемії). Це на їх думку дозволяє попе­редити утворення спайок та зменшити тривалість перебування хворого в стаціонарі. Одночасно в черевну порожнину пропонується уводити лікувальні суміші: антибіотики з хлорфіліптом або хімотрипсином. При серозному ексудаті лікувальні пункції рекомендують проводити двічі на тиждень (всього 2-3 пункції), при гнійному - через день (4-10 пункцій).

З'явились повідомлення про лікування тазових абсцесів шляхом пункції та аспірації гною за допомогою лапароскопа. Цінність лапароскопічного дослідження при гострих запаленнях жіночих статевих органів підвищується у зв'язку з можливістю виконати прицільне дренування черевної порожнини, а також здійснити внутрішньочеревну перфузію та інфузію різних лікувальних розчинів (В.С.Савельев й співавт.. 1979).

В комплексі загально прийнятих заходів, для попередження гнійно-запальних захворювань після пологів та кесаревого розтину, застосовується метод аспіраційно-промивного дренування матки, Обгрунтування методу: профілактика висхідної інфекції, покращення інволюції матки в післяопераційному та післяпологовому періоді. Суть методики: в порожнину матки, ближче до дна, вводиться Т- або 0-образна хлорвінілова трубка з багатьма отворами. Другий кінець трубки виводиться через канал шийки матки в піхву. Після чого з допомогою дренажної трубки двічі на день зрошується порожнина мат­ки 0,5% розчином діоксидина, етонія, 0,2% декаметоксина. Постійна присутність дренажної трубки протягом 5-6 днів в порожнині матки сприяє швидкому її скороченню і зворотному розвитку. Після цього трубку видаляють з порожнини матки.

За даними деяких авторів (О.К.Погоди й співавт., 1991) вста­новлено, що при запально-гнійних захворюваннях додатків матки спостерігається різке зниження імунітету, тобто зменшення абсолют­ної та відносної кількості Т- і В-лімфоцитів. Використання лише антибіотикотерапії веде до значного пригнічення імунологічних реакцій і тим самим сприяє розвитку гнійних ускладнень. Для корекції вторинного імунодефіциту використовують неспецифічну імуностимулюючу терапій (дека ріс, лізоцим, нуклеїнат натрій та інші). Деякі автори (Й.Ю.Франчу, 1987) для підвищення неспецифічної реактивності організму хворих пропонують вживати при лікуванні нативну плазму та антиретикулярну цитостатичну сироватку (ЙЦС). На фоні запального процесу геніталій (Л.І.Іванюта з співавт., 1987) спостерігається зниження гормональної функції яєчників, а саме продукції естрогенів. Тому патогенетично обгрунтованим з включення в лікувальний комплекс невеликих доз естрогенів, а також стероїдів типу преднізолону (К.Kolmorgen еt аl.,1989). Це й окрім того буде профілактикою майбутніх спайок. Відомо, що у формуванні адаптаційно-захисних механізмів, відповідальних за процес одужання, відіграє велику роль симпато-адреналова система (CAC). Особливості клі­нічного перебігу даного захворювання вказують на наявність функ­ціональних порушень периферичного та центрального відділів вегета­тивної нервової системи. Тому, деякі автори вважають доцільним використання в комплексі лікувальних засобів нейротропних препара­тів (л-ДОПА, етимізолу). З цією ж метою Н.Й. Жаркіним (1984) запро­поновано один з методів лікування - іглорефлексотерапія, в основі якого лежить імпульсна дія спрямована на ЦНС через шкірні точки акупунктури. При запальному процесі з наявністю спайкових з'єднань хорошим методом з вібраційний масаж. Він відокремлює роз­виток сполучної тканини у патологічному осередку, розрихлює спайки, зменшує конгестивні явища в малому тазу. М.І. Кузін та Б.М. Костюченок (1981) відзначають, що важливу роль при успішному лікуванні гнійного процесу відіграють методи, які значно підвищують концент­рацію антибактеріальних препаратів в осередку запалення.

Грунтуючись на проведеному вище аналізі можна стверджувати, що особливе значення впливу на осередок запалення набувають фізич­ні методи дії. Повідомлень щодо лікування запальних та гнійних процесів за допомогою фізичних методів небагато та вони заслуго­вують на увагу у зв'язку з істотними перевагами, які випливають з їх етіопатогенетичного обгрунтування.


1.2 Ультрафіолетове опромінення в комплексному лікуванні запально-гнійних процесів.

Значний вклад у вивчення біологічно і дії ультрафіолетового опромінення (УФО) внесли R.Huldichiniky (1919), W.Kollath (1927), які показали, що ультрафіолетові (9Ф) промені здатні проникати че­рез верхній шар шкіри і поглинатись кров'ю, В 1927 році W.Kollath, R.Suhrman вперше описали криві поглинання УФ променів кров'ю та встановили, що еритроцити поглинають їх в 200 разів сильніше аніж сироватка. C.Elliit і A.Weli продемонстрували бактерицидну дію УФ-променів, що послужило поштовхом до їх застосування з лікувальною метою. На основі проведених досліджень, Н.Ко11аі:.п,К.$ипгтап (1927) встановили вплив світлових хвиль різної довжини на біооб'єкт і прийшли до висновку щодо доцільності їх застосування для лікування та профілактики.

Відомо чотири варіанти опромінення аутокрові :

  1. Опромінення відкритим способом в чашці Петрі.

  2. Ізольоване випромінення в закритому кварцовому посуді.

