Анатомия человека (том~1)

Посмотреть архив целиком

27



Скелет (кістяк) людини - це комплекс кісток, які виконують опірну, захисну, локомоторну, кровотвірну та депонуючу функції. До скелету входить близько 200 кісток. В скелеті виділяють осьовий (хребет, череп, грудна клітка) та додатковий відділи (пояси кінцівок та вільні кінцівки). Кістки скелету є своєрідними важелями, які рухаються м'язами, в результаті чого частини тіла змінюють положення в просторі. До кісток прикріплюються зв'язки, сухожилля, фасції. Скелет утворює простори для розташування головного мозку, спинного мозку, легень тощо. Кістки беруть участь у мінеральному обміні, вони є депо кальцію, фосфору тощо. Жива кістка містить в собі вітаміни А, Д, С та інші.

Кістки побудовані з кісткової тканини, які є різновидністю сполучної тканини, складаються із клітин (остеоцити) та міжклітинної речовини, яка містить багато колагену, глікопротеїдів тощо, і мінеральних компонентів (в основному кристали гідрооксиапатиту). Завдяки цьому кістка має і гнучкість, і міцність. Кількість (а точніше співвідношення) органічних і мінеральних речовин в кістці змінюється з віком. У дітей значно переважають органічні речовини, у дорослих - мінеральні.

Опір свіжої кістки на розрив такий же, як у міді, і в 9 разів більший, ніж у свинцю. Кістка витримує стискування 10 кг/мм2 (подібно до чавуну). Щоб переламати ребро необхідна сила в 110 кг/см2.

У кістці розрізняють такі клітини: остеобласти - багатокутні, кубічної форми молоді клітини кістки, багаті елементами зернистої ендоплазматичної сітки, рибосомами, комплексом Гольджі. Здатні до розмноження. Поступово остеобласти диференціюються у остеоцити, при цьому кількість органел у клітині зменшується. Міжклітинна речовина, яка утворюється остеобластами, замуровує клітину з усіх боків і просочується солями кальцію.

Остеоцити - зрілі багатовідросткові клітини, які лежать у кісткових лакунах. Їх відростки контактують між собою, а канальці, у яких проходять відростки, пронизують речовину кістки. Остеоцити не діляться, органели у них розвинені слабко.

Остеокласти - великі багатоядерні клітини, які руйнують кістку і хрящ. Остекласти мають багато протеолітичних ферментів, мітохондрій, лізосом і вакуоль. У них добре виражений комплекс Гольджі. Остеокласти відносять до макрофагів.

Кістка (os) як орган ззовні (крім поверхонь зчленування) вкрита окістям, яке є сполучнотканинною пластинкою збагаченою кровеносними і лімфатичними судинами, нервами. Оксітя міцно зрощене з кісткою за рахунок волокон, що входять у тканину кістки. Зовнішній шар окістя волокнистий, внутрішній - остеогенний кісткоутворюючий) прилягає до кістки. В ньому розташовані остеогенні клітини в стані спокою, за рахунок яких відбувається розвиток, ріст в товщину та регенерація кістки після пошкодження.

Розрізняють два основних типи кісткової тканини - ретикулофіброзну (грубоволокнисту) і пластинчасту. Перша розвивається із мезенхіми, що властиво для покривних кісток черепа. Одночасно з диференціюванням клітин в остеоцити утворюється міжклітинна речовина і колагенові волокна. Розташована між клітинами і волокнами основна речовина ущільнюється, формуються кісткові балки (перекладини). Клітини поверхні утворюваної кістки перетворюються в остеобласти.

Більшість кісток скелету людини (за винятком покривних кісток черепа) побудовані пластинчастою кістковою тканиною, тобто мають кісткові пластинки товщиною від 4 до 15 мкм, які складаються із остеоцитів і тонковолокнистої міжклітинної речовини. Сполучнотканинні волокна в товщі кожної пластинки лежать паралельно та орієнтовані у певному напрямку.

В залежності від розташування кісткових пластинок розрізняють компактну і губчасту кістки. У компактній кістці пластинки розташовуються у певному порядку, утворюючи складні системи - остеони. Остеон - структурна одиниця кістки. Він складається із 5-20 циліндричних пластинок, що вставлені одна в одну. В центрі кожного остеону проходить центральний (Гаверсів) канал. Діаметр остеона 0,3-0,4 мм. Між остеонами розташовуються вставні пластинки. Зовнішній і внутрішній краї кістки вкриті генеральними пластинками.

Губчаста кістка має тонкі кісткові пластинки і перекладини (трабекули), які перехрещуються між собою і утворюють багато чарунок. Напрямок перекладин співпадає з кривими стискування і розтягу, утворюючи склепінчасту конструкцію. Таке розташування кісткових трабекул під кутом одна до одної забезпечує рівномірне передавання тиску або тяги на кістку. Все це забезпечує найбільшу міцність кістки при невеликій затраті кісткової тканини.

За формою кістки поділяють на: трубчасті (довгі і короткі), плоскі, змішані. У трубчастої кістки виділяють видовжене тіло (діафіз) і потовщені кінці (епіфізи) на яких розташовуються суглобові поверхні, що вкриті гіаліновим хрящем. До довгих трубчастих кісток належать кістки плеча, передпліччя, стегна і гомілки. Короткі - кістки п'ястка, плесно, фаланги пальців.

Діафізи побудовані у вигляді трубки, стінка якої має компактну кісткову тканину. Епіфізи мають губчасту будову.

Плоскі кістки побудовані із губчастої речовини, яка зовні вкрита тонкими пластинками компактної. Лопатки, кістки черепа, грудина.

Змішані кістки мають складну будову. Вони складаються із декількох частин, що мають різну будову, форму і походження. Наприклад, хребці, кістки основи черепа тощо.

В окрему групу іноді виносять повітроносні кістки: лобна, клиноподібна, решітчаста, верхньощелепна. Вони так називаються, бо в них є повітряні порожнини, які вистелені слизовою оболонкою.

