Еволюція теоретичних основ школи "Анналів" (60662)

Посмотреть архив целиком

Еволюція теоретичних основ школи «Анналів»


школа «Анналів» – явище феноменальне і для багатьох досі незрозуміле. Навколо неї і досі тривають дискусії істориків і філософів, відстоюючи зовсім протилежні погляди. Що ж призвело до такої різноманітності поглядів щодо позицій цієї школи та її існування взагалі? Для того щоб відповісти на це питання, потрібно проаналізувати усі особливості школи та її відмінності від загальноприйнятих установок.

Безумовно, поява істориків-анналістів ознаменувала новий етап у світовій історіографії, для якого характерна велика кількість інновацій, що змінили погляди на історію як процес і на історію як науку. Появу школи «Анналів» порівнюють із «коперніканським переворотом», що свідчить перш за все про її значення. Хоча М.А. Барг говорить що: «…система орієнтацій світобачення і ціннісних установок в кожному середовищі обумовлює наявним чином тип, характер, коло і спосіб історичного пояснення, на які здатен сам історик як носій тих же установок1.» Але не потрібно вважати, що тільки середовище, що є проявом епохи, виступає творцем людини, адже окремі люди також можуть творити саму епоху, а особливо ті, хто протиставляє своє розуміння світу, розумінню загальному. Це і є той самий «коперніканський переворот». Таких людей часто не сприймають, але через певний час їх визнають геніями.

Ідеї представників школи «Анналів», що виникла у кінця 20-х рр. ХХ ст. і яку сьогодні називають «Новою історичною наукою», стали популярними не лише в Франції, а й за кордоном. Тому що її засновники подивились на минуле по-іншому та змогли трансформувати методологію науки відповідно до нової оптика і тогочасних умов. “Нова історія” включає в себе все, що не є “традиційним”, або що відходить від XIX ст.; інакше кажучи, все те, що дозволило історичній науці просунутися вперед у ХХ столітті.»2 Деякі дослідники наголошують на відсутності у анналістів загальної концепції історичного розвитку та єдиної методології, говорячи навіть про об’єднання під однією назвою протилежних історіографічних поглядів.3 Але все ж таки існує певна спільна основа, каркас, що скріплює всіх цих істориків і що вирізняє їх серед інших історичних шкіл і напрямків. Метою даного розділу є визначення основних особливостей історіософського підходу до історичного процесу, та методології дослідження школи «Анналів» від зародження до сучасності. Представники кожного покоління істориків цього кола внесли зміни у концептуальний підхід до історії та методології, тому для визначення загальних рис, на нашу думку, важливим буде простежити еволюцію цієї школи, і звернути особливу увагу на особливості історіописання Жака Ле Гоффа та Арона Гуревича.

Ми не будемо детально зупинятись на причинах виникнення та історії школи «Анналів», а тільки назвемо найбільш значущі етапи та події. Одним із потужних поштовхів до переосмислення ролі і місця історії в житті людей стала Перша світова війна. Як пише Н. Яковенко, криза значущості проявилась у так званому «поході проти історії» – публічних інвективах проти істориків, які не могли передбачити трагедії нищівної війни, а отже їхня наука не є науковою4. Виникло питання про науковість історії, дехто навіть став відносити її до літератури. І зрозуміло, що історикам потрібно було щось змінити для відновлення своїх позицій і свого місця серед інших наук. М. Блок і Л. Февр почали переосмислення історії, як науки суто про минуле, до науки здатної розширити зв’язки певних явищ. Зсув історіописання від героїв до масових явищ і «простих людей» стався також під впливом зміни соціокультурного обличчя Європи, ідеться про появу масової культури5. Ось як пояснює виникнення «Нової історичної науки» А. Я. Гуревич: «…відбулася зустріч низки гуманітаріїв різних спеціальностей, які усвідомили принципову важливість інтенсивної інтелектуальної взаємодії вчених, необхідної для подолання закостенілих навичок позитивізму і пошуків виходу з глухих кутів, створених роздробленістю наук про людину6

Як результат цього у 1929 році був створений журнал «Аннали», що об’єднав істориків в « школу», і який і по сьогодні групує різних її адептів. школа «Анналів» пройшла кілька етапів розвитку. Ю. М. Афанасьєв виділяє періоди: 1) 1929-1946 – із заснування журналу до смерті Л. Февра; 2) 1946-1969 – період домінування поглядів Ф. Броделя; 3) З 1969 – період так званих оновлених «Анналів»7. Зважаючи на час написання праці, ця періодизація на сучасний момент не є зовсім повною, нині виділяють ще один, четвертий період з початку 90-х.