  3. Проточний метод опромінення у процесі витікання через кварцову кювету.

4. Проточна система з використанням перистальтичного насосу з забором крові в ізольований об’єм.

Використовуючи ультрафіолетове опромінення крові D.Kulenkampf (1936) отримав позитивні результати при лікуванні алергічних зах­ворювань та судинної патології. 9 1937-1938 роках H.Burgaharolt таким методом лікував хворих з гнійними захворюваннями.9 1940 році E.Knott. в "Американському товаристві лікарів" продемонстрував свій апарат і зробив доповідь про техніку УФО крові. Добрі клінічні результати застосування УФО крові при різних захворюваннях спричинились до створення різноманітних модифікацій апаратів для опромінення крові (S.Wieiner, 1973; Л.В. Потапов й співавт.,1977; І.І.Кондратьев,1981; В.В.Крашутский,1991).

У нас експериментальне та клінічне дослідження УФО крові вперше провели у 1937 році Й.Філатов і Т.Касумов. Вони встановили, що морфологічний склад крові, резистентність еритроцитів та швид­кість їх зсідання при цьому не змінюються. Отримали позитивні результати при лікуванні різних видів анемій.

Про позитивний вплив методи при лікуванні ряду гінекологічних захворювань зазначають И.И.Бенедиктов (1981), Г.Г.Волков (1981), П.Р.Зенков (1981), В.Р.Попов й співавт.( 1991).

Стимуляція клітинного і гуморального імунітету є одним з механізмів лікувальної дії АУФОК (Дуткевич І.Г. і ін. 1986) .Значну активацію розеткоутворення Т-і В-лімфоцитів виявили (Поташов Л.В. і Чемінова Р.В.- 1980 р.)

У дії АУФОК на організм людини можна умовно виділити три фази :

1.Первинні фотоефекти на клітинно-молекулярному рівні .

  1. Утворення біологічноактивних речовин .

  1. Активація нейро-гуморальних систем організму.

Приймаючи до уваги позитивний ефект АУФОК - терапії, а точніше зниження в’язкості крові, покращення кровообігу ,насичення тканин киснем ,активація імунних процесів та ін., необхідно відмітити, що всі ці ефекти безпосередньо пов’язані з властивостями і функціями основних елементів крові - еритроцитів, що виконують в організмі транспортну, живильну, дезінтоксикаційну, імунологічну та багато інших функцій. Тому можна сказати ,що в механізмі дії АУФОК одну з основних ролей виконує еритроцит .Всі основні функції клітин крові ,особливо еритроцитів , в більшості залежить від їх поверхні - структури, властивостей стану. Патологічні процеси в організмі супроводжуються ,як правило , зміною поверхні циркулюючих клітин ,що призводять до порушення життєво важливих функцій .Це на думку Л.А.Дєвєнєвої , визвано тим ,що глікокалікс еритроцитів перевантажений різними метаболітами ,продуктами реакцій запалення різної локалізації .Так як еритроцити мають найбільшу масу і поверхню у порівнянні з іншими клітинами крові ,і тому ,що еритроцитам властива найбільша сорбційна здатність ,вони адсорбують на собі основну кількість метаболітів запалення ,тобто вони представляють собою збільшені в розмірах ,екрановані молекули найрізноманітнішої природи , малоактивні ,окремі частинки ,що повільно рухаються в кровоносному руслі.

При цьому змінюються агрегаційні властивості еритроцитів, що тягне за собою зміни постачання тканин киснем і поживними речовинами , зв’язування токсинів та продуктів метаболізму ,порушення мікроциркуляції ,реології крові та ін. УФ-опромінення глікокалікса еритроцитів при АУФОК призводить до десорбції нашарованих метаболітів , що гальмують роботу еритроцита ,звільнення їх рецепторного поля від продуктів запалення. Таким чином , первинним пусковим механізмом неспецифічної дії УФО на кров хворого є УФ- альтерація поверхні еритроцита хворого від екранованих її медіаторів і метаболітів запалення , звільнення за допомогою УФО призводить до збільшення деформування мембран ,нормалізації оберненої агрегації еритроцитів ,активації мембран залежних процесів в них і нормалізації функціювання всієї клітини.

Аналогічно еритроциту , реагують на опромінення інші клітини крові з патологічно редукованим глікокаліксом. УФО крові знімає з поверхні еритроцитів простогландини ,що мають високу поверхневу активність ,розрихлюють і солюбілізують мембрани. ПГ мають високу спорідненість до поверхні еритроцитів ,екранують її при цьому значно порушуючи її властивості та структуру .Вони є найбільш яскравими медіаторами запалення, метаболітами арахідонової кислоти ,утворюються у вогнищі запалення в результаті активно перебігаючих процесів перикисного окислення ліпідів клітинних мембран .Маючи виражену мембранотропну дію по відношенню до еритроцитів , ПГ зменшують деформацію і осмотичну стійкість еритроцитів людини. Достатньо однієї молекули ПГЕ 1 для того ,щоб визвати кардинальне простогландинове перебудування ліпідів в зовнішньому шарі мембран еритроцитів.

АУФОК індукують структурні перетворення термолабільних білків : альбуміну , імуноглобуліну М , комплементу та підвищує активність антитіл. Крім того , у кровоносне русло поступає ряд біологічно активних речовин ,компонентів поверхні клітин ( гепарин ,гістамін ,простогландини ),що призводять до активації нейрогуморальних систем організму та благоприємно рефлекторно діють на ЦНС. У сироватці крові активується антиоксидантні системи - звільнюється з зв’язаного стану токоферол ,білкові дисульфідні і гідросульфідні групи низькомолекулярні тіоли.