Всередині кісток у кістково-мозкових порожнинах і в чарунках губчастої речовини (вони вистелені остеогенними клітинами на тонкій сполучнотканинній пластинці - ендост) розташований кістковий мозок. У плоду і немовляти у всіх порожнинах кістки знаходиться червоний кістковий мозок. У дорослої людини червоний кістковий мозок є лише в чарунках губчастої речовини плоских кісток (грудина, крила клубових кісток), губчастих кістках і епіфізах трубчастих кісток. У діафізах є жовтий кістковий мозок - жирова тканина.

Кістка живої людини - динамічна структура, у якій відбувається обмін речовин - руйнування старих і створення нових кісткових трабекул і остеонів.

Кістки змінуюються у відповідності до умов зовнішнього середовища, під впливом яких відбувається перебудова їх макро- і мікроструктури. Кістки розвивються краще де більше працюють м'язи, що прикріплені до цих кісток.

Форма і рельєф кістки залежить від характеру прикріплення м'язів. Якщо м'яз прикріплюється сухожиллям, то на кістці формується горбик, відросток. Якщо м'яз вплітається в окістя широким пластом - формується на кістці заглиблення. В місцях проходження кровоносних судин на кістках формуються борозни. Поверхня кістки має багато дрібних отворів, крізь які до кістки входять кровоносні судини, що забезпечують живлення кістки.

Форма, ширина і довжина кістки залежать від виконуваної організмом роботи. У людей важкої фізичної праці, хребці набувають клиноподібної форми, а у балерин, шоферів - кістки плесно потовщені тощо. Суттєва роль у формуванні кісток скелету належить фізичним вправам.

В процесі еволюції скелет людини набув певних особливостей. Значно збільшений мозковий відділ черепа, зменшена довжина верхніх кінцівок, склепінчаста стопа, грудна клітка і таз більші по фронтальній осі ніж по сагітальній тощо.

Хребет (columna vertebralis) зв'язує частини тіла, виконує захисну і опорну функції для спинного мозку і його корінців. На верхньому кінці хребта розташований череп. До хребта приєднуються вільні кінцівки за рахунок поясів кінцівок. Хребет передає масу тіла людини на пояс нижніх кінцівок і забезпечує прямоходіння.

Хребет людини - це довгий зігнутий стовп, що складається з ряду розташованих один над одним хребців. Найчастіше є така кількість хребців у різних відділах хребта: шийних - 7 (позначаються літерою C (cervix - шия), грудних - 12 (Th - thorax - груди), поперекових - 5 (L - lumbalis - поперек), крижових - 5 (S - sacralis - крижовий), куприкових - 4-5 (Co - coccygeus - куприк).

У дитини всі хребці вільні. У дорослої людини хребці нижніх відділів зростаються, утворюючи криж і куприк.

Хребці різних відділів відрізняються за формою і розмірами. Проте всі вони мають багато спільного у будові (тобто вони гомологічні). Кожний хребець (за винятком 1-го) складається з вентрально розташованого тіла і дорзальної дуги. Дуга і тіло утворюють отвір. Отвори всіх хребців утворюють канал хребта, в якому розташований спинний мозок. Між хребцями розташовані хрящові диски (волокнистий хрящ), які складають 1/4 довжини хребта. Центр хрящового диска має драглисту структуру і є залишком хорди.

Від дуги хребця відходить 3 парних і 1 непарний відростки. Непарний відросток (остистий) відходить від дуги дорзально і його легко можна промацати на серединній лінії спини. В боки від дуги відходять поперечні відростки і 2 пари суглобових (верхні і нижні поверхні міжхребцевих суглобів).

На каудальному і краніальному краях дуги (ближче до тіла) є по вирізці. Нижні вирізки верхнього хребця і верхні вирізки нижнього хребця утворюють міжхребцеві отвори, крізь які проходять правий і лівий спинномозкові нерви.

Шийні хребці людини мають невеликі розміри і круглий отвір в кожному із поперечних відростків. Ці отвори утворюють канал для хребтової артерії, яка несе кров до головного мозку. Тіла шийних хребців не високі і їх форма наближається до прямокутної. Довжина остистих відростків збільшується від 2-го до 7-го. Кінці відростків роздвоєні (крім 7-го, у якого він найдовший).

В зв'язку з прямоходінням значно змінені 1-й (атлант) та 2-й (епістрофей) хребці. У 1-го хребця немає остистого відростка (його залишок - задній горбик дорзальної дуги) і суглобових відростків. Середня частина тіла цього хребця відділилась від нього і приросла до 2-го, утворивши на ньому зуб. Є лише залишки тіла у вигляді латеральних мас, від яких відходять дорзальна і вентральна дуги хребця. На останній є передній горбик. На верхній і нижній поверхнях латеральних мас знаходяться суглобові ямки. Верхні утворюють атланто-потиличні суглоби, нижні - атланто-епістрофейні.

2-й шийний (епістрофей) - осьовий. При повертанні голови атлант разом з черепом повертаються навколо зуба, який відрізняє цей хребець від інших. Латерально від зуба розташовані дві суглобові поверхні для сполучення з атлантом. На нижній поверхні є нижні суглобові відростки. Остистий відросток малий, масивний, роздвоєний на кінці.

12 грудних хребців сполучаються з ребрами, що і позначається на їх будові. На бічних поверхнях тіл є реберні ямки, для сполучення з головками ребер. На тілі 1-го грудного хребця є ямка для 1-го ребра і половина ямки для головки 2-го ребра. На тілі 2-го грудного хребця краніально розташована половинка ямки для 2-го ребра, каудально - верхня половинка ямки для 3-го ребра і так далі. Отже, 2-ге і нижчерозташовані до 10-го (включно) ребра приєднуються до двох сусідніх хребців. До 11 і 12 хребців приєднуються лише 11 і 12 пари ребер (відповідно) подібно до 1-го.

