Принятие управленских решений (Posob5PR)

Посмотреть архив целиком

Тема 2. Прийняття управлінських рішень.


Мета вивчення теми полягає у з’ясуванні та засвоєнні основ теорії прийняття рішень, а також методів обгрунтування управлінських рішень.

Основні задачі, які повинні бути вирішеними в процесі досягнення поставленої мети:

  • визначити зміст поняття “прийняття рішень” у вузькому та широкому розумінні;

  • розкрити сутність поняття “управлінські рішення”;

  • з’ясувати сутність класичної, поведінкової та раціональної моделі прийняття рішень;

  • ідентифікувати етапи раціональної теорії прийняття рішень та визначити їх зміст;

  • визначити сутність індивідуальних та групових підходів до прийняття рішень;

  • розглянути можливості використання різних методів обгрунтування управлінських рішень;

  • з’ясувати шляхи застосування теорії ігор в прийнятті управлінських рішень;

  • ознайомитися з методами прийняття рішень в умовах невизначеності;

  • охарактеризувати методику використання експертних методів прийняття рішень.

Студент повинен знати:

  • місце процесу прийняття рішень у системі управління;

  • сутність класичної, поведінкової та ірраціональної моделей прийняття рішень;

  • зміст етапів раціональної технології прийняття рішень;

  • сутність моделі вибору стилю прийняття рішення Р. Роскіна;

  • методи індивідуального та групового пошуку альтернативних варіантів;

  • класифікацію методів обгрунтування управлінських рішень;

  • сутність методу “платіжна матриця”;

  • механізм використання методу “дерево рішень”;

  • методику обгрунтування управлінських рішень в умовах невизначеності;

  • сфери використання експертних методів прийняття рішень.

Студент повинен вміти:

  • пояснити відмінності між класичною, поведінковою та ірраціональною моделями прийняття рішень;

  • визначити зміст кожного з етапів раціональної технології прийняття рішень;

  • з’ясувати сутність кожного з методів обгрунтування управлінських рішень та можливості їх використання;

  • вирішувати учбові завдання з використанням методів “платіжної матриці” та “дерева рішень”;

  • застосовувати теоретично-ігрові методи в практиці вирішення управлінських проблем;

  • навести приклади використання експертних методів для розробки якісного управлінського рішення.


  1. Основи теорії прийняття рішень.


В науковій літературі процес прийняття рішень розглядається у двох аспектах.

У розширеному розумінні прийняття рішень ототожнюється із усім процесом управління.

У вузькому розумінні прийняття рішень трактується, як вибір найкращого рішення із багатьох альтернатив.

Кожне з поданих визначень має свої недоліки:

у першому – поняття “прийняття рішень” охоплює процес його виконання і контролю результатів;

у другому – звужується до вибору найкращої альтернативи, хоча процес прийняття рішень розуміє також і встановлення критеріїв оцінки, і вибір способів оцінки, і таке інше.

Отже, визначимо поняття “прийняття рішень” наступним чином:

Прийняття рішень являє собою процес, який починається з виникнення проблемної ситуації і закінчується вибором рішення, тобто вибором дій по усуванню проблемної ситуації.

Місце прийняття рішень в процесі управління можливо представити наступним чином (рис. 1):



Рівень рішення



інформація







Рис. 1. Місце прийняття рішень в процесі управління.


Існує безліч факторів, які впливають на процес прийняття рішення в організаціях. Серед найбільш важливих, слід визначити наступні:

  1. Ступінь ризику – розуміється, що завжди існує вірогідність прийняття неправильного рішення, яке може неблагоприємно вплинути на організацію. Ризик – фактор, який менеджери враховують свідомо, або підсвідомо, при прийнятті рішення, так як він пов’язаний із зростанням відповідальності.

  2. Час, що мається в розпорядженні для прийняття рішення – відбивається через те, що кількість часу, який менеджер може скористати для прийняття рішення, часто обмежена. На практиці, більшість керівників не мають можливості проаналізувати усі можливі альтернативи, відчуваючи дефіцит часу.

  3. Ступінь підтримки менеджера колективомцей фактор враховує те, що нових менеджерів сприймають не зразу. Якщо порозуміння і підтримки інших менеджерів і підлеглих не вистачає, то проблему слід усувати за рахунок своїх особистих рис, які повинні сприяти виконанню прийнятих рішень.

  4. Особисті здібності менеджера – один з найбільш важливих факторів. Незалежно від того, як менеджери приймають рішення і відповідають за них, вони повинні мати здібності до того, щоб приймати вірні рішення.

  5. Політика організації – у даному випадку враховується суб’єктивний фактор при прийнятті рішення. Статус, влада, престиж, легкість виконання – усе це може вплинути на прийняття того, чи іншого рішення.

Кінцевим результатом прийняття рішення є саме рішення, яке постає, як первісний, базовий елемент процесу управління, що забезпечує функціонування господарської організації за рахунок взаємозв’язку формальних та неформальних, інтелектуальних та організаційно-практичних аспектів менеджменту.