Вплив УФО підчиняється закону Арепт -Шульце , за яким слабкі впливи визивають стимуляцію процесів ,а сильні - пригнічення. Повторне опромінення дробними дозами дає добрий ефект ,чим одноразовий вплив ,що рівне сумі дробних доз .Біологічний ефект більш виражений у тканинах зі пониженою життєдіяльністю.

Більшість описаних ефектів АУФОК мають залежність від вихідного рівня процесів і функцій. Характер цієї залежності дає основу розглядати дію АУФОК скоріше ,як нормалізуюча ,адаптогенна , ніж стимулююча, тому є потужним адаптогеном квантова гемотерапія дозволяє організму краще боротися з різними патологічними процесами шляхом відновлення складних зв’язків ,що супроводжують імунну відповідь та нормалізують хелперо-супресивну рівновагу .

На сьогодні відомі дані про негативний вплив УФО на кров людини та тварини. Експериментально доведено ,що пряма дія УФ променів на кров у великих дозах при тривалій експозиції призводить до гемолізу еритроцитів. Вивчалося питання про набування кров’ю канцерогенних властивостей. Розрахунки показали ,що поява такого потребує щоденного опромінення крові на протязі 15-40 років. Перевагою даного методу є відсутність шкідливого впливу ,простота і доступність проведення ,але лікування реінфузіями УФ опроміненої крові викликає цілий ряд цінних терапевтичних ефектів ,а в деяких клінічних ситуаціях може погіршувати патологічну роль одного, або кількох симптомів.

Абсолютні протипокази: важкі форми гепато-і нефропатії, що супроводжуються енцефалопатіями; вкрай важкі септичні ендотоксикози;
гострий період інфаркту міокарда; гостра церебральна недостатність; схильність до гіпоглікімії; фотоалергія, фотосенсибілізація; кровотечі будь-якого генезу та локалізації; тіріотоксикоз; аутоімунні процеси в стадії декомпенсації.

Відносні протипокази: хронічна серцева недостатність по лівому шлуночковому типу 3 ступені; гіпокоагуляційний синдром; вік старше 80 років; індивідуальна виражена реакція на ексфузію крові; підвищена чутливість до УФ променів; еритропорфірія; кандідомікоз генералізований; пухлини ,що схильні до проліферації; кальозні виразки шлунку і дванадцятипалої кишки.

При проведенні АУФОК на фоні антибіотикотерапії треба пам’ятати про підвищену фотосенсибілізацію впливу антибактеріальних препаратів, тому при необхідність зменшити дозу АУФОК в даній ситуації.

Грунтуючись при проведеному вище аналізі можна стверджувати ,що особливе значення впливу на осередок різних патологічних процесів набуває фізичні методи дії. Повідомлень щодо лікування різних процесів за допомогою фізичних методів небагато і вони заслуговують на увагу у зв’язку з істотними перевагами , які впливають з їх етіопатогенетичного обгрунтування, виходячи з літературних даних, що показами до реінфузій АУФОК в генікологічному стаціонарі є : запальні захврювання геніталій (гострі та хронічні); порушення менструального циклу і ендокринні форми безпліддя.

Відповідно до сучасних уявлень, запальна реакція складається зі слідуючих взаємопов’язаних компонентів: зміни паренхіми, судинних реакцій з ексудацією ,звільнення біологічно-реактивних речовин, фагоцитозу, фізико-хімічні зміни в тканинах проліферативних процесів. Густа інервація додатків обумовлює часте залучання в патологічний процес нервової системи ,що призводить до глибоких порушень обміну речовин ,функції залоз внутрішньої секреції, а також поряд зміни мікроциркуляції. Багатокомпонентність дії реінфузії АУФОК : усунення геморагічних і коагуляційних порушень, підвищення захисних властивостей організму дозволяє використовувати їх терапії гнійно-запальних захворювань додатків матки.

В.І.Грищенко і В.А.Рєзніков (1983) відмітили благоприємний вплив АУФОК на імунологічну реактивність внутрішньоклітинний обмін речовин у хворих з запальними захворюваннями геніталій .Вони вказують на покращення кількісних і якісних характеристик Т-лімфоцитів, підвищення активності пероксидази ,зниження активності лужної фосфатази і вмісту глікогена в еритроцитах. На думку Шіферсон Г.С. ( 1988 ) АУФОК покращує активність фагоцитів у більшості хворих з хронічними запальними захворюваннями додатків, що пов’язано з підвищенням активності ферментних систем клітин.

Й.Й.Філатов (1937) вважав, що при переливанні опроміненої крові слід враховувати сам факт кровопускання та зворотнього вве­дення крові після її опромінення. Необхідно признати велике зна­чення самого акту кровопускання, так як він безперечно впливає на ЦНС і через неї на функції окремих органів та систем. Зворотне введення крові усуває анемію і теж чинить сприятливий вплив на ЦНС. Ряд послідовників Й.Н.Філатова вказують на те, що реінфузія УФО аутокрові сприяє стимуляції процесів кровотворення, які поліпшують показники червоної крови, сприяють насиченню киснем гемоглобіну. Внаслідок цього відбуваються структурно-функціональні зміни по­верхні еритроцитів та покращуються реологічні якості крові, так як знижується її в'язкість, зменшується мікроагрегація еритроцитів (Р.В.Чеминаев й співавт.,1980; В.М.Дуніна й співавт.,1989).Ряд авторів встановили факт підвищення фагоцитарної активності лейкоцитів безпосередньо після опромінення і введення крові в організм. G.Frick at al.(1974) спостерігали, що через 15 хвилин після УФО аутокрові відбувалось зниження кількості лейкоци­тів. Цим пояснювалось збільшення аглютинації лейкоцитів та актив­ного фагоцитозу, відзначалось звільнення гістаміну, катехоламінів і гепарину. З праць S.Wieiner (1974) випливає, що спочатку про­ходить зниження, а потім підвищення загальної кількості лейкоцитів.