На потовщеннях поперечних відростків хребців (2-го - 10-го) є суглобові реберні ямки, до яких приєднуються горбики відповідних за лічбою ребер (тобто ребро приєднується до відростків своїм нижнім краєм). Такі ямки відсутні на 11 і 12 хребцях.

Суглобові відростки грудних хребців розташовані майже у фронтальній площині. Остисті відростки довші від шийних. У верхніх хребців вони більш горизонтальні, у середній - майже вертикальні. У нижніх грудних хребців ці відростки також розташовуються майже горизонтально. Тіла грудних хребців збільшуються зверху вниз.

П'ять поперекових хребців відрізняються від інших розмірами тіл, відсутністю реберних ямок. Поперечні відростки відносно тонкі. Суглобові відростки лежать майже у сагітальній площині. Отвори трикутної форми. Остисті відростки масивні, але короткі розташовані горизонтально. Будова цих хребців дозволяє хребтові мати велику рухливість.

П'ять крижових хребців у дорослої людини зростаються і утворюють криж (os sacrum), який у дитини складається із п'яти окремих хребців. Скостеніння починається в 13-15 років і завершується у 23-25 років.

Передня поверхня крижу увігнута. На задній виступає п'ять поздовжніх гребенів, які утворюються злиттям відростків хребців. По боках крижа розташовані 4 отвори крізь які проходять гілки крижових нервів і кровоносні судини.

Куприк (os coccygus) зростається з вершиною крижу. Він утворений 1-5 (частіше 4) зрослими рудиментарними хребцями. Зростання відбувається у віці 12 - 25 років.

Грудна клітка. Ребра (costae) з 1-го до 7-го прийнято називати справжніми, бо кожне з них досягає грудини своїм хрящем. 8-е - 10-е - несправжні, їх кінці із хрящів зростаються між собою, а потім із 7-мим утворюючи реберну дугу. 11 і 12 пари ребер називають вільними, вони завершуються у товщі черевної стінки.

Ребро - це довга, скручена навколо поздовжньої осі і зігнута плоска кісткова пластинка, яка спереду переходить у хрящ. Передні кінці ребер спрямовані вниз і медіально. Якщо лінія 1-го ребра (тобто його кінець) лежить на рівні 3-го грудного хребця, то така лінія 12-го пересікає лобковий симфіз. В зв'язку з таким розташуванням ребер ширина міжреберних проміжків збільшується ззаду наперед. Кісткова частина ребра складається із головки, на якій розташована суглобова поверхня для сполучення із тілами хребців, шийки і тіла. На тілі 10 верхніх ребер є горбик із суглобовою поверхнею для сполучення з поперечним відростком хребця. На внутрішньому боці кожного ребра по його нижньому краю проходить борозна, у якій розташовуються міжреберні нерв, артерія і вени.

Грудина (sternum) - плоска кістка у якої виділяють: широку рукоятку, шийку, тіло і мечеподібний відросток. На середині краніального краю рукоятки є яремна вирізка, по боках якої є ключичні вирізки для прикріплення ключиць. На латеральних краях рукоятки є вирізки для 1-ої пари ребер та верхніх країв 2-ої. Тіло грудини розширяється донизу, на його вентральній поверхні є чотири шорсткі лінії - сліди зрощення чотирьох окремих сегментів грудини. По краях тіла є вирізки для 2-7-ої пар ребер. Мечеподібний відросток вирізок не має. У новонародженої дитини грудина складається із 4-5 окремих частин, сполучених між собою прошарками хрящової тканини. У віці 17-18 років починається зрощення знизу вверх і завершується воно у віці 30-35 років. У чоловіків грудина довша ніж у жінок.

Череп (cranium) захищає головний мозок та органи чуття і створює опору обличчю, початковим відділам травного апарату. Череп умовно поділяють на мозковий та лицьовий відділи. Обидва відділи поєднані анатомічно, але мають різне походження. У людини та інших вищих ссавців основа черепа розвивється із хряща. На цій основі розташовується мозок, який швидко росте. Над ним із сполучної тканини формуються кісткові пластинки (перетинчасті кістки), які не проходять хрящової стадії розвитку.

Череп людини складається із 23 кісток: 8 парних і 7 непарних. Кістки криші черепа людини плоскі: вони складаються із товстішої зовнішньої і тонкої внутрішньої пластинок компактної речовини між якими розташована губчаста речовина із червоним кістковим мозком і багаточисельними кровоносними судинами. На внутрішній поверхні кісток черепа є багато ямок, які конгруентні до борозен і звивин головного мозку. Багато тут і борозен, по яких розташовуються кровоносні судини мозку.

Мозковий відділ черепа людини побудований: лобною, потиличною,

клиноподібною, решітчастою (непарні) та тім'яні, скроневі (парні). Лицьовий відділ містить: верхні щелепи, піднебінні, виличні, носові, слізні, нижні носові раковини (парні) і леміш, нижню щелепу. До черепа відносять і під’язикову кістку. Решітчаста кістка своєю вертикальною пластинкою і верхніми та середніми носовими раковинами входить до лицьового відділу (носовї порожнини).

На потиличній кістці (os occipitale) є зовнішній потиличний виступ (до нього прикріплюється вийна зв'язка). По боках цього виступу розташована верхня вийна лінія (до неї прикріплюється трапецієподібний м'яз спини). Нижче розташована нижня вийна лінія, до якої прикріплюються великий і малий прямі і верхній косий м'яз голови, що належать до підпотиличних м'язів.

На нижній поверхні латерально від великого (потиличного) отвору потиличної кістки розташовані парні овальні потиличні горбики (виростки) - тут розташовані суглобові поверхні для сполучення черепа і атланта. Вентральний край кістки змикається із клиноподібною. На його нижньому боці є горбик до якого прикріплюється задня стінка глотки.