Управлінське рішення є інструментом впливу на об’єкт управління та окремі його підсистеми, важливою ланкою формування та реалізації відношень управління в організації; містить у певному співвідношенні основні функції менеджменту.

Як інструмент впливу, управлінське рішення – це акт регулювання процесів управління, що:

  • формується на основі аналізу стану об’єкта управління по критеріях цілей, ресурсів та ефективності;

  • є виразом вольового впливу суб’єкта на об’єкт управління;

  • приписується у межах встановлених організаційно-практичних норм та регламентів, які існують в організації.

В теорії управління існують три основні моделі прийняття рішень:

  • класична модель

  • поведінкова модель

  • ірраціональна модель

Класична модель спирається на поняття “раціональності” в прийнятті рішень. Передбачається, що особа, яка приймає рішення повинна бути об’єктивною і логічною, мати чітку ціль, і усі дії в процесі прийняття рішень направлені на вибір найкращої альтернативи.

Отже, основні характеристики класичної моделі наступні:

  • приймаючий рішення має чітку ціль прийняття рішення;

  • приймаючий рішення має повну інформацію відносно ситуації, що склалася;

  • приймаючий рішення має повну інформацію відносно можливих альтернатив і наслідків їх реалізації;

  • приймаючий рішення має раціональну систему впорядкування переваг в ієрархії важливості;

  • ціль приймаючого рішення завжди полягає у тому, щоб зробити вибір, який робить максимальним економічний зиск організації.

Діяти згідно з поданою моделлю можливо в умовах наявності повного масиву інформації, що достатньо проблематично на практиці. Крім того, значний вплив на прийняття рішень чинять суб’єктивні фактори, які в повному обсязі враховуються у поведінковій моделі.

Поведінкова модель має наступні основні характеристики:

  • приймаючий рішення має неповну інформацію відносно ситуації прийняття рішення;

  • приймаючий рішення має неповну інформацію відносно можливих альтернатив;

  • приймаючий рішення не має можливості передбачити наслідки реалізації кожної можливої альтернативи.

Виходячи з цих характеристик, Г. Саймон визначив два ключових поняття поведінкової моделі:

  • обмеженої раціональності”, що означає здатність людей тільки намагатися приймати раціональні рішення, проте їх раціональність завжди буде обмеженою;

  • досягнення задоволеності”, тобто менеджери прагнуть, щоб їх вибір при прийнятті рішення був оптимальним, пересилюючи можливий ризик.

Вищеназвані параметри грають важливу роль в процесі прийняття рішень.

Ірраціональна модель базується на припущенні, що особи, приймаючі рішення в більшості ірраціональні в цьому процесі. Цей підхід стверджує, що рішення приймається ще до того, як досліджуються альтернативи.

Використовується така модель частіше всього у випадках, які стосуються принципово нових, складно вирішуваних і надзвичайних рішень, а також тоді, коли менеджер або група менеджерів має достатньо влади для прийняття рішення. Ірраціональними частіше всього є політичні рішення.


  1. Процес прийняття рішень.


В теорії управління значна увага приділяється дослідженню загальної технології прийняття рішень, тобто поділу цього процесу на декілька взаємопов’язаних етапів.

Найбільш проста технологія прийняття рішень – інтуітивна, яка показана на рис. 2.


















Рис. 2. Інтуітивна технологія прийняття рішення.



При інтуітивній технології рішення визначається накопиченим суб’єктом управління досвідом прийняття рішень у подібних ситуаціях. Основним критерієм при цьому є найменші збитки для досягнення цілі. Тобто, якщо раніше не приймалися аналогічні рішення, вірогідність прийняття помилкового рішення зростає.

Перевага інтуїтивної технології полягає у швидкості прийняття рішень, недолік – у великій вірогідності помилки.

Послідовність етапів раціональної технології прийняття рішень відображена на рис. 3.

Розглянемо зміст кожного з етапів:

  1. Діагноз проблеми включає наступні підетапи:

– виявлення та опис проблемної ситуації (усвідомлення та вираження у будь-якій формі протиріччя між змінним характером впливу зовнішнього та (чи) внутрішнього середовища на організацію та можливостями організації забезпечити досягнення в цих умовах своєї мети;

– постановка мети вирішення проблемної ситуації (визначення бажаного кінцевого результату вирішення проблемної ситуації);

– ідентифікація критеріїв прийняття рішення (визначення ознак, на базі яких проводитиметеся оцінка вирішення проблемної ситуації і упорядкування їх за ступенем важливості).

  1. Накопичення інформації з проблеми.

Цей етап включає збір і обробку різних даних, що мають відношення до проблемної ситуації, яка розглядається.


Случайные файлы

Файл
24059.rtf
96317.rtf
kurs_gp.doc
85749.rtf
114475.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.