Це вказує на підвищення лейкоцитарного захисту при запально-гнійних процесах. За даними О.О.Воронцова (1985), під впливом УФО у крові відбуваються зміни вмісту біологічно активних речовин: адреналіну, глютатіону, прогестерону, цистеїну гідрохлориду.

Низка вчених (К.Й.Самойлова,1979; П.Р.Зенков й співавт.,1981) відзначали зміни базофільних гранулоцитів, збільшення кількості гепарину, зменшення холестерину. Після УФО крові зменшується кіль­кість паличкоядерних і сегментоядерних нейтрофілів, зростає осмо­тична резистентність еритроцитів та збільшується їх об’єм. Парале­льно цьому реєструється підвищення їх можливість до переносу кисню, Протягом 10 хвилин після введення опроміненої крові відбувається підвищення комбінованих рівнів кисни на 60%, через ЗО днів цей рівень складав 30% вище початкового рівня . В свою чергу В.І.Ротарь (1990) показав, що опромінена кров віддає свій кисень швидше і в більшій кількості ніж не опромінена. A.Piickenger (1954), E.Zigler (1959), H.Alberi еt а1.(1956,1960) відзначали розпад тромбоцитів, денатурацію фібриногена і зниження холестерину під впливом УФО крові. Зниження холестерину та сечовини під дією УФО аутокрові відмітили, а також Р.Weli (1960) та S.Wieiner еt а1.(1975).

В.Г.Ясногородський (1975), А.М.Зербіна (1980) стверджують, що під впливом УФО аутокрові розширюються капіляри, посилюється протікання крові, підвищується проникливість капілярів. F.M.Ganiicke еt а1.(1975) пов'язують довготривалий терапевтичний ефект УФО крові зі збільшенням колатерального кровообігу. S.Wieiner еt а1., (1974) виділяють дві фази в реакції організму. Перша фаза -біохімічна. В ній миттєвий ефект процедури зумовлений надходженням в кров біологічно активних речовин - гепарину, гістаміну, катехоламінів. Реактивне збільшення числа базофілів свідчить про поси­лення обміну речовин. Друга фаза - судинна. Вона пов'язана з посиленням колатерального кровообігу і покращення мікроциркуляціі. На покращення останньої вказували теж В.І.Зенков й співавт.(1988) та Н.Х.Сухоту (19885. Посилення окисних процесів реєстрували Л.В.Потапов й співавт. (1980,1981), К.Й.Самойлова й співавт. (1987).

Особливої уваги заслуговують роботи Й.Г.Коломиец й співавт. (1985). Е.Д.Мирович й співавт. (1986). І.Г.Аббасзаде (1989). Ними доказано, що УФО крові володіє бактерицидними якостями, сприяє нормалізації імунологічної активності організму, збільшує резис­тентність організму до інфекції.


Розділ 2. Об’єкти та методи дослідження.

2.1 Клінічна характеристика хворих.

В основу своєї роботи ми поклали результати комплексного лікування 79 хворих з гострими та загостреннями хронічних процесів внутрішніх жіночих статевих органів неспецифічної етіології віком від 18 до 45 р., які проходили лікування в стаціонарі клінічного пологового будинку №1 та жіночої консультації №1 м. Чернівці з грудня 1998 по грудень 1999р. З метою одержання об’єктивної оцінки нашої методики, що була включена в комплексне лікування, всіх хворих ми розділили на дві групи основну і контрольну (табл.1)

Таблиця №1.

Група

Форма запального процесу внутр. статевих органів

Гостра

Загострення хрон.

Разом

число

%

число

%

Число

%

Основна

23

42,20

32

57,80

55

100

Контрольна

10

40,00

14

60,00

24

100

Разом

33

41,56

46

58,44

79

100


В основну групу ввійшло 55 хворих з запаленнями додатків матки, які отримували комплексне лікування з використанням УФОаК. Контрольну групу склали 24 хворих, лікування яким проводилося загальноприйнятими класичними методами, без будь-якого застосування УФОаК. Подані групи хворих повністю порівнювані за характером процесу, важкістю та тривалістю захворювань, віком, а також особливостями догоспітальної курації.

Вік хворих коливався від 16 до 43 р., значну частину склали жінки віком до 40 р. – 72 (92.2%), тобто найбільш працездатна їх частка. (табл. 2)

Таблиця №2.

Група

До 20 р.

20-29 р.

30-39 р.

40-49 р.