У клиноподібної кістки є тіло, в центрі якого знаходиться турецьке сідло з гіпофізарною ямкою. Всередині тіла є повітряна порожнина (клиноподібна пазуха), яка сполучається з порожниною носа. Від тіла в боки (латерально) відходять великі крила (лежать майже у фронатальній площині), вверх і латерально - малі крила, вниз звисають крилоподібні відростки. У основі кожного малого крила є отвори зорового нерва.

Решітчаста кістка (os etmoidale) лежить спереду тіла клиноподібної кістки. Це найбільш крихка кістка черепа. У неї є горизонтальна та вертикальна (перпендикулярна) пластинки. Остання переходить у півнячий гребінь, який виступає над горизонтальною пластинкою. На перпендикулярній пластинці є відростки - верхні і нижні носові раковини. Горизонтальна (поперечна) пластинка продирявлена і крізь її отвори до мозку проходять нюхові отвори. До цієї пластинки ніби підвішені лабіринти решітчастої кістки, які побудовані із багатьох повітроносних чарунок, сполучених між собою та носовою порожниною. Від медіальних поверхонь лабіринту відходять носові раковини. Латеральна стінка лабіринту вкрита паперовою пластинкою (дуже тонка і крихка) бере участь у формуванні очниці.

Найскладнішою у черепі є скронева кістка (os temporale). Вона складається із 3-х частин: лускатої, барабанної та піраміди (кам'яниста), які розташовані навколо слухового проходу. У скроневій кістці розташований орган слуху і рівноваги. Пірамідна частина завершується сосцеподібним відростком, біля якого розташований шилоподібний відросток. Від нижньої частини зовнішньої поверхні лускатої ділянки скроневої кістки відходить виличний відросток, у основі якого розташована суглобова поверхня (горбик) і овальна нижньощелепна ямка, куди входить горбик нижньої щелепи, утворюючи скронево-нижньощелепний суглоб.

Тім'яна кістка (os parietale) має вигляд чотирикутної пластинки, зовнішня поверхня якої випукла (в центрі - тім'яний горб), внутрішня - увігнута (на ній є артеріальні борозни).

Лобна кістка (os frontale) має вертикальну лобну луску і горизонтальні частки, що переходять одна в одну і утворюють надочні краї. Лобна луска ззовні опукла і несе на собі лобні горби - характерна ознака черепа людини. Луска лобної кістки людини широка і розташована вертикально. Вище від надочних країв розташовані надбрівні дуги, які сходячись медіально утворюють над коренем носа площадку - глабелу. Надочний край латерально продовжується у виличний відросток, який сполучається із виличною кісткою. Горизонтальні частки лобної кістки (права і ліва) розташовані горизонтально і утворюють верхню поверхню очниці. Одна від одної ці частки відділені решітчастою вирізкою (тут розташована решітчаста кістка). У товщі лобної кістки (в районі глабели і надбрівних дуг) є повітряні пазухи.

Верхня щелепа (maxilla) складається із тіла та 4-х відростків: лобного, виличного, піднебінного і альвеолярного. На останньому розташовані альвеоли зубів. Піднебінний відросток бере участь у формуванні твердого піднебіння. У верхній щелепі є повітряна порожнина (гайморова).

Піднебінна кістка (os palatinum) має дві пластинки: перпендикулярну (вертикальну) і горизонтальну. Від верхнього краю вертикальної пластинки відходять очний та клиноподібний відростки. Перший бере участь у формуванні очниці, другий примикає до клиноподібної кістки. Горизонтальні пластинки обох піднебінних кісток утворюють задню частину твердого піднебіння, яке у людини укорочене.

Нижня носова раковина (concha nasalis inferior) розташована в носовій порожнині і відмежовує середній носовий хід від нижнього.

Парна носова кістка (os nasale) має вигляд видовженої чотирикутної пластинки. Сполучаючись між собою медіальними краями вони утворюють спинку носа.

Слізна кістка (os lacrimale) - тонка чотирикутна пластинка і є частиною медіальної стінки очниці.

Леміш (vomer) утворює більшу частину носової перегородки. Від верхньозаднього краю леміша відходить два крила, між якими розташовані гребінь і дзьоб тіла клиноподібної кістки. Передній край верхньою частиною сполучається з перпендикулярною пластинкою решітчастої кістки. Вільний задній край леміша розмежовує хоани.

Вилична кістка (os zygomaticum) формує рельєф обличчя. З нею сполучаються одноіменні відростки скроневої, лобної та верхньощелепної кісток. Скроневий відросток виличної кістки та виличний відросток скроневої кістки утворюють виличну дугу.

Нижньощелепна кістка (mandibula) єдина рухлива кістка черепа. Складається із тіла та двох гілок, сполучених з тілом під кутом 110-130. Основа тіла масивна. По середній лінії видно звернений вентрально підборідочний виступ, який є характерною властивістю черепа людини. На гілках розташовані альвеоли зубів. Гілки щелепи спрямовуються краніально і закінчуються двома відростками: переднім - вінцевим і заднім - суглобовим, розділеними вирізкою. До вінцевого приєднується скроневий м'яз, на другому розташована суглобова голівка скронево-нижньощелепного суглобу. Збоку до суглобового відростка приєднується крилоподібний м'яз.

Під’язикова кістка (os hyoideum) дугоподібної форми, розташована між гортанню та нижньою щелепою. Побудована з тіла і 2 пар рогів - великих і малих. Від малих до шилоподібного відростка відповідних скроневих кісток ідуть зв'язки, які ніби підвішують цю кістку до черепа.

Верхня кінцівка складається із поясу і вільної кінцівки, яка складається з плеча (1 кістка - плечова), передпліччя (2 кістки - ліктьова і променева) і кисті (зап'ястя - 8 кісток, п'ястя - 5 кісток і фаланги пальців - 14 кісток).

Плечовий пояс людини утворений двома парними кістками: ключиці і

лопатки, які прикріплені до грудної клітки м'язами і зв'язками, а спереду суглобом між ключицею і рукояткою грудної кістки.

