Законотворчість в Давньому Сході (60496)

Посмотреть архив целиком

Міністерство освіти і науки України












Реферат


З дисципліни «Історія цивілізацій»


На тему «Законотворчість в Давньому Сході»












Чернігів, 2010р.


Найдавніші держави виникли у тих регіонах землі, де існували найсприятливіші умови для життєдіяльності людини, за яких при порівняно низькому рівні розвитку продуктивних сил можна було отримати вагомий додатковий продукт і вигідно експлуатувати працю рабів. Такими регіонами були Стародавній Схід, під яким розуміють країни Близького Сходу (Єгипет, Ассирія, Вавилон, Хетське царство, Фінікія, Палестина), Стародавня Індія та Стародавній Китай. Саме тут виникли найперші в історії людства держави і склалися найбільш ранні правові системи.

У розкладі первіснообщинного ладу та появі перших зародків державності головну роль відігравав економічний фактор. В його основі знаходиться поява надлишкового продукту, що надало можливість експлуатувати працю своїх одноплемінників. Зрозуміло, економічної самостійності, в першу чергу, набувала родоплемінна верхівка (вождь, рада старійшин, жерці).

Але при родоплемінній структурі суспільства влада не була відокремлена від родового колективу. При закостенілій системі самоуправління статус військового вождя, старійшини чи жерця був надто нестійким і нестабільним. Тму майнова верхівка племені всіма правдами і неправдами намагалася узурпувати і спадково закріпити свої повноваження. Іншими словами, до майнових прав слід було додати ще соціальні привілеї і переваги. Вступає в дію другий фактор формування державності.

Другий фактор – військова організація суспільства. Війна стала ефективним засобом одержання багатства. Формуються військові структури (військовий вождь, професійні війни, ополчення), які започатковують «військову демократію». Відтепер найважливіші питання життя племені чи об’єднання племен вирішуються військовим вождем чи на зборах воїнів. Органи родоплемінного самоуправління відтісняються на задній план. Вперше з’являється нова організація, відокремлена від основної маси суспільства – політична влада.

З часом і сама «військова демократія» приходить до занепаду. Замість загальної рівності, спільного обговорення питань воїнами приходить нове правління – аристократія на чолі з вождем-монархом. Влада вождя все більше набуває самовладних рис і стає політичною, тобто спирається вже не на власний авторитет, а на військову силу і багатство. Основна маса суспільства відсторонюється від влади. Створюється ореол святості і недосяжності самої влади і її персоніфікаторів.

Рабовласницька держава є ща своєю суттю політичною організацією рабовласників, створеною з метою здійснення їх необмеженої диктатури і повновладдя щодо рабів і владних функцій стосовно інших категорій населення.

Суттєвий вплив на виникнення державності на Стародавньму Сході виявив природний фактор – необхідність здійснення великомасштабних зрошувально-осушувальних робіт, які були під силу лише могутній централізованій державі.

Звідси і виникає одна із найпоширеніших форм правління – стародавньосхідна монархія рабовласницького типу.

Третьою особливістю організації стародавнього суспільства було те, що правовий статус індивідуума не завжди співпадав з його майновим чи соціально-економічним становищем. Це виявилося, зокрема, у поділі вільного населення в деяких країнах на відповідні розряди, варни, касти тощо.

Державність у басейні р. Ніл з’явилася у другій половині 4 тис. до н. е. у формі невеликих територіальних утворень – номів. Кожний ном займав територію, окреслену автономною ірігаційною системою. На чолі його стояв колишній родовий старійшина – номарх. Система давньоєгипетських номів залишалася в основі адміністративного поділу держави до кінця її існування.

Територіальне розташування стародавніх номів, котрі були розтягнуті вздовж водної артерії на сотні кілометрів, рано призвело до їх об’єднання навколо сильнішого нома і до появи у Верхньому (Південному) Єгипті царів з ознаками деспотичної влади над іншими номами. Правителі Верхнього Єгипту в кінці 4 тис. до н. е. завойовують весь Єгипет.

Історія Стародавнього Єгипту поділяється на добу Раннього царства (3100 – 2800 рр. до н. е.); Стародавнього, або Старого царства (приблизно 2800 – 2250 рр. до. н. е.); Середнього царства (2250 – 1700 рр. до н. е.); Нового царства (1575 – 1087 рр. до н. е.). Періоди між Старим, Середнім і Новим царствами були добою господарського і політичного занепаду держави.

За формою правління Стародавній Єгипет являв собою стародавньосхідну деспотію. Об’єднання країни у кінці 4 тис. до н. е. під владою єдиного фараона прискорило створення тут централізованого бюрократичного апарату. За його допомоги відбувалося зміцнення могутності правителя, який не просто обожествлявся, а й вважався рівним богам. Фараон був головним законодавцем і суддею, призначав усіх найвищих чиновників. Фараону як носію найвищої державної влади належало верховне право на земельний фонд. Він міг надавати змлю разом з державними рабами знаті, чиновникам, жрецям чи іншим особам. Він також надавав титули. Влада фараона передавалася у спадок.