Разом

число

%

число

%

число

%

Число

%

Число

Основна

15

26,6

24

44,01

12

21,10

4

8,35

55

Контрольна

6

26,67

11

46,67

5

20,00

2

6,67

24

Разом

21

26,62

35

44,81

17

20,78

6

7,79

79


Отримані дані співпадають з думкою багатьох авторів, що займалися цим розділом гінекології (Я.П. Сольський і співавт., 1997; В.І. Бодяжина 1990), що підкреслює високу актуальність даної проблеми. Тривалість захворювання до початку стаціонарного лікування коливались в широкому діапазоні від 1 до 20 днів. Хворі потрапляли після невдалого лікування в поліклініці або самолікування в середньому через 12,60,2 днів з моменту захворювань. Значна частина хворих (53,25%), як і в основній так і в контрольній групі, госпіталізовані пізніше 5 доби від початку захворювання. (табл. 3), внаслідок погіршення загального стану та прогресування запального процесу 21 (40,9%) обстежуваних хворих перед госпіталізацією отримували терапію в умовах жіночої консультації (табл. 3).


Таблиця №3.

Група

20-48 годин

2-3 доби

3-5 діб

Більше 5 діб

Разом

число

%

Число

%

число

%

Число

%

Число

Основна

1

4,59

5

14,68

7

27,52

14

53,21

27

Контрольна

1

4,44

4

15,56

6

26,67

13

53,33

24

Разом

2

4,55

9

14,94

13

27,27

27

53,25

51


Недостатня інтенсивність лікувальних заходів на догоспітальному етапі була причиною значного запущення гнійно-запальних процесів (табл. 4).


Патологічні симптоми захворювань у паціентів при

поступленні до стаціонару. Таблиця №4.

Симптоми

Основна група

Контрольна група

Разом

число

%

число

%

Число

%

Болючість внизу живота

55

100,00,4

24

100,00,4

79

100,0

Патологічні виділення з піхви

45

84,403,9

21

86,673,8

66

85,07

Порушення загального стану

30

54,134,1

11

46,644,2

41

51,95

Підвишення температури

34

62,384,2

12

51,113,9

46

53,09


Вивчення менструальної функції у обстежуваних виявлено, що 42 (53,25+4,1%) жінки мали порушення менструації, у 23 (29,22+2,9%) – зареєстровано гіперполіменорею; у 11 (13,64+2,6%) – гіпоменструальний синдром, у 9 (10,39+2,1%) – альгодисмінорею. Середній вік менархе склав (12,7+0,1) років. Дослідження репродуктивної функції пацієнток виявив, що 7 (9,09+1,9%) хворих страждали первинним непліддям, а 5 (7,79+1,9%) – вторинним; 17 (21,43+3,7%) невиношуванням вагітності (табл. 5).


Причини захворювання у обстежуваних хворих. Таблиця №5.

Чинники захворювання

Число

%

Переохолодження

Аборт

Пологи

Введення ВМС

Інфекційні хвороби

Не вияснені

31

27

12

5

2

2

38,32

35,06

15,58

5,84

2,60

2,60


Температура тіла в межах 38С більше при вступі на стаціонарне лікування у 25,32% пацієнтів і відмічалась при давності процесу не більше 24 год. Збільшення кількості лейкоцитів вище показника в 8 тис. мкл. зареєстровано у 26 (33,77+3,7%), а рівень ШОЕ вище 10 мм/год., у 20 (37,01+3,7%).

Дослідження сечі у обстежуваних показали наявність змін (протиїнурія, лейкоцити) у 13 (16,88+2,5%) хворих; 1-2 ступінь чистоти піхвового вмісту у 50 (62,99+3,7%), 3-4 ступінь – у 29 (37,01+3,11%) хворих, яким проведено бактеріологічне дослідження. З них у 10 випадків виділено залотистий стафілокок, у 7 - кишкова паличка, у 5 – мікробні асоціації (2 – Staph. epidermidii + E.coli); 2 – Pr. Vulgarii + E.coli, 1 – St.aureui + E.coli). Для виключення специфічної причини запалення проводилась провокація та подальше дослідження мазків і засівів.


2.2. Методи дослідження.

Контроль за перебігом хвороби здійснювався на підставі таких клінічних ознак: оцінювали субєктивні відчуття хворих, їх самопочуття, скарг, температуру тіл, показники огляду і пальпації. Спостерігали за місцевими проявами з боку гнійного осередку, розміри матки та додатків, їх рухомості, величиною та характером набряку, ступенем болю при пальпації, характером та об’ємом виділень з матки. Ці ознаки з об’єктивним відображенням патологічних процесів, що відбуваються в матці, додатках та прилеглих тканинах. І в сукупності з іншими показниками та УЗ-діагностикою слугували критерієм оцінки важкості перебігу захворювань.

Лабораторні дослідження. Вивчались в динаміці показники крові (еритроцит, гемоглобін, кількість лейкоцитів), лейкоцитарний індекс інтоксикації (ЛІІ), швидкість осідання еритроцитів (ШОЕ) та інші. До біохімічних досліджень входили: загальний білок сироватки крові, система згортання та протизгортання крові по Лі-Уайту. Ступінь прояву інтоксикації визначили за допомогою ЛІІ (запропонованого Кальф-Каліфом у 1938р.), який розраховується за формулою:

ЛІІ=(4мц+3ю+2п+с)(пл+1)/[(мон+лімф)(е+1)],

де мц - моноцити, ю - юні, п - паличкоядерні нейтрофіли, с - сегментоядерні нейтрофіли, пл - плазмоцити, мо - моноцити, лімф - лімфоцити, е - еозинофіли.

