Політична діяльність Петлюри і Винниченка (60671)

Посмотреть архив целиком

Зміст


Вступ

1. Політична діяльність Петлюри

2. Політична діяльність Винниченка

3. Порівняльна характеристика діяльностей Петлюри і Винниченка

Висновки

Список використаної літератури


Вступ


Oдна з найтяжчих і буремніших сторінок історії нашої Батьківщини - доба Визвольних змагань українського народу за свою державність у 1917-1920 рр. - нерозривно пов`язана у нашій свідомості з ім`ям С.Петлюри. Попри всю критику з боку деяких угруповань української політичної еміграції, попри всі наскрізь брехливі закиди більшовицької пропаганди на адресу Голови Директорії і Головного Отамана Військ УНР - ім`я С.Петлюри не переставало цікавити істориків, він був й залишається центральною постаттю для дослідників новітньої історії України та історії української політичної думки.

Володимир Кирилович Винниченко був всебічно обдарованою людиною, залишив по собі яскравий, рельєфний слід в історії нашого народу. Він виявився безпосередньо причетним до найважливіших, наймасштабніших процесів і доленосних віх поступу нації в ХХ столітті – Української революції, відродження державності, спроби реалізації ідеї соборництва. Він був винесений на найвищі шаблі суспільного життя – лідера найвпливовішої партії національно-демократичної революції – УСДРП, заступника Голови Центральної Ради, голови першого національного уряду – Генерального Секретаріату, керівника антигетьманського повстання і відродженої в її ході Української Народної Республіки, провідника вищої державної інституції останньої – Директорії.


1. Політична діяльність Петлюри


С. Петлюра став символом збройної боротьби України за власну державність. Його рішуча і послідовна боротьба за рідну державу, яку він провадив, була значною мірою ускладнена вкрай несприятливою військово-політичною ситуацією для України, зокрема в кінці 1919 р. Проте, незважаючи на всі здавалось би непереможні обставини, Головний Отаман міцно тримає прапор української державності - надихаючи слабодухих і зневірених, даючи сили і впевненість всім національно-державницьким елементам українського суспільства.

Здобути державну суверенність Україні, на думку С.Петлюри, можна було тільки шляхом збройної боротьби, ціною втрат й крові. Загальновідомі слова С.Петлюри з цього приводу, проте наважимося процитувати їх ще раз: "Шлях звільнення кожної нації густо кропиться кров`ю. Нашої - так само. Кров`ю чужою і своєю. Ворожою і рідною. Кров закінчує глибокі процеси національних емоцій, усвідомлень, організаційної праці, ідеологічної творчості, всього того, що нація і свідомо і ірраціонально використовує для ствердження свого права на державне життя. Кров, пролита для цієї величної мети, не засихає. Тепло її все теплим буде в душі нації, все відіграватиме роль непокоючого, тривожного ферменту, що нагадує про нескінчене і кличе на продовження розпочатого."

З цих рядків стає зрозумілим чітке усвідомлення С.Петлюрою нагальної необхідності розбудови національних збройних сил, його рішуча підтримка всіх тих верств українського народу, що вимагали для України сильного війська. Його величезна праця, спрямована на організацію національної армії, вражає наше уявлення тим більше, що С.Петлюра був власне цивільною людиною, талановитим журналістом і літератором, але ж ніяк ні військовим. Не маючи ніякої військової освіти, він - чи не єдиний з провідних українських політиків того часу - зумів осягнути все значення створення та подальшого зміцнення збройних сил республіки, їх ролі для оборони державності України. Саме дякуючи заходам С. Петлюри Українська Армія постала як реальна військова сила, разом з армією її Головний Отаман пройшов усім тернистим шляхом перемог, зради, блокад і поразок.

С. Петлюра залишався з армією і в часі мабуть найбільшого випробування загартованості і свідомості українського вояцтва - восени 1919 р. Як відомо, тоді Уряд і Армія УНР опинилися у надзвичайно скрутному становищі. Після перших успіхів серпневого походу об`єднаних українських армій, 31 серпня 1919 р. під тиском Добровольчої армії генерала Денікіна було залишено Київ. Несприятлива зовнішньополітична та військова ситуація, яка склалася в Україні після вимушеного відступу з Київщини українських військ, призвела до того, що Українська Армія опинилася під потрійним тиском ворожих сил (Добровольчої армії ген. А. Денікіна, більшовицьких військ і польської армії ген. Галлера) у т.зв. "трикутнику смерті". Вояки Армії УНР були вражені пошестю тифу, що призвело до зменшення чисельності українських військ до 8-10 тис. чол. Ситуація ускладнювалася також і тим, що Антанта запроваджувала проти України економічну блокаду - не дозволяючи довіз на українські терени не тільки зброї, але й ліків і медичного устаткування. Так, зокрема, була заборонена доставка в Україну одягу і санітарного майна на суму 8 мільйонів доларів, який було закуплено Урядом УНР в Американській Ліквідаційній Комісії.