Ключиця (clavicula) - S-подібно зігнута трубчаста кістка з тілом і двома кінцями: лопатковим (акроміальним) та грудинним. На обох кінцях є суглобові поверхні для сполучення (відповідно) з ключичною вирізкою рукоятки грудної кістки та акроміальним відростком лопатки. Ключиця ніби відсовує плечовий суглоб на периферію тіла, забезпечуючи свободу рухів руки.

Лопатка (scapula) - плоска трикутної форми кістка. На дорзальній площині кістки є виступ (ость), який поділяє лопатку на верхню та нижню частини. Виступ продовжується латерально і вперед у акроміон, на якому є суглобова поверхня для сполучення з ключицею. Верхній край лопатки переходить у дзьобоподібний відросток, під яким розташована велика вирізка лопатки. Латеральний кут лопатки закінчується потовщенням із суглобовою ямкою. У людини лопатка розташована дорзально, довжина зменшилась у порівнянні з шириною.

Довга трубчаста плечова кістка (humerus) має тіло (діафіз) та дві голівки (епіфізи). На верхньому епіфізі є кулястої форми суглобова поверхня для сполучення з лопаткою та великий (латерально) і малий (медіально) горбики. Від горбків вниз відходять гребені, між якими іде міжгорбкова борозна (тут розташоване сухожилля двоголового м'яза). Нижня частина кістки має трикутну форму і завершується складною суглобовою поверхнею. Тут є власне дві суглобові поверхні для сполучення з ліктьовою і променевою кістками передпліччя: блок і латеральніше від нього куляста голівка.

Тіло довгої трубчастої ліктьової кістки (ulna) нагадує тригранну призму. Верхній епіфіз більш масивний, має два відростки - ліктьовий (ззаду, для сполучення з блоком плечової кістки) і вінцевий (спереду). На вінцевому відростку розташована суглобова поверхня для сполучення з променевою кісткою. На нижньому епіфізі ліктьової кістки є суглобова поверхня для сполучення з променевою кісткою і медіально розташований шилоподібний відросток.

На верхньому епіфізі довгої трубчастої променевої кістки (radius) є суглобова ямка для сполучення з голівкою плечової кістки та суглобове коло для сполучення з ліктьовою кісткою. Поряд з цією голівкою розташована горбистість двоголового м'яза. Дистальний епіфіз має зап'ястну суглобову поверхню для сполучення з верхнім (проксимальним) рядом кісток зап'ястя і закінчується латеральним шилоподібним відростком. На медіальному краї цього епіфізу є суглобова поверхня для сполучення із ліктьовою кісткою.

Нижня кінцівка складається із поясу (представленого тазовими кістками, між якими ззаду розташованна крижова кістка) та вільної нижньої кінцівки. У вільній кінцівці виділяють стегно (стегнова кістка), гомілку (велика і мала гомілкові кістки) і стопу із заплесно (7 кісток), плесно (5 кісток) і фаланги пальців (14 кісток).

Тазова кістка (os coxae) - парна плоска кістка, утворена лобковою, клубовою та сідничною кістками, які зрослися в районі вертлюжної впадини - глибокої ямки, що зчленовується з голівкою стегна. Сіднична і лобкова кістки обмежують запиральний отвір овальної форми великих розмірів, який закритий сполучнотканинною запиральною мембраною. Спереду лобкові кістки сполучені напівсуглобом - симфізом. Тазові кістки сполучені з крижовою кісткою вушкоподібними поверхнями клубової кістки, утворюючи суглоб.

Стегнова кістка (os femoris) - найбільша трубчаста кістка. Куляста голівка стегнової кістки, яка сполучається із вертлужною впадиною тазової кістки, має на собі ямку круглої зв'язки. Довга шийка кістки розташована до неї під кутом. У чоловіків цей кут тупий, у жінок майже прямий. Під шийкою латерально розташований великий вертел. З медіального боку є малий вертел. Тіло стегнової кістки циліндричної форми. На задній його поверхні є горбистість для прикріплення м'язів випрямлячів нижньої кінцівки. На нижньому епіфізі є два виростки - медіальний і латеральний (на їх бокових поверхнях розташовані надвиростки, розділені міжвиростковою ямкою, яка переходить у надколінну поверхню, де прилягає надколінник).

Надколінник (patella) - сесамоподібна кістка, яка лежить у товщі сухожилля 4-голового м'яза стегна.

Велика гомілкова кістка (tibia) сполучається із стегновою, утворюючи колінний суглоб. На верхньому масивному і широкому епіфізі є два мищелки з латеральною і медіальною ямками, між якими є міжямкове підвищення. Суглобові поверхні не відповідають за своєю глибиною горбикам стегна, тому тут є два хрящових меніски. На латеральній поверхні одноіменного горбика є малогомілкова суглобова поверхня. Тіло великої гомілкової кістки трикутної форми. На верхній його частині спереду розташована горбистість для прикріплення 4-голового м'яза. До латерального (міжкісткового) краю прикріплюється міжкісткова перетинка. Чотирикутної форми дистальний епіфіз має нижню суглобову поверхню для сполучення з таранною кісткою стопи. Медіальний його (епіфіза) кінець відтягнутий і утворює медіальну .... (ладижку) На латеральній поверхні нижнього епіфізу великої гомілкової кістки є малогомілкова вирізка для сполучення з однойменною кісткою.

Тонка довга трубчаста мала гомілкова кістка (fibula) має на верхньому епіфізі суглобову поверхню для сполучення з великою гомілковою. Трикутної форми тіло кістки закінчується латеральною ладижкою, на якій є суглобова поверхня ладижки. Нижня суглобова поверхня великої гомілкової кістки і суглобові поверхні ладижок утворюють виделку, яка охоплює блок таранної кістки зверху і з боків.