Опираючись на результати клінічних досліджень ми дійшли висновку: перебіг запального процесу додатків матки визначався, в основному, початковим рівнем реактивності організму. У зв’язку зцим, надалі в клінічних дослідженнях ми використали індекс резистентності організму (ІРО), запропонований А. С. Кочневим та співавт. (1987):

ІРО=Л/В*ЛІІ,

де Л - загальна кількість лейкоцитів у периферичній крові, В - вік хворого. Для визначення резистентності організму ми застосували, запропонований на кафедрі факультетської хірургії Буковинської державної медакадемії (І. Ю. Полянським з співавт. в 1987), індекс імунологічної реактивності (ІІР), який грунтується на змінах, що відбуваються в білій крові, з відображенням характеру вікових змін:

ІІР=лімф (абс. число)/(В*ЛІІ).

Для ультрафіолетового опоромінення аутокрові в нашій країні найчастіше використовують прилади МД - 73, М “Ізольда”, “Геліос - 1”, “УФОК - 1”. В нашій роботі ми використали апарат М “Ізольда”: кров від пацієнта за допомогою перистальтичного насосу, через кварцеву кювету перекачувалася в стерильну ампулу з 50 мл фіз. розчину та гепарину з розрахунку 25 ОД на 1 мл крові, або в посуд зі стандартним розчином “Глюгіцир”, що є стабілізуючими розчинами. Потім кров знову ж таки через кювету насосом поверталася пацієнту, отже, кров опромінювалася двічі в кюветі, протікаючи шаром 1 см. Загальний час опромінення складав від 12 до 16 хв. Ця квантова гемотерапія стала своєрідним експрес- варіантом традиційного світлолікування, що поєднує ефекти світлолікування та аутогемотерапії: гемоекскурсії та трансфузії стабілізованої крові.

При використанні АУФОК в гінекологічній практиці ми звернули увагу на слідуючі особливості: чим більш старий процес і чим сильніше пригнічена імунна система тим, менша кількість процедур і більший інтервал між ними був передбачений. Найбільший ефект досягається використанням на 1, 4 і 7-й день хвороби в бережливому режимі, (з фільтром, швидкість забору і повернення крові 18 мл на хв в кількості 1 мл на 1 кг маси тіла з інтервалом 3-4 доби в кількості 3- х процедур). При цьому хворі краще переносять лікування, вдається досягти стійкої ремісії, клінічної та біологічної реабілітації. Для стимуляції овуляції гемотерапії доцільно проводити на 5, 8 і 11-й день менструального циклу. При гострому запальному процесі реінфузії доцільно проводити через день або кожен день в кількості 1-2 мл/кг без фільтру, якщо у хворих відсутній виражений імунодефіцит (хронічний процес).


3. Результати дослідження та їх обговорення.

3.1. Результати лікування гнійно-запальних процесів додатків матки.


Гнійно-запальні процеси жіночих статевих органів складають значну частину (50-86 %) в загальній структурі гінекологічних захворювань і більш ніж у половини вони локалізовані у додатках матки (Л. В. Тимошенко та співавт., 1996; Б. С. Воробцова, 1989).

На лікуванні в клініці знаходилося 79 хворих з запально-гнійними процесами додатків матки, з них 55 лікувалися з використанням УФОаК, а 24 - традиційними методами (антибіотики, антисептики, дезінтоксикаційна розсмоктуюча терапія).

Хворі частіше поступали в клініку пізно (66, 63%) від початку запального ураження додатків матки, тому в клініці мали місцце виразні ознаки інтоксикації (погане самопочуття, головний біль, поганий сон, підвищення температури). З метою уточнення розповсюдження запального процесу виконували УЗ-, об’єктивне дослідження та при необхідності проводилась діагностична пункція через заднє склепіння піхви. Лікувальні заходи, як в основній так і в контрольній групі будувались з урахуванням фази гнійно-запального процесу. (табл. 6)



Клінічна характеристика симптомокомплексу

у жінок з хронічним аднекситос. Таблиця №6.

п/р

Основні симптоми захворювання

До лікування

Після лікування

1.

Психо-емоційні розлади

51

4

2.

Больовий синдром

43

1

3.

Порушення секреторної функції

55

20

4.

Порушення статевої функції

24

7

5.

Порушення менструальної функції

27

3

6.

Порушення функції сусідніх органів

11

7

7.

Порушення репродуктивної функції

42

29


Для оцінки ефективності запропонованих методів лікування проведено порівняльний аналіз з контрольною групою хворих (24) із запально-гнійними процесами різної важкості. По локалізації патологічного процесу за віком, важкістю ураження, термінах звернення з моменту захворювання, контрольна група практично не відрізнялася від хворих основної групи. При лікуванні традиційними методами покращення стану хворих проходило повільніше ,болі в ділянці додатків матки зникали на 4-5 днів пізніше аніж в основній групі ,температура тіла утримувалася на субфібрильному рівні ще 5-6 днів (57,69%хворих) . Тоді як в основній групі - тільки у 17,37% хворих .Процес розсмоктування запального процесу і зменшення додатків до нормальрих розмірів не закінчується навіть перед випислою .Тривалість стаціонарного лікування в цій групі складала 26,1+1,3дня. (табл. 7)


Термін усунення основних клінічних

проявів захворювання /дні/ Таблиця №7.