На всіх етапах розвитку держави особлива роль в управлінні країною належала царському двору. Царська влада в Єгипті спиралася на громіздкий адміністративний апарат, який виконував не лише фіскальні, судові та поліцейські функції, а й здійснював контроль за сільськогосподарським виробництвом, піклувався про створення запасів зерна на випадок неврожаю, одним словом – керував економічним життям країни. Найвищим державним сановником, першим помічником фараона був джаті (його ще називають в єгиптології візирем) – колишній племінний чаклун, який ходив у шкурі панетери весь обвішаний амулетами. Він був начальником царького двору, відав придворним церемоніалом і царською канцеляоією. Йому підлягали всі відомства в державі, за винятком військового (військо очолював хтось із царевичів). У Новому царстві його повноваження розширюються: джаті здійснює контроль за всім управлінням в країні, в центрі і на місцях, розпоряджається земельним фондом, системою водопостачання. В його руках – найвища військова влада, йому належать і найвищі судові функції та контроль за виконанням розпоряджень фараона. Підлеглі першому заступникові фараона царедворці майже поголовно складалися з царських родичів.

Під безпосереднім контролем джаті знаходився «начальник дому зброї» (командувач армією); «завідувач тим, що дає небо, виробляє земля і приносить

Ніл» (головний збирач податків і хранитель царських скарбів); «начальник робіт» (керівник загальнодержавних робіт). У своїй діяльності вони спиралися на численний бюрократичний апарат чиновників, наглядачів, виконавців доручень, помічників тощо.

Центральною фігурою розгалудженого адміністративно-командного апарату в Стародавньому Єгипті на всіх етапах його розвитку була особа писаря-канцеляриста. Їх готували в спеціальних школах, виховуючи в дусі відданості своєму начальнику. Писарі відали численними приходно-видатковими книгами і двічі на рік складали кадастр всіх земель в країні, переписували населення, його майно тощо.

Країна поділялася на номи, очолювані номархами – представниками царської влади на місцях з досить широкими повноваженнями і зі своїм чиновницьким апаратом. Номи об’єднувалися у два великих округи – Південний і Північний Єгипет, очолювані царськими намісниками. Такий адміністративний поділ, який відповідав старовинному поділу Стародавнього Єгипту на Верхнє і Нижнє царства, визначав і особливі титули фараона, який іменувався «володарем двох країн», «царем Нижнього і Верхнього Єгипту».

У найдавніший період єгипетської історії на місцевому рівні головну роль відігравали сільські общини, очолювані общинними радами (джаджатами) на чолі зі старостами. Це були органи судової, адміністративної та господарської влади на місцях. Вони реєстрували акти передачі землі, вели нагляд за станом мережі штучного зрошення, за розвитком землеробства. Але згодом общинні ради повністю втратили свою роль, а общинні старости перетворили на чиновників централізованого державного апарату.

Суд. На всіх етапах історичного розвитку Єгипту суд не був відокремлений від адміністрації. В Стародавньому царстві функції місцевого суду зосереджувалися в основному в общинних органах самоуправління, які вирішували спори про землю, воду, регулювали сімейні і спадкові відносини, розглядали дрібні кримінальні справи.

В номах царськими суддями виступали номархи, які носили титул «жерців богині Істини». Найвищі наглядові функції за діяльністю чиновників царських суддів здійснював сам фараон або джаті, які могли переглянути рішення будь-якого суду, порушити судове переслідування проти посадових осіб.

Джіті безпосередньо підпорядковувався «начальник шести великих домів» - чиновник, котрий очолював судове відомство в країні і який ніс відповідальність за судочинство у всіх сферах суспільного життя. У Новому царстві візиру підпорядковувалася і верховна судова колегія із 30 суддів. Фараон міг призначити надзвичайну судову колегію зі своїх довірених осіб для розгляду таємних справ, пов’язаних з державними злочинами, змовами до нього

Державний устрій Стародавньовавилонської держави був побудований з урахуванням деспотичної форми правління. На чолі перших міст-держав у Межиріччі стояли правителі з титулом патесі, що володіли деспотичною владою. Підкоривши сусідні петесіанства, вони присвоювали собі титул «великої людини» - лугаля, вважали себе намасниками богів (царями). Отже, на вершині владної піраміди Вавилону перебував цар. Другою особою вважався нубанда – управитель царського палацу та маєтків. Він керував великим штатом двірцевих урядовців і слуг, йому підкорялися місцеві правителі, за дорученнням царя він командував військом, здійснював правосуддя.


Случайные файлы

Файл
75635-1.rtf
23540-1.rtf
142673.rtf
149576.doc
4668.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.