У кінці листопада 1919 р. становище Армії УНР ускладнилося настільки, що у перших числах грудня поляки без опору зайняли ту невелику решту території, яка ще контролювалася українським урядом. З огляду на це, 4 грудня 1919 р. С.Петлюра скликав у Чорториї військову нараду, на якій були присутні всі командири дивізій та представники уряду. Наслідком роботи цієї наради було рішення про проведення рейду Української Армії по запіллю ворога - більше відомого історії як І-й Зимовий похід Армії УНР. 5 грудня С.Петлюра відбув до Варшави для порозуміння з Польщею, а в перспективі - і з Антантою. Він сподівався, що Антанта, зокрема Франція, схвально поставиться до боротьби, яку проводив Уряд УНР проти більшовизму і допоможе Україні організувати її національну армію. Через те, що майже всі терени України були у кінці 1919 р. захоплені ворожими арміями, на думку С.Петлюри, формування українських військових з`єднань мало відбутися за кордоном, в Польщі і Румунії, з полонених, що тоді перебували в Італії та Німеччині. Він писав: "При допомозі Антанти повинно бути переведено озброєння і заосмотрення всіх зорганізованих військових частин", крім цього Франція повинна була впливати на уряди інших країн Антанти, щоб вони не перешкоджали доставляти в Україну закуплене УНР військове і санітарне майно.

С. Петлюра не втрачав надії розірвати блокаду Антанти, наполегливо шукаючи шляхів виходу з кризи. Він добре усвідомлював весь тягар, що прийшовся на долю України в протидії московському більшовизму, і сподівався, що ця відчайдушна боротьба українського народу проти московського панування врешті-решт примусить Антанту переглянути своє ставлення до УНР.

Тому 17 січня 1920 р. український уряд звернувся з окремою нотою (за підписами С. Петлюри, військового міністра генштабу полковника В. Сальського й О. Безпалка) в справі допомоги Україні. У ноті було зазначено, що український народ власними силами і без будь-якої допомоги зовні веде безперервну боротьбу з більшовицькою Москвою за "своє національне незалежне життя", проте ця боротьба "надзвичайно утруднена блокадою, яка заряджена Найвищою Радою Союзних і Сполучених Держав і разом з Совєтською Росією захоплює український нарід." Така ізоляція України державами Антанти не дозволяє зокрема "заосмотрити військо і населення медикаментами і санітарним матеріалом і таким чином протидіяти страшним епідеміям тифу і холери, що винищують армію і цивільне населення."

Виходячи з надзвичайно тяжкого становища, в якому опинилася УНР і Українська Армія, С. Петлюра наполягав перед Антантою про знесення всіх обмежень, зокрема тих, що торкалися перевезення ліків і санітарного матеріалу (що були замовлені Урядом УНР на Заході) для боротьби з пошестями серед українського вояцтва. Проте Найвища Рада ніяк не відреагувала на це звернення - короткозора політика ізоляції України державами-переможницями у І-й Світовій війні продовжувалася.

Отже, сумуючи наведене, можна зазначити, що незважаючи на складність ситуації в Україні, попри всю, на перший погляд, невиразність та непевність зовнішньої політики українського уряду у 1919 р. - головним, магістральним напрямком державної та військової діяльності С.Петлюри було одне - збереження незалежності й суверенності України. Безперервні бойові дії на всіх фронтах упродовж 1919 р. примушували Головного Отамана віддавати значно більше уваги вирішенню проблем оборони республіки, розбудові армії, питанням збройної боротьби - і менше присвячувати часу зовнішній політиці, яка була підпорядкована збройній боротьбі в обороні самостійності і прав українського народу за всяких умов; пошуку союзників серед сусідів та країн Антанти; отриманню медичної, матеріальної, збройної і дипломатичної допомоги.

Намагаючись розірвати міжнародну ізоляцію і відшукати союзників для продовження боротьби з російським більшовизмом за українську державність, С.Петлюра вдався до здійснення комплексу політичних кроків, проведення яких чи не найбільше дискутувалося різними угрупованнями української еміграції. Мається на увазі його політика зближення з Польщею. Ще 9 серпня 1919 р. він вперше звертається з особистим листом безпосередньо до Ю. Пілсудського. На думку С.Петлюри саме роз`єднаність дій поляків і українців проти спільних ворогів "спричинилась до тимчасового занепаду Польської і Української Держав". Далі Головний Отаман зазначає, що боротьба українського народу з Москвою, яка нав`язує "Україні чужі їй форми комуністичного ладу" не може не викликати співчуття з боку Польщі. Негативною обставиною, яка перешкоджає боротьбі українського народу, С.Петлюра вважав "ізольованість від сусідів і насамперед від Польщі", зважаючи на те, що Польща і Україна мають спільні точки й "інтереси стратегії вимагають координації та співділання". У зв`язку з цим "стає очевидною конечність певного порозуміння" між військовим командуванням обох країн. С.Петлюра висловлював надію, що "повернення на Україну перебуваючих у Польщі наших полонених, відповідно озброєних, було б першим кроком до слідуючих дружніх актів польського та українського народів, які, я певен в цьому, лежать в обопільних інтересах обох народів."






Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.