С и м п т о м и

Основна група

Контрольна група

Нормалізація тіла

3,090,24 р0,01

6,60,59

Зникнення болю

3,400,57 р0,01

7,60,92

Нормалізація сну

4,330,33 р0,01

8,20,37

Зняття підвищеної втомленості

5,750,47 р0,01

9,250,98

Зникнення подразнення очеревини

3,500,65 р0,05

5,750,35

Зменшення дизуричних порушень

7,250,63 р0,05

8,80,37


При оцінці клічної ефективності комплексної терапії, включенням УФОаК ,здіснило сприйнятливий вплив на перебіг найбільш важких форм захворювання (тубоваріальний абсцес, гнійні метроендометрити та параметрити ). Вже після 2-3 сеансів у 74,1% хворих повністю зникав больовий синдром, нормалізувалася температура та сон, зникли вегето-невротичнірозлади, припинилась нудота , відмічалася тенденція до зменшення перитонеальних явищ, парезу кишківника. Помітно покращився стан хвори. (табл. 8)


Дані бімануальних досліджень Таблиця №8.

С И М П Т О М И

Основна група

Контрольна група

Зниження болючості матки

6,100,24

р0,01

8,330,33

Зниження болю інфільтрації додатків

6,210,92

р0,01

10,750,41

Зменшення набряку , інфільтрації параметрію

5,660,81

р0,01

9,460,38


Про позитивний ефект УФОаК на перебіг неспецифічного гнійно-запального процесу додатків матки ,окрім клінічних симптомів ,свідчили й сприйнятлі зміни показники перифтичної крові . Характерно ,що лейкоцитоз різного ступеню проявляється вже в перші години захворювання і знижувався з приненням гострих явищ.

При аналізі вмісту лейкоцитів в периферичній крові виявилась наступне : при госпіталізації вміст лейкоцитів вище норми зареєстровано у 52(63,69%) ,з них у основній групі -35(64,2%) ,а контрольній-17(69,23%).Зміни лейкоцитозу в динаміці лікування представлено в табл. 9

Рівень лейкоцитів в крові хворих гнійно-запальними

процесами додатків матки. Таблиця №9.

Група

При поступленні

На 6 добу

На 12 добу

При виписці

Основна

12,71.6

р0,01

8,80,6

р0,05

7,81,2

р0,05

6,70,2

р0,01

Контрольна

12,91,1

10,00,7

8.90,7

8,70,9

Явні зміни лейкоцитарної формули крові при госпіталізації в 41(51,67%),з них 30(55,22%) в основній та 11(46,15%) в контрольній групі. Терміни нормалізації лейкоцитарної формули (табл. 10):

Показники переферичної крові на 12 добу

з моменту лікування Таблиця №10.

Показники крові

Основна група

Контрольна група

Лейкоцити х 10/9 л

5,900,01

8,510,32

Сегментоядерні %

51,773,32

64,633,55

Лімфоцити %

37,773,10

22,362,86

ШОЕ мм/год

8,451,20

21,544,96


Вивчення в динаміці ШОЕ в обох групах виявило ,що зниження до нормальних показників спостерігалося в стаціонарі лише в основній групі 6,961+1,2;p-0,05.

При аналізі лабораторних даних гормонального фону виявлено гормональну перебудову з нормалізацією концентрації естрадіола ,підвищення рівня ФСГ ,тенденціядо зниження тестостерону в сироватці крові ,що свідчить про покращення функуіонального стану яєчників ,що мабуть ,пов’язано з нормалізацією регуляторних взаємовідносин між яєчником і передньою дольою гіпофіза.


3.2. Результати дослідження реактивності організму у хворих з гнійно-запальними процесами додатків матки.


При порівнянні аналізу результатів лікування хворих з УФОаК без нього можна відзначити ,що загальне самопочуття хворих в основній групі покращилося на 2-3 добу, а хворих яким проводили звичайну протизальну терапія - на 7-9 добу .Тривалість гострого періоду захворювання на 4-5 день з забезпеченням більш стійкого ефекту в основній групі .

Щоб виявити вплив УФОаК на рівень інтоксикації хворих ,ми зробили аналіз динаміки лейкоцитарного індексу інтоксикації (ЛІІ) ,величини індексу резистененості організму (ІРО) та індексу імулогічної реактивності (ІІР).При поступленні в стаціонар величина ЛІІ у всіх хворих був вище норми .В процесі лікування відбувався спад ЛІІ разом із загальною кількістю лейкоцитів у переферичній крові. Проте, в основній групі темпи зниження інтоксикації були швидшими. Так ,при легкому перебігу хвороби після проведеного лікування ,ЛІІ наближувався до норми в основній групі хворих -1,62+0,32 умов.од.,тоді як в контрольній -2,16+0,35умов.од. При середньому і важкому перебігу хвороби у жінок основної групи зниження ЛІІ відбувалося швидше, ніж в контольній ,але навіть при виписці зі стаціонару він ще залишається вище норми (середній ступінь -1,93+0,98уо ,важкий перебіг -2,26+0,25у в основній групі і відповідно у контрольній - 2,5+0,25уо та 2,6+0,25уо) .

ІРО у хворих змінюється в процесі лікування ,при цьому спостерігалося пришвидшення підвищення резистентності організму під впливом УФОаК. При випискізі стаціонару ІРО у хворих основної групи нормалізувався (для легкого ступеню серозного запалення -21,8+2,37уо ,середнього ступеню гнійного запалення -21,56+2,37уо ,важкого-21,43уо) в той час як в контрольній групі цей показник нижче норми (19,8+1.36уо) (табл. 11).

Динаміка лейкоцитарного індексу інтоксикації, індексу резистентності організму, індексу імунологічної реактивності у хворих з гнійним запаленням додатків матки.



Таблиця №11.