Л. Февр та М. Блок, редактори журналу, закликали ліквідувати розрив, що склався між успіхами точних наук і відставанням історії, і звертали увагу на необхідність розширити історичну проблематику за рахунок звернення до історії господарства, економіки, техніки, знарядь праці тощо. Вивчення економіки й аграрної історії Середньовіччя (М. Блока вважають засновником аграрної історії Європи у західноєвропейській історіографії8) принесло першим представникам школи «Анналів» визнання серед марксистів Франції і істориків Радянського Союзу, а М. Блока називали «прогресивним буржуазним істориком»9. Це пов’язано ще й з тим, що в тому і в іншому випадку дослідженню підлягав «базис» – біологічний чи економічний, що не змінювало суті справи. Правда, пріоритет в «Анналістів» все-таки віддавався біології та демографії, які детермінували економіку. Дослідженню підлягали звичаї, стать, смерть, злочинність, фольклор, фізична антропологія тощо. Як бачимо, предмет дослідження досить широкий, що дає нам можливість говорити про глобальність історичного процесу. Здавалось би не можна осягнути неосяжне, але анналісти не зважаючи на це вирішують певні завдання, проливаючи світло на більш широке коло проблем, і починають досліджувати їх. Одні питання тягнуть за собою інші, які в свою чергу також стають об’єктами дослідження, що ще раз доводить обширність тематики школи «Анналів».

Щодо «глобальної історії», то школа «Анналів» формувалась перш за все на основі цієї концепції, від якої почали відходити тільки представники третього покоління. Найбільшого розвитку вона набула у працях Ф. Броделя, про які він говорив: «…моє дослідження тією мірою, якою це було можливо в моїх силах, охоплює цілий світ, воно має «всесвітній масштаб»10. Ю.М. Афанасьєв говорить, що не дивлячись на усі зусилля істориків, вони так і не змогли вирішити проблему цілісного охоплення суспільства11. І це справді так. Але чи це ставили собі за мету історики-анналісти? Людина ось основний об’єкт історика. Як писав М. Блок «Історія це наука про минуле. На мій погляд, це неправильно. Бо, по-перше, сама думка, що минуле як таке здатне бути обєктом науки, абсурдна. Як можна, без попереднього відсіювання, зробити предметом раціонального пізнання феномени, які мають між собою лише те спільне, що вони не сучасні нам»12. Тобто історики анналісти не хотіли сказати «все про все», хоч слова глобальна і тотальна підштовхують нас саме на таке тлумачення. Вони лише намагались глобально вивчити якийсь об’єкт чи опрацювати певну проблему, тобто охопити усі сторони життя, навіть ті, які, здавалось би, відіграли незначну роль.

Ранні представники школи «Анналів», що також досить важливо, віддавали безперечний пріоритет теорії обумовленості і визначеності соціальної поведінки чинниками ментальності індивідів, бо колективна ментальність уподібнювалась економічним структурам, роблячи індивіда невільним у своїй власній свідомості та поведінці.13 Наступне покоління істориків школи «Анналів» більшу увагу приділяє проблемі зрушень масової свідомості, залишаючи межу між ментальною заданістю і реальною поведінкою людини, що дозволяє індивіду видозмінювати традицію і вносити нове антропологічне зміст в історичний процес.

Але неодмінним в усіх поколіннях істориків школи «Анналів» у дослідженні історичного процесу є вивчення людини. У своїй праці М. Блок зазначав що: «Предметом історії є людина. Скажімо точніше – люди ... Історик схожий на казкового людожера. Де пахне людиною, там, він знає, його чекає пожива. Наука про людей, сказали ми. Це ще дуже розпливчасто. Треба додати: про людей в часі14». Їх історія не є наукою про предмети чи явища, а є наукою про людину. Але матеріальні залишки людської життєдіяльності мають велике значення, тому що пізнання людини є кінцевою метою, а явища духовні і матеріальні є наслідком її діяльності. Тому «Історія – наука про людину, і вона використовує факти, але факти людського життя15.» Розгляд того чи іншого явища, та його оцінка багато в чому залежать від того, в якій системі зв’язків це питання розглядається16. Історик повинен, вивчаючи певні явища, психологічні чи матеріальні прояви життя людини, задаватись питанням, для чого, чому, як і з якою метою діяли люди, це дасть можливість не просто засвідчити явища, їх існування, а зрозуміти їх значення у житті людей, що саме призвело до цього. Це шлях до розуміння основ.

Ще однією особливою рисою анналістів стало застереження проти анахронізації джерел, тобто проектування на минуле способів мислення та світосприйняття самого історика – людини ХХ ст. Історик повинен проникнутись минулим, подивитись на нього очима тогочасної людини. А. Гуревич формулює це так: «В центрі уваги істориків знаходиться «картина світу» – те розуміння дійсності, яке домінує в свідомості людей і охоплює їх уявлення не тільки про природне оточення і про соціальну сферу, а і про свідомість».17 Одне із основних завдань історика – зрозуміти людину того часу, який він досліджує. Також був змінений і підхід до постановки проблеми в історії. На думку анналістів, історик не повинен хапатись за документи і прив’язувати їх до теорії. Він повинен мати проблему, яку потрібно вирішити, гіпотезу, яку потрібно довести. Правильно вибрану і поставлену проблему, вони вважали більш плідною для розвитку історії, ніж прагнення до написання монографії.


Случайные файлы

Файл
168973.rtf
90473.rtf
production.doc
139965.rtf
23350-1.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.