Кістки (скелет) стопи (ossa pedis) сполучені таким чином, що утворюють склепіння. Передплесно утворене 7 кістками: таранна, п'яткова, кубоподібна, ладьєподібна і 3 клиноподібних. Гомілка приєднується до таранної. Найбільша кістка - п'яткова.

Плесно складається із 5 коротких трубчастих кісток. Фаланги пальців також належать до коротких трубчастих кісток.

Кістки кінцівок (крім ключиці) у онтогенезі людини проходять 3 стадії: сполучнотканинну, хрящову і кісткову. В діафізах трубчастих кісток в кінці 2-го - на початку 3-го місяців внутрішньоутробного розвитку закладаються первинні точки скостеніння, які поширюються до епіфізів. У новонароджених епіфізи хрящові, вторинні точки скостеніння закладаються у них впродовж перших 5-10 років, а зростання епіфізів з діафізами, як правило, відбувається після 15-18 років, причому у дівчат на 1-2 роки раніше, ніж у хлопців.

Сполучення кісток (артрологія) прийнято поділяти на перервні і безеперервні. Неперервне сполучення забезпечується сполучною тканиною. Воно може бути фіброзним (синдесмози), хрящовим (синхондрози) і кістковим (зростання).

Синдесмози - зв'язками і мембранами (міжкісткові перетинки передпліччя і гомілки, жовті зв'язки дуг хребців та швами (зубчасті, лускаті і прямі). До синдесмозів належить і вбивання (зуби).

Синхондрози - між кістками розташовується хрящ (рукоятка або мечеподібний відросток з тілом грудної кістки). Кісткові сполучення з'являються при скостенінні синхондрозів.

До хрящових сполучень належать і напівсуглоби або симфізи. У таких хрящах є порожнини, які позбавлені синовіальної оболонки. До цього типу сполучення згідно з PNA відносяться міжхребцеві симфізи, лобковий симфіз та симфіз рукоятки грудини.

Суглоби є перервним (синовіальним) сполученням кісток у яких є вкриті гіаліновим хрящем ( за винятком скроневонижньощелепного та грудиноключичного суглобів - тут хрящ волокнистий) суглобові поверхні кісток, суглобова капсула, порожнина, синовіальна рідина. Товщина хряща (0,2 - 6,0 мм) залежить від функціонального навантаження на суглоб. Хрящ позбавлений кровоносних судин на охрястя, містить в собі багато органічних сполук (колагенові волокна <надає міцості> та протеоглікани <надає пружності>). З боку суглобової поверхні хрящ вкритий шаром аморфної речовини. Змащування суглобових поверхонь забезпечується синовіальною рідиною, яка продукується синовиіальною мембраною (внутрішній шар суглобової сумки). Синовіальна мембрана має багато ворсинок і складок, що збільшує її поверхню. Вона добре васкуляризована, капіляри лежать безпосередньо під шаром епітеліальних клітин (секреторні синовіоцити), які і виробляють синовіальну рідину <її кількість не перевищує 2-3 мл> (основним компонентом якого є гіалуронова кислота). Фагоцитарні синовіоцити мають властивості макрофагів.

Щільний зовнішній шар суглобової капсули (фіброзна мембрана) прикріплюється до кісток поблизу біля країв суглобових поверхонь і переходить у окістя. Суглобова капсула біологічно герметична. Вона, як правило, укріплюється позасуглобовими (в товщі капсули) зв'язками. Зв'язки не тільки укріплюють суглоб, а і спрямовують і обмежують рухи. Тиск у суглобовій сумці нижчий від атмосферного.

Суглобові поверхні рідко повторюють (доповнюють) одна одну за формою. Для досягнення конгруентності (від лат. congruens - відповідний) у суглобах є ряд допоміжних утворів - хрящових дисків, менісків, губ, синовіальні сумки і піхви. Так, наприклад, у скронево-нижньощелепному суглобі є хрящовий диск, зрощений з капсулою по зовнішньому краю; у колінному - півкільцеві медіальний і латеральний меніски, які розташовані між суглобовими поверхнями стегнової та великої гомілкової кісток; по краю вертлюжної впадини є одноіменна губа, завдяки якій суглобова поверхня тазостегнового суглоба поглиблюється і більше відповідає кулястій голівці стегнової кістки. Синовіальні сумки і піхви - невеликі порожнини синовіальної мембрани, які розташовуються у фіброзній мембрані (оболонці) і заповнені синовіальною рідиною. Вони полегшують рух розташованих поряд сухожиль, зв'язок, кісток.

В залежності від кількості суглобових поверхонь у суглобі їх поділяють на прості (дві суглобові поверхні), складні (більше двох) і комплексні (між зчленівними поверхнями є диск або меніск, що ділять порожнину суглоба на два відділи) та комбіновані (анатомічно розрізнені суглоби працюють як одне ціле <скронево-нижньощелепний, міжхребцеві, реберно-хребцеві тощо>).

Форма зчленівних поверхонь зумовлює кількість площин, у яких можуть здійснюватися рухи. В залежності від цього суглоби поділяють на одно- (циліндричні, блокоподібні), дво- (еліпсоподібні, сідлоподібні) та багатовісні (кулясті і плоскі).

Для зручності форму суглобової поверхні порівнюють з відрізком тіла повертання і на цій підставі виділяють суглоби: циліндричні (серединний атлантоосьовий, проксимальний променево-ліктьовий), блокоподібні - це власне циліндричні, але розділені заглибленням або горбиком (міжфалангові кисті, плечо-ліктьовий), еліпсоподібні (променево-зап'ястковий, колінний комплексний>, атланто-потиличний <комбінований>), сідловидні (зап'ясно-п'ястковий великого пальця <тільки у людини>, кулясті (плечовий, кульшовий), плоскі (міжзап'ясні, передплесно-плесневі).

В суглобах навколо поперечної осі відбувається згинання і розгинання, навколо сагітальної - відведення і приведення, навколо фронтальної - кручення.

Сполучення окремих відділів скелету.