Група

Термін дослідження

ЛІІ

ІРО

ІІР

Основна

При госпіталізації

3 день

6 день

9 день

При виписці

2,99+0,36

2,53+0,78

2,1+0,45

1,98+0,36

1,78+0,29

12,84+0,83

14,87+1,21

16,25+1,32

18,84+0,83

21,34+0,87

3,45+0,63

4,18+0,75

4,89+0,69

5,05+0,43

5,63+0,67

Контрольна

При госпіталізації

3 день

6 день

9 день

При виписці

3,05+0,78

2,92+0,49

2,41+0,83

2,32+0,75

2,29+0,34

11,96+0,84

13,45+1,10

15,23+1,18

17,86+1,13

19,35+1,32

2,98+0,95

3,49+1,0

4,15+0,69

4,53+0,47

4,87+0,37


Очевидно ,що застосування УФОК в комплексному лікуванні неспецифічних зальних процесів додатків матки сприяє зростанню резистентності організму за рахунок стимуляції імунологічних ,гуморальних факторів , впершу чергу внаслідок покращення локальних фізико- хімічних процесів та мікроциркуляції у зоні уражених додатків .

При цьому ІРО може бути критерієм прогнозу перебігу запалення, оцінкою ефективності його лікування . Зменшення цього показника служить критерієм несприйнятливого завершення недуги. За результатами обстеження хворих можна стверджувати , що запропонований нами метод лікування сприяє збільшенню імунологічної реактивності з повною її нормалізацією до завешення курсу лікування .



Висновки.

1.Ультрафіолетове опромінення -природній фактор для живого організму, тому використання його для опромінення крові має мінімальнопошкоджуючу дію при максимальній терапевтичній дії.

2.Дана методика комплексного лікування гнійно-запальних процесів додатків матки дає сприйнятливий вплив на перебіг найбільш важких форм захворювання(тубоваріальний абсцес , метроендометрити, параметрити).

3.На основі проведеного спостереження за ефектом лікування УФОаК можна ствержувати , що вдається більш стійкої ремісії та клінічної і біологічної реабілітації при хронічних гнійно-запальних процесах додатках матки.

4.Метод не потребує довготривалого лікування , має мімімум побічних ефектів після опромінення, можна використовувати на фоні медикаметозного лікування.















Література.


1.Аббасзаде И.Г. Стимуляция восстановления репродуктивной способности микроорганизмов УФ-излучения в малых дозах: Автореф. дисс.канд.мед.наук .-Тбилиси.-1989.-19c.

2.Бакшев Н.C.,МихайленкоЕ.Т. Влияние эстрогенов и ионов кальция на состояние актомиозиновой системы и углеводно-фосфорный обмен в матке//Акушерство игинекология.-1964.-5.-с.28-34.

3.Бенедиктов И.И.,Бакуринских А.Б., Цуцор В.В. К методике лечения хронических рецедивирующих сальпингоофоритов //Акушерство и гинекология.-1987.-3.-с.66-67.

4.Бодяжина В.И. Хронические неспецифические воспалительные забевания женских половых органов .Москва.-1978.-320с.

5.Бодяжина В.И.,Стругацкий В.М. Методическое обоснование принципов лечния хронических воспалительных заболеваниях матки и придатков//Акуш.и гинекол.-1985.-7.-с.3-7.

6.Вдовин С.В.,Жаркин А.Ф. Нейроэндокринные изменения системы репродукции при острых воспалительных процесах придатков матки//Акуш.и гинекол.-1990.-с.91-94.

7.Волков Г.Г.,Архипов М.В.,Симонов В.А. Использование реинфузии облученной УФ-лучами аутокрови в комплексном лечении больных бактериальных эндокардитов и хроническм тесланед//Квантовая

гемотерапия.-Свердловск.-1981.-с.23-35.

8.Грищенко В.И.,Резников В.А. Применение аутокрови, облученной УФ-лучами для лечения воспалительных заболеваний женских половых органов //Акущ. и гинекол.-1983.-9.-с.52-54.

9.Грищенко В.И., Лупояд В.С.,Демеденко Д.И. и др. Применение аутокрови, облученной УФ-лучами а акушерстве и гинекологии//Акуш.и гинекол.-1986.-8.-с.21-23.

10. Иванюта Л.И. , Травянко Т.Д. Гомональная фукция яичников у больных, перенесших воспалительные заболевания внутренних половых органов//Акуш.и гинекол.-1987.-9.-с.37-40.

11.Каракаш А.Н.,Чусова В.Н. Механизм влияния УФ-лучей на кровь человека и животных.-Л.-1986.-с.31-38.

12. Краснопольский В.И., Буянова С.А., Чосешани М.Н. Современные возможности восстановительного лечения больных гнойными воспалительными образованиями придатков матки в репродуктивном возрасте //Акуш. и гинек. – 1984. -№9. –с.58-61.

13. Машков О.А., Попов А.В., Прохоров Ю.С. и др. Метод УФ-облучения крови в комплексном лечении больных с воспалительными заболиваниями гинеталии //Акуш. и гинек.- 1990. -№10. –с.58-60.

14. Потапов Л.В., Кругликова О.С., Никитин Г.Д. и др. Аппарт для УФ-облучения крови //Верстн.хирургии., 1977.- №6. –с.124-126.

15. Тимошенко Л.В., Неколайчук М.П. та ін. Профілактика гнійно-запальних захворювання при розродженні кесаревим розтином //Педіат.акушерство та гінекол. –1995.- №5.- с.33-34.

16. Франчук А. Е. Состояние неспецыфической реактивности у больных с обострением хронического сальпингоофорита //Акуш. и гинек.- 1985. -№7.- с.27-30.






Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.