М’язи

Скелетна мускулатура складається з окремих м’язів, побудованих з м’язової (посмугованої) тканини, сполучної тканини, нервів і судин, які в ній проходять. В давнину м’яз порівнювали з мишею (musculus - миша), а тому у ньому виділяли головку, черевце і хвіст. За головку (origo) у м’язі прийнято вважати ту його частину, яка залишається нерухомою при скороченні цього ж мяза. Відповідно рухливий кінець називають хвостом (insertio).

Ці мязи утримують тіло у рівновазі, переміщують його в просторі та рухаючи кістки змінюють положення органів, утворюють стінки грудної та черевної порожнин, тазу, входять до складу глотки, верхньої частини стравоходу, гортані, рухають очне яблуко і слухові кісточки, забезпечують ковтання та дихальні рухи, утворюють зовнішній анальний сфінктер.

Мяз в цілому побудований з пучків мязових волокон. Кожне волокно має форму циліндра і вкрите сполучнотканинною оболонкою (ендомізій). Довжина мязового волокна коливається від 1 до 40 мм, товщина - до 0.1 мм. Розрізняють (за кількістю міоглобіну) червоні та білі мязові волокна. Червоні мязи мають багато міоглобіну і мітохондрій. Це найтонші волокна з груповим розташуванням міофібрил. Білі волокна містять мало міоглобіну і мітохондрій, міофібрил у них багато і розташовані вони рівномірно. Є і проміжний тип волокон.

Білі волокна скорочуються швидше, але швидко і заморюються. Червоні мязи скорочуються триваліше і довше не заморюються. У людини більшість мязів мають усі три типи волокон.

Групи волокон обєднуються в пучки 1-го порядку сполучною тканиною (внутрішній перимізій), яка їх охоплює і щільно зєднує їх між собою. Пучки 1-го порядку обєднуються сполучною тканиною в пучки 2-го порядку. Так само утворюються пучки 3-го і інших порядків, і, нарешті, сполучна тканина охоплює весь мяз в цілому. Ця зовнішня сполучнотканинна оболонка називається зовнішнім перимізієм або епімізієм. Внутрішня сполучна тканина, що охоплює пучки волокон, називається внутрішнім перимізієм. Окремі великі мязи або групи мязів вкриваються поверх їх зовнішнього перимізія ще особливими пластинками сполучної тканини - фасціями. Це своєрідні футляри, які вкривають окрмі мязи, групи мязів, все тіло людини (поверхнева та власна фасції) порожнини торсу зсередини, внутрішні органі, судини тощо.

Скелетні мязи приєднуються до кісток (рідше до хрящів, фасцій, сухожилків) своїми сухожилками (tendo). Сухожилки збудовані з волокон щільної сполучної тканини і в поперечному перерізі мають форму кола чи овалу. Підходячи до кінців мязових волокон, пучки сухожилкових волокон розєднуються і охоплюють ці кінці так, що тонкі сухожилкові волоконця переходять у структури сарколеми. Таким способом встановлюється міцний звязок між сухожилком і мязом.

У мязах мязові волокна можуть розташовуватись по різному до осі мяза. Саме за цією ознакою мязи поділяють на перисті, прямі, колові, поперечні тощо.

В залежності від розташування мязи поділяють на: поверхневі і глибокі, медіальні і латеральні, зовнішні і внутрішні.

Назви мязів часто вказують на їх форму (ромбопо-дібний, трапецієподібний, квадратний) величину (великий, малий, довгий), напрямок (поперечний, косий), кількість головок, назви кісток, до яких вони прикріплені, виконувана функція (згинач, розгинач тощо).

За формою мязи поділяються на довгі, короткі і широкі. Довгі мязи мають довгасте черевце (venter), в якому зосереджені мязові волокна, а на його кінцях - два (як мінімум) сухожилки, якими мяз прикріплюється до кісток. Широкі мязи мають і широкі сухожилки - апоневрози. Короткі мязи відрізняються від довгих лише розмірами (звідси і назва). У деяких мязів є два черевця - це двочеревцеві мязи. Крім того, довгі мязи можуть починатися від кісток не одним, а 2-ма, 3-ма і навіть 4-ма сухожилками або головками (caput). Вони так і називаються - дво-, три- та чотириголовими.

Для того щоб відбувався рух мязи мають кріпитися до різних кісток, проходячи мимо суглоба, в якому виконується даний рух, а перетинаючи, якщо не самий суглоб, то вісь обертання цього суглоба. Деякі мязи минають не один а два суглоби. Наприклад, двоголовий мяз плеча проходить спереду від плечового суглоба, розпочинаючись на лопатці, і спереду від ліктьового, приєднуючись до променевої кістки. Він діє на обидва ці суглоби. Це двосуглобові мязи.

Кожний мяз може виконувати не один рух, а два (наприклад, одночасно приведення і пронацію), але не може робити двох протилежних рухів у тому самому суглобі. Для цих рухів існують окремі групи мязів (антагоністи). Наприклад, згиначі ліктьового суглоба проходять спереду від нього, а розгиначі - ззаду.

Згідно з усіма можливими рухами навколо трьох осей обертання існує шість основних груп мязів: згиначі (флексори) - розгиначі (екстензори), привідні (аддукто-ри) - відвідні (абдуктори), пронатори (обертання <рота- ція> до серендини) - супінатори (ротація назовні).

Мязи мають допоміжєні апарати: фасції, звязки, слизові піхви сухожилків, блоки, сесамоподібні кістки.

Від внутрішньої поверхні фасцій відходять фасціальні перетинки, які йдуть у глибину поміж сусідніми групами мязових волокон і прикріплюються до кісток. Таким чином вони відділяють одну групу мязів від іншої, охоплюючи їх фіброзною або кістково-фіброзною піхвою. Це має функціональне значення, бо піхви утримують мязи при їх скороченні в певних межах. Крім того фасції мають значення в патології, створюючи опір (барєр) поширенню запальних процесів. Фасції бувають різної міцності. Деякі з них слабенькі, тісно звязані із зовнішнім перимізієм так, що й розділити їх важко, інші міцні, блискучі, нагадують собою апоневрози. Найбільшого розвитку фасції досягають у людей важкої фізичної праці.

Звязки - це місцеві потовщення фасцій у вигляді блискучих фіброзних пучків, косих або поперечних, які перекидаються між кістковими виступами над сухожилками мязів, що тут проходять з одного відділу кінцівки на другий, наприклад, з гомілки на стопу. Ці звязки ніякого відношення не мають до суглоба. Перекидаючись над сухожилками мязів, вони утворюють для них фіброзні піхви. Піхви утримують сухожилки в певному положенні під час скорочень мязів, не даючи їм відходити вбік.

Слизові сумки утворюються в місцях, де сухожилки мязів під час скорочень найбільше труться об тверді сусідні утвори, найчастіше біля місця прикріплення мяза, між його сухожилком і кісткою. Вони утворюються під впливом постійного тертя через розпушування сполучної тванини, в якій, нарешті, зявляються порожнини з гладенькими стінками і незначною кількістю рідини, подібної до синовії.

Синовіальну піхву сухожилків можна уявити собі як сліпий видовжений циліндричний мішок із сполучної тканини, який охоплює сухожилок з усіх боків двома листками так, що один листок приростає до сухожилка, а другий охоплює його ззовні. Зовнішній листок сполучений з внутрішнім лише на свої кінцях і між ними є щілина, в якій є слизька рідина. Під час рухів сухожилка разом з ним рухається і прирощений до нього внутрішній листок піхви, який треться об зовнішній листок, і це тертя полегшується через наявність слизового мастила між листками.

Блоки - це вкриті хрящем виїмки на кістках, в тих місцях, де через кістку перекидається сухожилок мяза, який змінює свій напрям. Сухожилок легко рухається по хрящовій поверхні виїмки, не зміщуючись убік.

Сесамоподібні кістки містяться в товщі мязових сухожилків недалеко від місця їх приєднання. Частина волокон сухожилка приєднується до сесамоподібної кістки, друга частина проходить далі і приєднується до тієї кістки, яку даний мяз рухає. При цьому змінюється кут, під яким сухожилок приєднується до кістки. Це зумовлює і більш вигідний кут дії мяза на кістку. Найбільша сесамоподібна кістка - колінна чашечка, трохи менша - горіхоподібна кістка, а також кісточки біля основ перших фаланг великих пальців кисті і стопи.

Рухи тіла здійснюються завдяки розташуванню мязів і кісток в тілі людини, яка нагадує систему важелів. В звязку з цим у мязі виділяють анатомічний та фізіологічний поперечник - площу перерізу через черевце. Анатомічний переріз - це сума перерізу усіх мязових волокон, переріз яких проведений перпендикулярно до довгої осі мяза. Фізіологічний поперечник - сума перерізу усіх мязових волокон при перерізі перепендикулярному до самих волокон. У прямих мязів ці поперечникі співпадають. У косих чи перистих мязів фізіологічний поперечник буде більшим.

Розрізняють абсолютну та відносну силу мяза. Абсолютна показує максимальну масу вантажу, які мяз здатний підняти. Відносна - максимальна маса вантажу (піднята даним мязом) розділена на площу фізіологічного поперечника (чи анатомічного), тобто віднесена до одиниці площі (зрештою до окремого волокна).

Сила мяза залежить від кількості мязових волокон в ньому та напрямку їх розташування до осі мяза. Кожний мяз складається із нейромоторних одиниць - група мязових волокон обєднаних одним аксоном. Така одиниця працює як єдине ціле.




Нервова система.

Головний мозок (encephalon) розташований у мозковому відділі черепа має масу приблизно 1500 г. і складається з: переднього, середнього, проміжного, довгастого, мосту і мозочка. З основи мозку можна бачити (спереду назад) в нюхових борознах лобних часток розташовані нюхові цибулини (до них відходять 15-20 нюхових нервів - 1-а пара черепних нервів), які переходять у нюхові тракти і нюхові трикутники. За ними з обох боків видно передню дирчасту речовину, крізь яку в глибину мозку проходять кровоносні судини. Між названими ділянками розташований зоровий перехрест (продовження зорових нервів - 2-а пара черепних нервів), безпосередньо за перехрестом - сірий горб, який переходить у лійку і далі у гіпофіз, а ззаду від сірого горба - 2 сосцеподібних тіла: ці структури належать гіпоталамусу (проміжний мозок). За ними лежать ніжки мозку (середній мозок) і міст (задній мозок). Між ніжками мозку відкривається міжніжкова ямка, дно якої продирявлене, - задня дирчаста речовина. Розташовані по боках ніжки мозку сполучають міст з півкулями великого мозку. На внутрішній поверхні кожної ніжки мозку біля переднього краю мосту виходить окоруховий нерв (3-я пара), а збоку від ніжки мозку - блоковий нерв (4-а пара черепних нервів). Від мосту назад і латерально розходяться середні ніжки мозочка, які сполучають ці структури. Трійничний нерв (5-а пара) виходить із товщі середньої ніжки мозочка. Назад від мосту розташований довгастий мозок. Між ними медіально виходить відвідний нерв (6-а пара), а латерально - лицьовий (7-а) і присінково-завитковий (8-а пара черепних нервів). По боках від серединної борозни довгастого мозку видні поздовжні потовщення - піраміди, а збоку від кожної із них - оливи. Із позадоливної борозни довгастого мозку виходять послідовно язикоглотковий (9-а), блукаючий (10-а) і додатковий (11-а), а із борозни між пірамідою і оливою - під'язиковий (12-а пара черепних нервів).


Случайные файлы

Файл
pot_r_o_78-001-96.doc
187127.rtf
182218.rtf
142817.rtf
147618.rtf